Рішення

від 14.01.2014 по справі 255/12129/13-ц

ВОРОШИЛОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ДОНЕЦЬКА

255/12129/13-ц

Провадження 2/255/220/2014

Справа 255/12129/13-ц

РІШЕННЯ

іменем України

14 січня 2014 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого судді Орєхова О.І.,

при секретарі Ангеліній Н.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_7, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Донукпроектнії», товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр», товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд» про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_7, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Донукпроектнії», товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр», товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд» про поділ майна подружжя, посилаючись на наступні обставини.

« 10» червня 2006 року Позивач та Відповідач уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1.

« 17» серпня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Ворошиловського районного суду від 17/08/2010 року.

У період шлюбу Відповідачем за спільні грошові кошти подружжя придбано частки у статутному капіталі нижчеперелічених товариств з обмеженою відповідальністю, а саме: 1) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Донукрпроектніі»; 2) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр»; 3) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд».

Частки у статутному капіталі віще перелічених товариств були придбані Відповідачем за спільні грошові кошти подружжя без отримання на це згоди Позивача, а відповідно ОСОБА_3 вважає, що на підставі ст. 61 СК України, вона має право на компенсацію частини вартості такого вкладу та поділ одержаних Відповідачем доходів від діяльності даних підприємств.

Нижче викладені позовні вимоги окремо по кожному підприємству, а саме:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донукрпроектніі».

« 12» травня 2007 року Відповідач придбав частку статутного капіталу ТОВ «Донукрпроектніі» (ЄДРПОУ 34604318) у розмірі 100% за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 Вартість частки у статутному капіталі, придбаної | Зо вищезгаданим договором, становить 38 000, 00 гривен.

На підставі даного договору у встановленому законодавством порядку були внесені зміни до статутних документів, а саме - зареєстрована нова редакція статуту.

У подальшому на загальних зборах учасників ТОВ «Донукрпроектніі» було прийнято рішення щодо збільшення статутного капіталу товариства, а відповідно і грошового внеску Відповідача з 38 000 грн до 3 213 558 грн. Дані зміни до статутних документів ТОВ Донукрпроектніі» були зареєстровані у встановленим у законодавством порядку.

Оскільки Відповідач для збільшення статутного капіталу даного товариства на масний розсуд розпорядився спільними грошовими коштами подружжя без отримання на це згоди своєї дружини, Позивач вважає, що має право на компенсацію половини вартості внеску в статутний капітал ТОВ «Донукрпроектніі», що становить 1 606 779 грн.

Більш того на підставі ст. 61 СК України, Позивач має право на поділ одержаних доходів, а саме - частину доходів (дивідендів) Товариства з обмеженою відповідальністю Донукрпроектніі» за 2007 - 2010 роки, яка пропорційна внеску Відповідача до статутного капіталу та визначається згідно із чинним законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр».

« 18» серпня 2006 року Відповідачем на підставі договору купівлі-продажу частки у Статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» було придбано частку розміром 50% статутного капіталу товариства за ціною 108 600 грн. Дані зміни статутних документів були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Придбання Відповідачем частки статутного капіталу даного товариства було здійснено за спільні грошові кошти подружжя без отримання на це відповідної згоди Позивача, а відповідно остання має право на компенсацію половини вартості внеску в статутний капітал ТОВ «Фірма «Аграр», що становить 54 300 грн. Керуючись ст. 61 СК України, Позивач вимагає поділу дивідендів, що повинні були виплачені Відповідачу пропорційно його вкладу до статутного капіталу ТОВ «Фірма «Аграр» у період з 2006 року по 2010 рік.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд».

Частка Відповідача у статутному капіталі даного товариства становить 50% , що складає 1 050 000 грн. Оскільки внесок до статутного капіталу даного товариства був здійснений Відповідачем у період перебування у шлюбі з Позивачем за спільні грошові кошти подружжя, то відповідно ОСОБА_3 має право на компенсацію половини такого внеску до статутного капіталу ТОВ «Укрінвестбуд», що складає 525 000 гривен, та половину розміру дивідендів, одержаних Відповідачем від даної діяльності.

Обґрунтування заявлених позовних вимог:

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України. Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, п:о є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу.

Предмет даного позову пов'язаний з набутими Відповідачем корпоративними правами у вище перелічених товариствах з обмеженою відповідальністю.

Рішенням Конституційного Суду України від 05.02.2013р. № 1-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліхтнер Бетон Львів» щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України «Про господарські товариства», встановлено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.(частина друга статті 115 ЦК України, частина перша статті 86 ГК України, частина перша статті 13 Закону «Про господарські товариства»).

Відповідно до ст.53 цього закону, учасник товариства з обмеженою відповідальністю чає право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Аналогічна норма міститься в ст. 147 ЦК України. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному капіталі товариства (ст. 86 ГК України).

Згідно ч. 1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право розпорядження майном належить його власнику (ч. 1 ст.317 ЦК України), а право продажу товару належить його власнику (ч.1 ст.658 ЦК України).

Таким чином, законодавство України дозволяє учаснику товариства з обмеженою відповідальністю відчужувати свою долю. В свою чергу, право розпорядження майном є складовою права власності на нього.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якого вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 18 січня 2013 року у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, зазначено, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/ 2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Виходячи зі змісту чч. 2. З ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

З вищевикладеного можна дійти висновку, що Відповідач перебуваючи у зареєстрованих шлюбних відносинах, за спільні грошові кошти подружжя без отримання на це згоди своєї дружини придбав за договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Укрінвестбуд», ТОВ «Фірма «Аграр» та ТОВ «Донукрпроектніі», а відповідно до ст. 63, 65 СК України Позивач має право на стягнення компенсації половини суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених Відповідачем на придбання часток у статутному капіталі товариств: щодо ТОВ «Донукрпроектніі» - дана сума становить 1 606 779 грн; щодо ТОВ «Фірма «Аграр» - дана сума становить 54 300 грн; щодо ТОВ «Укрінвестбуд» - дана сума становить 525 000 грн.

Загалом сума компенсації складає 2 186 079 грн.

У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року зазначено, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Таким чином Позивач має право на отримання половини доходів (дівідентів), отриманих Відповідачем у період з 2006 по 2010 рік від діяльності ТОВ «Донукрпроектніі», ТОВ «Фірма «Аграр» та ТОВ «Укрінвестбуд».

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Просила суд стягнути з відповідача на користь позивача суму 1 606 779 грн., як компенсацію половини суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених Відповідачем на придбання частки у статутному капіталі товариств ТОВ «Донукрпроектніі», стягнути з Відповідача на користь Позивача суму 54 300 грн., як компенсацію половини суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених Відповідачем на придбання частки у статутному капіталі товариств ТОВ «Фірма «Аграр», стягнути з Відповідача на користь Позивача суму 525 000 грн., як компенсацію половини суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених Відповідачем на придбання частки у статутному капіталі товариств ТОВ «Укрінвестбуд», в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину доходів (дивідендів) ТОВ «Донукрпроектніі» за 2006-2010 року, що пропорційна внеску Відповідача до статутного капіталу та визначається згідно із чинним законодавством, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину доходів (дивідендів) ТОВ «Фірма «Аграр» за 2006-2010 року, що пропорційна внеску Відповідача до статутного капіталу та визначається згідно із чинним законодавством, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину доходів (дивідендів) ТОВ «Укрінвестбуд» за 2006-2010 року, що пропорційна внеску Відповідача до статутного капіталу та визначається згідно із чинним законодавством.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності підтримала позовні вимоги позивачки, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивачки, просив суд відмовити позивачці в задоволенні вимог в повному обсязі. Також, просив суд застосувати строк позовної давності.

Треті особи ТОВ «Донукрпроектнії», ТОВ «Фірма «Аграр», ТОВ «Укрінвестбуд» в судове засідання не з»явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчать судові розписки.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 п. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Судом встановлені наступні обставини.

Встановлено, що з 10 червня 2006 року позивачка ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 ( а. с. 8 ).

17 серпня 2010 року шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька ( а. с. 9-10 ), яке ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21.04.2011 року залишено без змін, рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17.08.2010 року набуло чинності 21 квітня 2011 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набуло законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що у період шлюбу відповідачем за спільні грошові кошти подружжя придбано частки у статутному капіталі нижчеперелічених товариств з обмеженою відповідальністю, а саме: 1) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Донукрпроектніі»; 2) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр»; 3) у товаристві з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд».

