Ухвала

від 20.12.2013 по справі 813/5255/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2013р. Справа № 876/13752/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Клюби В.В.,

судді Іщук Л.П.,

за участю секретаря судового засідання Микитин І.В.,

за участю представників:

апелянта (відповідача у справі): Іванський В.І., Яцук Г.М.,

позивача у справі: Білан Н.М., Підставська К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. у справі №813/5255/13-а

за позовом приватного підприємства "Паром Люкс", м.Львів

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2011р. Приватне підприємство "Паром-Люкс" звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003652340/0/31468 від 18.12.2008р., №0003662340/0/31469 від 18.12.2008р., №000042340/0/397 від 12.01.2009р., №0000432340/0/4393 від 27.02.2009р., №0000872340/0/5811 від 16.03.2009р. У процесі розгляду справи судом першої інстанції в порядку ст.55 КАС України було допущено заміну Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Шевченківському районі).

Обґрунтовуючи підставність позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Актах перевірок, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення - рішення, є необґрунтованими та безпідставними, позивач зазначив, що частину податкового кредиту ПП "Паром-Люкс" складають витрати по придбанню яєчного порошку, а згідно з наданою Львівською торгово-промисловою палатою інформацією про ціни на яєчний порошок відповідно до пропозицій виробників даного виду товару на ринку України встановлено, що ціна на вищевказаний товар становить 20,00-28,00грн. з урахуванням ПДВ. Також позивач вважає, що відповідачем не було враховано вимоги п.1.20. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме, п.п.1.20.8., яким визначено обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього ж пункту.

Також позивач зазначив, що згідно з абзацом 1 пп.1.20.10 Закону України ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп.4.3.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181), донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом, внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за наступною процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, рішення приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З метою забезпечення дотримання вказаної процедури керівник (заступник керівника) податкового органу, керуючись зазначеними нормами, під час перевірки приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, що складається за довільною формою, із зазначенням: дати його прийняття, номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування "звичайної ціни", передбачених законом з питань оподаткування, тощо. Позивач звернув увагу на те, що в окремих частинах відповідних розділів Акта перевірки здійснюється посилання на вищенаведене рішення, зазначається підстава для застосування "звичайні ціни", передбачена відповідним законом з питань оподаткування, механізм і обґрунтування розрахунку у порядку, встановленому пунктом 1.20 Закону для відповідної господарської операції, та елемент податкової бази (об'єкт оподаткування), до якого застосовуються "звичайні ціни", тощо. Розраховані з використанням "звичайних цін" суми заниження податкових зобов'язань виділяються в окремих частинах відповідних розділів акту перевірки та додатках до нього.

Як на підставність позовних вимог позивач вказав, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами (п.п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"), а саме: поняття, підстави, механізм застосування яких та доведення до платника податків визначених за їх допомогою сум податкових зобов'язань передбачено нормами Закону №2181. Однак, в актах перевірок відсутні покликання на рішення керівника ДПІ у Шевченківському районі м.Львова про застосування звичайних цін по вищевказаних фінансово-господарських операціях.

Львівський окружний адміністративний суд із вказаними доводами погодився та постановив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0003652340/0/31468 від 18.12.2008р., №0003662340/0/31469 від 18.12.2008р., №000042340/0/397 від 12.01.2009р., №0000432340/0/4393 від 27.02.2009р., №0000872340/0/5811 від 16.03.2009р.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ДПІ у Шевченківському районі м.Львова оскаржено її в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що постанова суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Так, спірні податкові повідомлення-рішення було прийнято на підставі актів перевірок позивача, якими встановлено, що отримана від ТОВ "СТК" оплата за шкірсировину перерахована на рахунок ПП "Паром-Люкс", згідно з Договором, яка була використана для погашення валютного кредиту та кредиторської заборгованості перед іншим підприємством, відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про додану вартість", повинні бути включені до складу податкових зобов'язань. Отже, кошти в сумі 32798694,00грн., отримані як оплата за шкірсировину, вважаються авансом і повинні бути включені до складу податкових зобов'язань за звітний період в сумі ПДВ 5466449,00грн.

