Ухвала

від 11.12.2013 по справі 810/2384/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/800/53608/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Мініна С.О. відповідача:Литвиненка С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив П»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013

у справі № 810/2384/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив П»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конструктив П» (надалі - позивач, ТОВ «Конструктив П») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 19.11.2012 № 0001412300, від 19.11.2012 № 0001402300, від 19.11.2012 № 0001402300. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив П» сплачений судовий збір у сумі 2 294,00 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013, скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.10.2009 по 30.06.2012, за результатами якої 23.10.2012 складено акт № 403/22-03/36482331 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5; п. 1.32, ст. 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до заниження позивачем суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств IV кв. 2010 року на суму 120 000,00 грн.;

- пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4; пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7; п. 3.1 ст. 3; п. 1.4 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, п. 198.3 ст. 198; п. 200.1 ст. 200; п. 187.1 ст. 187, п. 189.9 ст. 189 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 24 953 861,00 грн., та встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 26 або 24 декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 19 445 987,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0001412300 (форма «Р»), яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 31 179 786,00 грн., у т.ч. 24 953 861,00 грн. основного платежу та 6 225 925,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0001402300 (форма «Р»), яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 150 000,00 грн., у т.ч. 120000,00 грн. основного платежу та 30 000,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0001422300 (форма «В4»), яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 19 445 987,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову через неспростування позивачем висновків, викладених в акті.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки апеляційного суду помилковими, та погоджується з мотивами суду першої інстанції, який задовольнив позовні вимоги, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 07.07.2010 між ТОВ «Конструктив П» (Замовник) та ФОП ОСОБА_7 (Виконавець) укладено Договір № 07/07/10 про надання консультаційних послуг у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Згідно з ст. 1.1 вказаного Договору Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався надати на протязі липня - жовтня 2010 року, у відповідності до умов даного Договору, консультаційні послуги, послуги у сфері бухгалтерського обліку та аудиту для Замовника. У той же час, Замовник зобов'язався своєчасно прийняти та оплатити надані послуги.

Перелік, вартість, обсяги, строки надання послуг, що мали надаватися згідно з цим Договором, визначалися Сторонами за процедурою, визначеною у розділах 2 і 3 цього Договору .

Відповідно до ст. 2.1 цього ж Договору Виконавець зобов'язався протягом терміну дії Договору виконувати (надавати) Замовнику за потребою послуги, що пов'язані з господарською діяльністю Замовника з питань:

- правильність обчислення і сплати, ведення податкового обліку, підготовки та подання звітності, включаючи електронну за: податком на додану вартість ; податком на прибуток; податком з доходів фізичних осіб; місцевими податками і зборами, іншими податковими і неподатковими платежами; відрахуваннями на соціальні потреби тощо.

- застосування іншого податкового, цивільного, господарського, митного законодавства, в тому числі у зовнішньоекономічній діяльності, в частині бухгалтерського та податкового обліку, включаючи надання за потребою законодавчих та нормативних документів, у тому числі в електронному вигляді.

Факт надання послуг ФОП ОСОБА_7 позивачу, за вказаним Договором підтверджено актами виконаних робіт: від 31.07.2010 № ТЯ-0000007 на суму 120 000,00 грн. (без податку на додану вартість), від 31.08.2010 № ТЯ-0000009 на суму 120 000,00 грн. (без податку на додану вартість), від 30.09.2010 № ТЯ - 0000010 на суму 120 000,00 грн. (без податку на додану вартість), від 31.10.2010 № ТЯ - 0000010/1 на суму 120 000,00 грн. (без податку на додану вартість), та копіями банківських платіжних доручень, які підтвердили факт оплати придбаних послуг.

Відповідач вважає, що вказані послуги не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, оскільки ОСОБА_7 прийнята на посаду фінансового директора ТОВ «Конструктив П», а послуги, що були надані ТОВ «Конструктив П» нею, як фізичною-особою підприємцем, входять до функціональних обов'язків фінансового директора підприємства та їх вартість не підлягала включенню до складу валових витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовою інструкцією фінансового директора ТОВ «Конструктив П», затвердженої директором ТОВ «Конструктив П» 02.08.2010, на фінансового директора підприємства не покладено обов'язки з ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, у період з 01.10.2009 по 31.08.2011 у штаті підприємства була відсутня посада головного бухгалтера, що відповідачем не заперечувалося.

Згідно з ст. 8 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися, та в бюджетних установах.

Згідно наказу директора ТОВ «Конструктив П» № 07/07 від 07.07.2010 «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики у 2010 році» ведення бухгалтерського обліку на підприємстві покладено на ФОП ОСОБА_7

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірності включення до складу валових витрат вартості послуг з ведення бухгалтерського обліку ФОП ОСОБА_7, які використовувались позивачем у господарській діяльності.

Тому, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 №0001402300 (форма «Р») протиправним та скасував його.

Що стосується правомірності податкового повідомлення-рішення від 19.11.2012 № 0001412300 та від 19.11.2012 №0001422300, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 86. Господарського кодексу України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Отже, чинним законодавством була передбачена можливість внесення одним підприємством в статутний фонд іншого підприємства об'єкту незавершеного будівництва (в тому числі разом із земельною ділянкою).

У той же час, чинне, на момент виникнення спору, законодавство України, не містило заборони на внесення власником свого майна (включаючи незавершене будівництво) до статутного капіталу юридичної особи, з підстав відсутності державної реєстрації у Бюро технічної інвентаризації права власності на таке нерухоме майно.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення загальних зборів учасників позивача (протокол № 5 від 16.02.2010) ТОВ «Юг-Інвестстрой» передало об'єкт незавершеного будівництва до статутного капіталу позивача і в обмін на нього отримало, емітовані позивачем, корпоративні права (частку у статутному капіталі) аналогічної вартості.

Факт отримання ТОВ «Юг-Інвестстрой» корпоративних прав позивача в обмін на об'єкт незавершеного будівництва підтверджується статутом позивача у редакції від 18.02.2010 (копія наявна у матеріалах справи).

Тобто, передача об'єкта до статутного капіталу позивача була фактично оплатною.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Редакція пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, не містила застереження про те, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ТОВ «Юг-Інвестстрой» правомірно нарахувало, за наслідками внесення в статутний фонд позивача об'єкту незавершеного будівництва, податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 914 788,66 грн. та, у зв'язку із цим, видало ТОВ «Конструктив П» податкову накладну № 1 від 18.02.2010 (копія наявна у матеріалах справи).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Керуючись приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач, на підставі, отриманої податкової накладної № 1 від 18.02.2010, правомірно відобразив податковий кредит у сумі 12 914 788,66 грн.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що після закінчення будівництва, вищезгаданий об'єкт незавершеного будівництва введено в експлуатацію, а його торгівельні площі здаються позивачем в оренду.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правомірним нарахування позивачем податкового кредиту у сумі 12 914 788,66 грн. за наслідком господарської операції з передачі об'єкта незавершеного будівництва до статутного капіталу позивача в обмін на емітовані позивачем корпоративні права.

Що стосується завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 18 602 969,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно висновків акта, податковим органом встановлено завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 18 602 969,00 грн., за наслідками господарської діяльності з придбання будівельних робіт.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.04.2010 між ТОВ «Севастополь-Інвестстрой» і ТОВ «Конструктив-П» укладено договір про передачу частини функцій замовника будівництва (надалі - Договір).

Відповідно до умов Договору ТОВ «Севастополь-Інвестстрой» доручило, а ТОВ «Конструктив П» взяло на себе зобов'язання з виконання частини функцій замовника з організації і завершення будівництва торгового комплексу, розташованого за адресою: м. Севастополь, пр-т Генерала Острякова, буд. 260.

Згідно з пунктом 1.2 Договору власником об'єкта будівництва був виконавець (позивач) на підставі, делегованих йому забудовником (ТОВ «Севастополь-Інвестстрой») функцій замовника.

На виконання вимог пункту 1.3 Договору позивач уклав договори будівельного підряду від 01.06.2010 № 01/017-210-ТКУ, від 19.10.2010 № 19/10-2010 ТКУ, від 15.03.2012 №15/03-2012-ТКУ, від 06.03.2012 №06/03-2012-ТКУ з генеральним підрядником будівництва об'єкту ПП «Монтажбудсервіс».

На виконання умов п. 2.1 Договору ТОВ «Конструктив П» сплатило виконані генеральним підрядником роботи, про що свідчать складені акти виконаних робіт.

Позивач як замовник здійснював фінансування будівництва об'єкту.

На момент введення об'єкту в експлуатацію всі зобов'язання позивача як замовника були виконані в повному об'ємі.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Під час перевірки позивач надав (наявні у матеріалах справи) податкові накладні постачальників та субпідрядників, банківські виписки, які відповідають вимогам чинного законодвства та свідчить про формування податкового кредиту у відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім того, факт реальності виконання спірних операцій підтверджено видатковими накладними, актами виконаних робіт, у тому числі форми КБ-2в, КБ-3, та іншими первинними документами.

Також у матеріалах справи міститься реєстр податкових накладних за період з квітня 2010 року по листопад 2011 року на загальну суму 18 602 969,00 грн. та копії податкових накладних, зауважень до яких податковим органом не висловлено.

Доводи відповідача щодо фіктивності діяльності контрагентів (ТОВ «Мінераліс», КП «Альянс», ПП «Талех», БВП «Строитель-плюс») позивача, з якими останній мав господарські відносини, пов'язані з виконанням Договору, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки не знайшли свого документального підтвердження.

Отже, судом першої інстанції встановлено дотримання позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту за період, що перевірявся.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Вказана позиція судів узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Як зазначалось вище, надані позивачем первинні документи (податкові та видаткові накладні) дали суду першої інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбання робіт/послуг своїм контрагентам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що приймаючи рішення суд першої інстанції вжив усіх передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування істинних обставин у справі, та всебічно, повно і об'єктивно дослідивши наявні у справі докази прийшов до правильного висновку, визнавши доводи податкового органу, викладені в акті безпідставними, а податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 19.11.2012 № 0001412300, від 19.11.2012 № 0001402300, від 19.11.2012 № 0001402300 протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструктив П» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 у справі № 810/2384/13-а скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 у справі № 810/2384/13-а залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна