Постанова

від 15.01.2014 по справі 910/18826/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 910/18826/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,

від позивача - Демченко О.О. (дов. №26/04-11 від 04.11.2013 року);

від відповідача - Ікранов О.А. (дов. №б/н від 20.12.2013 року).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест»

на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року

у справі №910/18826/13 (суддя І.Д. Курдельчук)

за позовом приватного підприємства «МК-ПАК», м. Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест», м. Київ

про стягнення 179 233,69 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року ПП «МК-ПАК» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «РМ-Інвест» про стягнення 179 233,69 грн. заборгованості, пені та 3% річних за договором № 120801/7 від 01.08.2012 року посилаючись на порушення відповідачем, як покупцем, умов щодо оплати.

Керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України 26.11.2013 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог щодо основного боргу в зв'язку з проведенням часткової оплати боргу відповідачем. Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 127 738,00 грн. - суму основного боргу, 10 618,13 грн. - пені та 2 367,23 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13 позовні вимоги ПП «МК-ПАК» задоволено у повному обсязі. Присуджено до стягнення з ТОВ «РМ-Інвест» на користь ПП «МК-ПАК» 127 738,00 грн. - суми основного боргу, 10 618,13 грн. - пені, 2 367,23 грн. - 3% річних та 2 554,76 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «РМ-Інвест» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані усі обставини справи, що мають значення для справи. Крім того, апелянт вказує, що позивач у порушення п. 2.4 договору не надав відповідачеві документи, у зв'язку з цим обов'язок по сплаті з боку останнього не настав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року у справі №910/18826/13 апеляційну скаргу ТОВ «РМ-ІНВЕСТ» на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15.01.2014 року.

До початку судового засідання 13.01.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової експертизи, обґрунтовуючи клопотання тим, що піддони, які були поставлені позивачем не відповідають вимогам ГОСТ 9557-87.

До початку судового засідання 15.01.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про доручення додаткових документів, а саме: платіжних доручень, що підтверджують, що після винесення рішення по справі, відповідачем було додатково сплачено частину суми боргу. Відповідач зазначає, що станом на 15.01.2014 року, у нього існує заборгованість у розмірі 99 738,00 грн.

В судовому засіданні 15.01.2014 року представник відповідача підтримав раніше подане клопотання про призначення судової експертизи, підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд їх задовольнити. Представник позивача заперечував проти призначення експертизи, заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив суд спірне судове рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, колегія відхиляє клопотання відповідача про призначення судової експертизи з огляду на наступне.

Клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи обґрунтоване тим, що піддони, які були поставлені позивачем не відповідають вимогам ГОСТ 9557-87, що суперечить п. 2.2. Договору. Відповідач зазначає, що відповідно до ГОСТ 9557-87 «Поддон плоский деревинний раз мером 800 х 1200 мм» товщина проміжної дошки основи: крайня, середня; та поперечна дошка піддону, мають складати 22 мм. Однак піддони, які були поставлені позивачем, товщина дошки склала 17-18 мм, що являється порушенням умов ГОСТ 9557-87. За таких обставин, на твердження відповідача, для роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань, у справі має бути призначена експертиза. На експертизу має бути винесено питання про те, чи відповідають піддони дерев'яні, що були виготовлені ПП «МК-ПАК» та поставлені ТОВ «РМ-Інвест», ГОСТу 9557-87, згідно накладних РН-0000086 від 17.05.2013 року; РН-0000088 від 22.05.2013 року; РН-0000091 від 30.05.2013 року; РН-0000095 від 05.06.2013 ; РН-0000102 від 18.06.2013 року; РН-0000103 від 18.06.2013 року?

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуально кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань. Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа ВГСУ від 27.11.2006 року № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто в разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів критично оцінює подане клопотання відповідача про призначення судової експертизи, оскільки відповідач доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин до суду апеляційної інстанції не надав, також не надав пояснень з приводу ненадання вказаного клопотань в суді першої інстанції. Крім того, поставка товару відбувалася з 17.05.2013 року по 18.06.2013 року, а в матеріалах справи відсутні докази, що при прийняті вказаного товару відповідачем ставилося питання з приводу неналежної якості товару.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, колегія судді зазначає, що клопотання відповідача про призначення у справі судових експертиз жодним чином не обґрунтоване, свідчить про намір до затягування судового процесу, а не до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а тому не підлягає задоволенню.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.08.2013 року між ПП «МК-ПАК» та ТОВ «РМ-Інвест» було укладено договір № 120801/7 (а.с. 18), відповідно до п.1.1. якого, ПП «МК-ПАК» (надалі - постачальник) зобов`язується постачати в обумовлені строки товар (передавати у власність ТОВ «РМ-Інвест» (надалі - покупець)), а покупець, зобов`язується прийняти його та оплатити, відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору предметом поставки є піддони дерев'яні (надалі - товар) 1200 х 800 за ціною 44 грн. в т.ч. ПДВ з урахуванням вартості доставки.

Згідно із п. 2.3.2 договору, кожна партія товару визначається замовленням покупця у письмовій формі або у вигляді факсограм з наступним підтвердженням постачальника в аналогічній формі.

Пунктом 2.4. договору встановлено, що разом з товаром постачальник передає покупцю наступні документи: - податкова накладна; - товарно-транспортна накладна; - документи, що засвідчують якість товару; - рахунок.

У разі, зазначені документи не будуть надані покупцю разом із партією товару, датою поставки товару, буде вважатися дата надання зазначених документів.

Відповідно до п. 3.3. Договору передбачено, що перехід права власності на товар відбувається в момент поставки відповідної партії товару на склад покупця, що оформлюється видатковою накладною/актом прийому-здачі.

Покупець зобов'язаний оплатити вартість партії товару не пізніше п'яти банківських днів, з моменту поставки товару (п. 4.3. договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем у період з 17.05.2013 року по 18.06.2013 року поставлено відповідачу товар на загальну суму 220 880,00 грн., що підтверджується видатковими накладними : РН-0000086 від 17.05.2013 року на суму 37 400,00 грн., РН-0000088 від 22.05.2013 року на суму 33 000,00 грн., РН-0000091 від 30.05.2013 року на суму 37 840,00 грн., РН-0000095 від 05.06.2013 року на суму 43 120,00 грн., РН-0000102 від 18.06.2013 року на суму 34 320,00 грн. РН-0000103 від 18.06.2013 року на суму 35 200,00 грн. Факт отримання товару відповідачем також підтверджується Специфікаціями до видаткових накладних: № 33 від 17.05.2013 року, № 35 від 22.05.2013 року, № 36 від 30.05.2013 року, № 37 від 05.06.2013 року, № 38 від 18.06.2013 року, № 39 від 18.06.2013 року (а.с. 19-30), які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками.

Відповідачем не заперечується факт отримання товару на загальну суму 220 880,00 грн.

Проте, відповідач, порушуючи умови договору, за поставлений позивачем товар розрахувався лише частково, а саме, сплатив грошові кошти у розмірі - 51 142,00 грн.

28.08.2013 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію вих. № 27/08 від 27.08.2013 року (а.с. 35-36), з вимогою щодо погашення існуючої заборгованості. Факт направлення позивачем претензії та отримання її відповідачем, підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та фіскальним чеком № 7262 (а.с. 38).

Вже після порушення провадження у справі (ухвала Господарського суду міста Києва від 01.10.2013 року (а.с. 1)) відповідач перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 42 000,00 грн. У зв'язку з чим 26.11.2013 року позивачем була подана заява про зменшення суми позовних вимог.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 127 738,00 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 10 618,13 грн. пені та 2 367,23 грн. 3% річних.

З своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Умовами договору визначено строк оплати, а саме відповідно до п. 4.3. покупець зобов'язаний оплатити вартість партії товару не пізніше п'яти банківських днів, з моменту поставки товару.

Проте відповідач стверджує, що позивач у порушення п.2.4 договору не надав відповідачеві документи, у зв'язку з цим обов'язок по сплаті з боку останнього не настав, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Умовами договору №120801/7 від 01.08.2012 року сторони погодили, що перехід права власності на товар відбувається в момент поставки відповідної партії товару (п. 3.3. договору). Факт поставки товару позивачем підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В свою чергу, відповідач не спростував факту поставки йому товару, а тільки заперечував щодо передання йому документів визначених п. 2.4. договору.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 530, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, та приписів п. 3.3., п. 4.3. договору №120801/7 від 01.08.2012 року, колегія суддів зазначає, що відповідач був зобов'язаний оплачувати вартість товару не пізніше п'яти банківських днів, з моменту поставки позивачем товару.

Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 618,13 грн. та 3% річних у розмірі 2 367,23 грн. (за період з 27.05.2013 року по 11.11.2013 року).

Колегія суддів з приводу стягнення пені зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 5.4. договору у разі необґрунтованої відмови від розрахунку за товар або прострочення оплати, відповідно до п. 4.3. даного Договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент її нарахування від простроченої суми, чи суми відмови, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 10 618,13 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також здійснивши перевірку наданого позивачем та прийнятого місцевим господарським судом розгорнутого розрахунку 3 % річних, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлена сума 3% річних у розмірі 2 367,23 грн. є обґрунтованою та арифметично правильна.

З приводу платіжних доручень про сплату частини боргу, які були надані відповідачем в суді апеляційної інстанції,колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що платіжні доручення, які були подані відповідачем не беруться до уваги, оскільки були подані з порушенням вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права подати докази часткової оплати суми основного боргу на стадії виконання рішення.

Судова колегія звертає увагу на те, що зазначену вище обставину слід врахувати відділом виконавчої служби на стадії виконавчого провадження, для запобігання подвійного стягнення з відповідача.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2013 року у справі №910/18826/13 залишити без змін.

3. Справу №910/18826/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз