Постанова

від 04.03.2014 по справі 918/1793/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

04 березня 2014 року Справа № 918/1793/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - підприємець ОСОБА_1 (витяг з ЄДР), пред-к ОСОБА_2 (пост.дов.ВРО № 688716 від 23.01.2012 р.)

відповідача - пред-ка Гарбара О.М. (пост.дов.б/н від 02.02.2014 р.)

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.14 р. у справі № 918/1793/13

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до комунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача управління державної казначейської служби України у м.Рівному Рівненської області

про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в сумі 70 998,54 грн.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.01.2014 р. у справі № 918/1793/13 частково задоволено позов підприємця ОСОБА_1 до комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача управління державної казначейської служби України у м.Рівному Рівненської області про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних в сумі 70998,54 грн. Відповідно до рішення суду підлягає стягненню з комунального закладу «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради на користь підприємця ОСОБА_1 59794,54 грн. трьох відсотків річних, 10944,01 грн. інфляційних втрат, а також 1714,2 грн. судового збору. Відмовлено у позові в частині стягнення 259,99 грн. трьох відсотків річних.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.09.2012 р. у справі № 14/198 заяву комунального закладу «Рівненський міський палац культури» про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2011р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011р. у справі № 14/198 задоволено та відстрочено виконання рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2011 р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011р. у справі № 14/198 до 15.04.2013р. Таким чином, враховуючи те, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.09.2012р. у справі № 14/198 було відстрочено виконання рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2011р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011р. у справі № 14/198, то нарахування позивачем трьох відсотків річних та інфляційних втрат в цей період є безпідставним та неправомірним.

Скаржник зазначає, що комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» добровільно повертав внесені позивачем інвестиції у відповідності до кошторисних призначень та отриманого фінансування згідно з рішеннями Рівненської міської ради № 1548 від 05.01.2012 р. та № 2661 від 27.12.2012 р. На час звернення позивача до суду рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2011 р. та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 14/198 виконана відповідачем повністю.

Скаржник зазначає, що позовні вимоги мають підставою ст.625 ЦК України, яка регулює умови відповідальності боржника за порушення ним грошового зобов'язання та визначає правові наслідки прострочення боржником такого зобов'язання. На думку скаржника правовідносини між сторонами виникли не з порушення грошового зобов'язання, а з примусового виконання рішення суду та регулюються нормами законодавства про виконавче провадження, а тому є помилковим застосування позивачем до спірних правовідносин ст.625 ЦК України.

Скаржник пояснює, що комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» є бюджетною установою, яка фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету. Видатки на утримання установи затверджуються на сесії Рівненської міської ради. Згідно з рішенням Рівненської міської ради № 1548 від 05.01.2012 р. на 2012 рік виділено кошти на відшкодування внесених інвестицій фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в розмірі 912401,22 грн. та рішенням Рівненської міської ради № 2661 від 27.12.2012 р. на 2013 рік виділено кошти в розмірі 800000,00 грн. На думку скаржника комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» як бюджетна установа виконала всі необхідні процедури своєчасно і в повному обсязі у відповідності до кошторисних призначень та отриманого фінансування. Платіжні документи в ГУДКСУ у м.Рівному були подані відразу після надходження фінансування. Своєчасність проведення оплати входить в обов'язки органів ГУДКСУ і не залежить від комунального закладу «Рівненський міський палац культури».

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підтвердження своєї правової позиції зазначає, що ухвала господарського суду Рівненської області у справі № 14/198, відповідно до якої суд відстрочив до 15.04.2013 р. виконання рішення господарського суду Рівненської області від 16.08.2011 р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 14/198, була прийнята лише 28.09.2012 р., тобто - майже через рік після прийняття постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі 14/198, яка підлягала виконанню. При цьому жодних відстрочок, розстрочок, зупинення виконання судового рішення у період з 11.10.2011 р. по 28.09.2012 р. не було.

Посилаючись на п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» позивач зазначає, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. На думку скаржника, в даному випадку господарський суд Рівненської області при прийнятті рішення від 09 січня 2014 року у справі № 918/1793/13 правомірно застосував ст.625 ЦК України до спірних правовідносин за період дії ухвали суду про відстрочку виконання судового рішення.

Посилаючись на ст.625 ГПК України, позивач зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання . Позивач зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, вказана норма закону не звільняє боржника від сплати інфляційних втрат та відсотків річних за період, коли застосовувалася відстрочка або розстрочка виконання судового рішення.

Крім того позивач зазначає, що факт наявності у боржника статусу бюджетної установи жодними нормами чинного законодавства не позбавляє його відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань і від негативних наслідків, пов'язаних із таким невиконанням. Так, незважаючи на те, що у відносинах між бюджетними установами та небюджетними підприємствами залучені бюджетні кошти, ці відносини - не бюджетні, а цивільно-правові або господарсько-правові. Для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін.

