Рішення

від 17.09.2007 по справі 2-423/07

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2- 423

Справа № 2- 423

2007 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 вересня 2007

року Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої -

судді :Крилюк  М.І.,

секретаря:

Сабадаш  Л.В.,

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 доОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач

звернувся із позовом до відповідачів про відшкодування матеріальної, моральної

шкоди .

В

судовому засіданні позивач позов підтримав суду пояснив, що в березні 2003 року

на ринку в с-щі Заболотів, Снятинського району ОСОБА_1 придбав у громадянина

ОСОБА_4 кобилу червоної масті півторарічного віку для ведення особистого

підсобного господарства, а також куплена і упряжка для коня. Оскільки не маючи

по місцю проживання господарського приміщення де можна утримувати худобу, то

домовився із матір"ю дружини ОСОБА_5 про утримання кобили в її

господарстві, так як в останньої є стайня та земельна ділянка для її випасання.

В господарстві ОСОБА_5також проживає її син ОСОБА_6. із сім"єю, про те, що

він має борг по відшкодуванню шкоди перед ОСОБА_7 і виконавчий лист про

стягнення боргу знаходиться на виконанні у відділі ДВС йому не було відомо. Так

як ОСОБА_6. добровільно не погашав борг, то відділом ДВС було описане майно по

місцю його проживання, в тому числі і описана була кобила хоча державному

виконавцю повідомляли, що кобила не являється власністю ні боржника, ні

господаря будинку в якому проводився опис майна. Проте відділом ДВС дані

обставини не взято до уваги та державним виконавцем Яким"юком В.В. і

працівниками районного управління юстиції кобилу забрано у ОСОБА_6. без його

відома та продано невідомим особам, а вилучені кошти повернуто в якості

погашення боргу ОСОБА_2

Рішенням

суду  від 

6.02.2007 року визнано за ним право власності  на даного коня, і в процесі розгляду даної

справи було зазначено, що частину

коштів за

виручення від продажі коня ОСОБА_7 було направлено на розвиток Косівського

районного управління юстиції в сумі 250 грн., начальником якого являється

ОСОБА_3 хоча особисто до нього він претензій не має, однак вважає, що іменно

незаконними діями державних виконавців та ОСОБА_2 спричинено йому шкоду яку

просить із них стягнути.

Відповідач

ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що виконанням рішення суду займається

виключно ввідділ державної виконавчої служби який був підпорядкований

Департаменту Державної виконавчої служби.

А що

стосується виконання рішення в частині стягнення боргу із ОСОБА_5 в користь

ОСОБА_2. то займався державний виконавць Яким»юк Я.В. який і проводив

реалізацію описаного та арештованого майна . А тому жодного відношення до

виконання рішень він не має, а стосовно твердження представника відповідача про

те, що нею на розвиток управління юстиції передано кошти, то дійсно даний факт

має місце, оскільки відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» та посадової

іструкціїї громадяни мають право на внесення відповідної суми для винагороди

державному виконавцю чи управлінню юстиції, що перераховується на рахунок

управління юстиції.

Просить в позові

до нього відмовити як закладений безпідставно .

Представник

відповідача ОСОБА_8 пяснила, що даний спір вже вирішувався судом 6.02.2007 року

де в позові до ОСОБА_2 відмовлено, тобто із даного рішення вбачається, що

жодної шкоди її представником не було заподіяно позивачу, оскільки виконанням

рішення займався державний виконавець Яким»юк Я.В. Вказаним рішенням визнано

лише право власності на коня за позивачем, проте відносно заподіяння будь якої

шкоди відмовлено , із чим позивач згідний так як не оскаржував . Просить в

позові відмовити .

Суд,

заслухавши сторони та вивчивши матеріали справи вважає, що в позові слід

відмовити з наступних підстав :

Відповідно

до ст. 2 ЗУ «Про виконавче

провадження» примусове виконання рішень на території України покладається на

державну виконавчу службу , а саме державних виконавців які підпорядковані були

Департаменту Державної виконавчої служби .

