Рішення

від 19.12.2013 по справі 0501/2754/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 51

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Осипчук О.В.

суддів Соломахи Л.І., Смєлік С.Г.

при секретарі Мишко Д.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Богуславця С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич» про визнання наказу про звільнення незаконним, припинення дії контракту, стягнення заборгованості по заробітній платі, вартості харчування, проживання, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування матеріальної та моральної шкоди з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 08 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

07 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич» (далі - ОГО ФК «Славутич») про визнання наказу про звільнення незаконним, припинення дії контракту, стягнення заборгованості по заробітній платі, вартості харчування, проживання, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що 20 липня 2011 року між ним та ФК «Славутич» був укладений контракт, який 22 липня 2011 року зареєстровано в Професійній футбольній лізі України (далі - ПФЛ) і згідно якого у сторін виникли певні права і обов'язки.

22 липня 2011 року ПФЛ його було допущено до участі в змаганнях професійних футбольних клубів у 2 лізі групи А за команду ФК «Славутич» м. Черкаси та він в повній мірі виконував обов'язки професійного футболіста, які передбачені контрактом.

06 серпня 2011 року за 40 хвилин до початку гри без будь-яких пояснень з боку тренерського штабу та керівництва він був видалений з роздягальні команди, а після гри між ним та керівництвом клубу відбулася розмова про те, що він, нібито, зганьбив честь клубу, а тому контракт з ним розривається. Зазначені обставини змусили його 07 серпня 2011 року повернутися додому та цього ж дня керівництву клубу ним була направлена претензія. Від мирного врегулювання спору відповідач відмовився і він змушений був для вирішення спору звернутися до Апеляційного комітету Федерації футболу України (далі ФФУ).

Рішенням Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року наказ відповідача від 17 листопада 2011 року про його звільнення було визнано таким, що не відповідає закону, та зобов'язано ФК «Славутич» скасувати наказ від 17 листопада 2011 року, здійснити виправлення в його трудовій книжці та здійснити виплату йому заробітної плати з серпня 2011 року по день фактичної виплати; його було зобов'язано повернутися до команди та продовжити виконання контракту.

На виконання рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року він планував прибути до розташування футбольного клубу 10 квітня 2012 року, але спортивний директор Клубу в телефонній розмові повідомив його, що вони згодні виконувати рішення Апеляційного комітету ФФУ з 18 квітня 2012 року. Про відстрочення футбольним клубом виконання рішення Апеляційного комітету ФФУ він одразу повідомив відповідальних членів органів футбольного правосуддя ФФУ та ПФЛ.

12 квітня 2012 року спортивний директор Клубу повідомив його про необхідність прибуття до розташування команди у м. Черкаси 13 квітня 2012 року, що він і зробив.

Прибувши до м. Черкас, він був поселений на базі клубу разом з іншими футболістами.

Проте 14 квітня 2012 року йому не забезпечили навчально-тренувальний процес під керівництвом професійного тренера, не забезпечили екіпіровкою та харчуванням (крім обіду), що було перешкодою до виконання ним як своїх трудових обов'язків, передбачених контрактом, так і перешкодою до виконання ним рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року, про що він повідомив головного тренера команди, але останній запропонував йому забиратися геть, послався, що рішення апеляційного комітету Клуб виконувати не буде.

15 квітня 2012 року йому знову не забезпечили навчально-тренувальний процес під керівництвом професійного тренера, не забезпечили екіпіровкою та харчуванням, у зв'язку з чим він звернувся із заявою до органів футбольного правосуддя щодо невиконання клубом рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року та створення клубом перешкод у виконанні ним своїх обов'язків за контрактом та змушений був їхати додому.

01 червня 2012 року він отримав лист відповідача від 04 травня 2012 року за № 66 та копію наказу від 04 травня 2012 року про розірвання з ним контракту за ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

05 червня 2012 року він оскаржив наказ про звільнення до органу футбольного правосуддя ПФЛ, який переслав його заяву до Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ, а останній 12 липня 2012 року не став розглядати по суті питання про незаконність наказу про його звільнення від 04 травня 2012 року, пославшись, що це питання є компетенцією дисциплінарного комітету ПФЛ.

Посилаючись на те, що станом на 03 серпня 2012 року рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року щодо виплати йому заробітної плати за період з серпня 2011 року відповідачем не виконано, що спір щодо законності наказу про його звільнення від 04 травня 2012 року органами футбольного правосуддя не вирішений, що його звільнення з 04 травня 2012 року є незаконним, оскільки наказ про скасування наказу про його попереднє звільнення від 17 листопада 2011 року та його поновлення на роботі на підставі рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року йому не надходив, на засідання профспілкового комітету відповідно до ст. 43 КЗпП України його не запрошували, з 13 квітня 2012 року він не виконує свої обов'язки за контрактом з вини відповідача, який не створив йому умови для начально-тренувального процесу під керівництвом професійного тренера, не забезпечив його харчуванням, екіпіровкою та клубним одягом встановленого зразка, просив:

- визнати поважними причини пропуску ним строку звернення до суду з вимогами про визнання звільнення та наказу про звільнення від 04 травня 2012 року № 40 незаконними;

- визнати наказ № 40 від 04 травня 2012 року про його звільнення незаконним;

- припинити з 30 червня 2012 року на підставі п. 2 частини 1 ст. 36 КЗпП України дію контракту від 20 липня 2011 року та зобов'язати відповідача зробити відповідний запис до його трудової книжки;

- визнати відсутність у нього з вини ОГО ФК «Славутич» фактичної можливості виконувати свої обов'язки згідно п. 3.1 контракту від 20 липня 2011 року з 13 квітня 2012 року по 15 квітня 2012 року;

- визнати невиконання з 07 липня 2011 року ОГО ФК «Славутич» обов'язків та умов, передбачених п. 3.3. контракту від 20 липня 2011 року;

- визнати відсутність у ОГО ФК «Славутич» права не виплачувати йому з 20 липня 2011 року заробітну плату згідно умов п. 4.1 контракту від 20 липня 2011 року;

- визнати порушення ОГО ФК «Славутич» трудового законодавства України, в тому числі щодо оплати праці;

- стягнути на його користь заборгованість з заробітної плати станом на 01 липня 2012 року у розмірі 62 230,00 грн., її індексацію та компенсацію вартості харчування 30 000 грн., компенсацію вартості проживання в розмірі 3 000 грн., починаючи з 20 липня 2011 року по 30 червня 2012 року, заборгованість з відпускних;

- стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;

- стягнути на його користь на відшкодування матеріальної шкоди 42 369,07 грн. та на відшкодування моральної шкоди - 50 000 грн. (а.с. 1-5).

