Постанова

від 18.12.2013 по справі 913/2267/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

03.12.2013 справа №913/2267/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Марченко О.А. суддівЗубченко І.В., Татенко В.М. за участю представників сторін: від позивача: не з`явився від відповідача:не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "Еліта", м. Луганськ на рішення господарського судуЛуганської області від 23.10.2013р.(повний текст підписано 24.10.2013р.) у справі№913/2267/13 (суддя Секірський А.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "Еліта", м. Луганськ до відповідача: Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України, смт. Металіст, Слов'яносербський район Луганської області про стягнення 272 438 грн. 80 коп

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.10.2013р. у справі №913/2267/13 товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-впроваджувальна фірма «Еліта», м. Луганськ відмовлено у позові до Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України, смт. Металіст, Слов'яносербський район Луганської області про стягнення 272438,80 грн. вартості поліпшень майна, переданого в оренду на підставі договору оренди від 30.10.2004 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-впроваджувальна фірма «Еліта», м. Луганськ подало апеляційну скаргу, в якій останнє просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову та стягнення з відповідача 272438,80 грн.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а також тим, що висновки, викладенні у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що правовою підставою подання вказаного позову про стягнення грошових коштів є приписи ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, посилання на які містяться в позовній заяві, оскільки обґрунтуванням даного позову є виконання позивачем без укладання договору та прийняття відповідачем за актами робот з поліпшення майна останнього, а не проведення поліпшення орендованого майна та виконання зобов'язання з відшкодування їх вартості за договором оренди від 30.10.2004 р., як то вказано місцевим господарським судом.

Відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином; відповідач про причини неявки суд не повідомив.

03.12.2013 року від скаржника до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання позивачем нових доказів, які не можливо було надати суду першої інстанції.

Однак, наведене клопотання колегія суддів залишає без задоволення виходячи з наступного. У відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Наразі, скаржником не зазначено які саме докази необхідно надати в обґрунтування апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, як і не зазначено причин, з яких неможливо було подати ці докази до суду першої інстанції.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №913/2267/13; розглянувши доводи апеляційної скарги та пояснень на неї; заслухавши пояснення представника скаржника; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-впроваджувальна фірма «Еліта», м. Луганськ та скасування рішення господарського суду Луганської області від 23.10.2013р. у справі №913/2267/13 з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, 30.10.2004р. сторонами підписано договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - групу інвентарних об'єктів загальною площею 2526,8 кв.м., а саме: одноповерхова будівля сортувального відділення з технологічним обладнанням - 86,3 кв.м; трьохповерхова будівля камерної сушильні з технологічним обладнанням - 47,9 кв.м; одноповерховий навіс без обладнання - 848,9 кв.м; двохповерхова будівля паливного відділення з технологічним обладнанням - 47,9 кв.м; двоповерхова будівля корпусу обмолоту та обрушу насіння з технологічним обладнанням - 961,6 кв.м.; одноповерхова складу готової продукції без обладнання - 208,3 кв.м, розміщене за адресою: Луганська область, Словяносербський р-н, с. Металіст, що знаходиться на балансі Луганського інституту агропромислового виробництва, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 120360 грн. Майно передається в оренду для сушіння та обрушу насіння кукурудзи.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 10.1 цей договір укладено строком на п'ять років, що діє з 30.10.2004р. до 30.10.2009р. включно.

За актом приймання-передачі майна від 01.11.2004 р. відповідач передав, а позивач прийняв майно, що є предметом договору оренди від 30.10.2004 р.

Пунктом 6.2 договору передбачено право орендаря з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переобладнання, що зумовлює підвищення його вартості.

Позивачем направлено відповідачеві листи №44 від 26.05.2005 р. та №49 від 28.05.2007 р. з проханням надати дозвіл на проведення реконструкції та технічне переобладнання групи інвентарних об'єктів, які орендує позивач.

Листами №310 від 02.06.2005 р. та № 331 від 31.05.2007 р. відповідачем погоджено проведення позивачем реконструкції та технічного переобладнання групи інвентарних об'єктів, які орендує позивач. По результатах проведення будівельних робіт відповідач просив надати довідку.

На виконання вказаних домовленостей позивачем зроблені поліпшення орендованого майна, що останній підтверджує актами приймання виконаних підрядних робіт за червень-грудень 2007 року на загальну суму 272438,80 грн.

Матеріали справи свідчать, що за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000027 від 03.12.2007 р. на загальну суму 145838,80 грн.; акт №ОУ-0000028 від 31.12.2007 на загальну суму 126600,00 грн., відповідач прийняв у позивача роботи на загальну суму 272438,80 грн. При цьому, вказані акти, як на підставу виконання робіт, містять посилання саме на договір оренди від 30.10.2004 р.

Згідно з п. 10.5 договору у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення - власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем збільшення вартості орендованого майна в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішуються відповідно до умов цього договору та чинного законодавства.

27.11.2008р. сторонами укладено договір №2 про внесення змін до договору оренди від 30.10.2004 р., відповідно до якого п. 1.1 договору від 30.10.2004р. викладно в новій редакції та встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно групу інвентарних об'єктів загальною площею 727,7 кв.м., а саме: одноповерховий склад-навіс без обладнання - 519,4 кв.м; одноповерхова будівля складу готової продукції без обладнання - 208,3 кв.м, розміщене за адресою: Луганська область, Словяносербський р-н., с. Металіст, що знаходиться на балансі Луганського інституту агропромислового виробництва, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 117232,50 грн. Майно передається в оренду з метою підготовки насіння сільськогосподарських культур до посівних кондицій та його зберігання." (а.с. 99).

Листом №44 від 08.04.2012р. позивач повідомив про припинення договору оренди від 30.10.2004р. з 18.04.2012р.

18.04.2012р. сторонами підписано акт приймання-передачі, за яким орендарем повернуто орендодавцю майно за договором оренди від 30.10.2004р.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами ч.ч.1,4, ст.203, ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 2 ст.793 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент підписання договору) встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, згідно з ст. 794 цього Кодексу (в редакції, яка діяла з 12.05.2004р.) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Таким чином, законом встановлено вимоги щодо форми договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) - нотаріальна, та передбачено обов'язкову державну реєстрацію такого договору.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано сторонами, відповідачем, як балансоутримувачем, передавалось позивачеві в оренду за договором оренди від 30.10.2004 р. нерухоме майно, що належить до державної власності: одноповерхова будівля сортувального відділення з технологічним обладнанням - 86,3 кв.м; трьохповерхова будівля камерної сушильні з технологічним обладнанням - 47,9 кв.м; двохповерхова будівля паливного відділення з технологічним обладнанням - 47,9 кв.м; двоповерхова будівля корпусу обмолоту та обрушу насіння з технологічним обладнанням - 961,6 кв.м.; одноповерхова будівля складу готової продукції без обладнання - 208,3 кв.м, розміщене за адресою: Луганська область, Словяносербський р-н, с. Металіст. Термін дії вказаного договору п'ять років.

Однак, договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 30.10.2004р., який є підставою позову, нотаріально не засвідчений, при цьому, доказів його державної реєстрації сторонами не надано.

Згідно з ч.3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Приписами ст.220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, оскільки до матеріалів справи не представлено доказів того, що договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 30.10.2004 р. рішенням суду визнано дійсним та виходячи з того, що наведений договір нотаріально не посвідчений й не пройшов державної реєстрації, то, як це вірно встановлено судом першої інстанції, договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 30.10.2004 р. є нікчемний, тобто недійсний в силу закону.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Із змісту наведених вище норм законодавства слідує, що нікчемний правочин (у тому числі договір оренди) не є юридичним фактом цивільного права і не породжує будь-яких прав та обов'язків. У зв'язку з цим, він є недійсним з моменту вчинення.

При цьому, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

Виходячи з чого, документи, що надані позивачем в якості доказів по справі, не мають доказової сили з вищезазначених причин, а відтак, умови договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна від 30.10.2004 р., не можуть бути застосовані до правовідносин сторін.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "Еліта", м. Луганськ та стягнення з Луганської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту рослинництва імені В.Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України, смт. Металіст, Слов'яносербський район Луганської області 272438,80 грн. вартості поліпшень майна, переданого в оренду на підставі договору оренди від 30.10.2004 року.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Зокрема, посилання скаржника на те, що правовою підставою подання даного позову до суду є приписи ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України, посилання на які міститься в позовні заяві, оскільки роботи з поліпшення майна, вартість яких заявлено до стягнення, виконувались останнім без договору, викладеного сторонами в єдиному документі, та прийняті відповідачем за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000027 від 03.12.2007 р., №ОУ-0000028 від 31.12.2007 р., судовою колегією до уваги не приймається з огляду на таке.

Відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містить виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, законодавство, на підставі якого подається позов.

Позов-це подана до суду першої інстанції вимога особи про захист прав чи охоронюваних законом інтересів, який складається з структурних складових, які сукупно визначають його зміст: підстави та предмета позову.

Предмет позову це спосіб захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В свою чергу, підстава позову-це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До таких фактів віднесено лише юридичні, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

У позовній заяві позивач, як на підставу подання позову посилається на недодержання відповідачем умов Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та договору від 30.10.2004 р. в частині компенсації збільшення вартості орендованого майна в результаті проведених невідокремлюваних поліпшень та заявляє про стягнення суми вказаної компенсації, яка є предметом позову.

Вказані вимоги підпадають під дію положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та глави 58 Цивільного кодексу України.

В подальшому, відповідно до пояснень по справі, позивач визначає підставою позову ст.ст. 1212 та 1213 Цивільного кодексу України зважаючи, що нерухоме майно, роботи з поліпшення якого виконано позивачем та прийнято відповідачем за актами, передано позивачеві в користування за актом від 01.11.2004 р. без належних правових підстав, оскільки договір оренди від 30.10.2004 року є нікчемним, тобто недійсним в силу приписів ст. 220 Цивільного кодексу України як такий, що нотаріально не посвідчений та не пройшов державну реєстрацію.

Дані правові норми включено до глави 83 Цивільного кодексу України, якою регулюються зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна, що є одним з видів позадоговірних зобов'язань.

Тобто, згідно з наданими поясненнями позивачем змінюється підстава позову.

Пояснення позивача залишені судом першої інстанції без розгляду, як такі, що змінюють підставу позову та подані після початку розгляду справи по суті, що відображено в оскаржуваному судовому акті.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України право змінити підстави позову позивач має до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Оскільки, розгляд справи по суті розпочато судом 10.09.2013 року, про що зазначено в протоколі судового засідання, пояснення, які по суті є заявою про зміну підстав позову, подано до суду 23.10.2013 року, тобто після початку розгляду справи по суті, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно залишено вказані зміни підстави позову без розгляду.

Твердження позивача, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-0000027 від 03.12.2007 р. та №ОУ-0000028 від 31.12.2007 р. є доказом позадоговірних правовідносин сторін також не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки підтверджують виконання робіт саме за договором від 30.10.2004 року, про що вказано безпосередньо в актах.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Рішення господарського суду Луганської області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 23.10.2013р. у справі №913/2267/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін за наведеними в постанові мотивами, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача по справі.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-впроваджувальна фірма "Еліта", м. Луганськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 23.10.2013р. у справі №913/2267/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 03.12.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписано 06.12.2013р.

Головуючий О.А. Марченко

Судді: І.В. Зубченко

В.М. Татенко