Перевіркою показників, відображених у податковій звітності позивача, встановлено, що на формування цих показників вплинуло здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) від ТОВ "Імперево Фудз". Відповідно до умов договору купівлі-продажу товаром являються продукти глибокої переробки яєчної сировини власного виробництва продавця. Податковий орган зазначив, в ході проведення перевірки ДПІ у Шевченківському районі направлено запит у Львівську торгово-промислову палату щодо надання інформації про ціни на яєчний порошок на внутрішньому ринку України. Згідно з наданою Львівською торгово-промисловою палатою інформації про ціни на яєчний порошок відповідно до пропозицій виробників даного виду товару на ринку України встановлено, що ціна на вищевказаний товар становить 20,00-28,00грн., з урахуванням ПДВ.

Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що ПП "Паром-Люкс" відвантажено на експорт 15840кг сухого технічного яєчного порошку непридатного для використання в харчовій промисловості, а згідно з інвентаризаційними описами на складах підприємства такий яєчний порошок не обліковується. Податковим органом було проведено обстеження складських приміщень, орендованих ПП "Паром-Люкс" для здійснення господарської діяльності. Згідно з поясненнями, наданими комірниками складів готової продукції та складу допоміжних матеріалів, -яєчний порошок на склади не приймався. Крім цього, як зазначив апелянт, позивачем не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування такої продукції. Таким чином, в порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", ПП "Паром-Люкс" завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за грудень 2008р. в сумі 2643101,00грн., за жовтень 2008р. - в сумі 1007353,00грн., а придбання яєчного порошку за цінами, вищими за звичайні призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2008р. в сумі 612345,00грн. та заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати до бюджету за вересень на 4294947,00грн., за жовтень 2008р. у розмірі 2925176,00грн. та в порушення п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" занижено суму ПДВ на суму 3953599,00грн.

У зв'язку з наведеним, апелянт вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом цілком правомірно, а висновки суду першої інстанції про їх протиправність зроблено з невірним трактуванням норм матеріального права.

Апелянт просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав:

Зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №0000432340/0/4393 від 27.02.2009р. колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з умовами Договору-доручення №ФІО 9/10 від 27.10.2008рю, ТОВ "Станіславська торгова компанія", надалі "довіритель" доручає ПП "Паром-Люкс", надалі "повірений" за винагороду та від свого імені придбати та поставити шкірпродукцію на суму 300000000,00грн. На виконання вказаного Договору ТОВ "Станіславська торгова компанія" (ЄДРПОУ 32873692) перераховано на рахунок ПП "Паром Люкс" кошти для придбання шкірсировини, що підтверджується банківськими виписками, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до вимог п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталась раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до абзацу 3 п.4.7 ст. 4 згаданого вище Закону, у разі, коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.

Отже, з вищенаведених норм закону чітко вбачається, що виникнення податкових зобов'язань в даному випадку законодавцем чітко пов'язується з фактом придбання та передачі довірителю придбаних за його дорученням та за його рахунок товарів. Оскільки податковим законодавством окремо передбачено особливості оподаткування при проведенні операцій за договором доручення на придбання товарів, тому колегія суддів не погоджується з висновками апелянта про те, що в даному випадку перераховані за договором кошти потрібно розцінювати як аванс.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог п.1.31 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р., №334/94-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Враховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до цілком правомірного висновку про безпідставність і необґрунтованість доводів відповідача щодо заниження позивачем суми податку на додану вартість, оскільки згідно умов договору доручення від 27.10.2008р., позивач мав лише право на вчинення дій від імені довірителя, що унеможливлює отримання коштів як авансу. Вказана обставина також спростовує встановлене відповідачем порушення п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо дати виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг), а саме, дати зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, оскільки позивач у вказаних правовідносинах не був постачальником товарів (робіт, послуг), а був лише повіреним довірителя. Саме лише використання позивачем коштів не за цільовим призначеним немає складової порушення вказаної норми податкового законодавства.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення №0000872340/0/5811 від 16.03.2009р.

Відповідно до вимог п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до вимог пп.1.20.1 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - це сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Відповідно до приписів пп.1.20.6 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Згідно із вимогами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", положення пп.7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведено зворотнє, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Таким чином, при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалось придбання яєчного порошку позивачем, на підставі інформації Львівської ТПП, податковий орган діяв не у межах наведених норм законодавства. З огляду на те, що відповідач при проведенні перевірки не надсилав запит платнику податків для обґрунтувати рівня договірних цін, не було вжито заходи щодо встановлення інформації про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, а тому висновки податкового органу про наявність підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань з підстав придбання продукції за цінами нижче звичайних є необґрунтованими.

При цьому, в інформації Львівської ТПП №1909/1472 від 21.11.2008р., сума - "20", яку зазначає відповідач у своїх запереченнях та актах перевірки, не відображена. В той же час, експертним висновком Чернігівської регіональної торгово-промислової палати від 11.12.2008р. №ЧК-723 визначено наступне: на підставі аналізу яйцепереробної продукції, комерційних пропозицій та реалізаційних цін середньоринкова оптова вартість з ПДВ на продукцію переробки яєць за період з 01.01.2008р. по 30.09.2008р., а саме: сухий яєчний порошок - 130,00грн./кг, сухий технічний яєчний порошок - 120,00грн./кг, сухий яєчний жовток - 75,00грн./кг, сухий обезцукрений білок гелеутворюючий - 160,00грн./кг. Вказаний рівень ринкових цін також узгоджується з експертним висновком Івано-Франківської торгово-промислової палати від 25.09.200 року №В-420.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податковим органом неправомірно було застосовано до позивача положення про звичайні ціни та не було доведено в судовому порядку невідповідності спірних цін рівню звичайних цін.

Відносно протиправності податкового повідомлення-рішення №0003662340/0/31469 від 18.12.2008р. то колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних та пояснення комірників про відсутність відповідних товарів на складах не вказують на порушення позивачем податкового законодавства.

Так, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997р. №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568:

- подорожній лист-первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство;

- товарно-транспортна накладна-єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відтак, жоден з перерахованих вище документів (подорожній лист, товарно-транспортна накладна) не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг). Це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб які відповідають за збереження майна під час транспортування.

В той же час, податковим органом не враховано, умови п.3.2. Договору купівлі-продажу від 21.07.2008р. укладеного між ТОВ "Імперово-Фудз" та ПП "Паром-Люкс" та п.3.3. Додаткової угоди від 25.07.2008р., якими визначено, що після переходу права власності на товар до Покупця товар зберігається на складських площах Продавця та відпускається ним Покупцю на вимогу.

Статтею 6 Закону України "Про транзит вантажів" від 20.10.1999р., №1172-XIV визначено, що транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватись (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до митних органів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), необхідні для здійснення митного контролю.

На підтвердження перевезення сухого технічного яєчного порошку позивачем долучено дві міжнародні транспортні накладні (СМR) №0029932 та №00264, рахунки-фактури та вантажно-митні декларації. Відмітка Львівської митниці на вантажно-митних деклараціях засвідчує, що 16.08.2008р. та 19.08.2008р. відвантажений товар прибув для митного оформлення.

В матеріалах справи також наявний Контракт №ЗК-01/208 від 14.07.2008 р. укладений між компанією "ТАНКЕМ ЛІМІТЕД" (Кіпр) та ПП "Паром-Люкс" та Додаток до контракту №2 від 10.10.2008р., відповідно до умов якого, ПП "Паром-Люкс" зобов'язався поставити Покупцю в асортименті продукцію яєчного порошку в т.ч. технічного яєчного порошку 300000,00кг.

Зі змісту пояснень представника позивача вбачається, що автомобіль із сухим яєчним порошком, який прибув на митний контроль 19.08.2008р. був затриманий на митниці і знаходився там до 12.11.2008р., що підтверджено штампом Львівської митниці з проставленою датою 12.11.2008р. на рахунку фактурі №3 від 14.07.2008р., відповідно і було відображено позивачем у бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджено видатковою накладною (повернення) №ВП-0000005 від 12.11.2008р., яку долучено до матеріалів справи. На підставі вищевказаної накладної ТОВ "Імперово Фудз" був оформлений розрахунок №20 "Коригування кількісних і вартісних показників". У вказаному розрахунку шляхом від'ємного значення зменшена кількість сухого технічного порошку 15840,00кг та податковий кредит в загальній сумі 306389,82грн.

Крім цього, до матеріалів справи долучено: Договір №9 від 21.01.2009р. "Про охорону і супроводження товару підрозділом Служби митної варти та організації боротьби з порушенням митного законодавства Львівської митниці", розрахунок від 02.02.2009р. вартості охорони і супроводження товару (сухого технічного порошка) по маршруту Львівська митниця-Чопська митниця, платіжне доручення від 02.02.2009р., договір №1-106 "Про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом" від 01.08.2008р. з ТОВ "Європа транс ЛТД" та банківські виписки за лютий-березень 2009р.

Слід також зазначити, висновки відповідача щодо відсутності виробничих ресурсів у позивача, ґрунтуються виключно на поясненнях комірників.

Разом з тим, у відповідності до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327 (чинного на момент проведення перевірок) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до вимог п.2.3.2. Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому, до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті. Відповідно до п.2.3.4. Порядку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відтак, вказані пояснення комірників, на які покликається відповідач, не можуть слугувати належними доказами порушення податкового законодавства, крім цього в поясненнях не відображено кому і на чию вимогу вони надані.

Припущення зазначені в акті перевірки не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та станом на проведення перевірки надав ревізорам усі необхідні документи, що підтверджували правомірність формування розміру податкового кредиту.

Також колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що в подальшому товар, вказаний у митній декларації №20900000/8/005881 було повернуто, не вказують на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Для того щоб оцінити, чи оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно потрібно з'ясувати чи були підстави для його складення станом на момент його складення.

Судом встановлено, що у зв'язку із анулюванням митної декларації №209000007/8/005881 від 19.08.2008р., яке відбулось 12.11.2008р. за заявою позивача від 11.11.2008р., коригування в податковій звітності щодо вказаного анулювання зроблено позивачем в наступному періоді, та за межами проведення перевірки, яка була підставою для прийняття цього ж рішення. Крім цього, саме анулювання митної декларації не було підставою для зменшення вказаної суми бюджетного відшкодування, коригування якого в подальшому здійснене позивачем в наступному податковому періоді та результати такого коригування знайшли своє відображення у відповідній декларації, що не заперечується представниками відповідача.

За таких умов, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що станом на 18.12.2008р. у податкового органу були відсутні будь-які підстави для складення податкового повідомлення-рішення №0003662340/0/31469, а тому таке було складено без наявних на те підстав, тобто протиправно.

Що стосується решти позовних вимог, то в апеляційній скарзі відсутні будь-які доводи, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Так, судом, окрім іншого, також було встановлено факт реальності спірних господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції було встановлено наступне:

Позивачем в обґрунтування реальності (фактичності) здійснення господарських операцій долучено до матеріалів справи копію Договору купівлі-продажу від 21.07.2008р. б/н, укладений між ПП "Паром-Люкс" (Покупець) та ТОВ "Імперово Фудз" (Продавець). Відповідно до вимог п.2.1 договору, товаром являються продукти глибокої переробки яєчної сировини власного виробництва продавця.

На виконання умов Договору, контрагентом позивача виписано розхідні накладні на відвантаження порошку яєчного від 21.10.2008р., від 21.07.2008р., від 04.08.2008р., від 04.09.2008р., від 01.09.2008р., від 26.09.2008р., від 26.11.2008р., від 03.12.2008р., від 09.12.2008р., від 17.12.2008р., від 24.12.2008р.

ТОВ "Імперево Фудз", у свою чергу, виписало позивачу податкові накладні: №87 від 21.07.2008р., №90 від 04.08.2008р., №106 від 04.09.2008р., №104 від 01.09.2008р., №115 від 26.09.2008р., №136 від 21.10.2008р., №172 від 26.11.2008р., №173 від 26.11.2008р., №181 від 03.12.2008р., №182 від 03.12.2008р., №195 від 09.12.2008р., №211 від 17.12.2008р., №214 від 17.12.2008р., №227 від 24.12.2008р., що відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

За отриману від ТОВ "Імперево Фудз" продукцію позивач розрахувався, що підтверджується банківськими виписками про рух коштів на рахунку.

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Імперево Фудз" відображено у податковій звітності ПП "Паром-Люкс", про що свідчать копії додатку № 5 до податкових декларацій з ПДВ.

На підтвердження використання у господарській діяльності придбаної продукції, позивачем також долучено наступні документи: контракт №М-01/08 від 08.12.2008р. ("I.C.S. FAMIR GROUP S.R.L." - Молдова), контракт №К-01/08 від 14.11.2008р. з Компанією TOO "Elsys Temologies LTD" (Казахстан), контракт від 14.07.2008р. №ЗК-01/2008 з Компанією "ТАНКЕМ Лімітед" (Кіпр);

- податкові накладні №317 від 15.10.2008р., №356 від 16.10.2008р., №355 від 16.10.2008р., №364 від 28.10.2008р., №401 від 31.10.2008р., №402 від 31.10.2008р., №403 від 31.10.2008., №370 від 07.11.2008р., №410 від 21.11.2008р., №411 від 21.11.2008р., №283 від 16.08.2008р., №284 від 16.08.2013р., №354 від 11.10.2008р., №415 від 29.11.2008р., №416 від 29.11.2008р., №430 від 18.12.2008р., №427 від 20.12.2008р., №428 від 20.12.2008р., №429 від 20.12.2008р., №431 від 20.12.2008р., №432 від 23.12.2008р., №433 від 23.12.2008р., №426 від 26.12.2008р.;

- видаткові накладні від 16.08.2008р., від 11.10.2008р., 15.10.2008р., 31.10.2008р., 07.11.2008р., від 21.11.2008р., 29.11.2008р., від 18.11.2008р., від 20.12.2008р., від 23.12.2008р., від 26.12.2008р.;

- вантажно-митні декларації, інвойси;

На підтвердження транспортування продукції позивачем долучено Договір №329/08-Є від 21.07.2008р., укладений між ТОВ "Оленіч та Компанія" ЄДРІІОУ 30562704 (м.Одеса), надалі "Експедитор" та ПП "Паром-Люкс" надалі "Клієнт", про те, що Експедитор надає Клієнту відповідні види послуг з транспортного експедирування.

При розгляді справи суд керувався наступними положеннями законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно Конституцією встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із вимогами п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватись в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 цього ж Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього ж пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього ж пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із вимогами п.п.7.7.2. п.7.7. ст.7 цього ж Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

в) залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

г) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

При вирішенні спору суд виходить з наступного:

Статтею 70 КАС України встановлено правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно із ч. 1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно із вимогами ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, апелянтом беззаперечними доказами спростовано не було.

Відповідно до вимог ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно і повно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. у справі №813/5255/13-а за позовом приватного підприємства "Паром Люкс", м.Львів до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2013р. у справі №813/5255/13-а за позовом приватного підприємства "Паром Люкс", м.Львів до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя В.В. Клюба

Суддя Л.П. Іщук

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 25.12.2013р.