01 липня 2013 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог. Посилаючись на те, що сума заборгованості по заробітній платі станом на 01 липня 2013 року збільшилася з 62 230,00 грн. до 142 000 грн., що йому не виплачені заробітна плата за липень 2011 року в сумі 1 330 грн., преміальні за 1 та 2 гру в чемпіонаті України в розмірі 2 400 грн., відпускні - 4 500 грн., просив стягнути на його користь з відповідача зазначену заборгованість (а.с. 138).

Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 08 липня 2013 року та додатковим рішенням від 01 листопада 2013 року ОСОБА_1 у задоволенні всіх позовних вимог відмовлено (а.с. 145-146, а.с. 164).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог (а.с. 151-154).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_2, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 15 лютого 2010 року (а.с. 6), доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник відповідача - ОГО ФК «Славутич» Богуславець С.С., який діє від імені юридичної особи на підставі довіреності від 25 вересня 2011 року (а.с. 96), проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача Богуславця С.С., дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що 20 липня 2011 року між професійним футбольним клубом ОГО ФК «Славутич» та позивачем ОСОБА_1 був укладений контракт, згідно якого ОСОБА_1 був прийнятий на роботу футболістом професійної футбольної команди на термін дії цього контракту, тобто до 30 червня 2012 року. Контракт зареєстровано в ОПФКУ «Прем'єр ліга» 22 липня 2011 року (а.с. 25-28).

Наказом президента ФК «Славутич» від 04 травня 2012 року за № 40 контракт від 20 липня 2011 року між ОГО ФК «Славутич» та футболістом-професіоналом ОСОБА_1 розірвано за ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин (а.с. 82).

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 5.2 контракту всі суперечки та неузгодженості, що можуть виникнути у процесі виконання зобов'язань за контрактом, сторони зобов'язані узгоджувати шляхом переговорів і домовленостей. У разі недосягнення згоди між футболістом та Клубом остаточне рішення приймає Рада клубу, яке може бути оскаржене в ДК, КДК, АК ФФУ. В порушення цієї умови контракту ОСОБА_1 за остаточним рішенням до Ради клубу не звертався, відразу звернувся із скаргою до органів футбольного правосуддя. Крім того, згідно п. 5.3 контракту сторони повинні утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції, для цієї мети необхідно використовувати відповідні органи ФФУ, УЕФА, ФІФА. Позивач ОСОБА_1 звертався лише до органів ФФУ, однак до інших органів не звертався, хоча знайомий з цими обов'язками та повинен діяти лише в такому порядку. Позивачем не надано доказів щодо ненадання йому місця проживання, якісного харчування саме в період навчально-тренувальних занять та участі у змаганнях. Згідно п. 4.1 контракту за виконання своїх обов'язків футболісту сплачується заробітна плата, яка складається з посадового окладу в розмірі 1000,00 гривень, премії згідно Угоди «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста» (Додаток № 1 до контракту), укладеної на підставі Положення «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста», яке затверджується Радою клубу на кожний змагальний сезон. Проте Клуб не укладав з ОСОБА_1 Додаток № 1 щодо виплати йому премії згідно Умов, такий у Клубі відсутній. Позивачем не доведено та не надано доказів щодо вимушеності його повернутися додому 07 серпня 2011 року, про відмову Клубу від мирного вирішення спору, про необхідність відкласти до 18 квітня 2012 року виконання рішення АК ФФУ, про повідомлення відповідальних членів ФФУ щодо невиконання рішення АК ФФУ від 09 квітня 2012 року, про позбавлення навчально-тренувального процесу та інше. Усі спори між позивачем та відповідачем мають розглядатися органами футбольного правосуддя до їх вирішення у Спортивному арбітражному суді, як останній інстанції. До такого суду позивач не звертався, чим порушив порядок оскарження свого звільнення.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо, до нього суд дійшов з порушенням норм процесуального та матеріального права, про що обгрунтовано зазначає позивач в апеляційній скарзі

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

З матеріалів справи встановлено, що 20 липня 2011 року між професійним футбольним клубом ОГО ФК «Славутич» та позивачем ОСОБА_1 був укладений контракт, який є строковим трудовим договором, згідно якого ОСОБА_1 був прийнятий на роботу футболістом професійної футбольної команди на термін дії цього контракту, тобто до 30 червня 2012 року.

Відповідно до частини 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Дійсно п. 5.2 контракту передбачено, що всі суперечки та неузгодженості, що можуть виникнути у процесі виконання зобов'язань за контрактом, сторони зобов'язані узгоджувати шляхом переговорів і домовленостей. У разі недосягнення згоди між футболістом та клубом остаточне рішення приймає Рада клубу, яке може бути оскаржене в Дисциплінарному комітеті Прем'єр-ліги, Контрольно-дисциплінарному комітеті, Апеляційному комітеті ФФУ.

Пунктом 5.3 контракту передбачено, що сторони повинні утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції, для цієї мети необхідно використовувати відповідні органи ФФУ, УЕФА, ФІФА (а.с. 25-27).

Проте відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Тобто, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 2, 5, 8 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду конкретних справ (п. 1).

Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй (п. 2).

Судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини (п. 5).

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує (п. 8).

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пономаренко проти України» (заява № 13156/02) від 14 червня 2007 року, відповідно до його прецедентної практики п. 1 статті 6 Конвенції передбачає "право на суд", яке включає не тільки право ініціювати провадження, але також і право домогтися "вирішення" спору судом (рішення у справі Multiplex v. Croatia, заява N 58112/00, від 10 липня 2003 року, п. 45). Для того, щоб це право було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка становить втручання у його чи її права (див. рішення у справі Belletv. France, від 4 грудня 1995 року, п. 36).

Посилаючись, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, на порушення позивачем порядку оскарження свого звільнення, передбаченого контрактом, а саме, що позивач не звертався за вирішенням спору до Ради клубу, до відповідних органів УЕФА, ФІФА та Спортивного арбітражного суду, як останньої інстанції, суд першої інстанції не врахував норми ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 8, 55, 124 Конституції України та фактично позбавив позивача його конституційного права на судовий захист.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 48 Статуту Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України» органи здійснення футбольного правосуддя вирішують усі внутрішні спори між ФФУ, її колективними членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі.

Крім того, згідно контракту трудові відносини і взаємні зобов'язання сторін регулюються між іншим чинним законодавством України, в тому числі КЗпП України (п. 1.2, п. 2.1).

Пунктом п. 6.6 контракту передбачено, що контракт з футболістом може бути розірваний достроково за ініціативою клубу у випадках передбачених ст. 40 КЗпП України, в тому числі прогулу без поважних причин (а.с. 25-27).

Положення п. 5.3 контракту, що сторони повинні утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції, для цієї мети необхідно використовувати відповідні органи ФФУ, УЕФА, ФІФА (а.с. 25-27), не позбавляє позивача права на його конституційне право на судовий захист та вирішення його спору з відповідачем щодо законності його звільнення, належної йому заробітної плати та інших виплат відповідно до норм КЗпП України, оскільки трудовий спір, що виник між ОГО ФК «Славутич» та футболістом ОСОБА_1, вийшов за межі внутрішнього спору та є спором публічним.

З матеріалів справи встановлено, що наказом президента ФК «Славутич» від 04 травня 2012 року за № 40 контракт від 20 липня 2011 року між ОГО ФК «Славутич» та футболістом-професіоналом ОСОБА_1 розірвано за ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин (а.с. 82).

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до п. 22 цієї постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 1471, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

В наказі від 04 травня 2012 року за № 40 про розірвання контракту з позивачем не зазначено в чому конкретно проявилося порушення, за яке звільнено позивача, але є посилання на те, що цей наказ виданий на підставі наказу № 35 від 19 квітня 2012 року (а.с. 82).

Згідно наказу № 35 від 19 квітня 2012 року прогули 17, 18 та 19 квітня 2012 року футболістом ОСОБА_1 визнано такими, що здійснено без поважних причин.

При прийнятті такого рішення відповідач виходив з наступного:

09 квітня 2012 року Апеляційним комітетом ФФУ прийнято рішення за скаргою футболіста ОСОБА_1, яким Клуб зобов'язано скасувати наказ про звільнення футболіста ОСОБА_1 на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України, ОСОБА_1 зобов'язано повернутися до виконання обов'язків за контрактом. Рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року Клуб отримав факсограмою 17 квітня 2012 року. Футболіст ОСОБА_1 прибув до Клубу 13 квітня 2012 року, Клубом були дотримані контрактні зобов'язання щодо зазначеного футболіста. В той же день йому надано номер у готелі, забезпечено якісне харчування, створені необхідні умови для підготовки. 14 квітня 2012 року частина футболістів Клубу, до якої входив ОСОБА_1, о 16.00 прибули до Центрального стадіону м. Черкаси. Тренером Клубу було прийнято рішення про те, що ОСОБА_1 до проведення повного медичного обстеження, виявлення рівня його поточної фізичної підготовки у зв'язку із тривалою відсутністю у Клубі, підвищення його майстерності до необхідного Клубу класу, буде займатися за індивідуальною програмою на стадіоні в обладнаному для цього місці. Після проведення навчально-тренувального процесу ОСОБА_1 звернувся до тренера Клубу із своєю особистою думкою про те, що завдання, які ставляться тренерами, для його підготовки не підходять і що він з таким навчально-тренувальним процесом не згоден, увечері 14 квітня 2012 року ОСОБА_1 залишив заяву, яка була адресована почесному президенту Клубу у чергового по КП Центральний стадіон та самовільно відбув до м. Київ, дозволу на залишення Клубу ОСОБА_1 у керівництва Клубу не отримував, у Клубі більше не з'являвся. Такі дії футболіста свідчать про те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання обов'язків за контрактом, допустив прогули без поважних причин (а.с. 82).

Апеляційний суд вважає, що висновок відповідача про те, що 17, 18 та 19 квітня 2012 року є прогулами без поважних причин є таким, що не відповідає вимогам закону.

Спір з приводу розірвання контракту з футболістом ОСОБА_1 триває між сторонами з серпня 2011 року. Раніше наказом від 17 листопада 2011 року контракт з ОСОБА_1 був розірваний на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України. За скаргою ОСОБА_1 органом футбольного правосуддя - Апеляційним комітетом ФФУ 09 квітня 2012 року було прийнято рішення, яким наказ від 17 листопада 2011 року ФК «Славутич» про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 за п. 8 ст. 36 КЗпП України визнано таким, що не відповідає закону. Зобов'язано ФК «Славутич» скасувати цей наказ та поновити ОСОБА_1 на роботі., здійснити відповідні виправлення у трудовій книжці ОСОБА_1 та здійснити ОСОБА_1 виплату заробітної плати за період з серпня 2011 року по дату фактичної виплати у розмірі, передбаченому Додатком № 1 до контракту від 20 липня 2011 року, ОСОБА_1 зобов'язано негайно повернутися до виконання трудових обов'язків до ФК «Славутич» (а.с. 69-74).

Сторони визнають, що ОСОБА_1 на виконання рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року 13 квітня 2012 року повернувся до виконання трудових обов'язків до ФК «Славутич». Проте відповідач станом на 13 квітня 2012 року не виконав рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року щодо скасування наказу від 17 листопада 2011 року про розірвання контракту з ОСОБА_1 та не ознайомив його з наказом про поновлення на роботі.

Відповідач лише 17 квітня 2012 року видав наказ № 34 про скасування наказу від 17.11.2011р. про розірвання контракту з ОСОБА_1 на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України (а.с. 75), а тому, згідно пояснень представника відповідача, прогулами визнані 17, 18 та 19 квітня 2012 року, тобто дні після скасування 17 квітня 2012 року наказу від 17 листопада 2011 року про розірвання контракту з ОСОБА_1 за п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Проте ОСОБА_1 з наказом № 34 відповідач не ознайомив і навіть не повідомив про видання такого наказу, що визнав представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду та про це повідомлялося ФК «Славутич» у зауваженнях на адресу Апеляційного комітету ФФУ від 08 серпня 2012 року вих. № 120 (а.с. 83-86).

Як пояснив представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, про участь у навчально-тренувальних зборах обов'язково видається наказ. Проте станом на 13 квітня 2012 року ФК «Славутич» не був виданий наказ про участь ОСОБА_1 у навчально-тренувальних зборах, що підтверджує пояснення позивача про те, що він змушений був 14 квітня 2012 року покинути клуб, оскільки відповідач не створив йому необхідні умови для підготовки, в тому числі не забезпечив навчально-тренувальний процес під керівництвом кваліфікованих спеціалістів, не забезпечив спортивною екіпіровкою, клубним одягом встановленого зразка.

Той факт, що позивач не був забезпечений спортивним екіпіруванням, відповідач визнає в зауваженнях на адресу Апеляційного комітету ФФУ від 08 серпня 2012 року вих. № 120 (а.с. 83-86).

Враховуючи, що відповідач не ознайомив ОСОБА_1 з наказом від 17 квітня 2012 року про скасування наказу від 17 листопада 2011 року, не повідомив його про необхідність стати до виконання трудових обов'язків з 17 квітня 2011 року, не видав наказ про участь ОСОБА_1 у навчально-тренувальних зборах, відсутність ОСОБА_1 в клубі та на навчально-тренувальних зборах 17, 18 та 19 квітня 2012 року не є прогулом без поважних причин, а тому підстави для звільнення позивача за п. 4 частини 1 ст.40 КЗпП України у відповідача були відсутні.

Слід зазначити, що з дій відповідача вбачається, що він і не намагався допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов'язків, оскільки скасувавши 17 квітня 2012 року попередній наказ про розірвання трудового контракту з ОСОБА_1 за п. 8 ст. 36 КЗпП України, вже 19 квітня 2012 року направив позивачу листа вих. № 54 про його запрошення на збори профспілкового комітету ОГО ФК «Славутич» на 26 квітня 2012 року щодо надання згоди на розірвання контракту за прогул без поважних причин (а.с. 76), навіть не витребувавши у ОСОБА_1 письмові пояснення щодо його відсутності у клубі 17, 18 та 19 квітня 2012 року, що є порушенням ст. 149 КЗпП України.

Слід зазначити, що звільнення позивача здійснено відповідачем і з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України.

Згідно ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина 1).

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (частина 3).

З матеріалів справи встановлено, що лист відповідача від 26 квітня 2012 року за № 63 про запрошення ОСОБА_1 на засідання профспілкового комітету 04 травня 2012 року (а.с. 78) позивач не отримав, він був повернутий на адресу відправника - відповідача, що підтверджується копією наданого відповідачем до суду конверту з поштовим штемпелем від 27 квітня 2012 року та копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, в якому відсутня відмітка про його отримання адресатом ОСОБА_1 (а.с. 78-79). Враховуючи зазначене, профспілковий комітет розглянув 04 травня 2012 року подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за прогули та надав таку згоду (а.с. 136) з порушенням трудового законодавства.

Проте враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, зазначене порушення законодавства про працю не впливає на вирішення спору по суті і є недоцільним зупиняти провадження по справі з метою запиту згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення працівника.

Відповідно до частини 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України здійснено без законної підстави, наказ про його звільнення від 04 травня 2012 року № 40 є незаконним та він згідно ст. 235 КЗпП України має бути поновлений на роботі. Проте, як обґрунтовано зазначає позивач, згідно контракту від 20 липня 2011 року він був прийнятий на роботу за строковим трудовим договором, а саме, на строк з 20 липня 2011 року по 30 червня 2012 року (а.с. 25-27), строк дії контракту не змінювався, а тому в цей час виконання рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі є неможливим та він обґрунтовано заявляє позовні вимоги про визнання його звільненим з 30 червня 2012 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України, тобто за закінченням строку трудового договору.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України та визнання його звільненим з 30 червня 2012 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України, тобто за закінченням строку трудового договору, до трудової книжки позивача відповідно до п. 2.10. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 29.07.1993 року № 58, необхідно внести зміни, а саме: внести запис про визнання недійсним запису про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 04 травня 2012 року за № 40, після чого внести запис про звільнення ОСОБА_1 з 30 червня 2012 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України, тобто позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача внести відповідний запис до трудової книжки є такими, що ґрунтуються на законі.

Посилання представника відповідача на те, що наказом № 106-к від 14 листопада 2012 року наказ президента ОГО ФК «Славутич» від 17 квітня 2012 року № 34 був скасований, а тому на теперішній час ОСОБА_1 є звільненим на підставі наказу від 17 листопада 2011 року за п. 8 ст. 36 КЗпП України, є недоведеними.

По-перше, відповідачем не надано суду доказів про те, що наказ № 40 від 04 травня 2012 року про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, що є предметом позову по цій справі, скасовано.

По-друге, до 19 грудня 2013 року відповідач жодного разу не посилався на існування наказу № 106-к від 14 листопада 2012 року, в тому числі в письмових запереченнях від 19 червня 2013 року на позов ОСОБА_1 (а.с. 125-128). Більш того, в липні 2013 року відповідач виплатив позивачу заробітну плату за період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року. Наказ № 106-к від 14 листопада 2012 року відповідач суду першої інстанції не надавав та, надавши його копію 19 грудня 2013 року лише до суду апеляційної інстанції, поважних причин його ненадання до суду першої інстанції не назвав, послався лише на те, що Клуб забув про існування такого наказу. Враховуючи зазначене, відповідно до частини 2 ст. 303 ЦПК України в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення наказу № 106-к від 14 листопада 2012 року до матеріалів справи ухвалою апеляційного суду від 19 грудня 2013 року, яка занесена до журналу судового засідання, було відмовлено. До того ж, звільнення працівника не допускається шляхом скасування наказу про допущення його до роботи.

Відповідно до частини 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Сторони визнають, що копію наказу про звільнення від 04.05.2012 року № 40 позивач отримав 01 червня 2012 року, тобто з позовом про визнання його звільнення незаконним він мав звернутися до суду в строк до 01 липня 2012 року. До суду позов ОСОБА_1 подано 07 серпня 2012 року (а.с. 1), тобто з пропуском на 1 місяць 17 днів строку, встановленого частиною 1 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив поновити йому строк звернення до суду, посилався на те, що після отримання 01 червня 2012 року копії наказу про звільнення він одразу, 05 червня 2012 року, вважаючи, що це продовження спору щодо його поновлення на роботі, який виник з серпня 2011 року, оскаржив наказ до Дисциплінарного комітету ПФЛ, який переправив його скаргу для вирішення до Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ, який в свою чергу 12 липня 2012 року вирішив, що його звільнення за наказом від 04.05.21012р. не є компетенцією Контрольно-дисциплінарного комітету, після чого за захистом своїх прав він звернувся до суду загальної юрисдикції.

Ці пояснення позивача підтверджуються Витягом з протоколу засідання Апеляційного комітету ФФУ від 09 жовтня 2012 року, згідно якого 13 червня 2012 року Контрольно-дисциплінарним комітетом ФФУ отримано лист Дисциплінарного комітету ПФЛ від 13 червня 2012 року, до якого долучено заяву ОСОБА_1 від 14 квітня 2012 року «Про невиконання рішення АК ФФУ від 09.04.2012р., а також додатки до неї від 11 травня 2012 р. та від 05 червня 2012 р. Контрольно-дисциплінарним комітетом ФФУ прийнято до розгляду питання «Про виконання ФК «Славутич» рішення АК ФФУ від 09.04.2012р.», питання щодо одностороннього розірвання контракту з ОСОБА_1 з боку ФК «Славутич» 04 травня 2012 р. не може бути розглянуто в рамках провадження щодо невиконання рішення АК ФФУ від 09.04.2012р., бо не стосується суті питання про виконання рішення АК ФФУ від 09.04.2012р. та не розглядалося ДК ПФЛ у першій інстанції (а.с. 130-133).

Враховуючи, що після отримання 01 червня 2012 року копії наказу № 40 від 04.05.2012р. позивач звернувся за захистом його прав до органів футбольного правосуддя, а саме, 05 червня 2012 року направив заяву до Дисциплінарного комітету ПФЛ, який направив її до Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ; дізнавшись про рішення Контрольно-дисциплінарного комітету ФФУ від 12 липня 2012 року, позивач в межах місячного строку, а саме, 07 серпня 2012 року, звернувся за захистом своїх прав до суду загальної юрисдикції, апеляційний суд вважає, що строк на звернення до суду за захистом свого порушеного права на працю, а саме, з вимогами про визнання звільнення незаконним, позивачем пропущено з поважних причин та він підлягає поновленню.

Відповідно до частини 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На час розгляду справи апеляційним судом вона розглядається більше року. Проте, як вбачається з матеріалів справи, не з вини позивача.

Згідно п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100, середньомісячна заробітна плата при обчисленні вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно останнього абзацу п. 4 цього Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 контракту за виконання своїх обов'язків футболісту сплачується заробітна плата, яка складається з:

- посадового окладу згідно штатного розкладу футбольної команди у сумі 1 000 грн.;

- премії згідно Угоди «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста» (Додаток № 1 до контракту), укладеної на підставі Положення «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста».

Клуб сплачує футболісту за результатами його професіональної діяльності різноманітні доплати, надбавки, додаткові виплати та інші винагороди згідно Положення «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста» (а.с. 25-27).

Згідно Додатку № 1 до контракту за виконання своїх обов'язків Клуб щомісячно виплачує футболісту заробітну плату в розмірі 3 500 грн. За перемогу в офіційних іграх при умові, якщо футболіст був заявлений в рапорті арбітра, йому виплачується винагорода у відсотковому відношенні із розрахунку 1 600 грн. згідно рішення ради Клубу (а.с. 28).

З матеріалів справи встановлено, що позивач фактично не працює з 07 серпня 2011 року та між сторонами існує спір щодо належної позивачу заробітної плати.

Рішенням Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року відповідача зобов'язано здійснити виплату ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі, передбаченому Додатком № 1 до контракту від 20.07.2011р., за період з серпня 2011 р. до дати фактичної виплати (а.с. 69-74).

На виконання цього рішення Апеляційного комітету ФФУ відповідачем згідно його довідки від 12 червня 2013 року № 98 нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року по 1 221 грн. щомісяця, всього 11 111,87 грн., що за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску склало 9 105,06 грн. (а.с. 129). Будь-яких доказів щодо недостовірності цієї довідки позивачем суду не надано. Більш того, сторони визнають, що зазначена сума заробітної плати позивачу виплачена 12 липня 2013 року поштовим переказом в сумі 9 112,17 грн.

Позивач з такою сумою виплаченої йому заробітної плати не погоджується та в позові просить стягнути на його користь невиплачену йому заробітну плату за період з серпня 2011 року, виходячи з встановленої йому контрактом заробітної плати 4 500 грн. щомісячно.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення цього спору органами футбольного правосуддя не привів до його вирішення, в рішенні Апеляційного комітету ФФУ від 09.04.2012р. сума належної позивачу заробітної плати не зазначена і між сторонами існує спір щодо розміру належної позивачу заробітної плати, відповідно до ст. 8, ст. 55, ст. 124 Конституції України, ст. 221 КЗпП України позивач має право на судовий захист і такий спір підвідомчий суду загальної юрисдикції.

Як пояснив у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача, позивачу в період до його звільнення в травні 2012 року була нарахована заробітна плата в розмірі 1 221 грн. щомісячно, що за вирахуванням податків і складає 1 000 грн. щомісяця, що передбачено контрактом.

Погодитися з такою позицією відповідача не можливо, оскільки в контракті є посилання, що оклад в 1 000 грн. позивачу встановлено згідно штатного розкладу (п. 4.2), в якому тарифні ставки та посадові оклади зазначаються без вирахування з них податків та інших обов'язкових платежів.

Посилання представника відповідача на те, що Додаток № 1 до контракту з позивачем не укладався, що такий у відповідача відсутній, є необґрунтованими. Позивачем у судовому засіданні апеляційного суду був наданий для огляду оригінал Додатку № 1 до контракту і представник відповідача визнав, що він підписаний дійсно президентом ОГО ФК «Славутич» та посвідчений печаткою, яка належить ФК «Славутич».

Враховуючи, що згідно Додатку № 1 до контракту позивачу щомісячно виплачується заробітна плата в розмірі 3 500 грн., що ні Додатком № 1, ні самим контрактом не передбачено, що заробітна плата позивача складається з окладу в сумі 1 000 грн. та суми, зазначеної в Додатку № 1, апеляційний суд вважає, що позивачу контрактом вставлена заробітна плата в розмірі 3 500 грн. щомісяця і саме з цієї суми заробітної плати слід виходити для обчислення середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу. Саме з цієї заробітної плати виходив і Апеляційний комітет ФФУ при прийнятті рішення від 09.04.2012р. (а.с. 69-74). З таким розміром заробітної плати погоджується і позивач при розрахунку належної йому заробітної платі в клопотанні про застосування правових висновків Верховного Суду України від 26 листопада 2013 року (а.с. 176-177).

Відповідно до п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно п. 4.6 контракту футболісту встановлюється ненормований робочий день. Час початку і закінчення робочого дня, тренувань, зборів, а також вихідні дні встановлюються і надаються футболісту розпорядженням головного тренера Клубу, згідно з нормами трудового законодавства (а.с. 25-27).

Згідно пояснень представника відповідача, головним тренером Клубу розпорядження щодо встановлення ОСОБА_1 часу початку і закінчення робочого дня, тренувань, зборів, а також вихідних днів не видавалося у зв'язку з нетривалим періодом роботи позивача (з 20 липня 2011 року по 07 серпня 2011 року), табелі обліку робочого часу позивача відсутні.

Згідно пояснень представника відповідача, в цілому тривалість робочого часу футболістів встановлюється з дотриманням 40 годин на тиждень. Позивач проти цього не заперечував, а тому апеляційний суд при визначенні кількості днів вимушеного прогулу виходить з того, що позивач працював за п'ятиденним робочим тижнем з двома вихідними днями.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 23.08.2011 року № 8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік», в березні та квітні 2012 року, що передували звільненню позивача 04 травня 2012 року, кількість робочих днів складає: березень 2012 року - 21, квітень - 20, тобто за два місяці 41 робочий день.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача, виходячи з його заробітної плати, яка встановлена в твердому розмірі 3500 грн., складає 170,73 грн. (3 500 х 2 місяці = 7 000 грн.: 41).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 23.08.2011 року № 8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» кількість днів вимушеного прогулу позивача з моменту його звільнення на підставі наказу № 40 від 04 травня 2012 року за період з 05 травня 2012 року по 30 червня 2012 року складає - 37 робочих днів (травень - 18, червень - 19).

Крім того, апеляційний суд вважає, як за вимушений прогул позивачу слід здійснити і оплату за період з 17 квітня 2012 року по 04 травня 2012 року, тобто в період після скасування відповідачем наказу від 17 листопада 2011 року про розірвання контракту за п. 8 ст. 36 КЗпП України та до видання 04 травня 2012 року наказу про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки з наказом від 17 квітня 2012 року позивач ознайомлений не був та з вини відповідача не виходив на роботу з 17 квітня 2012 року по 04 травня 2012 року.

Як за вимушений прогул позивачу слід здійснити і оплату за період з 07 серпня 2011 року до 17 квітня 2012 року, тобто за період коли він фактично був відсторонений від роботи, а потім звільнений за п. 8 ст. 36 КЗпП України та з часом поновлений відповідачем на роботі згідно наказу № 34 від 17 квітня 2012 року на підставі рішення органів футбольного правосуддя, а саме, Апеляційного комітету ФФУ від 09.04.2012р.

Згідно листів Міністерства соціальної політики України від 25.08.2010 року № 9111/0/14-10/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2011 рік» та від 23.08.2011 року № 8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 07 серпня 2011 року по 04 травня 2012 року складає 188 робочих днів (серпень 2011р. - 17, вересень 2011р. - 22, жовтень 2011р. - 21, листопад 2011р. - 22, грудень 2011р. - 22, січень 2012р. - 20, лютий 2012р. - 21, березень 2012р.- 21, квітень 2012р. - 20, травень 2012р. - 2).

Тобто, за період з 07 серпня 2011 р. по 30 червня 2012 р. загальна кількість днів вимушеного прогулу позивача складає 225 робочих днів (188+37), а середній заробіток позивача за 225 робочих днів вимушеного прогулу за період з07серпня 2011 року по 30 червня 2012 року складає без вирахування податків 38 414,25 грн. (170,73 грн. х 225 р. днів).

На виконання рішення Апеляційного комітету ФФУ від 09 квітня 2012 року відповідач виплатив позивачу поштовим переказом 12 липня 2012 року - заробітну плату за період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року в розмірі 9 112,17 грн, а без вирахування податків 11 111,87 грн. (а.с. 129), що не відповідає умовам контракту, а саме, додатку № 1 до контракту, яким передбачена виплата позивачу заробітної плати щомісяця в розмірі 3 500 грн.

З урахуванням виплаченої позивачу за період з 01 серпня 2011 року по 04 травня 2012 року суми заробітної плати 11 111,87 грн., з яких заробітна плата за період до вимушеного прогулу з 01 по 06 серпня 2011 р. складає 795,45 грн. (3 500 грн.: 22 р. дні х 5 р. днів), позивачу за період з 07 серпня 2011 року по 30 червня 2012 року підлягає виплаті середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 097,83 грн. (795,45 грн. + 38 414,25 грн. - 11 111,87 грн.).

Що стосується позовних вимог про стягнення преміальних за першу та другу гру в чемпіонаті України в розмірі 2 400 грн., оплати за час відпустки в розмірі 4 500 грн., заборгованості по заробітній платі за липень 2011 року в розмірі 1 330 грн., то такі є недоведеними.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 4.1 контракту за виконання своїх обов'язків футболісту сплачується заробітна плата, яка складається, в тому числі, з премії згідно Угоди «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста» (Додаток № 1 до контракту), укладеної на підставі Положення «Про умови та порядок преміювання та соціального забезпечення футболіста»(а.с. 25-27). Згідно Додатку № 1 до контракту за перемогу в офіційних іграх при умові, якщо футболіст був заявлений в рапорті арбітра, йому виплачується винагорода у відсотковому відношенні із розрахунку 1 600 грн. згідно рішення Ради Клубу (а.с. 28).

Проте позивачем не надано апеляційному суду доказів про те, що Радою Клубу приймалося рішення про виплату йому премії та саме в розмірі 2 400 грн. Не надано позивачем суду доказів і про наявність заборгованості по заробітній платі за липень 2011 року та саме в розмірі 1 330 грн.

Згідно ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 21 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Позивач визнає, що відпустка за час роботи в ОГО ФК «Славутич» йому не надавалася, тобто за її час заробітна плата позивачу не нараховувалася, а тому його позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати щорічної відпустки в розмірі 4 500 грн. є такими, що не ґрунтуються на законі.

Що стосується позовних вимог про компенсацію збитків на харчування в розмірі 30 000 грн. та збитків за житло в розмірі 3 000 грн., то такі є необґрунтованими.

Згідно п. 3.3. контракту в період дії контракту Клуб зобов'язується створити необхідні умови для підготовки футболіста, включаючи здійснення навчально-тренувального процесу під керівництвом кваліфікованих спеціалістів, забезпечення проживанням та якісним харчуванням в період проведення навчально-тренувальних занять та участі в змаганнях (а.с. 25-27).