Управління державної казначейської служби України у м.Рівному Рівненської області надало письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що управлінням державної казначейської служби України у м.Рівному на підставі платіжних доручень комунального закладу «Рівненський міський палац культури» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснено платежі 20.04.2012 р. в сумі 912401,22 грн., 19.11.2012 р. в сумі 20000 грн., 20.11.2012 р. в сумі 15000 грн., 26.11.2012 р. в сумі 15000 грн., 27.11.2012 р. 10000 грн., 04.12.2012 р. в сумі 10000 грн., 11.12.2012 р. в сумі 20000 грн., 19.03.2013 р. в сумі 20000 грн., 21.03.2013 р. в сумі 90000 грн., 23.04.2013 р. в сумі 400000 грн., 08.05.2013 р. в сумі 200000 грн. та 30.05.2013 р. в сумі 200000 грн.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 25.02.2014 р. по 04.03.2014р.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги повністю та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.2014 р. у справі № 918/1793/13 вважає незаконним та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить суд задоволити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 25.02.2014 р. представник третьої особи підтримала доводи апеляційної скарги.

Представники позивача заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.2014 р. у справі № 918/1793/13 просять залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає її мотиви безпідставними, необґрунтованими.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 червня 2007 року Рівненський міський палац культури та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали договір про інвестування в будівництво (реконструкцію). Даний договір був затверджений начальником управління культури і туризму Рівненського міськвиконкому 26.06.2007 р.

Відповідно до даного договору його предметом була участь інвестора у фінансуванні будівництва (реконструкції) північної частини Рівненського міського палацу культури загальною площею 702 м2 та ремонт прилеглої до добудови частини даху загальною площею 400 м2 на вул.Гагаріна, 6 в м.Рівне (далі Обєкт) з метою розширення та поліпшення матеріально-технічного стану міського палацу культури, покращення зовнішнього архітектурно-художнього вигляду об'єкта та отримання інвестором в майбутньому права на безоплатне користування частиною добудованих приміщень площею 351 м2 строком на 15 років (п. 1.1.).

29 травня 2008 року державним реєстратором виконавчого комітету Рівненської міської ради проведено державну реєстрацію нової редакції статуту Міського палацу культури, за якою останній змінив своє найменування. Згідно п.1.2. статуту Комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради, в подальшому є правонаступником всіх прав та обов'язків Міського палацу культури, створеного (переданого) у комунальну власність відповідно до розпоряджень Рівненської міської Управи від 31.12.1993 р. № 1415-р та від 28.01.1994 р. № 98-р.

01 червня 2008 року комунальним закладом «Рівненський міський палац культури» Рівненської міської ради та підприємцем ОСОБА_1 було укладено угоду про внесення змін та доповнень до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) укладеного 26 червня 2007 року.

Пунктом 1.1. договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) від 26.06.2007 р. (в редакції угоди про внесення змін та доповнень від 01.06.2008 р.) передбачено, що предметом договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) є участь інвестора у фінансуванні будівництва (реконструкції) північної частини Рівненського міського Палацу культури загальною площею 702 кв.м. (685,3 загальної корисної площі) на вул.Гагаріна, 6 в м.Рівне відповідно до рішення Рівненської міської ради від 26.04.2007 р. за № 611 про затвердження «Комплексної програми розвитку культури в місті на 2007-2012 роки» з метою розширення та поліпшення матеріально-технічного стану міського Палацу культури, покращення зовнішнього архітектурно-художнього вигляду об'єкта та з метою отримання інвестором у користування частини добудованих приміщень будівлі Палацу, які є невід'ємною частиною приміщень, орендованих в міському Палаці культури ТзОВ «Більярд-Сервіс» з урахуванням умов цього договору строком на 15 років.

Орієнтовна вартість будівництва (реконструкції) станом на 01.06.2008 р. становить 1500000 гривень (п.3.1. договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) від 26.06.2007 р. (в редакції угоди про внесення змін та доповнень від 01.06.2008 р.).

У пункті 4.2.5 договору про інвестування в будівництво (реконструкцію) від 26 червня 2007 року з урахуванням додаткової угоди до даного правочину від 01 червня 2008 року сторони погодили, що у випадку розірвання цього договору замовник зобов'язаний повернути суму внесених інвестицій (оплаченої вартості об'єкта) на рахунок інвестора в банку-агента в тридцятиденний термін з дня підписання договору з урахуванням індексу інфляції за мінусом коштів, сплачених в рахунок орендної плати.

На виконання умов інвестиційного договору фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснив фінансування на загальну суму 1912401 грн. Факт виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 умов інвестиційного договору та здійснення фінансування на загальну суму 1912401 грн. встановлено рішенням господарського суду Рівненської області від 18.05.2010 р. у справі № 17/45 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 14/198 , які на час розгляду даної справи набрали законної сили.

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 18.05.2010 р. у справі № 17/45 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Рівненської міської ради та комунального закладу «Рівненський міський палац культури» задоволено позов про розірвання договору про інвестування в будівництво (реконструкцію), укладеного сторонами 26.06.2007 р., та розірвання угоди про внесення змін і доповнень до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію), укладену сторонами 01.06.2008 р. Відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 р. рішення у справі № 17/45 залишене без змін і набрало законної сили.

Відповідач не повернув позивачеві суму внесених інвестицій у строк, визначений п.4.2.5 угоди про внесення змін і доповнень до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію), укладеної сторонами 01.06.2008 р.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 14/198, в якій брали участь ті самі сторони, рішення господарського суду Рівненської області від 16 серпня 2011 року залишено без змін в частині стягнення з комунального закладу «Рівненський міський палац культури» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 1912401,22 грн. внесених інвестицій, 81000 грн. інфляційних втрат, нарахованих у період з грудня 2010 року по липень 2011 року, 15810 грн. державного мита та 157,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу було залишено без змін. Рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 412 401 грн. 22 коп. внесених позивачем інвестицій та 21000 грн. інфляційних втрат скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2011 р. залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. у справі № 14/198.

Суму, належну до стягнення відповідно до рішення/постанови господарського суду у справі № 14/198, комунальний заклад «Рівненський міський палац культури» сплачував позивачеві частинами.

Так, 20.04.2012 р. відповідач перерахував на рахунок позивача 912401,22 грн., 19.11.2012 р. - 20000 грн. , 20.11.2012 р. - 15000 грн., 26.11.2012 р. - 15000 грн., 27.11.2012 р. - 10000 грн., 04.12.2012 р. - 10000 грн., 11.12.2012 р. - 20000 грн., 19.03.2013 р. - 20000 грн., 21.03.2013 р. - 90000 грн., 23.04.2013 р. - 400000 грн., 08.05.2013 р. - 200000 грн., 30.05.2013 р. - 200000 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних документів /а.с.13-18, 35-46/.

Отже, у справі № 14/198 господарськими судами всіх рівнів встановлено, що має місце несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Первинними документами у даній справі підтверджено, що має місце невиконання зазначеного грошового зобов'язання у період з 11 жовтня 2011 року по 30 травня 2013 року (день повного погашення відповідачем суми основного боргу).

Тому є підставними і позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних за зазначений період прострочення з урахуванням частково виконуваних платежів.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Крім того, повернення внесених інвестицій (оплаченої вартості об'єкта) з урахуванням індексу інфляції передбачено умовами п.4.2.5 угоди про внесення змін і доповнень до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію), укладеної сторонами 01.06.2008 р.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття ст.599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.2 ст.251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст.252 ЦК України). Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України передбачено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не може бути включений у період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та відсотків.

Перевіривши розрахунок позовних вимог, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення відсотків річних, оскільки відповідні суми відсотків обраховані позивачем всупереч нормам статей 251-255, 599 ЦК України без урахування днів, коли фактично були перерахувані певні суми у кожному спірному періоду /а.с.3/.

В решті розрахунки боргу з урахуванням індексу інфляції 10944,01 грн. та 59794,54 грн. за період прострочення з 11 жовтня 2011 року по 30 травня 2013 року (по день перерахування залишку боргу) є правильними і позов про стягнення цих коштів правомірно задоволений судом першої інстанції.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що правовідносини між сторонами виникли не з порушення грошового зобов'язання, взятого відповідачем, а з примусового виконання рішення суду та регулюються нормами законодавства про виконавче провадження, є неправомірними. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Грошове зобов'язання у відповідача виникло з умов договору, зокрема, п.4.2.5 угоди про внесення змін і доповнень до договору про інвестування в будівництво (реконструкцію), укладеної сторонами 01.06.2008 р., - після розірвання цього договору. За змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату бору з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначену правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 18.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012 р. № 37/64.

Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює жодних обмежень чи заборон для застосування норм ч.2 ст.625 ЦК України щодо нарахування кредитором інфляційних втрат та процентів річних на непогашену суму основного боргу під час виконавчого провадження за період після прийняття судового рішення про стягнення основного боргу до моменту його повного виконання.

Також відхиляються як безпідставні твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.09.2012 р. виконання рішень господарського суду Рівненської області від 16.08.2011 р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р., прийнятих у справі № 14/198, було відстрочено до 15.04.2013 р., тому є неправильним нарахування інфляційних втрат та процентів річних на непогашену суму основного боргу за період відстрочення виконання рішення.

У пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Посилання скаржника на ту обставину, що несвоєчасне погашення останнім суми боргу було зумовлене недостатнім бюджетним фінансуванням комунального закладу «Рівненський міський палац культури», колегією суддів не приймається до уваги з огляду на наступне.

Згідно зі ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідно до норм частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 12/044. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутність у комунального закладу «Рівненський міський палац культури» необхідних коштів не звільняє останнього від виконання грошових зобов'язань, а також - від відповідальності за порушення грошового зобов'язання за ст.625 ЦК України.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.2014 р. у справі № 918/1793/13 відповідає матеріалам справи, грунтується на нормах законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, і підстав для його зміни чи скасування за ст.104 ГПК України немає. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача комунального закладу "Рівненський міський палац культури" залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області від 09.01.2014 р. у справі №918/1793/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.