Ухвала

від 17.12.2013 по справі 2а-11999/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ К/9991/7370/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2011 року

у справі № 2а-11999/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурані трейдінг»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурані трейдінг» (позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000782301/2 від 02 серпня 2010 року та № 0000772301/2 від 02 серпня 2010 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Мурані трейдінг» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Деснянському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Мурані трейдінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 958/23-5/34183707 від 23 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000772301/2 від 02 серпня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 9 375,00 грн. (6 250,00 грн. - основний платіж, 3 125,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000782301/2 від 02 серпня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44 660,00 грн. (29 773,00 грн. - основний платіж, 14 887,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих на підставі акту здачі-прийняття робіт № 081231 від 31 грудня 2008 року про надання Товариством з обмеженою відповідальність «Фірма «Спорттовари» послуг з ідентифікації товару та податкової накладної № 16 від 30 грудня 2008 року, виписаної на адресу ТОВ «Мурані трейдінг» вказаним підприємством.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що в грудні 2008 року позивачем реалізація та придбання товарів не здійснювались, що виключає можливість виконання контрагентом відповідних робіт з ідентифікації товару.

Також, відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «Мурані трейдінг» пунктів 4.1, 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР з підстав заниження бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок реалізації попередньо імпортованих товарів за ціною, нижчою за їх митну вартість.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами, між позивачем та ТОВ «Фірма «Спорттовари» укладено договір підряду № 080102/01 від 02 січня 2008 року, відповідно до умов якого контрагент зобов'язується виконувати роботу з ідентифікації товарів, виробництва Китайської Народної Республіки, які надходять на адресу ТОВ «Мурані трейдінг», (в тому числі, але не виключно: розпакування товарів, перевірка якості товарів, перевірка цілісності індивідуальної упаковки, пломб підприємства виробника, наявності маркувальних даних, перевірка роботи в дії тощо) та нанесення відповідних штрих-кодів на вищевказані товари.

Фактичне виконання вказаних робіт в грудні 2008 року засвідчується належним чином складеними актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 081231 від 31 грудня 2008 року та податковою накладною № 16 від 30 грудня 2008 року.

З огляду на викладене та враховуючи те, що придбання робіт у ТОВ «Фірма «Спорттовари» здійснювалось позивачем з метою їх використання у власній господарській діяльності, що, зокрема, не заперечується і самим податковим органом та викладено в рішенні Державної податкової адміністрації у м. Києві № 3597/10/25-114 від 19 липня 2010 року про результати розгляду повторної скарги, формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаним епізодом слід визнати правомірним.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, Законом № 168/97-ВР встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України та застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними та не можуть бути порівнюваними.

А відтак, доводи податкового органу про те, що згідно з пунктами 4.1, 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування податком на додану вартість спірних операцій має обмежуватись митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтуються на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та є помилковими.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.