Ухвала

від 03.04.2014 по справі 918/1793/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

УХВАЛА

"03" квітня 2014 р. Справа № 918/1793/13

Суддя Павленко Є.В., розглянувши заяву комунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради (далі - Палац) про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року у справі № 918/1793/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Підприємець) до Палацу, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області (далі - Управління), про стягнення 70 998 грн. 54 коп.,

за участі:

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3 за дов. від 23 січня 2012 року № 172,

представника відповідача: Михальчук І.Ю. за дов. від 30 січня 2014 року,

представника третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Палацу заборгованості за договором про інвестування в будівництво (реконструкцію) від 26 червня 2007 року в сумі 70 998 грн. 54 коп., з яких: 60 054 грн. 53 коп. - 3% річних, 10 944 грн. 01 коп. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 листопада 2013 року порушено провадження у справі № 918/1793/13 та призначено її до розгляду. Цією ж ухвалою до участі в розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Управління.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 4 березня 2014 року, вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з Палацу на користь Підприємця три проценти річних у розмірі 59 794 грн. 54 коп., 10 944 грн. 01 коп. інфляційних втрат, а також 1 714 грн. 20 коп. судового збору. Водночас у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

14 березня 2014 року на виконання вищезазначеного судового рішення господарським судом Рівненської області було видано відповідний наказ.

27 березня 2014 року через канцелярію суду надійшла заява Палацу від 27 березня 2014 року, в якій останній просив відстрочити виконання рішення господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року до 25 вересня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 28 березня 2014 року вищезазначену заяву прийнято до розгляду та призначено до слухання у судовому засіданні на 3 квітня 2014 року.

До початку судового засідання 3 квітня 2014 року через канцелярію суду надійшов відзив Підприємця на заяву Палацу від 27 березня 2014 року про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року у справі № 918/1793/13, в якому останній просив суд відмовити відповідачу в задоволенні даної заяви у зв'язку з відсутністю доказів, які підтверджують тяжке матеріальне становище Палацу. Крім того, скрутний матеріальний стан відповідача, на думку Підприємця, не є винятковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення.

У судовому засіданні 3 квітня 2014 року представник Палацу підтримав вимоги, викладені у заяві від 27 березня 2014 року, та наполягав на їх задоволенні.

Позивач та його представник у судовому засіданні просили суд відмовити Палацу в задоволенні його заяви про відстрочку виконання рішення суду з підстав, викладених у відзиві на вказану заяву.

Третя особа про дату, час та місце розгляду даної заяви була повідомлена належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечила, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Палацу про відстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно з вимогами частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до приписів статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" передбачено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 ЦПК і статті 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Наведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відтак, саме на заявника в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.

У своїй заяві Палац посилався на тяжкий фінансовий стан підприємства відповідача, а також на те, що накладення арешту на його рахунки призведе до блокування роботи боржника та унеможливить виплату заробітної плати його найманим працівникам. Крім того, примусове виконання рішення господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року у справі № 918/1793/13, на думку боржника, повністю заблокує роботу відповідача як установи, де навчаються та виховуються діти, та на базі якої функціонують дитячі зразкові танцювальні колективи, дитячі студії, художні гуртки та народні ансамблі пісні та танцю, інші гуртки та клуби за інтересами.

Проте Палац не надав жодних документів та доказів на підтвердження наведених ним обставин.

Як вже було зазначено вище, норма статті 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Проте наведені заявником підстави для відстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для відстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин. Крім того, як вже було зазначено судом, обставини, на які посилався відповідач, не були підтверджені жодним доказом. Такі докази також відсутні і у матеріалах даної справи.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.

Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.

В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року у справі № 918/1793/13, і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан Палацу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 2/97.

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки Палац не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити комунальному закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 9 січня 2014 року у справі № 918/1793/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до комунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Управління державної казначейської служби України у м. Рівному Рівненської області, про стягнення 70 998 грн. 54 коп.

Суддя Є.В. Павленко