Ухвала

від 04.12.2013 по справі 2а-1870/348/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/25184/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П., за участю представників позивача:не з'явились, відповідача:не з'явились, прокуратури:Клюге Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла»

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011

у справі № 2а-1870/348/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

за участю Прокуратури Сумської області

про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла» (надалі - позивач, ТОВ «Еквіла») до Державної податкової інспекції в м. Суми, правонаступником якої є Державна податкова інспекція в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ в м. Суми), за участю Прокуратури Сумської області, про визнання протиправними та недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.07.2010 № 0005821503/0/56472, від 30.09.2010 № 0005821503/1/56472, від 26.10.2010 № 0005821503/2/56472, від 06.01.2011 № 0005821503/3/56472, від 15.10.2010 № 0002671503/0/79595, від 16.11.2010 № 0002671503/1/79595, від 28.12.2010 № 0002671503/ 2/79595.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує правильність позиції судів попередніх інстанцій.

Представник прокуратури письмових заперечень не надав, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ в м. Суми було проведено невиїзну документальну перевірку податкової декларації ТОВ «Еквіла» з податку на додану вартість за квітень 2010 року, за результатами якої складено акт від 15.07.2010 № 5515/15-319/36333628.

На підставі вищезазначеного акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 27.07.2010 № 0005821503/0/56472 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 776 071,00 грн., в т.ч.: 2 904 670,00 грн. - основного платежу, 871 401,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.09.2010 № 0005821503/1/56472, від 26.10.2010 № 0005821503/2/56472, від 06.01.2011 № 0005821503/3/56472 аналогічного змісту.

ДПІ в м. Суми було проведено невиїзну документальну перевірку податкової декларації позивача з податку на додану вартість за травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 08.10.2010 № 8211/15-319/36333628.

На підставі вищезазначеного акта перевірки від 08.10.2010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.10.2010 № 0002671503/0/79595 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 973 489,00 грн., в т.ч.: 1 982 332,00 грн. - основного платежу, 991 166,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.11.2010 № 0002671503/1/79595 та від 28.12.2010 № 0002671503/2/79595 аналогічного змісту.

В наведених актах перевірок відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого: за квітень 2010 року зменшено суму податкового кредиту позивача на 2 931 653,00 грн., збільшено суму податку на додану вартість, яка підлягає перерахуванню в бюджет на 2 931 653,00 грн., зменшено суму від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 26 983,00 грн.; за травень 2010 року зменшено суму податкового кредиту в сумі 2 169 543,00 грн., збільшено суму податку на додану вартість, яка підлягає перерахуванню в бюджет на 2 169 543,00 грн., зменшено суму від'ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 187 191,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Еквіла» та ТОВ «Славія» було укладено договір купівлі-продажу від 26.02.2009 № 95-02/09, згідно якого ТОВ «Славія» зобов'язувалось поставити і передати у власність ТОВ «Еквіла» нафтопродукти, бензин А-76, А-80, А92, А-95, дизельне пальне, газ скраплений, а ТОВ «Еквіла» - прийняти вказаний товар і оплатити його.

Найменування товару, повний асортимент, ціна, кількість, одиниця виміру визначені в Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.2 Договору). Умовами поставки у відповідності з вимогами Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (2000) обрано ЕХW склад ВАТ «Дніпронафтопродукт», м. Дніпропетровськ, або на інших складах, які знаходяться в користуванні ВАТ «Дніпронафтопродукт» на підставах, що не суперечать чинному законодавству (п.3.3 Договору).

Як вбачається із додаткових угод до договору від 26.02.2009 № 95-02/09, що є в матеріалах справи, ТОВ «Еквіла» та ТОВ «Славія» було сформовано ціни та кількість визначеного безпосередньо договором товару, а також газу скрапленого.

На виконання умов вищезазначеного договору ТОВ «Славія» протягом квітня-травня 2010 року було виписано на адресу ТОВ «Еквіла» видаткові та податкові накладні.

Із договору зберігання (схову) від 23.12.2009 № 2312/09-20, укладеного між ВАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Еквіла», вбачається, що ВАТ «Дніпронафтопродукт» в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язувалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші матеріальні цінності, які передавались ТОВ «Еквіла», і повернути їх ТОВ «Еквіла» у схоронності за першою вимогою з дотриманням їх якості.

Відповідно до актів приймання-передачі паливно-мастильних матеріалів за договором схову від 23.12.2009 № 2312/09-20, підписаних ВАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Еквіла», нафтопродукти (бензин) були передані на зберігання.

Розрахунки між ТОВ «Еквіла» та ТОВ «Славія» здійснювались у безготівковій формі, що підтверджено копіями платіжних доручень.

Згідно товарно-транспортних накладних, поставка товару до ТОВ «Еквіла» здійснювалась за замовленням ТОВ «Букаєвиця» згідно договору транспортного експедирування від 10.12.2009 № 10-12/09ТР з ТОВ «Галнафта», вантажвідправник - Качанівський ГПЗ ВАТ «Укрнафта», вантажоодержувач ТОВ «Галнафта» та ТОВ «Еквіла», пункт навантаження - Сумська область, Охтирський район, с.М.Павлівка, пункт розвантаження - АГЗС ТОВ «Еквіла» в Сумській області: м. Суми, смт. Велика Писарівка, смт. Недригайлів, м. Ромни Сумської області (т. 1 а.с.116-189).

Згідно інших товарно-транспортних накладних вантажовідправником та вантажоодержувачем бензину автомобільного є ТОВ «Еквіла», яке навантажувало нафтопродукти на власних нафтобазах в м. Суми для отримання у пунктах розвантаження на АЗС позивача в м. Охтирка, м. Ромни, м. Буринь, м. Шостка (т.1 а.с.190, 192-194, 196-201, 205-210, 212-223).

Листом від 01.04.2010 № 313р ТОВ «Славія» повідомило ТОВ «Еквіла» про те, що нафтопродукти, придбані у ТОВ «Славія», знаходяться на зберіганні на складі ВАТ «Дніпронафтопродукт».

Листом від 01.04.2010 № 312/Р ТОВ «Славія» поінформувало ВАТ «Дніпронафтопродукт» про те, що нафтопродукти (бензин А-80, А-92, А-95, дизельне пальне, масла, фільтри, присадки згідно додатку 1), які знаходяться на зберіганні у ВАТ «Дніпронафтопродукт», перейшли у власність ТОВ «Еквіла».

Листами від 01.05.2010 № 419/Р та 420/р ТОВ «Славія» повідомило ТОВ «Еквіла» та ВАТ «Дніпронафтопродукт» про те, що нафтопродукти та інші товари, придбані у ТОВ «Славія», що знаходяться на зберіганні у ВАТ «Дніпронафтопродукт», перейшли у власність ТОВ «Еквіла».

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, не знайшли підтвердження реальності проведених операцій за вказаними договорами, що вказує на неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень-травень 2010 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Славія».

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх неповними і передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Славія» не є виробником паливно-мастильних та супутніх матеріалів, які були предметом договору купівлі-продажу від 26.02.2009 № 95-02/09.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу поставка мала здійснюватись на умовах EXW зі складу ВАТ «Дніпронафтопродукт», що передбачає покладення на покупця всіх витрат та відповідальності за вивезення товару зі складу, його навантаження, транспортування та ризики втрати.

Суди, спростовуючи проведення господарських операцій, що дають право позивачу на формування податкового кредиту, при цьому не дослідили аргументи та документи, що могли б засвідчити наявність придбаного ТОВ «Еквіла» товару на складі ВАТ «Дніпронафтопродукт», подальший відпуск товару поклажедавцю (тобто, ТОВ «Еквіла»), про що можуть свідчити заявки, необхідні для відвантаження товару залізничним або автомобільним транспортом, із зазначенням умов перевезення, детальною інформацією щодо місць завантаження із вказівкою обсягу паливно-мастильних матеріалів та пунктів призначення поставки (п. 2.1.3 Договору від 23.12.2009 № 2312/09-20). Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що такі документи відповідно інформації протоколу огляду від 17.07.2010, складеного слідчим ОВС СВ ПМ ДПА в Сумській області (т.5 а.с. 145-192), були вилучені в ході проведення слідчих дій.

Водночас, виконання договору зберігання не може бути підтвердженим без дослідження документів, що засвідчують зберігання, зважування, приймання та внутрішнє переміщення і схоронність вказаних нафтопродуктів, а також газу скрапленого, на складах ВАТ «Дніпронафтопродукт» з дотриманням якості товару, враховуючи значні об'єми придбаного бензину, дизельного палива, скрапленого газу тощо.

Суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою той факт, що представлені на розсуд суду товарно-транспортні накладні, виписані при перевезенні скрапленого газу, містять інформацію про двох вантажоотримувачів (ТОВ «Галнафта» та ТОВ «Еквіла») без розмежування тоннажу, належного до відвантаження у визначених пунктах призначення кожного з них.

Наявним в матеріалах справи залізничним накладним суди також не надали належної правової оцінки, оскільки не дослідили яким чином опосередковані такими документами факти перевезення засвідчують виконання господарських операцій позивача із ТОВ «Славія», зважаючи на те, що вантажовідправником та платником в них зазначено ЗАТ «Торговий дім «Укртатнафта» зі складу у м. Кременчук.

Факти перевезення товару від зберігача до покупця можуть бути підтверджені, зважаючи на наявність у матеріалах справи договору перевезення автомобільним транспортом між ВАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Еквіла» від 28.012.2009 і докази сплати отриманих послуг.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, з метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту, вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції, з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин в адміністративній справі, закріпленого ч. 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували придбання та перевезення паливно-мастильних та супутніх матеріалів на адресу позивача, а також факт використання придбаних товарів у подальшій господарській діяльності ТОВ «Еквіла».

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України .

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіла» задовольнити частково.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 у справі № 2а-1870/348/11 скасувати.

Справу № 2а-1870/348/11 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна