Постанова

від 21.01.2014 по справі 37/106

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ 37/106

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.01.2014 року по справі № 37/106 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 21.10.2013 року) по справі № 37/106 (суддя - Гавриловська І.О.)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго", в особі

Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою

відповідальністю "Оселя"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київська міська державна адміністрація

про стягнення 320 244,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго", яку перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Київенерго", в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" про стягнення 247 643,26 грн. основного боргу, 62 889,47 грн. інфляційних нарахувань та 9 712,15 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати теплової енергії за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 4340229 від 01.07.2005 р. (№ 4540193 від 01.09.07 р.) та додатками до нього.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" 234 117,26 грн. основного боргу, 62 889,47 грн. інфляційної складової боргу, 9 712,15 грн. трьох відсотків річних, 3 202,45 грн. витрат на сплату державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині стягнення 13 526,00 грн. основного боргу припинено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя", звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у позов задовольнити частково та стягнути 122 966,11 грн. боргу.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не взято до те, що вартість за спожиту теплову енергію нараховувалась за тарифами прийнятими після введення їх в дію та які не пройшли відповідної державної реєстрації.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 37/106 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 року по справі № 37/106 прийнято апеляційну скаргу житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" до провадження і призначено перегляд рішення на 14.01.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2013 року по справі № 37/106 виправлено описку в ухвалі від 21.11.2013 року в частині призначення апеляційної скарги житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" до розгляду на 14.01.2014 року та призначено зазначену скаргу на 21.01.2014 року.

14.01.2014 року від публічного акціонерного товариства "Київенерго" надійшло клопотання про долучення документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2014 року по справі № 37/106 виправлено описку в ухвалах про прийняття апеляційної скарги до провадження від 21.11.2013 року та про виправлення описки від 22.11.2013 року, шляхом викладення вступних частини ухвал з зазначенням третьої особи, а саме: «третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київська міська державна адміністрація».

Публічним акціонерним товариством «Київенерго», м. Київ, не надано до суду заперечень на апеляційну скаргу.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" - без задоволення.

Представник третьої особи в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступи представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року по справі № 37/106 - залишається без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

01.07.2005 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (позивач, постачальник) та житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" (відповідач, споживач) укладено договір № 4340229 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі (а.с. 15-24).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.

Предметом договору є постачання позивачем за плату теплової енергії відповідачу у вигляді гарячої води, тобто за своєю правовою природою він є договором енергопостачання (параграф 3 глави 29 Господарського кодексу України), платником за яким є сторона за договором, на користь якої він укладений, тобто відповідач.

Відповідно до п. 2.2.1 договору № 4340229 постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додаток 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, визначеними в додатку 1.

Між сторонами укладено додатки до договору № 4340229, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

06.02.2007 року між сторонами підписано додаткову угоду до договору від 01.07.2005 року, у якій було змінено № договору з 4340229 на № 4540193.

Позивачем умови договору виконано належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості за спожиту теплову енергію у гарячій воді за обліковими картками за період квітня 2006 року по лютий 2009 року (а.с. 6, 47-58).

Згідно з п. 2.3.1 договору споживач зобов'язаний додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

У додатку 2 у до договору встановлено порядок розрахунків за теплову енергію. Відповідно до якого споживач щомісяця з 12 по 15 числа отримує в МВРТ № 4 за адресою: вул. Строкача, 9 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двух днів з моменту їх одержання (а.с. 18).

Сплата виконується не пізніше 25 числа поточного місяця.

За період з квітня 2006 року по лютий 2009 року позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу енергії на суму 289 004,39 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок заборгованості, обліковими картками з квітня 2006 року по січень 2009 року та висновками добових параметрах тепловикористання (а.с. 6, 47-58, 60-73).

Вартість використаної за період 01.04.2006 року по 01.02.2009 року теплової енергії сплачувалась відповідачем позивачу з порушенням умов договору № 4540193, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 247 643,26 грн.

Крім того, відповідно до довідки позивача про надходження грошових коштів від житлово-експлуатаційним ТОВ "Оселя" надійшла оплата основного боргу в розмірі 13 526,00 грн. (а.с. 133-137).

Таким чином, суд першої інстанції вірно припинив провадження у справі на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в частині позовних вимог щодо стягнення 13 526,00 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду щодо встановлення факту наявності основної заборгованості за поставлену теплову енергію у відповідача перед позивачем в сумі 234 117,26 грн., а відтак позовні вимоги в частині стягнення основного боргу правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат в розмірі 62 889,47 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 9 712,15 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 9 712,15 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 62 889,47 грн.

Позивач вказує, що за період з 01.04.2006 року по 01.02.2009 року у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.02.2009 року становить 247 643,26 грн., що підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України "Про столицю України - місто герой Київ", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація". Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України "Про теплопостачання".

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року у справі № К/9991/16573/11.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Посилання скаржника на те, що розпорядження КМДА № 1575 від 30.10.2006 року скасовано постановою господарського суду міста Києва у справі № 21/43-А від 13.02.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року до уваги колегією суддів не беруться, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 року касаційні скарги Київської міської державної адміністрації та акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" задоволено. Постанову господарського суду міста Києва від 13.02.2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року по справі № 21/43-А скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується постанови Верховного Суду України від 28.11.2011 року, то вона до уваги теж не береться з огляду на наступне.

По-перше, в ній не встановлювалось питання чинності тарифів.

По-друге, в ній було відмовлено у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Київенерго" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 року.

По-третє, не погоджуючись із постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2007 року, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 року публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою в порядку, передбаченому ст. 2321 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.04.2012 року № К/9991/12928/12 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено. Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2007 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, тобто скасовано постанову якою визнано дії Київської міської державної адміністрації при зміні тарифів на комунальні послуги з 01.12.2006 р. такими, що порушують ст. 6 п. п. 1, 6; ст. 20 п. 2; ст. 30 п. п. 3, 4, 5, 7; ст. 31 п. п. 2, 3; ст. 32 п. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 року N 640, 642, 643.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року у справі № 37/106 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу житлово-експлуатаційного товариства з обмеженою відповідальністю "Оселя" на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року по справі № 37/106 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2013 року у справі № 37/106 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 37/106 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді П.В. Авдеєв

В.В. Куксов