В судовому

засіданні встановлено, що рішенням суду стягнуто із ОСОБА_9 в користь ОСОБА_2

2600 гривень заподіяної шкоди . 26.07.2004 року рішення звернуто до виконання

та згідно постанови відділу ДВС відкрито виконавче провадження і надано

боржнику термін для добровільного виконання рішення суду. 3.02.2005 року

державним виконавцем Яким"юком Я.В. відділу ДВС проведено опис майна

боржника де описано і арештовано майно, а саме житловий будинок та кінь і

передано на збереження боржнику, а 17. 02. 2005 року державний виконавець

виносить постанову про призначення експерта для участі у виконавчому

провадженні для дачі висновку щодо оцінки   

арештованого

майна

в зв»язку із його реалізацією.

Тобто

відділ ДВС виконує вимоги ст. 50 ЗУ

„ Про виконавче провадження „ якою передбачено, що звернення стягненя на

майно боржника і яке полягає у його арешті , вилучені та примусовій реалізації

. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах необхідних для

виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та

стягнення виконавчого збору.

5.05.2005

року державним виконавцем складається акт про арешт коня та вилучається і

передається на збереження ОСОБА_2 так як частина майна, а саме описана телиця

відсутня, і в зв»язку із поступленими скаргами на невиконання рішення відділом

ДВС проводиться реалізація арештованого коня, кошти виручені від продажу повертаються

стягувачу.

Таким

чином із матеріалів справи видно, що дії працівників відділу ДВС про реалізацію

майна , а саме арештованого коня ніхто не оскаржував, і жодного документу з

цього приводу суду не представлено .

Із

рішення суду від 6.02.2007 року вбачається, що позивач вже звертався із

аналогічним позовом як до відділу ДВС так і до співвідповідачів ОСОБА_9 та

ОСОБА_2 про відшкодування йому майнової та моральної шкоди . Проте даним

рішенням йому в частині відшкодування шкоди даними особами відмовлено, а тільки

визнано за ним право власності на продану тварину .

Вказаним

рішенням також зазначено, що при відмові в позові в частині відшкодування шкоди

суд взяв до уваги вину самого позивача так як останній сам передав придбаного

коня на утримання і використання боржнику, а коли йому стало відомо про

арештовано коня, то не вживав жодних заходів про виключення його із арешту та

опису .

Із

матеіралів справи видно, що позивач даного рішення не оскаржував, тобто був

згідний із мотивами його прийняття , зокрема в частині відмови йому у стягненні

заподіяної шкоди .

А тому

повторне звернення позивача із вказаним позовом збільшивши вимоги тільки в

частині моральної шкоди не можуть бути задоволені, оскільки дані осбтавини вже

були предметом судового розгляду.

Що

стосується вимог позивача про стягнення також зазначеної шкоди із відповідача

ОСОБА_3, то дана вимога ним в судовому засіданні не доведена, так як сам

позивач на запитання суду ствердив, що особисто до ОСОБА_3 жодних претензій не

має, а вважає, що іменно незаконними діями виконавчої служби йому заподіяно

шкоду, проте даний спір вже судом вирішений.

Крім цього на

час виконання рішення суду відділ ДВС був підпорядкований Департаменту

Державної виконавчої служби і жодного відношення ОСОБА_3 як керівник районного

управління юстиції до виконання рішень не мав. Твердження представника

відповідача ОСОБА_2 про те, що після виконання рішення нею залишок коштів від

реалізації арештованого майна було передано працівнику ДВС для розивтку

управління юстиції, то даний факт не може бути доказом на підтвердження

заподіяної

шкоди, оскільки відповідно до посадової інструкції управління юстиції та ст.ст.

46 , 47 ЗУ України

«Про виконавче провадження» державний виконавець який забезпечив реальне та

своєчасне виконання рішення має право на отримання винагороди в розмірі двох

відсотків від стягнутої суми, а проте, що вказані кошти були передані особисто

ОСОБА_3 в судовому засіданні не встановлено .

Таким

чином, враховуючи наведені обставини суд вважає, що закладений позов являється

безпідставним, а вимоги ст. ст. 1171 та 1172 ЦК України позивачем в судовому засіданні не доведені.

На

підставі наведеного, ст. ст. 2 ,46, 47, 50 ЗУ „ Про виконавче провадження „ ст.ст. 213 - 215 ЦПК

України , суд ,

ВИРІШИВ:

В позові

ОСОБА_1 доОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної, моральної шкоди -

відмовити .

Рішення може

бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду

через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення

рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів

апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку

ч.4 ст.295 ЦПК України.