Рішення

від 09.01.2014 по справі 918/1793/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2014 р. Справа № 918/1793/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) до комунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради (далі - Палац), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області (далі - Управління), про стягнення 70 998 грн. 54 коп.,

за участі представників:

Підприємця: ОСОБА_3 за дов. від 23 січня 2012 року № 172,

Палацу: Гарбара О.М. за дов. від 2 січня 2014 року,

Михальчук І.Ю. за дов. від 2 січня 2014 року,

Управління: Крет В.А. за дов. від 26 вересня 2013 року № 03-12/2897,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2013 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 14/198 на підставі укладеного між сторонами договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) від 26 червня 2007 року з Палацу на користь позивача було стягнуто 1 912 401 грн. 22 коп. внесених останнім інвестицій, 102 000 грн. 00 коп. інфляційних втрат, нарахованих у період з грудня 2010 року по липень 2011 року, 20 144 грн. 01 коп. державного мита та 201 грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Оскільки вказане рішення набуло законної сили, а відповідач зазначені інвестиційні кошти Підприємцю повернув несвоєчасно, останній, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з Палацу 3% річних у розмірі 60 054 грн. 53 коп., нарахованих на відповідні суми основного боргу за період з 11 жовтня 2011 року по 30 травня 2013 року, та 10 944 грн. 01 коп. інфляційних втрат, нарахованих у вищезазначений період.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 листопада 2013 року порушено провадження у справі № 918/1793/12, розгляд якої було призначено на 11 грудня 2013 року. Цією ж ухвалою до участі в розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Управління.

5 грудня 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Палацу на позовну заяву від 5 грудня 2013 року (а.с. 31-34), в якому останній просив суд відмовити Підприємцю у задоволенні його позовних вимог з огляду на те, що затримка в погашенні спірної суми боргу була допущена відповідачем у зв'язку з відсутністю належного бюджетного фінансування Палацу, а не з вини відповідача. Крім того, останній зазначив, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат з 11 жовтня 2011 року є безпідставним, оскільки ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 вересня 2012 року у справі № 14/198 виконання рішення господарського суду Рівненської області від 16 серпня 2011 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року, прийнятих у даній справі, було відстрочено до 15 квітня 2013 року.

Ухвалою суду від 11 грудня 2013 року розгляд справи відкладено на 25 грудня 2013 року.

Ухвалою суду від 25 грудня 2013 року розгляд справи відкладено на 9 січня 2014 року.

Представник Підприємця у судовому засіданні 9 січня 2014 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представники Палацу та Управління проти задоволення позову заперечили з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом встановлено, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 14/198 (а.с. 9-12), яка на час розгляду даної справи набрала законної сили, рішення господарського суду Рівненської області від 16 серпня 2011 року про стягнення з Палацу на користь позивача 1 500 000 грн. 00 коп. внесених останнім інвестицій на підставі укладеного між сторонами 26 червня 2007 року договору про інвестування в будівництво (реконструкцію), 81 000 грн. 00 коп. інфляційних втрат, нарахованих у період з грудня 2010 року по липень 2011 року, 15 810 грн. 00 коп. державного мита та 157 грн. 95 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу було залишено без змін. Водночас рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 412 401 грн. 22 коп. внесених позивачем інвестицій та 21 000 грн. 00 коп. інфляційних втрат було скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Вищезазначеною постановою суду апеляційної інстанції було встановлено, що 26 червня 2007 року між Палацом, як замовником, та Підприємцем, як інвестором, був укладений договір про інвестування в будівництво (реконструкцію), який у свою чергу був затверджений начальником управління культури і туризму Рівненського міськвиконкому 26 червня 2007 року.

Даним судовим рішенням також було встановлено, що сума внесених позивачем інвестицій за вищенаведеним договором склала 1 912 401 грн. 22 коп., що додатково підтверджується і рішенням господарського суду Рівненської області від 18 травня 2010 року у справі № 17/45 (а.с. 79-83), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 2 листопада 2010 року, яким також була встановлена сума внесених позивачем інвестицій у вищезазначеному розмірі. Вказані судові рішення на момент розгляду цієї справи також набрали законної сили. Даними судовими рішеннями було задоволено позов Підприємця до Рівненської міської ради і Палацу про розірвання вищезазначеного договору про інвестування в будівництво (реконструкцію).

Частиною 3 статті 105 ГПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

У пункті 4.2.5 спірного договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) від 26 червня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди до даного правочину від 1 червня 2008 року, сторони погодили, що у випадку розірвання цього договору замовник зобов'язаний повернути суму внесених інвестицій (оплаченої вартості об'єкта) на рахунок інвестора в банку-агента в тридцятиденний термін з дня підписання договору з урахуванням індексу інфляції за мінусом коштів, сплачених в рахунок орендної плати.

Водночас судом встановлено, що спірну суму заборгованості, встановлену постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 14/198, Палац сплачував поетапно. Так, 20 квітня 2012 року відповідач перерахував на рахунок позивача 912 401 грн. 22 коп., 19 листопада 2012 року - 20 000 грн. 00 коп., 20 листопада 2012 року - 15 000 грн. 00 коп., 26 листопада 2012 року - 15 000 грн. 00 коп., 27 листопада 2012 року - 10 000 грн. 00 коп., 4 грудня 2012 року - 10 000 грн. 00 коп., 11 грудня 2012 року - 20 000 грн. 00 коп., 19 березня 2013 року - 20 000 грн. 00 коп., 21 березня 2013 року - 90 000 грн. 00 коп., 23 квітня 2013 року - 400 000 грн. 00 коп., 8 травня 2013 року - 200 000 грн. 00 коп., 30 травня 2013 року - 200 000 грн. 00 коп. Вказаний факт підтверджується наявними у матеріалах даної справи копіями відповідних платіжних документів (а.с. 13-18). Крім того, суми та дати цих часткових погашень боргу не заперечувалися представниками відповідача та третьої особи у судових засіданнях.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою Палацом суми боргу за спірним договором, Підприємець просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 60 054 грн. 53 коп., нарахованих на відповідні суми основного боргу за період з 11 жовтня 2011 року (наступний день після набрання постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року у справі № 14/198 законної сили) по 30 травня 2013 року (день повного погашення відповідачем суми основного боргу), з яких: 14 473 грн. 43 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 912 401 грн. 22 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 20 квітня 2012 року; 667 грн. 40 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 20 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 19 листопада 2012 року, 501 грн. 78 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 15 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 20 листопада 2012 року, 509 грн. 18 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 15 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 26 листопада 2012 року, 340 грн. 27 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 10 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 27 листопада 2012 року, 346 грн. 03 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 10 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 4 грудня 2012 року, 703 грн. 56 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 20 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 11 грудня 2012 року, 864 грн. 66 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 20 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 19 березня 2013 року, 3 905 грн. 75 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 90 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 21 березня 2013 року, 18 443 грн. 83 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 400 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 23 березня 2013 року, 9 468 грн. 50 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 200 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 8 травня 2013 року, 9 830 грн. 14 коп. - 3% річних, нараховані на суму боргу в розмірі 200 000 грн. 00 коп. у період з 11 жовтня 2011 року по 30 травня 2013 року.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Водночас з наданого позивачем розрахунку 3% річних, який міститься у матеріалах справи (а.с. 3), вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, згідно з частиною 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України передбачено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не може бути включений у період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

З наданого Підприємцем розрахунку 3% річних вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були обчислені позивачем без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу по кожному спірному періоду.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з Палацу 3% річних у розмірі 60 054 грн. 53 коп. підлягає частковому задоволенню в сумі, яка за обрахунком суду складає 59 794 грн. 54 коп.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Підприємець згідно наданого ним розрахунку (а.с. 3) просив суд стягнути з відповідача 10 944 грн. 01 коп. інфляційних втрат, нарахованих за жовтень 2011 року - травень 2013 року на відповідні суми боргу.

Як було зазначено вище, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням, зокрема, встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки заявлений Підприємцем до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням спірного договору, позовна вимога про стягнення з Палацу 10 944 грн. 01 коп. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у своєму відзиві посилався на те, що несвоєчасне погашення останнім суми боргу перед позивачем було зумовлене недостатнім бюджетним фінансуванням Палацу. Водночас вказане твердження оцінюється судом критично з огляду на наступне.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 ГК України та частини 1 статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відсутність у Палацу необхідних коштів не звільняє останнього від виконання спірних грошових зобов'язань.

Посилання представників відповідача у судових засіданнях та письмових поясненнях на безпідставність нарахування Підприємцем 3% річних та інфляційних втрат на відповідні суми основного боргу в період з 11 жовтня 2011 року у зв'язку з поданням Палацом касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року № 14/198 також не беруться судом до уваги з огляду на те, що вказане судове рішення на момент розгляду даної справи набрало законної сили. Водночас зі змісту приписів частини 3 статті 105 ГПК України вбачається, що факт подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції не призводить до зупинення його виконання.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог Підприємця, відповідач посилався на те, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 вересня 2012 року виконання рішень господарського суду Рівненської області від 16 серпня 2011 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2011 року, прийнятих у справі № 14/198, було відстрочено до 15 квітня 2013 року.

Проте дане твердження Палацу також оцінюється судом критично, оскільки чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 4 липня 2011 року у справі № 13/210/10 за позовом відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про стягнення суми.

У свою чергу надання судом відстрочки виконання рішення впливає на можливість для позивача одержати виконання зобов'язання за допомогою державних органів, що здійснюють його примусове стягнення.

Порядок надання відстрочки виконання судового рішення визначений статтею 121 ГПК України, яка міститься в розділі XIV вказаного кодексу, що регламентує стадію виконання рішення, ухвали, постанови.

Отже, відстрочкою є відкладення чи перенесення саме виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Дана правова позиція також викладена у пункті 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, оскільки під час такої відстрочки інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідач не довів суду належними та допустимими доказами своїх заперечень проти вимог Підприємця, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість його тверджень щодо безпідставності даного позову.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі 59 794 грн. 54 коп., вимога Підприємця про стягнення 10 944 грн. 01 коп. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-3, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради (33003, місто Рівне, вулиця Гагаріна, будинок 6, ідентифікаційний код: 22569031) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33028, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) три проценти річних у розмірі 59 794 (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто чотири) грн. 54 коп., 10 944 (десять тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. 01 коп. інфляційних втрат, а також 1 714 (одну тисячу сімсот чотирнадцять) грн. 20 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14 січня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко