Ухвала

від 16.12.2013 по справі 826/1850/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/800/46170/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Нараєвська І.Л. від відповідачаАлексєєнко В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 у справі №826/1850/13-а за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Січ технології» ДоДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби Провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Січ технології» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби від 02.10.2012 за №0005032207, №0005042207, №0005162207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

У касаційній скарзі ТОВ «Січ технології», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС на підставі пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Січ технології» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 29.01.2008 по 30.06.2012 при взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укртехномас-Сервіс»;

- за результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №5875/22-07/35714769 від 10.09.2012, яким встановлено порушення позивачем п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- на підставі складеного акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі міста Києва ДПС прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення від 02.10.2012 №0005032207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 875360 грн. (з яких: 700288 грн. - основний платіж та 175072 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення від 02.10.2012 №0005042207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 651778 грн. (з яких: 521422 грн. - основний платіж та 130356 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення від 02.10.2012 №0005162207, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 38808 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства обґрунтовані тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» є нікчемними, з огляду на відсутність реального характеру їх здійснення, що свідчить про неспрямованість таких операцій на настання реальних правових наслідків.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з того, що позивачем не підтверджено належними первинними і розрахунковими документами господарські відносини з контрагентами, а відтак, не доведено реальність господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укртехномас-Сервіс», зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаними контрагентами, з огляду на їх безтоварність, з урахуванням відсутності волевиявлення посадових осіб контрагентів на здійснення господарської діяльності.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, враховуючи наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

За змістом ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Судами попередніх інстанцій не перевірено та не встановлено, чи визнані у встановленому порядку недійсними спірні договори, які були укладені між позивачем та його контрагентами.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що набрали законної сили:

- вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012, яким засновника та керівника ТОВ «Леміш Груп» визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 205 та ч. 2 ст. 358 КК України;

- постанова Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2012 у кримінальній справі за обвинуваченням директора ТОВ «Укртехномас-Сервіс» у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

колегія суддів зазначає, що у відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте, обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За змістом п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Леміш Груп» (як постачальником) та позивачем (як покупцем) укладено договори поставки від 01.02.2010 №17 та від 19.02.2010 №21, за умовами яких ТОВ «Леміш Груп» зобов'язувалось поставити позивачу підшипникову продукцію. Крім того, між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (як постачальником) укладено договори поставки від 22.10.2010 №39 та від 22.11.2010 №95, за умовами яких ТОВ «Укртехномас-Сервіс» зобов'язувалось поставити позивачу підшипникову продукцію.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реальності господарських операцій по укладених договорах з цими контрагентами, а також на підтвердження подальшої поставки позивачем придбаних у цих контрагентів товарів іншим суб'єктам господарювання позивачем надано відповідні первинні документи.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були перевірені доводи позивача та не були досліджені надані позивачем докази на підтвердження фактів поставки придбаних на підставі спірних договорів товарів іншим суб'єктам господарювання, та, відповідно, вказані обставини щодо реальних змін майнового стану платника податків (або їх відсутності) не знайшли свого відображення в обґрунтуванні висновків судів попередніх інстанцій щодо недоведеності позивачем реальності здійснених господарських операцій з його контрагентами з огляду на недоведеність руху активів у процесі здійснення господарської діяльності.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат, і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Січ технології» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний