Постанова

від 15.01.2014 по справі 910/1883/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року Справа № 910/1883/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А., суддіКондратової І.Д., суддіСтратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Коваленко Г.О.; від відповідача не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп принт Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року у справі№ 910/1883/13 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТГ "Полімерконсалтинг" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Віп принт Груп" простягнення 112475,07 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТГ "Полімерконсалтинг" (надалі - ТОВ "ТГ "Полімерконсалтинг", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп принт Груп" (надалі - ТОВ "Віп принт Груп", відповідач) про стягнення 112475,07 грн, з яких: 67293,19 грн - основного боргу, 37068,34 грн - 0,2 процентів за користування чужими грошовими коштами, що нараховані на підставі п. 4.3 договору поставки № СО-05/01/227К від 05.01.2012 року та ст. ст. 536, 694 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 1523,36 грн - 3 відсотки річних від простроченої суми, що нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, та 6590,18 грн - пені, що нарахована на підставі п. 7.2 договору поставки № СО-05/01/227К від 05.01.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленої позивачем продукції за договором поставки № СО-05/01/227К від 05.01.2012 року.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що свої зобов'язання за договором він виконав у повному обсязі і сплатив позивачу 392831,00 грн. Крім того, відповідач зазначив про неправильність розрахунку пені, 3% річних та процентів за користування чужими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року (суддя Гулевець О.В.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Мальченко А.О. та Скрипки І.М.), позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 67293,19 грн - основного боргу, 6590,18 грн - пені, 1355,44 грн - 3% річних. У задоволенні позовних вимог про стягнення 0,2 проценти за користування чужими коштами у розмірі 37068,34 грн та 3 відсотки річних від простроченої суми у розмірі 167,92 грн відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині стягнення суми боргу, подав касаційну скаргу. В поданій касаційній скарзі заявник просить змінити рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основного боргу, стягнути з відповідача на користь позивача 66793,19 грн основного боргу та припинити провадження в частині стягнення 500,00 грн основного боргу. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що ним був частково сплачений борг в сумі 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 591 від 28.03.2013 року, проте суд апеляційної інстанції в порушення норм ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не прийняв цей додатковий доказ, незважаючи на те, що він не був поданий суду першої інстанції з поважних причин, оскільки на момент прийняття рішення місцевого господарського суду банк не провів платіжне доручення № 591 від 28.03.2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ст.ст. 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 05.01.2012 року між ТОВ "ТГ "Полімерконсалтінг" (постачальник) та ТОВ "Віп Принт Груп" (покупець) було укладено договір поставки № СО-05/01/227К, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений товар в 21-денний термін з моменту відвантаження.

Також установлено, що позивач свої зобов'язання щодо поставки товару виконав у повному обсязі, за період з 03.03.2012 року по 13.08.2013 року поставив відповідачу товар загальною вартістю 307602,70 грн.

ТОВ "Віп Принт Груп" поставлений товар оплатило частково на суму 240309,51 грн, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 67293,19 грн.

Встановивши, що відповідач неналежним чином виконав свій обов'язок сплатити вартість поставленого товару у строки, встановлені договором поставки, суди, виходячи із положень ст. ст. 525, 526, 655, 625 ЦК України, дійшли висновку про стягнення з ТОВ "Віп Принт Груп" на користь 67293,19 грн основного боргу, а також 6590,18 грн пені та 1355,44 грн 3% річних.

Відповідач судові рішення оскаржив лише в частині задоволення позову про стягнення основного боргу, в іншій частині рішення та постанова не оскаржуються, а відтак, не перевіряється судом касаційної інстанції.

Виший господарський суд України дійшов висновку, що зазначені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки на момент прийняття рішення суду у справі платіж згідно платіжного доручення № 591 від 28.03.2013 року не був проведений банком, про що, зокрема, заявник сам зазначає в своїй касаційній скарзі.

Часткове погашення заборгованості після постановлення рішення місцевого господарського суду не є підставою для скасування рішення суду. Питання, пов'язані з внесенням виправлень до наказу у зв'язку з добровільним сплатою відповідачем суми основного боргу, вирішуються відповідно до ч. 4 ст. 117 ГПК України.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в частині стягнення 67293,19 грн основного боргу - без змін.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп принт Груп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року у справі № 910/1883/13 - без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.А. Суддя Кондратова І.Д. СуддяСтратієнко Л.В.