Рішення

від 25.12.2013 по справі 201/4467/13-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/4467/13 ц

провадження 2/201/1553/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоповерхового будинку «Наш дім 38» до ОСОБА_1 і Дніпропетровської міської ради, третя особа Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області про визнання права на отримання прибудинкової земельної ділянки, відсутність права на отримання в оренду частки цієї земельної ділянки та визнання нікчемним рішення міськради, -

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоповерхового будинку «Наш дім 38» 12 квітня 2013 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і Дніпропетровської міської ради про визнання права на отримання прибудинкової земельної ділянки, відсутність права на отримання в оренду частки цієї земельної ділянки та визнання нікчемним рішення міськради, позовні вимоги уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що рішенням міськради від 28 квітня 2010 року ОСББ «Наш дім 38» надано дозвіл на розроблення проекту відведення прибудинкової території, на якій розташований майновий комплекс - будинок із господарськими спорудами. Але через чотири місяці - 26 серпня 2010 року виконавчий комітет міськради прийняв рішення про погодження проекту міської ради щодо передачу в оренду відповідачці в справі ОСОБА_1 частки земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка відносить до прибудинкової території ОСББ «Наш дім 38», тобто на одну і ту ж земельну ділянку видано два різні рішення. Сторона позивача вважає, що вказана частина земельної ділянки самовільно захоплена відповідачкою, виконавчий комітет при винесенні рішення діяв поза межами своїх повноважень. Вони і відповідачі зверталися до різних судів стосовно цієї земельної ділянки і суди тривають до цього часу (апеляційні і вищі), частина рішень набрали законної сили, спірна земельна ділянка була приватизована відповідачкою, але рішенням суду державні акти на землю були скасовані. Відповідачка на підставі рішення суду повинна повернути самовільно захоплену частину спірної земельної ділянки міськраді, але протиправно цього не робить. Згодом міськрада винесла рішення від 29 липня 2011 року про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Сторона позивача вважає вказане рішення помилковим і нікчемним, оскільки не відповідає вимогам закону, технічна документація не відповідає вимогам та дозволу на її розробку, не була погоджена постійною комісією з питань землеустрою, порушені вимоги щодо публічності розгляду питань; ОСОБА_1 взагалі не має права на вказану земельну ділянку. Вони звернулися з вказаним спірним питанням до міськради стосовно скасування вказаного незаконного рішення, але отримали відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, тому звернулися до суду і просили визнати право ОСББ «Наш дім 38» на отримання прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до рішення міськради від 28 квітня 2010 року, визнати відсутність у ОСОБА_1 права на отримання додаткової земельної ділянки - спірна земельна ділянка і визнати нікчемним та таким, що втратило чинність рішення міськради від 29 липня 2011 року про передачу вказаної земельної ділянки відповідачці в оренду, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що ця відповідачка має у власності будинок АДРЕСА_1, з метою благоустрою, належного обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд неодноразово зверталася до міськради з питанням виділення їй в оренду частини земельної ділянки біля її будинку, міськрада виносила такі рішення і вона користувалася земельною ділянкою на законних підставах, останнє рішення про це - 29 липня 2011 року; це рішення законне і правильне, що підтверджено рішенням суду. Все нею зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брала і не бере, нічиїх прав не порушувала і будь-якої шкоди не завдавала. Вважає позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник міськради в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно ця відповідачка має у власності будинок АДРЕСА_1, з метою благоустрою, належного обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд неодноразово зверталася до міськради з питанням виділення їй в оренду частини земельної ділянки біля її будинку, міськрада виносила такі рішення і вона користувалася земельною ділянкою на законних підставах, останнє рішення про це - 29 липня 2011 року; це рішення законне і правильне, що підтверджено рішенням суду. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно сторін на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Потім звернувся до суду з клопотанням слухати справу без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника цього відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України..

Представник третьої особи Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. В письмовому зверненні до суду просив слухати справу без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника цієї третьої особи відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши позицію сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 травня 1987 року ОСОБА_2 набула у власність 32/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_2, рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 22 грудня 1995 року № 784 було надано правомочності самовільним побудовам, зведеним співвласниками у вищезазначеному домоволодінні, та воно розділене в натурі на три окремих домоволодіння, зокрема ОСОБА_2 виділений жилий будинок літ. Г-2 загальною площею 223.9 кв. м., жилою площею 77.4 кв. м., та земельна ділянка площею 181 кв. м., створеному таким чином домоволодінню присвоєна адреса по АДРЕСА_1 з видачею свідоцтва про право власності.

09 серпня 1996 року між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, за яким у власність останньої перейшло домоволодіння АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради від 23 липня 1997 року № 473 ОСОБА_1 був наданий дозвіл на виконання двоповерхової прибудови загальною площею 45.3 кв. м. згідно проекту. На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 19 вересня 2007 року № АДРЕСА_1/19 жилий будинок літ. А-2 по АДРЕСА_3 загальною площею 450.2 кв. м. був знятий з балансу КВЖРЕП Жовтневого району м. Дніпропетровська та переданий ОСББ «Наш дім 38», створеному власниками окремих приміщень у цьому будинку та часток у відповідному домоволодінні.

