Постанова

від 12.12.2013 по справі 2а-10824/12/0170/31

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-10824/12/0170/31

12.12.13 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Дудін С.О. ) від 02.09.2013 по справі № 2а-10821/12/0170/31

за позовом Приватного підприємства "Ясака" (вул. Крупської, 48, к. 1, кв. 904, м. Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

заявник апеляційної скарги: Державна податкова інспекція у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02 вересня 2013 року у справі № 2а-10824/12/0170/31 адміністративний позов Приватного підприємства «Ясака» до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби № 0003752301 від 25.09.2012 року та № 0003692301 від 25.09.2012 року. Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 02 вересня 2013 року, прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга мотивована нікчемністю правочинів між позивачем та ПП «Профтранс», оскільки правочинів між ПП «Профтранс» та його контрагентами - покупцями мають ознаки «фіктивності». Також податкова інспекція посилається на те, що у ПП «Профтранс» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а податкова звітність вказаного підприємства з ПДВ не була визнана податковою звітністю іншим податковим органом.

У судове засідання представники сторін не з'явилися. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 212140 грн. за основним платежем та 40537 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 25.09.2012 року № 0003752301 та у зв'язку із збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 169713 грн. за основним платежем та 32432 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 25.09.2012 року № 0003692301.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновків акту від 12.09.2012 року № 1315/23-1/20743950/164 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Ясака», код ЄДРПОУ за 20743950 з питань взаємовідносин з ПП «Профтранс» (ЄДРПОУ 36580362) за період з 01.04.10 по 30.09.11», яким було встановлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 212140 грн., в т.ч. за 2 півріччя 2010 року в сумі 17709 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 66666 грн., за 2010 рік в сумі 162140 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 50000 грн. Також податковою інспекцією було встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у загальній сумі 169713 грн., у т.ч. за травень 2010 року в сумі 14167 грн., за липень 2010 року в сумі 13333 грн., за серпень 2010 року в сумі 40000 грн., за жовтень 2010 року в сумі 8333 грн., за листопад 2010 року в сумі 7213 грн., за грудень 2010 року в сумі 46667 грн., за січень 2011 року в сумі 30833 грн., за лютий 2011 року в сумі 9167 грн.

Вказані порушення вимог податкового законодавства були встановлені за наслідками висновків податкової інспекції про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за фінансово-господарськими операціями позивача із ПП «Профтранс», правочини із яким податкова інспекція вважає нікчемними, господарські операції - безтоварними.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на результатах акту ДПІ у м. Херсоні від 20.09.2011 року № 3264/23-4/36580362 перевірки ПП «Профтранс», яким було встановлено, що вказане підприємство мало фінансово-господарські правовідносини з ознаками «фіктивності» із контрагентами-покупцями. Також податковий орган посилався на відсутність у ПП «Профтранс» необхідних умов для здійснення власної господарської діяльності.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із ПП «Профтранс», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та ПП «Профтранс» суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ПП «Профтранс», був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність ПП «Профтранс», відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, зі змісту вказаних положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України випливає, що понесені платником податку витрати у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) повинні бути документально підтверджені та безпосередньо пов'язані із здійсненням платником власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Усі господарські операції, що були проведені між позивачем та ПП «Профтранс»» спричинили реальні зміни майнового стану позивача і даний факт підтверджується матеріалами справи.

Так судом першої інстанції було встановлено наступне.

Між ПП «Ясака» та ПП «Профтранс» укладено договір постачання №01/01-10-Я від 01.10.2010, відповідно до умов якого ПП «Ясака» купує у ПП «Профтранс» морський товарний пісок. ПП «Ясака» зобов'язується оплатити та прийняти пісок на умовах даного договору, та ПП «Профтранс» зобов'язується передати ПП «Ясака» у власність пісок (п. 1.2).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору покупець проводить оплату піску по цьому договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Покупець на протязі п'яти банківських днів з дати отримання рахунку, здійснює 100% оплату загальної вартості піску, відповідно виставленого рахунку-фактури.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що договір вступає в дію з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 р., з можливою пролонгацією в окремих випадках за згодою сторін при умові укладення додаткової угоди.

На виконання умов цього договору за період з 01.04.2010 по 30.09.2011 ПП «Ясака» від ПП «Профтранс» отримало піску на суму 1 018 274,99 грн., у тому числі ПДВ 169 712,50 грн., сума без ПДВ 848 562,49 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № РН-0000687 від 31.05.2010; № РН-0001153 від 23.07.2010; № РН-000965 від 03.08.2010; № РН-000966 від 18.08.2010; № РН-000967 від 19.08.2010; № РН-0001018 від 27.10.2011; № РН-001028 від 10.11.2010; № РН-0001039 від 10.12.2010; № РН-0001040 від 10.12.2010; № РН-0001041 від 16.12.2010 ; № РН-0001042 від 20.12.2010; № РН-0001043 від 27.12.2010; № РН-0001044 від 30.12.2010; № РН-0000007 від 19.01.2011; № РН-0000009 від 21.01.2011; № РН-0000012 від 27.01.2011; № РН-0000013 від 31.01.2011; № РН-0000054 від 11.02.2011 ; № РН-0000055 від 14.02.2011.

За охоплений перевіркою період ПП «Профтранс» виписані податкові накладні на суму 1 018 274,99 грн. у тому числі ПДВ 169 712,50 грн., сума без ПДВ - 848 562,49 грн.: № 687 від 31.05.2010 р. на суму 85 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 14 166,67 грн., № 1153 від 23.07.2010 р. на суму 80000,00 грн., у тому числі ПДВ - 13 333,33 грн., № 1136 від 03.08.2010 р. на суму 80000,00 грн., у тому числі ПДВ - 13 333,33 грн., № 1137 від 18.08.2010 р. на суму 80000,00 грн., у тому числі ПДВ - 13 333,33 грн., № 1138 від 19.08.2010 р. на суму 80000,00 грн., у тому числі ПДВ - 13 333,33 грн., № 1529 від 27.10.2010 р. на суму 50000,00 грн., у тому числі ПДВ - 8 333,33 грн., № 1566 від 10.11.2010 р. на суму 43275,00 грн., у тому числі ПДВ - 7212,50 грн., № 1620 від 10.12.2010 р. на суму 80000,00 грн., у тому числі ПДВ - 13333,33 грн., № 1621 від 10.12.2010 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 1622 від 16.12.2010 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 1623 від 20.12.2010 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 1624 від 27.12.2010 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 1625 від 30.12.2010 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 7 від 19.01.2011 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 9 від 21.01.2011 р. на суму 40000,00 грн., у тому числі ПДВ - 6666,67 грн., № 12 від 27.01.2011 р. на суму 80000,00 грн., у тому числі ПДВ - 13333,33 грн., № 13 від 31.01.2011 р. на суму 25000,00 грн., у тому числі ПДВ - 4166,67 грн., № 8 від 11.02.2011 р. на суму 25000,00 грн., у тому числі ПДВ - 4166,67 грн., № 10 від 14.02.2011 р. на суму 30000,00 грн., у тому числі ПДВ - 5000,00 грн.

Вищезазначені податкові накладні були отримані позивачем згідно реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, а сума коштів за цими накладними була сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками, які, серед іншого, були досліджені під час проведення судової економічної експертизи по справі.

Суми сплаченого ПДВ у розмірі 169712,50 грн. були включені позивачем до складу податкового кредиту травня, липня, серпня, жовтня, листопада та грудня 2010 р., а також січня та лютого 2011 р., про що свідчить Додаток 5 до податкових декларації з ПДВ за вказані періоди.

Вартість придбаних товарів у сумі 848560 грн. була включена позивачем до складу валових витрат 2, 3 та 4 кв. 2010 року та 1 кв. 2011 р., що підтверджується відповідними деклараціями з податку на прибуток підприємства за вказані звітні періоди.

Досліджуючи рух активів та наявність господарської мети при вчиненні позивачем господарських операцій суд першої інстанції правильно зазначив, що основним видом господарської діяльності позивача є виробництво та продажу бетону, у зв'язку з чим отримання від ПП «Профтранс» піску за договором постачання № 01/01-10-Я від 01.10.2010 року задля виготовлення бетону, безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, оскільки сам пісок є однією зі складових, які використовуються для виробництва бетонних розчинів.

Надходження і переробка піску від ПП «Профтранс» підтверджується щомісячними актами переробки матеріалів і виробництва готової продукції, типовими нормами витрат матеріалів при виробництві бетонних і розчинних сумішей, розрахунками витрат матеріалів у виробництво, відомістю оперативного обліку надходження піску на перевалочну базу Інкерман, що було встановлено судовим експертом під час експертного дослідження первинних документів бухгалтерського обліку позивача.

Так експертом було встановлено, що після відвантаження на територію Севастопольського морського торгового порту, морський товарний пісок доставлявся на майданчики відкритого зберігання сипучих матеріалів ПП «Ясака» (орендовані земельні ділянки та нерухомість за договорами: № 1/с від 01.06.2007 р., № б/н від 29.11.2005 р., № б/н від 01.01.2009 р., № б/н від 08.02.2010 р.) власним автотранспортом, наявність якого підтверджується відповідними технічними талонами (відомість щодо їх дослідження зведена в таблиці № 7 висновку експерта).

Таким чином, використання в господарській діяльності ПП «Ясака» морського товарного піску, отриманого від ПП «Профтранс» за договором № 01/01-10-Д від 01.10.2010 за період з травня 2010 року по лютий 2011 року в подальшій господарській діяльності підтверджується видатковими накладними, відомістю оперативного обліку надходження піску на перевалочну базу Інкерман, типовими нормами витрат матеріалів при виробництві бетонних і розчинних сумішей, розрахунками витрат матеріалів у виробництво, аналізами надходження і переробкою піску, відомість щодо дослідження яких, відображена у висновку експерта.

При цьому, експертом було зазначено, що частка піску отриманого від ПП «Профтранс» у загальному обсязі отриманого і переробленого за період піску складає 41,3%.

У додатку № 3 до Висновку наведена докладна відомість дослідження наказів щодо затвердження типових норм витрат матеріалів на виробництві за період з 01.04.2010 по 30.09.2011.

Відомість отриманого та переробленого піску ПП «Ясака» за період з 01.04.2010 по 30.09.2011 наведена в таблиці №9 до Висновку.

Експертом повідомлено, що відповідно технологічної карти виробничого циклу ПП «Ясака» встановлено, що підприємство має такі конструкції вузлів і агрегатів БРУ бази: витратний водяній бункер, витратні цементні силоси, ботоносмесітель, склад піску, витратні бункери для великого заповнювача, витратні бункери для дрібного заповнювача, склад щебеню.

Таким чином, експерт зазначив, що використання в господарській діяльності ПП «Ясака» морського товарного піску, отриманого від ПП «Профтранс» за договором № 01/01-10-Д від 01.10.2010 за період з травня 2010 року по лютий 2011 року в подальшій господарській діяльності підтверджується видатковими накладними, типовими нормами витрат матеріалів при виробництві бетонних і розчинних сумішей, розрахунками витрат матеріалів у виробництво, аналізами надходження і переробкою піску, відомістю оперативного обліку надходження піску на перевалочну базу Інкерман, на загальну суму 1 018 274,99 грн., у тому числі ПДВ 169 712,50 грн.

Але під час проведення документальної перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального вчинення правочинів між позивачем та ПП «Профтранс», не досліджувала питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого від вказаного підприємства піску. Податкова інспекція лише виходила з висновку іншого податкового органу щодо нікчемності правочинів між ПП «Профтранс» та його контрагентами-покупцями.

Докази, які б спростовували відомості первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача та висновки судово-економічної експертизи, податковою інспекцією не надано.

Відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання податкової інспекції на факт неприйняття податкової звітності ПП «Профтранс» з ПДВ у якості податкової звітності не приймаються судом до уваги, оскільки такий факт не має правового значення під час вирішення питання щодо реальності проведення господарських операцій між позивачем та ПП «Профтранс» та під час вирішення питання щодо наявності у позивача права на віднесення відповідних сум у зв'язку із придбанням піску до складу податкового кредиту та валових витрат.

Судова колегія вважає за необхідним відмітити, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.09.2013 по справі № 2а-10821/12/0170/31 змінити.

Викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Ясака" (ЄДРПОУ 20743950, 98635, АР Крим, м. Ялта, Південнобережне шосе, 511) 17146,50 грн. (Сімнадцять тисяч сто сорок шість гривень п'ятдесят копійок ) судових витрат».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.09.2013 по справі № 2а-10821/12/0170/31 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська