Постанова

від 10.12.2013 по справі 2а-10292/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-10292/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» (далі - Позивач, ТОВ «Промінтерсервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Святошинському районі) про: встановлення відсутності компетенції (повноважень) Відповідача щодо визнання правочинів, укладених між ТОВ «Промінтерінвест» та ПП «Екскорт» нікчемними; визнання протиправними дій ДПІ у Святошинському районі щодо визнання правочинів, укладених між Позивачем та ПП «Ескорт» такими, що є нікчемними; визнання протиправним та скасування наказу №466 від 27.02.2012 року про проведення перевірки ТОВ «Промінтерсервіс»; визнання протиправними дій ДПІ у Святошинському районі щодо проведення перевірки; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.03.2012 року №0000742230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.04.2013 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

У ході розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва справи Позивачем 11.06.2013 року було зменшено позовні вимоги, у зв'язку з чим останній просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.03.2012 року №0000742230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 року у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з ПП «Ескорт», внаслідок чого сумнівною є правомірність включення Позивачем до складу податкового кредиту суми коштів, сплаченої за результатами господарської діяльності з вказаним контрагентом. Крім того, суд підкреслив той факт, що контрагент Позивача має ознаки фіктивності, що, у свою чергу, ставить під сумнів реальність господарських правовідносин.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не були належним чином досліджені всі наявні у матеріалах справи докази, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у лютому 2012 року посадовими особами ДПІ у Святошинському районі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Промінтерсервіс» з питань дотримання вимог законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Ескорт» за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3, ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, внаслідок чого ТОВ «Промінтерсервіс» завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 398 709,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 12.03.2012 року №68/22-30/25409368. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 23.03.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000742230, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 498 386,25 грн. (у тому числі за основним платежем - 398 709,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 99 677,25 грн.).

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо нікчемності укладених між Позивачем та ТОВ «Ескорт» правочинів, а також на підставі того, що у контрагентів Позивача були відсутні матеріально-технічні можливості виконати договірні зобов'язання, останні мали відносини з суб'єктами господарювання, які мали фіктивний характер, а також відсутності доказів руху товарів на складі та використання останніх у вказаній господарській діяльності, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань. З огляду на вищевикладене Окружний адміністративний суд м. Києва з огляду на положення ст. ст. 198, 201 ПК України, прийшов до висновку, що формування податкового кредиту відбувалося за нікчемними правочинами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Вирішуючи питання про товарність господарських операцій Позивача з ПП «Ескорт» суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Промінтерсервіс» (Орендатор) та ПП «Ескорт» (Орендодавець) було укладено договір оренди компонентів вертольота від 01.08.2011 року № 77/11 (далі - Договір № 77/11), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду компоненти (комплектуючі вироби) для цивільних гелікоптерів Мі-2 (двигуни ГТД -350, редуктори ВР-2, лопаті несучого гвинта і хвостові гвинти, в подальшому - комплектуючі) в строки та на умовах даного Договору (Т. І а.с. 97-100).

На підтвердження виконання даного Договору Позивачем надано копії: протоколу узгодження ціни (т. І а.с. 101); акту приймання-передачі (Додаток № 3 до Договору № 77/11), згідно якого ПП «Ескорт» передало Позивачу компоненти вертольоту Мі-2 (т. І а.с. 209); актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо оренди компонентів вертольотів Мі-2 за вересень та жовтень 2011 року на загальну суму 1 151 056,00 грн. (т. І а.с. 108-111); розшифровки нарахованої орендної плати за виконання компонентів вертольотів Мі-2 (т. І а.с. 210); банківських виписок про сплату на рахунок ПП «Ескорт» за оренду основних засобів грошових коштів у розмірі 512 700,00 грн. (т. І а.с. 211-216); податкових накладних щодо послуг з оренди основних засобів на загальну суму 1 151 056,00 грн. (т. І а.с. 114, 115, 120, 121); товарно-транспортної накладної від 03.08.2011 року щодо перевезення комплектуючих до вертольота (т. І а.с. 261).

При цьому колегія суддів погоджується з твердженням Апелянта про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відсутності документального підтвердження формування ціни Договору №77/11, оскільки матеріали справи містять копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 108-111) та розшифровку наданих за вказаним договором робі (надання послуг) за період з 01.08.2011 року по 31.10.2011 року (т. 1 а.с. 210).

Крім того, оцінюючи твердження суду першої інстанції про відсутність доказів розвантаження отриманих Позивачем від ПП «Ескорт» компонентів до вертольоту, а також доказів повернення (в т.ч. транспортування) орендованих комплектуючих ПП «Ескорт», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з доводів Апелянта, розвантаження орендованих у ПП «Ескорт» товарів здійснювалося власними силами ТОВ «Промінтерсервіс», у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з доводами останнього щодо відсутності нормативно встановленої необхідності оформлювати факт розвантаження майна у випадку здійснення такої діяльності власними силами підприємства.

Крім того, на думку колегії суддів, матеріалами справи підтверджується використання орендованих у ПП «Ескорт» матеріалів у власній господарській діяльності Позивача шляхом встановлення останніх на вертольоти Мі-2 та Мі-2 UR-14224, про що свідчать надані ТОВ «Промінтерсервіс» формуляри зазначених вертольотів (т. І а.с. 217-235, 236-254).

При цьому твердження суду першої інстанції як на підставу для визнання правочину недійсним виявлення деяких неточностей у заповнення вказаних формулярів колегія суддів вважає передчасним, оскільки наявність таких неточностей може свідчити про порушення законодавчо визначених правил заповнення таких формулярів, водночас, на думку колегії суддів, за наслідками проведення сукупної оцінки наявних у матеріалах справи доказів не можуть бути підставою для визнання безтоварними господарських операцій за Договором №77/11.

Поряд з цим, Окружний адміністративний суд м. Києва зауважив, що вказані операції були належним чином відображені у податковій та бухгалтерській звітності.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо безпідставності включення до податкового кредиту суми коштів, сплаченої Позивачем внаслідок придбання у ПП «Ескорт» авіаційного керосину ТС-1 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Промінтерсервіс» та ПП «Ескорт» було укладено усний договір про поставку авіаційного керосину ТС-1, на підтвердження чого Позивач було надано копії: рахунків-фактур (т. І а.с. 102-105); видаткових накладних (т. І а.с. 106, 107, 112, 113); податкових накладних (т. 1 а.с. 116-119); банківських виписок (т. І а.с. 211-216); товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) (т. І а.с. 257-260); довіреностей на отримання товару (т. ІІІ а.с. 63-66).

При цьому судом встановлено, що авіаційне паливо було доставлене перевізником Пегас Т-ТРАНС на наступні адреси: Київська обл., ТЗПМ «Чорнобиль»; Запорізька обл., м. Кривий Ріг, ТЗПМ «Радушное», Миколіївська обл., ТЗПМ «Мар'ївка»; Київська обл., ТЗПМ «Чорнобиль»; Харківська обл., ТЗП «Шебелинка», ТЗПМ «Купянське, ТЗПМ «Бабаї».

На підтвердження використання у господарській діяльності придбаного у ПП «Ескорт» авіаційного керосину, ТОВ «Промінтерсервіс» було надано копії актів списання авіаційного палива (т. І а.с 283-286). При цьому висновок суду про неможливість врахування зазначених актів як доказів використання палива у діяльності Позивача є передбаченим, оскільки чинне законодавство не містить такої вимоги до акту списання як обов'язкового зазначення місця та адреси складання акту.

Крім того, оцінюючи надані Позивачем копії заявки-договору на автоперевезення ємкості 25 м3, за маршрутом: а/е Чайка Київська обл., Києво-Святошинський район - Київська обл. м. Чорнобиль 153 км та заявки-договору на автоперевезення ємкостей для палива з а/е Чайка Київська обл., Києво-Святошинський район до 1) смт. Балабіно, Запорізька обл., 2) смт. Радушне Криворізький район Дніпропетровська обл., 3) смт. Бабаї, Харківська обл., 4) с. Шебелинка, Харківська обл., 5) м. Купянськ, Харківська обл., 6) с. Марківка, Миколаївська обл.; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: транспортних послуг; товарно-транспортних накладних (т. ІІІ а.с. 131-142), колегія суддів приходить до висновку, що з метою функціонування та забезпечення польотів розміщення ємностей було забезпечено саме у пунктах зльоту-посадки експлуатовуваних Позивачем вертольотів.

При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що укладення вищезазначених договорів було зумовлено необхідністю виконання ТОВ «Промінтерсервіс» взятих на себе зобов'язань Державним агентством України з управління зоною відчуження за договором №10 від 15.07.2011 року про закупівлю послуг з оренди авіаційного транспорту з екіпажем за державні кошти (т. ІІІ а.с.27-32).

Крім того, зі змісту Акту перевірки вбачається, що основною підставою для висновків про нікчемність укладених з ТОВ «Ескорт» договорів, податковий орган зазначив неможливість проведення зустрічної звірки останнього та його «фіктивність».

З огляду на це судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Промінтерсервіс», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження податкового органу про нікчемність правочинів, засноване виключно на матеріалах розслідування кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва посадових осіб контрагента Позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладених з ПП «Ескорт» договорів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198. 3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ПП «Ескорт» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «Промінтерсервіс» у Відповідача не було.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому вважає за необхідне його скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Промінтерсервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати винесене Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби податкове повідомлення-рішення від 23 березня 2012 року №0000742230.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.