Рішення

від 24.12.2013 по справі 911/4598/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа № 911/4598/13

Господарський суд Київської області у складі судді А.Ф. Черногуза, розглянувши матеріали справи за позовом Тетіївського районного споживчого товариства до Споживчого товариства Тетіївського району та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії,

представники:

позивача: Озарків І.Д. (дов. № 13 від 09.12.2013);

відповідача 1: Тітов А.І. (ліквідатор згідно виписки);

відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Тетіївського районного споживчого товариства до Споживчого товариства Тетіївського району та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржуваний договір купівлі-продажу нежилового приміщення магазину «Ковбаси» від 03.09.2005 №2168 укладено особою, що не мала права відчужувати вказане нерухоме майно, у зв'язку з чим просить визнати останній недійним та повернути вказане майно.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 24.12.2013.

Крім того, ухвалою від 11.12.2013 було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову, що була додана до позовної заяви.

В судовому засіданні 24.12.2013 суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача-1. Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, відповідач-1 проти позову заперечував. Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

У судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Рішенням Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 24.12.2002 № 105 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Тетіївському районному споживчому товариству в м. Тетієві» визнано право власності Тетіївського районного споживчого товариства, зокрема, на магазин «Ковбаси» по вул. Київській, 6г.

Рішенням Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 № 22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Споживчому товариству Тетіївського району» було вирішено оформити право власності Споживчому товариству Тетіївського району, зокрема, на магазин «Ковбаси» по вул. Київській, 6г.

03.09.2005 між Споживчим товариством Тетіївського району (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення магазину «Ковбаси» № 2168, відповідно до п. 1 якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення магазину «Ковбаси», загальною площею 25,2 кв.м., що знаходиться в місті Тетієві Київської області, по вулиці Київській за № 6-Г.

Відповідно до ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.10.2008 у справі № 9/426-07, що було залишено без змін Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.07.2009 та Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2010, визнано недійсними рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 №22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Споживчому товариству Тетіївського району».

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом встановлено,що правовою підставою набуття відповідачем-1 права власності на спірне нерухоме майно було рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 № 22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Споживчому товариству Тетіївського району», яке, як вже зазначалося було визнано недійним в судовому порядку.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки, єдиною підставою набуття відповідачем-1 права власності на спірне нерухоме майно було рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 № 22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Споживчому товариству Тетіївського району», яке було визнано недійним в судовому порядку, то договір купівлі-продажу нежилого приміщення магазину «Ковбаси» № 2168 від 03.09.2005 укладений між Споживчим товариством Тетіївського району та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» підлягає визнанню недійсним у зв'язку з знаходженням його у прямому причинно-наслідковому зв'язку з визнанням недійсним рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 № 22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Споживчому товариству Тетіївського району», тоді як вказане рішення фактично було підставою щодо здійснення відповідачем-1 будь-яких дій щодо спірного майна.

Представник відповідача-1 заперечуючи проти позову у своєму відзиві, а також в усних поясненнях в судовому засіданні, спирався на рішення Тетіївської міської ради від 22.05.2008 № 447, оскільки вказаним рішенням частково скасовується рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 24.12.2002 № 105 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Тетіївському районному споживчому товариству в м. Тетієві», зокрема, в частині спірного нерухомого майна, а відтак на його думку право позивача оспорюваним правочином не порушується, тож позовні вимоги є безпідставними.

Суд з таким твердженням відповідача-1 не погоджується, виходячи з наступного. У рішенні господарського суду Київської області від 14.10.2008 у справі № 9/426-07, яким було визнано недійсними рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 №22 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна Споживчому товариству Тетіївського району», вже надавалася правова оцінка рішенню Тетіївської міської ради від 22.05.2008 № 447. Зокрема суд наголошував на тому, що посилання на вказане рішення не приймаються судом, оскільки оцінивши дане рішення у сукупності з іншими доказами по справі суд дійшов висновку про його протиправність з огляду на вищевикладене та не застосовував до спірних правовідносин відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, суд зазначив, що під час розгляду справи не було доведено факту існування передбачених Конституцією та законами України підстав внаслідок яких Тетіївське районне споживче товариство могло бути позбавлено правомірно набутого ним майна. Таким чином, підставою для задоволення позовних вимог стала наявність у позивача права за захистом якого він звернувся до суду, та наявність факту його порушення. Тож, вказані заперечення відповідача-1 не приймаються судом, оскільки прямо суперечать висновкам викладеним у вищезазначеному рішенні суду, яке в свою чергу набуло законної сили та має преюдиційне значення, адже згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ч. 2 ст. 35 цього ж Кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення магазину «Ковбаси» № 2168 від 03.09.2005, укладеного між Споживчим товариством Тетіївського району та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» обґрунтованою, доведеною, відповідачами належним чином не запереченою та не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з визнанням недійсним договору суд вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності правочину вказані в ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Проте, оскільки сторонами не подано доказів оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» вартості спірного нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу, суд позбавлений можливості зобов'язати Споживче товариство Тетіївського району повернути вказані кошти.

Щодо вимоги про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» нежилого приміщення магазину «Ковбаси», розташованого за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Київська, 6-Г, шляхом його виселення суд зазначає наступне.

Статтею 387 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача на підставі рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 25.03.2003 № 22, що було визнано недійсним у судовому порядку, а договір на підставі якого відповідач-2 заволодів вказаним майном визнається судом недійним, суд вважає що у відповідача-2 відсутні правові підстави утримувати неналежне йому майно. А відтак, вимога про його витребування підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору в порядку ст.ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідачів. Щодо судового збору, сплаченого позивачем за заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що оскільки в задоволенні вказаної заяви було відмовлено ухвалою від 11.12.2013, вказана сума не підлягає відшкодуванню відповідачами. Крім того, оскільки позивачем було переплачено судовий збір за розгляд його позовних вимог, суд вважає за необхідне повернути останньому суму переплаченого судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення магазину «Ковбаси» № 2168 від 03.09.2005, укладений між Споживчим товариством Тетіївського району та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод».

3. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» (код ЄДРПОУ 32573173) нежиле приміщення магазину «Ковбаси», розташоване за адресою: Київська обл., м. Тетіїв, вул. Київська, 6-Г, шляхом його виселення.

4. Стягнути з Споживчого товариства Тетіївського району (код ЄДРПОУ 01702075) на користь Тетіївського районного споживчого товариства (код ЄДРПОУ 30024020) 1147,00 грн судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетіївський хлібозавод» (код ЄДРПОУ 32573173) на користь Тетіївського районного споживчого товариства (код ЄДРПОУ 30024020) 1147,00 грн судового збору.

6. Повернути Тетіївському районному споживчому товариству (код ЄДРПОУ 30024020) з Державного бюджету України 1147,00 грн надмірно сплаченого судового збору.

7. Видати накази.

Повний текст рішення складено 31.12.2013

Суддя А.Ф. Черногуз