У подальшому між учасниками ОСББ «Наш дім 38» та відповідачами виник спір з приводу межі земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 та здійснення відповідачем самовільного будівництва, що потягло звернення до правоохоронних та інших компетентних органів.

10 вересня 2009 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради прийнято рішення № 2428, яким погодились з проектом рішення міської ради «Про надання дозволу ОСББ «Наш дім 38» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню житлового будинку» і внесено це питання на розгляд міської ради. 28 квітня 2010 року Дніпропетровською міською радою винесено рішення № 613/56 про надання дозволу ОСББ «Наш дім 38» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню житлового будинку по АДРЕСА_1, відповідно до вимог, визначених висновками відповідних територіальних та місцевих органів, орієнтована площа земельної ділянки становить 0.0819 га.

Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 26 серпня 2010 року прийнято рішення № 3109, яким погодились з проектом рішення міської ради про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 для осблуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд і внесено це питання на розгляд міської ради. Вказане рішення опротестовано 25 липня 2011 року прокурором м. Дніпропетровська, але рішенням міськради від 30 листопада 2011 року цей протест відхилено.

29 липня 2011 року Дніпропетровська міська рада прийняла рішення № 255/14 про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 20 вересня 2011 року прокурором м. Дніпропетровська опростестовано і це рішення Дніпропетровської міської ради № 255/14 від 29 липня 2011 року про передачу вказаної земельної ділянки в оренду відповідачці для обслуговування її житлового будинку, господарських будівель та споруд, але рішенням міськради і цей протест було відхилено.

ОСОБА_1 є власником домоволодіння АДРЕСА_1. Земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, на даний час не знаходиться в її власності, житловий будинок АДРЕСА_1, у якому мешкає родина відповідачки, внаслідок аварійного стану грунтів, прийшов у аварійний стан та потребував виконання комплексу водозахисних робіт, а саме: виготовлення відмостки шириною не менш 1,5 м та укріплювальних робіт. Для забезпечення необхідного схилу поверхні ширина площі виконуваних робіт біля будинку повинна складати не менш 4-6 м., а так як на суміжній земельній ділянці був розташований напівзруйнований житловий будинок (Б-1), у якого немає власника, відповідачка звернулася спочатку до КВЖРЕП, а потім до міськради з проханням надати їй в оренду додатково земельну ділянку для проведення відновлювальних робіт та відновлення придатного до життя стану будинку АДРЕСА_1. Відповідачка зібрала необхідний пакет документів та провівши всі необхідні узгодження, виконавши всі рекомендовані дії, отримала спочатку рішення виконкому про згоду на передачу їй в оренду додаткової земельної ділянки, а потім і саме рішення міськради.

Сторона позивача вважає вказане рішення № 255/14 про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування житлового будинку, господарських будівель помилковим і нікчемним, оскільки не відповідає вимогам закону, технічна документація не відповідає вимогам та дозволу на її розробку, не була погоджена постійною комісією з питань землеустрою, порушені вимоги щодо публічності розгляду питань; ОСОБА_1 взагалі не має права на вказану земельну ділянку. Вони звернулися з вказаним спірним питанням до міськради стосовно скасування вказаного незаконного рішення, але отримали відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, тому звернулися до суду і просили визнати право ОСББ «Наш дім 38» на отримання прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до рішення міськради від 28 квітня 2010 року, визнати відсутність у ОСОБА_1 права на отримання додаткової земельної ділянки - спірна земельна ділянка і визнати нікчемним та таким, що втратило чинність рішення міськради від 29 липня 2011 року про передачу вказаної земельної ділянки відповідачці в оренду. Виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частинами другою та третьою статті 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють, відповідно, органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що 21 грудня 2010 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім 38» звернулось до суду з адміністративним позовом до відповідача міськради та просили: визнати незаконними дії виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради з підготовки та прийняття рішення, щодо надання згоди ОСОБА_1 на передачу в оренду земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 26 серпня 2010 року № 3109 «Про проект рішення міської ради «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд», яким вирішувалось погодитись з проектом рішення міської ради щодо передачі земельної ділянки по вказаній адресі в оренду ОСОБА_1 і винести це питання на розгляд міської ради; зобов'язати Дніпропетровську міську раду утримуватись від надання в оренду земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську та скасування як незаконного рішення Дніпропетровської міської ради № 255/14 від 29 липня 2011 року про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду.

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року апеляційна скарга ОСББ «Наш дім 38» залишена без задоволення, а постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2012 року залишена без змін. Отже вказана постанова набрала законної сили.

Таким чином, постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2012 року встановлено факт правомірності і законності винесення Дніпропетровською міською радою оскаржуваного в цьому спорі рішення № 255/14 від 29 липня 2011 року про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду. Вказана постанова відносно вказаного спірного рішення набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення відповідачів від доказування даного позову в частині питань чи мали місце неправомірні і винні дії відповідачів при підготовці і винесенні цього рішення.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, 20 вересня 2011 року прокурором м. Дніпропетровська було опростестовано це рішення Дніпропетровської міської ради № 255/14 від 29 липня 2011 року про передачу вказаної земельної ділянки в оренду відповідачці для обслуговування її житлового будинку, господарських будівель та споруд, але рішенням міськради і цей протест було відхилено і підтверджено його законність.

Сплив встановленого рішенням міськради терміну дозволу на проведення землевпорядних робіт не може бути належною та законною підставою для скасування прийнятих в подальшому рішень відповідачів, оскільки для його виконання потрібно було провести низку землевпорядних робіт згідно з приписами Управління держкомзему, що потребувало певного та тривалого часу. До того ж, такий дозвіл надано рішенням виконкому міськради № 2428 від 10 вересня 2009 року та рішенням міськради № 613/56 від 28 квітня 2010 року. Позивач на день розгляду справи у суді по суті не надав суду доказів на підтвердження того, чи продовжувалася дія цього дозволу, яка скінчилася 28.04.2011, та чи був вже затверджений проект землеустрою для відведення земельної ділянки для ОСББ.

Судом також встановлено, що фактично вищезгаданий будинок Б-1, на який згідно даних КП ДБТІ реєстрація права власності не провадилась, було знесено у 2004 році і ця додаткова земельна ділянка була використана ОСОБА_1 для проведення відновлювальних будівельних робіт належного їй будинку по АДРЕСА_1. Виходячи з того, що будинок Б-1 на день утворення ОСББ «Наш дім 38» в 2007 році вже не існував, тому й земельна ділянка, на якій він був розташований, та яка була використана відповідачкою для відновлення житлового стану її будинку АДРЕСА_1, що фактично прилягає до земельної ділянки, на якій був розташований будинок Б-1, спірними рішеннями правомірно була передана в оренду відповідачці.

Суд не може погодитись з твердженням позивача стосовно того, що спірна земельна ділянка входить до складу земельної ділянки з загальнодержавним кадастровим номером 1210100000:03:279:0023 та зареєстрована за ОСББ «Наш дім 38» і вона використовується позивачем по фактичному розміщенню житлового будинку по АДРЕСА_3, оскільки вказане суперечить матеріалам справи, оскільки відповідно до листа Держкомзему від 11 жовтня 2011 року, інформація щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (загальнодержавний кадастровий номер 1210100000:03:279:0019, площа 0.0121га), яка зареєстрована за громадянкою ОСОБА_1, була актуалізована згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 29 липня 2011 року №25514 та виготовлена Довідка про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за вказаною адресою.

Таким чином, суд виходить з того, що спірна земельна ділянка не є прибудинковою територією ОСББ «Наш дім-38», оскільки статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», встановлено, що прибудинкова територія має бути визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку. Однак матеріали справи не містять доказів належного оформлення прибудинкової території позивача по справі.

Суд також вважає, що позивач не вірно вибрав спосіб захисту своїх прав, оскільки заявляючи вимоги про визнання права і нікчемність рішення міськради, позивач посилається на нікчемність рішення міськради, на підстави визнання недійсним правочину (ст. 215 ЦК України), але вказане рішення міськради не може бути правочином в розумінні вимог ст. 21 ЦК України, і не може бути способом захисту порушених прав в розумінні п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідачів. Однак, жодних доказiв позивачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-якi (крім договірних і законних) домовленості i зобов'язання стосовно позивача, рішення міськради, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідачів. Твердження представників позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків позивачу було завдано ушкодження здоров'я, порушено його права, завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню а ні повністю, а ні частково.

Не може суд прийняти до уваги наполягання представників позивача на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об'єктивно не підтверджується.

Суд не вбачає при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем порушень вимог ст. ст. 38-40 ЗК України, оскільки воно приймалося на підставі виготовленої землевпорядної документації, з урахуванням вже існуючої забудови по АДРЕСА_1, з дотриманням прав позивача на безпечні умови життя. Спірна земельна ділянка не була передана понад нормово, а надана в оренду для обслуговування житлового будинку. Оскаржуване рішення прийняте відповідачем згідно з правами, наданими йому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», доводами позивача не спростовується правильність процедури прийняття цього рішення, а тому у суду немає передбачених законом підстав для визнання його нікчемним, скасування.

При таких обставинах суд вважає можливим Об'єднанню співвласників багатоповерхового будинку «Наш дім 38» в задоволенні позову до ОСОБА_1 і Дніпропетровської міської ради про визнання права на отримання прибудинкової земельної ділянки, відсутність права на отримання в оренду частки цієї земельної ділянки та визнання нікчемним рішення міськради відмовити.

Таким чином позовні вимоги про визнання права на отримання прибудинкової земельної ділянки, відсутність права на отримання в оренду частки цієї земельної ділянки та визнання нікчемним рішення міськради не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, 38-40 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 21, 215, 316, 326, 328 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Об'єднанню співвласників багатоповерхового будинку «Наш дім 38» в задоволенні позову до ОСОБА_1 і Дніпропетровської міської ради, третя особа Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області про визнання права на отримання прибудинкової земельної ділянки, відсутність права на отримання в оренду частки цієї земельної ділянки та визнання нікчемним рішення міськради відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -