Постанова

від 18.12.2013 по справі 0308/15186/12

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0308/15186/12

Провадження № 2-а/161/31/13

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м.Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого судді Івасюти Л.В.

при секретарі Сидоренко О.В.

з участю позивача ОСОБА_1

її представника ОСОБА_2

представника відповідача Лабінської Л.О.

третя особа, що не заявляє самостійних вимог

на предмет спору ОСОБА_4

представника третьої особи ОСОБА_5

представника третьої особи, що заявляє самостійні

вимоги на предмет спору ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_7 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - державне земельне агентство у Волинській області, про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради, позовом ОСОБА_8- третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє позовних вимог - ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, в інтересах недієздатної ОСОБА_7, 14.09.2012р. звернулася в суд з позовом до Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги - ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 06.06.2012р. №25/105 «Про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1».

Позов мотивує тим, що оскаржуване рішення порушує права та інтереси недієздатного співвласника житлового будинку за вищевказаною адресою ОСОБА_7, оскільки останній належить1/2 вказаного житлового будинку, тому відповідно їй повинна належати частка прибудинкової території пропорційно частки у будинковолодінні. Оскаржуваним рішенням Луцької міської ради у власність ОСОБА_4 передано частку земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будинковолодіння ОСОБА_7

Крім того, на даній земельній ділянці знаходиться належні їй зелені насадження та споруди, а саме: сарай, вбиральня, колодязь, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 березня 2010 року, та графічними матеріалами. Нотаріальної згоди на вилучення з її користування земельної ділянки та господарських споруд вона не надавала. Жодного відношення наявні на ділянці господарські споруди до ОСОБА_9 (на її нотаріальну згоду є посилання в рішенні Луцької міської ради від 06.06.2012р. № 25/105) не має. ОСОБА_9 є власником другої половини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, і відповідно до п.2 статті 89 Земельного кодексу України вся земельна ділянка перебуває у спільній сумісній власності громадяни ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Кожен з співвласників земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності , має рівні права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Тому земельною ділянкою, яка є у спільній сумісній власності, вони повинні розпоряджатися за спільною згодою. Для укладення угод по відчуженню спільної земельної ділянки згода кожного з співвласників повинна бути висловлена у письмовій формі і посвідчена нотаріально. Згідно п.3 статті 89 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку у ОСОБА_9 відсутні. Згідно довідки від 30 листопада 2009 року, виданої СГВК «Прилуцький» Ківерцівського району вбачається, що в «земельній шнуровій книзі» за 1963-1969 р. земельна ділянка розміром 0,14 га по с. Гуща, в тому числі, 0.07 га під городом, 0.06 га під садом, 0.01 під будівлями рахувалась за ОСОБА_10 - її батьком. Під час виготовлення проекту землеустрою ОСОБА_4 , вона та інші сусіди неодноразово зверталися до відповідача щодо вирішення даної конфліктної ситуації та з проханням не виносити дане питання на розгляд сесії Луцької міської ради. Дане питання розглядалось також на постійній комісії Луцької міської ради з земельних питань та землеустрою. Її було запрошено на засідання даної комісії. З'явившись в призначений час в міську раду та дочекавшись своєї черги її повідомили, що дане питання буде розглядатись без її участі. Таким чином їй не дали можливості пред'явити оригінали наявних у неї документів та висловити свою думку з цього питання. Пізніше вона дізналась, що комісія рекомендувала винести питання землевідведення ОСОБА_4 на розгляд сесії. Луцькою міською радою не було по суті вирішено спір щодо меж земельної ділянки, яка виділялась ОСОБА_4, хоча згідно ч. 3 ст. 158 ЗК України вирішення земельних спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, належить до компетенції органів місцевого самоврядування. При виготовленні документації з землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_4 акт погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами з нею ніхто не погоджував та не підписував.

Посилаючись на наведене, позивач просила суд скасувати вищевказане рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1».

ОСОБА_8, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, 09 грудня 2013 року звернулась в суд з позовом до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє позовних вимог - ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради від 06.06.2012р. №25/105 «Про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1», мотивуючи позов тим, що відповідно до рішення Луцького міськрайоного суду від 21.02.2013 року, про визнання права власності в порядку спадкування на спадкове майно, у її власності знаходяться житлові приміщення та прибудинкові господарські споруди, а також 42 відсотки частини огорожі, на бетонному фундаменті з металевими стовпчиками і натягнутою металевою сіткою за адресою: АДРЕСА_3. Зазначена вище огорожа, згідно даного рішення суду та витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 29.05.2013 року, є складовою частиною об'єкту належного їй нерухомого майна. Вказана огорожа, після прийняття спірного рішення Луцькою міською радою на даний час вже знаходиться на її (ОСОБА_4) земельній ділянці. ОСОБА_4 на зауваження ОСОБА_8 не реагує та намагалась знести огорожу, яка належить їй та є невід'ємною частиною об'єкту нерухомого майна. При відведенні даної земельної ділянки ОСОБА_4 були порушені будівельні норми, а саме: п. 3.25 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно з яким «Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.» (відстань від межі ділянки ОСОБА_4 до хліва Д-1 становить менше 0.5 м. Дана земельна ділянка частково накладається на огороджений проїзд до належного ОСОБА_8 гаража Є-1, що унеможливлює вільне використання даного майна за його призначенням (ширина проїзду повинна становити не менше 3.5 м.)