З матеріалів справи встановлено, що в період з 07 серпня 2011 року по 30 червня 2012 року позивач фактично свої обов'язки за контрактом не виконував через наявність спору щодо законності його відсторонення 07 серпня 2011 року від виконання обов'язків, в цей період він участі у змаганнях та навчально-тренувальних зборах не приймав, що підтверджується і довідкою відповідача від 25 листопада 2013 року за № 244 (а.с. 200), яка позивачем не спростована, а тому відповідач не мав обов'язку забезпечувати його проживанням та якісним харчуванням.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України пpи звільненні пpацівника виплата всіх сум, що належать йому від підпpиємства, установи, оpганізаціїї, пpовадиться в день звільнення. Якщо пpацівник в день звільнення не пpацював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пpед'явлення звільненим пpацівником вимоги пpо pозpахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач, починаючи з 09 квітня 2012 року звертався до відповідача з заявою про виконання рішення Апеляційного комітету ФФУ щодо виплати йому заробітної плати за період з серпня 2011 року, виходячи з встановленого йому окладу 1 000 грн. та заробітної плати згідно Додатку № 1 до контракту 3 500 грн., тобто 4 500 грн. щомісяця. Проте відповідач виплатив йому заробітну плату за період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року, виходячи з 1 221 грн. в місяць. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачу належить виплатити заробітну плату за період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року, виходячи з його заробітної плати 3 500 грн., що передбачена Додатком № 1 до контракту, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення премії в розмірі 2 400 грн., оплати за час відпустки в розмірі 4 500 грн. відсутні, тобто спір щодо належної позивачу заробітної плати за період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року вирішений судом на користь позивача частково.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно листів Міністерства соціальної політики України від 23.08.2011 року № 8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» та від 21.08.2012 року № 9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік» кількість днів затримки розрахунку за період з 01 липня 2012 року по 19 грудня 2013 року (день постановлення судового рішення) складає - 373 робочих дні (липень 2012р. - 22, серпень 2012р. - 22, вересень 2012р. - 20, жовтень 2012р. - 23, листопад 2012р. - 22, грудень 2012р. - 21, січень 2013р. - 21, лютий 2013р. - 20, березень 2013р. - 20, квітень 2013р. - 22, травень 2013р. - 19, червень 2013р. - 18, липень 2013р. - 23, серпень 2013р. - 21, вересень 2013р. - 21, жовтень 2013р. - 23, листопад 2013р. - 21, грудень 2013р. - 14)., тобто середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 01 липня 2012 року по 19 грудня 2013 року складає 63 682,29 грн. (170,73 грн. х 373 р. дні)

Враховуючи, що спір щодо належних позивачу сум вирішений судом на користь позивача частково, а саме, звертаючись до суду позивач просив стягнути на його користь заробітну плату за період з 20 липня 2011 року по 30 червня 2012 року в розмірі 62 230 грн., в тому числі преміальні 2 400 грн., оплату відпустки 4 500 грн., апеляційний суд дійшов висновку про задоволення його позовних вимог за цей період в розмірі 28 097,83 грн., апеляційний суд вважає необхідним відповідно до частини 2 ст. 117 КЗпП України визначити суму середнього заробітку за час затримки позивачу розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, в 30 000 грн.

Збільшення позивачем 01 липня 2013 року позовних вимог про стягнення заробітної плати з 62 230 грн. до 142 000 грн. пов'язано з тим, що в суму 142 000 грн. позивач врахував, в тому числі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 01 липня 2013 року, а тому таке збільшення апеляційним судом при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, не враховано.

Такий висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції, що визначена Верховним Судом України в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-54цс11, яка відповідно до ст. 3607 ЦПК України є обов'язкової для застосування судами та згідно якої при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку суди правильно виходили з того, що у зв'язку з частковим задоволенням вимог працівника про стягнення заборгованості із заробітної плати, вимоги про стягнення відшкодування за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП підлягають задоволенню з урахуванням спірної суми, на яку він мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абзацу 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Апеляційний суд вважає, що в зв'язку із порушенням конституційного права позивача на працю, яке виразилося в незаконному звільненні, затримкою розрахунку при звільненні, а саме, невиплатою на день звільнення заробітної плати за період з 07 серпня 2011 року по 30 червня 2012 року в розмірі, передбаченому Додатком № 1 до контракту, позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертатися за захистом своїх порушених прав до суду, що завдавало йому моральних страждань.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань позивача, їх тривалість, виходячи з вимог розумності та справедливості, моральні страждання позивача апеляційний суд оцінює в 2000 грн.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Що стосується позовних вимог:

- про визнання відсутності у ОСОБА_1 з вини ОГО ФК «Славутич» фактичної можливості виконувати свої обов'язки згідно п. 3.1 контракту від 20 липня 2011 року з 13 квітня 2012 року по 15 квітня 2012 року;

- про визнання невиконання з 07 липня 2011 року ОГО ФК «Славутич» обов'язків та умов, передбачених п. 3.3. контракту від 20 липня 2011 року;

- про визнання відсутності у ОГО ФК «Славутич» права не виплачувати ОСОБА_1 з 20 липня 2011 року заробітну плату згідно умов п. 4.1 контракту від 20 липня 2011 року;

- про визнання порушення ОГО ФК «Славутич» трудового законодавства України, в тому числі щодо оплати праці

то такі не грунтуються на законі.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. 11, ст. 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Тобто власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права, який визначається законом.

Визнання відсутності у відповідача права не виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату, передбачену умовами контракту, визнання порушення відповідачем трудового законодавства України, в тому числі щодо оплати праці, визнання невиконання з 07 липня 2011 року відповідачем обов'язків та умов, передбачених п. 3.3. контракту від 20 липня 2011 року, визнання відсутності у ОСОБА_1 з вини відповідача фактичної можливості виконувати свої обов'язки згідно контракту з 13 квітня 2012 року по 15 квітня 2012 року, не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав та не призведе до реального поновлення порушених прав позивача. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем, були порушені умови контракту щодо оплати праці позивача в період з серпня 2011 року по 04 травня 2012 року та захистив право позивача шляхом стягнення з відповідача конкретно визначеної суми заробітної плати. Апеляційний суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з 04 травня 2012 року за прогули та поновив його право шляхом визнання незаконним наказу про його звільнення.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції від 08 липня 2013 року, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а саме:

- про задоволення його позовних вимог про визнання незаконним наказу президента ФК «Славутич» від 04 травня 2012 року за № 40 «Про розірвання контракту з футболістом ОСОБА_1.», про визнання ОСОБА_1 звільненим з 30 червня 2012 року у зв'язку з закінченням строку дії контракту від 20 липня 2011 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, про зобов'язання відповідача внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1, про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня 2011 року по 30 червня 2012 року у сумі 28 097,83 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01 липня 2012 року по 19 грудня 2013 року у сумі 30 000,00 грн., на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.;

- про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1: а). про визнання відсутності у ОСОБА_1 з вини відповідача фактичної можливості виконувати свої обов'язки згідно п. 3.1 контракту від 20 липня 2011 року з 13 квітня 2012 року по 15 квітня 2012 року; б). про визнання невиконання з 07 липня 2011 року відповідачем обов'язків та умов, передбачених п. 3.3. контракту від 20 липня 2011 року; в). про визнання відсутності у відповідача права не виплачувати ОСОБА_1 з 20 липня 2011 року заробітну плату згідно умов п. 4.1 контракту від 20 липня 2011 року; г). про визнання порушення відповідачем трудового законодавства України, в тому числі щодо оплати праці; д). про стягнення преміальних за першу та другу гру в чемпіонаті України в розмірі 2 400 грн.; е). про компенсацію збитків на харчування в розмірі 30 000 грн.; ж). про компенсацію збитків за житло в розмірі 3 000 грн.; з). про стягнення оплати за час відпустки в розмірі 4 500 грн.; і). про стягнення заборгованості по заробітній платі за липень 2011 року в розмірі 1 330 грн.

Додатковим рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 01 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди (а.с. 164).

Відповідно до п. 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому апеляційний суд щодо позовних вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 42 369 грн. 07 коп. зазначає, що такі є недоведеними і підстави для їх задоволення відсутні.

По-перше, в позовній заяві навіть не зазначено з чого вони конкретно складаються.

По-друге, наданими позивачем фіскальними чеками про оплату їжі в кафе, квитками на потяги та автобуси, квитанцією про оплату готелю з 23 по 24 липня 2012 року, тобто поза межами строку дії контракту, фіскальними чеками на відправлення поштової кореспонденції, договорами позики (а.с. 99-112), не доведено, що ці витрати були обумовлені саме невиконанням відповідачем умов контракту.

Враховуючи зазначене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди слід відмовити.

Що стосується клопотання представника позивача про виключення з числа належних та допустимих доказів наказу від 19 квітня 2012 року № 35 «Про результати розслідування», актів від 17 квітня 2012 року, від 18 квітня 2012 року та від 19 квітня 2012 року, довідки відповідача від 12 червня 2013 року № 98 про розрахунок сплаченої ОСОБА_1 заробітної плати, як таких, що викликають сумнів з приводу їх достовірності та є фальшивими, то воно задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 ст. 185 ЦПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Представник відповідача, який надав до суду зазначені документи в обґрунтування законності звільнення позивача та здійснення з ним розрахунку, не просив суд виключити їх з числа доказів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Вирішуючи спір, апеляційним судом дана правова оцінка цим доказам та обставини, на підтвердження яких вони були надані, судом встановлені, виходячи з сукупності доказів, наданих обома сторонами.

Що стосується виключення з числа належних та допустимих доказів наказу від 08 серпня 2011 року № 76, наказу від 26 вересня 2011 року № 90, то такі не стосуються предмета позову по цій справі, а тому їх оцінка апеляційним судом не здійснювалася.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до частини 3 ст. 6 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до ст. 2, п/п 2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у разі подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, а у разі подання заяви майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2013 року складала 1 147 грн.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог майнового характеру на суму 58 097,83 грн. (28 097,83 грн. + 30 000), з цих задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 580,98 грн. (58 097,83 грн. х 1%.), та з задоволених позовних вимог немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди - 229,40 грн., тобто всього 810,38 грн.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 08 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з вимогами про визнання звільнення незаконним.

Визнати незаконним наказ президента футбольного клубу «Славутич» від 04 травня 2012 року за № 40 «Про розірвання контракту з футболістом ОСОБА_1.».

Визнати ОСОБА_1 звільненим з 30 червня 2012 року у зв'язку з закінченням строку дії контракту від 20 липня 2011 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Зобов'язати Обласну громадську організацію «Футбольний клуб «Славутич» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про визнання недійсним запису про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу від 04 травня 2012 року за № 40, та про звільнення ОСОБА_1 з 30 червня 2012 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Стягнути з Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич» (юридична адреса: вул. Смілянська, 78, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 36543708) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Авдіївка Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня 2011 року по 30 червня 2012 року у сумі 28 097 (двадцять вісім тисяч дев'яносто сім) гривень 83 коп.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 липня 2012 року по 19 грудня 2013 року у сумі 30 000 (тридцять тисяч) гривень;

- на відшкодування моральної шкоди - 2 000 гривень.

Зобов'язати Обласну громадську організацію «Футбольний клуб «Славутич» при виконанні судового рішення утримати з нарахованих ОСОБА_1 сум податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич»:

- про визнання відсутності у ОСОБА_1 з вини Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич» фактичної можливості виконувати свої обов'язки згідно п. 3.1 контракту від 20 липня 2011 року з 13 квітня 2012 року по 15 квітня 2012 року;

- про визнання невиконання з 07 липня 2011 року Обласною громадською організацією «Футбольний клуб «Славутич» обов'язків та умов, передбачених п. 3.3. контракту від 20 липня 2011 року;

- про визнання відсутності у Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич» права не виплачувати ОСОБА_1 з 20 липня 2011 року заробітну плату згідно умов п. 4.1 контракту від 20 липня 2011 року;

- про визнання порушення Обласною громадською організацією «Футбольний клуб «Славутич» трудового законодавства України, в тому числі щодо оплати праці;

- про стягнення преміальних за першу та другу гру в чемпіонаті України в розмірі 2 400 грн.;

- про компенсацію збитків на харчування в розмірі 30 000 грн.;

- про компенсацію збитків за житло в розмірі 3 000 грн.;

- про стягнення оплати за час відпустки в розмірі 4 500 грн.;

- про стягнення заборгованості по заробітній платі за липень 2011 року в розмірі 1 330 грн.;

- про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 42 369 грн. 07 коп.

Стягнути з Обласної громадської організації «Футбольний клуб «Славутич» на користь держави судовий збір у сумі 810 (вісімсот десять) гривень 38 коп. за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України, 050"(ознака 80)), код ЕДРПОУ апеляційного суду Донецької області 02891428, пункт 1.8; розрахунковий рахунок 31212206780004; одержувач - державний бюджет м. Донецьк Ворошиловський район; ЄДРПОУ - 38033949, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.В. Осипчук

Судді: Л.І. Соломаха

С.Г. Смєлік