Постанова

від 18.12.2013 по справі 911/563/13-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа№ 911/563/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег"

на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2013 року

у справі № 911/563/13-г (суддя Лопатіна А.В.)

за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області, м. Київ

до відповідача-1: Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, м. Вишгород

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег", м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Української міжрегіональної товарної біржи "Відродження", м.Київ

про визнання недійсним біржового контракту

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області до Дніпровського басейнового управління водних ресурсів та Товариства з обмеженою відповідальністю «Берег» про визнання недійсним біржового контракту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проведення прокуратурою Київської області перевірки було встановлено порушення законодавства при укладенні біржового контракту купівлі-продажу майна від 14.03.2003 р. № 212 між Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (продавець) та ТОВ "Берег" (покупець).

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2013 р. у справі № 911/563/13-г позовні вимоги задоволено повністю.

Визнато недійсним біржовий контракт купівлі-продажу майна від 14.03.2003 р., який зареєстрований в реєстрі за № 212, укладений між Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, буд 10-В; код ЄДРПО України 04389466) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег" (02068, м. Київ, вул. Григоренка, 33/34, код ЄДРПО України 30306866). Стягнуто з Дніпровського басейнового управління водних ресурсів (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, буд 10-В; код ЄДРПО України 04389466) в доход Державного бюджету України (за кодом бюджетної класифікації: ГУ ДКУ у Київський області, р/р 31214206783001, МФО 821018, код за ЄДРПО України 37955989) - 536 (п'ятсот тридцять шість гривень) 50 коп. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег" (02068, м. Київ, вул.Григоренка, 33/34, код ЄДРПО України 30306866) в доход Державного бюджету України (за кодом бюджетної класифікації: ГУ ДКУ у Київський області, р/р 31214206783001, МФО 821018, код за ЄДРПО України 37955989) - 536 (п'ятсот тридцять шість гривень) 50 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недотримання позивачем процедури списання матеріальних цінностей з балансу Дніпровського басейнового управління водних ресурсів встановленої інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ порядку реалізації майна, затвердженої наказом Держаного казначейства України Міністерства економіки України від 10.08.2001 р. №142/181, що у свою чергу свідчить про недійсність спірного правочину укладеного всупереч її приписам.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/563/13-г від 27.06.2013 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2013 року колегією суддів у складі головуючого судді: Гончаров С.А., судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. прийнято вказану апеляційну скаргу, порушено апеляційне провадження у справі № 911/563/13-г, розгляд справи призначено на 11.09.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року розгляд справи відкладено на 25.09.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року змінено склад суду: головуючий суддя Гончаров С.А. судді Іоннікова І.А. та Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 року розгляд справи відкладено на 16.10.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 року змінено склад суду: головуючий суддя Гончаров С.А. судді Тищенко О.В. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 року розгляд справи відкладено на 30.10.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 року змінено склад суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 року розгляд справи відкладено на 20.11.2013 року.

У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 року, для розгляду справи № 911/563/13-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Тищенко О.В.; судді Іонніокова І.А., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у новому складі суддів: головуючий суддя: Тищенко О.В.; судді Іонніокова І.А., Чорна Л.В. у зв'язку з чим розгляд справи призначено на 18.12.2013 року.

Відповідач-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2013 року у справі № 911/563/13-г скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі та проси суд залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник відповідача-2 у судове засідання 18.12.2013 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-2.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників позивача, відповідача-1, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції Прокуратурою Київської області під час проведення перевірки у листопаді 2012 року додержання Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів вимог законодавства при відчуженні об'єктів державної власності на території Київської області було встановлено порушення законодавства при укладенні біржового контракту купівлі-продажу майна від 14.03.2003 р. № 212 між Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (продавець) та ТОВ "Берег" (покупець).

06.02.2003 р. відповідач 1 звернувся до ФДМ України листом № АС/5-120 від 06.02.2003 р. з проханням пояснити чи потрібно Дніпровському басейновому управління водних ресурсів отримувати дозвіл ФДМ України на продаж основних засобів.

Листом від 25.02.2003 № 20-4-83 ФДМ України надало відповідачу 1 відповідь у якій зазначило, що відчуження майна бюджетних організацій регламентується Типовою інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, затвердженою наказом Держаного казначейства України Міністерства економіки України від 10.08.2001 р.

14 березня 2003 року Джишиашвілі Давид Леовіч (брокер-продавець) в інтересах Дніпровського басейнового управління водних ресурсів (продавець, відповідач 1 у справі), з однієї сторони, та Безкоровайний Віталій Олександрович від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег" (покупець, відповідач 2 у справі) уклали біржовий контракт купівлі-продажу майна на УМТБ "Відродження" (надалі контракт), відповідно до п.1 якого брокер-продавець продає, а брокер-покупець купує наступне майно: виробничо-побутовий будинок, який знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, селище Козин, вул. Придніпровська, 1.

Згідно з п. 2 контракту, ціна останнього складає 21200,00 грн., в т.ч. ПДВ 2533,33 грн.

Відповідно до п. 1.1. положення про Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, яке затверджено головою Державного комітету України по водному господарству 27.10.2000 р., Дніпровське басейнове управління водних ресурсів є державною бюджетною організацією з правом ведення позабюджетної діяльності.

Пунктом 6.1. положення передбачено, що джерелом фінансування Дніпровського БУВР є: кошти державного бюджету, кошти місцевих бюджетів та надходження від надання платних послуг.

Згідно з п. 7.1. положення майно Дніпровського БУВР складається з майна, яке є державною власністю і закріплено за ним на праві оперативного управління, та майна, яке придбане за рахунок доходів від позабюджетної діяльності і належить йому на правах власності.

Прокурор вважає, що спірний біржовий контракт купівлі-продажу майна укладений з порушенням вимог п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1477 від 30.07.1999 року, за відсутності погодження Фонду державного майна України. Вказані обставини стали підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду із позовною заявою про визнання недійсним контракту.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до положень частин першої та другої ст. 137 ГК України встановлено, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Проте Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження належності реалізованого майна позивачу на праві власності.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що при реалізації відповідачем майна необхідно було дотримуватися положень типової інструкції про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ, яка була затверджена наказом Держаного казначейства України Міністерства економіки України від 10.08.2001 р. №142/181 (була чинною на дату укладення контракту - 14.03.2003 р.), а не, як зазначає прокурор, положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом ФДМ України № 1477 від 30.07.1999 р., яким встановлено порядок реалізації майна державних підприємств, а не організацій.

Пунктом 1 інструкції передбачено, що остання розроблена з метою встановлення єдиних вимог до порядку списання матеріальних цінностей з балансу установ та організацій, основна діяльність яких здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів (надалі - установи).

Згідно з п. 5 інструкції списання з балансу установ матеріальних цінностей здійснюється шляхом їх: продажу; безоплатної передачі; ліквідації (на підставі акту).

Для визначення непридатності матеріальних цінностей і встановлення неможливості або неефективності проведення їх відновлювального ремонту, а також для оформлення необхідної документації на списання цих цінностей, наказом керівника установи щорічно створюється постійно діюча комісія, яка діє протягом року (п. 6 Інструкції).

Пунктом 8 інструкції встановлено, що за результатами обстеження комісією складаються акти про списання матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 10 інструкції дозвіл на списання з балансу матеріальних цінностей надається керівником установи, установою вищого рівня або головним розпорядником бюджетних коштів в залежності від вартості матеріальних цінностей та причин списання.

Згідно з п. 11 інструкції дозвіл на списання матеріальних цінностей як таких, що непридатні для подальшого використання, морально застарілі, фізично зношені, пошкоджені внаслідок аварії чи стихійного лиха (за винятком виявлених в результаті інвентаризації як недостача) надається в такому порядку:

а) з балансів установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету: вартістю за одиницю (комплект) в розмірі понад 10000 гривень - з дозволу центрального органу виконавчої влади або іншого головного розпорядника бюджетних коштів.

б) з балансів установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів: вартістю за одиницю (комплект) в розмірі понад 5000 гривень - з дозволу місцевої державної адміністрації.

У відповідності до положення про Дніпровське басейнове управління водних ресурсів (п. 6.1.), фінансування відповідача 1 здійснюється як за рахунок державного бюджету так і за рахунок коштів місцевих бюджетів, то для реалізації майна, яке перебувало на балансі, останньому необхідно було отримати дозволи від центрального органу виконавчої влади та місцевої державної адміністрації.

Натомість як вірно встановлено судом першої інстанції Фондом державного майна України, а також Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Київській області погодження на відчуження Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів виробничо-побутового будинку за адресою: Київська область, Обухівський район,с. Козин, вул. Придніпровська, 1 не надавалися.

Відповідно до п. 22 інструкції продаж матеріальних цінностей, які згідно з Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом Державного казначейства України від 17.07.2000 N 64 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31.07.2000 за 459/4680, віднесені до основних засобів (у тому числі повністю зношених), здійснюється тільки на конкурентних засадах (через біржі, аукціони та за конкурсом) відповідно до Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000 N 1976 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2000 за N 692/4913, із змінами та доповненнями.

Згідно з п. 23. інструкції продаж будівель (у тому числі приміщень), споруд, транспортних засобів та повністю зношених за даними бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, які відносяться до необоротних активів, проводиться за експертною оцінкою. Експертна оцінка - це визначення вартості матеріальних цінностей експертом за договором із установою.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Проте апелянт при поданні апеляційної скарги не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували дотримання встановленого типовою інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ порядку реалізації майна, яке знаходилось на балансі Дніпровського басейнового управління водних ресурсів.

Таким чином колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо наявності порушень законодавства при укладанні біржового контракту.

Відповідно до частини першої ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР (у редакції від 10.01.2003 р., чинній станом на дату укладення контракту) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У п. 5 роз'яснень наданих Верховним судом України у постанові пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 року № 3 (у редакції від 25.05.1998 р., чинній станом на дату укладення контракту) вказано, що за правилами ст. 48 ЦК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45 - 47, 49 - 58 ЦК). Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена. У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Отже з огляду на достовірність встановлення судом факту недотримання позивачем при укладанні біржового контракту купівлі-продажу майна від 14.03.2003 року вимог законодавства передбачених інструкцією про порядок списання матеріальних цінностей з балансу бюджетних установ порядку реалізації майна, колегія суддів констатує, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо необхідності визнання такого правочину недійсним.

Крім того колегія суддів погоджується з правовою позицією місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для застосування до позивача наслідків спливу строку на звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним біржового контракту купівлі продажу майна від 14.03.2003 року з огляду на не доведення позивачем факту обізнаності Регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області з приводу укладання спірного правочину та відсутністю будь, яких належних доказів вважати за вірне протилежне.

Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача-2 (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Берег» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2013 року по справі № 911/563/13-г залишити без змін.

Матеріали справи № 911/563/13-г повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Л.В. Чорна