Також при виготовленні технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 подано проектній організації нотаріально засвідчену заяву своєї матері ОСОБА_9 від 11.11.2011 року. Даною заявою ОСОБА_9 надає згоду на вилучення з її користування земельної ділянки площею 888 кв.м., кадастровий № 0710100000:33:021:0047 та надання у власність своїй дочці ОСОБА_4

Однак, підтверджуючих документів на право землекористування даною земельною ділянкою ОСОБА_9 не має і кадастрових номер, який вказано в заяві ОСОБА_9 присвоєний земельній ділянці, технічну документацію на яку виготовляла ОСОБА_4 і до земельної ділянки ОСОБА_9 цей кадастровий номер немає відношення.

Також ОСОБА_4, всупереч вимогам ч 2 ст. 198 ЗК України, при проведенні кадастрової зйомки та виготовлення технічної документації, на спірну земельну ділянку, межі земельної ділянки з суміжними власниками, зокрема, з ОСОБА_8 не погоджувала, хоча огорожа побудована у 1980 році, і ОСОБА_4 про це відомо. Так, за суміжного землекористувача за адресою проживання ОСОБА_8, а саме: АДРЕСА_3, акт погодження меж від 08.02.2012 року підписала мати ОСОБА_4 - ОСОБА_9, яка жодного відношення до даної земельної ділянки немає.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_8 просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2

В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник ОСОБА_8 позов підтримали з наведених у них мотивів.

Представник Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 позову не визнали та пояснили, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд, заслухавши думку сторін, їх представників, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах недієздатної ОСОБА_7, до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - державне земельне агентство у Волинській області, про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради слід відмовити, позов ОСОБА_8 задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що сестра позивача, недієздатна ОСОБА_7 є власником ? частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що по АДРЕСА_2. Оскільки, ОСОБА_7 є недієздатною, позивача призначено її опікуном.

Рішенням Луцької міської ради від 06 червня 2012 року № 25/105 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, у м. Луцьку, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Позивач вважає, що у зв'язку з прийняттям Луцькою міською радою названого рішення, порушені права та законні інтереси ОСОБА_7

З поданого до суду позову не вбачається, яке саме право ОСОБА_7 порушено, доказів з цього приводу суду не представлено.

З долучених до позовної заяви документів не вбачається, що ОСОБА_7 є власником або користувачем земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки , укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

З урахуванням вищевказаної норми Закону, довідка від 30.11.2009р. , видана СГВК «Прилуцький» Ківерцівського району не є документом, що посвідчує право власності на зазначену земельну ділянку. Додана до позову довідка №91 від 30.11.2009р. має відношення до земель, які знаходились на території с.Гуща Ківерцівського району. Водночас, у довідці не зазначена точна адреса розташування земельної ділянки, яка рахувалась за ОСОБА_10

Долучена до позову копія технічного паспорту стосується житлового будинку по АДРЕСА_4, немає відношення до суті спору. Однак, згідно матеріалів справи, ОСОБА_7 є власником будинку за №16. З викопіровки з будівельного кварталу, яка оформлялась на початку 1990 років не можна зробити будь-яких висновків, де саме знаходиться земельна ділянка, на якій побудований будинок №21, оскільки зазначена лише одна АДРЕСА_2. Дана викопіровка також не є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку, або проектом відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.2 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт шостий ст. 3 КАС України визначає адміністративний позов як звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

З частини 1 ст. 10 КАС України слідує, що усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом та судом.

Розгляд і вирішення прав в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 11 КАС України).

Відповідно до ч.1 п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ». Судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Таким чином, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом їх порушення.

Суд вважає, що позивач не надав суду доказів того, що безпосередньо порушені його суб'єктивні права, свободи та інтереси з боку Луцької міської ради при винесенні оскаржуваного рішення, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах недієздатної ОСОБА_7, слід відмовити.

Відповідно до Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється на принципах , в тому числі, народовладдя, законності, захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, соціальної справедливості, гласності і врахування громадської думки, обов'язковості рішень органів місцевого та регіонального самоврядування, прийнятих в рамках закону.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення порушує права та законні інтереси ОСОБА_8, яка звернулась в суд з позовом, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 лютого 2013 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Луцької міської ради Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області, про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Суд вирішив: визнати за ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на спадкове майно, а саме: приміщення 1-4 площею 13,7 кв.м., 1-5 площею 12,4 кв.м., 1-3 площею 6,3 кв.м., прибудову (А1-2), прибудову (а1), хлів (Д-1), погріб з шийкою (Г), хлів (в), літню кухню (В-1), гараж (Є-1), вбиральню (Е), огорожу (1), 42/100 частини огорожі (2) в будинковолодінні АДРЕСА_3, що становить 69/100 частки від усього будинковолодіння згідно експертного дослідження № О-213 від 17 жовтня 2012 року, складеного експертом Волинської торгово-промислової палати, визначити, що частка ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в будинковолодінні АДРЕСА_3, яка складається з приміщень 2-5 площею 18,6 кв.м., 2-6 площею 12,8 кв.м., прибудови (а), погреба під частиною будівлі (б/п), хліва (б), сараю-літньої кухні (Б-1), хліва (б1), гаража (б2), ганка (а3), оглядової ями (б2/ог), 58/100 частин огорожі (2), становить 31/100 частки від усього будинковолодіння, тобто по 31/200 частці за кожним, згідно експертного дослідження № О-213 від 17 жовтня 2012 року, складеного експертом Волинської торгово-промислової палати.

Згідно цього рішення суду у власності ОСОБА_8 знаходяться житлові приміщення та прибудинкові господарські споруди, а також 42 відсотки частини огорожі, на бетонному фундаменті з металевими стовпчиками і натягнутою металевою сіткою за адресою: АДРЕСА_3. Зазначена вище огорожа, згідно даного рішення суду та витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 29.05.2013 року, є складовою частиною об'єкту належного ОСОБА_8 нерухомого майна. Вказана огорожа, після прийняття спірного рішення Луцькою міською радою на даний час знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_4

Також, судом встановлено, що при відведенні даної земельної ділянки були порушені будівельні норми, а саме: п. 3.25 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно з яким «Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.» (відстань від межі ділянки ОСОБА_4 до хліва Д-1 становить менше 0.5 м. Дана земельна ділянка частково накладається на огороджений проїзд до належного ОСОБА_8 гаража Є-1, що унеможливлює вільне використання даного майна за його призначенням (ширина проїзду повинна становити не менше 3.5 м.)

При виготовленні технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 подано проектній організації нотаріально засвідчену заяву своєї матері ОСОБА_9 від 11.11.2011 року. Даною заявою ОСОБА_9 надає згоду на вилучення з її користування земельної ділянки площею 888 кв.м., кадастровий № 0710100000:33:021:0047 та надання у власність своїй дочці ОСОБА_4

Однак, підтверджуючих документів на право землекористування даною земельною ділянкою ОСОБА_9 не має і кадастрових номер, який вказано в заяві ОСОБА_9 присвоєний земельній ділянці, технічну документацію на яку виготовляла ОСОБА_4 і до земельної ділянки ОСОБА_9 цей кадастровий номер немає ніякого відношення.

Також ОСОБА_4, всупереч вимогам ч 2 ст. 198 ЗК України, при проведенні кадастрової зйомки та виготовлення технічної документації, на спірну земельну ділянку, межі земельної ділянки з суміжними власниками, зокрема, з ОСОБА_8 не погоджувала, хоча огорожа побудована у 1980 році. За суміжного землекористувача за адресою проживання ОСОБА_8, а саме: АДРЕСА_3, акт погодження меж від 08.02.2012 року підписала мати ОСОБА_4 - ОСОБА_9, яка жодного відношення до даної земельної ділянки немає.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення Луцької міської ради порушує права ОСОБА_8 як власника землеволодіння, оскільки паркан після виділення ОСОБА_4 земельної ділянки опинився на її земельній ділянці, що суперечить нормам чинного законодавства і таким чином порушує права ОСОБА_8

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Ч.1 пункт «г», «е» статті 91 Земельного Кодексу України передбачає, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Статтею 158 Цивільного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд прийшов до висновку, що Луцька міська рада , приймаючи рішення від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2» порушила права та законні інтереси ОСОБА_8, як власника будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 7, 71, 159-163 КАС України, ст.ст. 91 ч.1 п. г,е, 106, 152,158 ЗК України, ст.ст. 316, 319, 321, 328, 375 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», суд -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача - державне земельне агентство у Волинській області, про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради - відмовити.

Позов ОСОБА_8 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 06.06.2012 року № 25/105 «Про надання ОСОБА_4 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2».

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня виготовлення постанови в повному обсязі, тобто з 23.12.2013 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В.Івасюта