Позивачка звертаючись до суду з вищевказаними вимогами вважає, що частки у статутному капіталі віще перелічених товариств були придбані відповідачем за спільні грошові кошти подружжя без отримання на це згоди позивача, а відповідно ОСОБА_3 вважає, що на підставі ст. 61 СК України, вона має право на компенсацію частини вартості такого вкладу та поділ одержаних відповідачем доходів від діяльності даних підприємств.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 статті 57 ЦПК України ці данні встановлюються на підставі сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обгрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 72 СК України встановлено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, Пленум роз»яснив, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС ( статті 106, 107 СК ) чи з дати набрання рішення суду законної сили ( статті 109, 110 СК ), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності ( ч. 2 ст. 72 СК ).

Згідно до частини 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об»єктом права власності сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідач наполягав на застосуванні строку позовної давності.

Встановлено, що позивачка дізналася про порушення свого права саме в той час, коли були укладені відповідні договори купівлі-продажу часток статутного капіталу підприємств, так як в матеріалах справи наявні відомості, які документально підтверджені, а саме : у пункті 16 договору купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ «Укрінвестбуд» від 14 жовтня 2008 року зазначено, що придбання частки статутного капіталу за цим договором вчиняється за письмовою згодою дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_3 ( а. с. 89-90 ) та сама відповідна заява за місце вимоги ( а. с. 93 ), а також заява ОСОБА_3, спрямована приватному нотаріусу 12.05.2007 року, в якій позивачка надає свою згоду на придбання чоловіком, ОСОБА_7 за ціну та на свій погляд, частки в статутному капіталі ТОВ «Донукрпроектніі» ( а. с. 92 ).

З позовними вимогами позивачка звернулася до суду лише у жовтні 2013 року, про що свідчить відповідний штамп суду ( а. с. 3 ).

Відповідно до ухвали Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-3014св13 про визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя у своїй ухвалі зазначив, що зміст зазначених норм матеріального права у випадку пропуску строку позовної давності та за умови заяви відповідача про застосування строку позовної давності покладає саме на позивача обов»язок доведення часу коли йому стало відомо про порушення право та поважності причин пропуску цього строку.

Натомість, в своїй позовній заяві позивач не зазначила коли саме їй стало відомо про порушення її прав та не надала відповідних доказів у розумінні статті 60 ЦПК України.

Також, представником позивачки в судовому засіданні не було надано належних та допустимих доказів коли саме позивачці стало відомо про порушення її прав.

Як, позивачка так і її представник у судовому засіданні не зверталися та не надали клопотання про поновлення пропущеного строку.

Отже, позивачкою звертаючись до суду з позовними вимогами було пропущено строк позовної давності, на що звертав увагу відповідач та просив його застосувати.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки в частині вимог, що пов»язані із договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Донукрпроеткнії» та ТОВ «Укрінвестбуд» не підлягають задоволенню, так як позивачкою щодо них пропущено строк позовної давності, на що наполягав і відповідач.

Щодо застосування строку позовної давності до вимог пов»язаних із договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ »Фірма «Аграр», та посилання відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу та такий строк не може бути застосовано, оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивачка про цей договір дізналася лише у 2013 році, дозволу на його укладання письмово нею не надавалося, що не було спростовано відповідачем та не було надано зворотного, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивачки, які пов»язані із договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ »Фірма «Аграр» та звернення до суду з вимогами були надані позивачкою у межах строку позовної давності.

Згідно ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо ) самостійного заробітку ( доходу ). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.

Згідно ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Право подружжя на поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( частини перша, друга статті 71 СК України ), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки ( частина друга статті 364 ЦК України ).

Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, згідно із статтею 369 ЦК України, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений однім із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до статті 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до статті 190 ЦК України майно як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також: майнові права та обов'язки. Разом з тим не все майно подружжя є їх спільною сумісною власністю.

Статтею 57 Сімейного кодексу України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним (стаття 59 Сімейного кодексу України).

Згідно з пунктом 26 Постанови Пленуму ВСУ при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарем і організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно і виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом.

Статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 Сімейного кодексу України якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки (пункт 28 постанови Пленуму ВСУ).

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року № 17-рп/ 2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

Позивачка безпідставно обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на рішення Конституційного суду України від 19.09.2012р. № 17-рп, оскільки дане рішення не розповсюджується на правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем.

Так, з огляду на матеріали справи вбачається, що відповідач є учасником товариства з обмеженою відповідальністю. Однак, Конституційний суду України у вказаному рішенні зробив висновки стосовно майна та статутного капіталу приватного підприємства.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якого вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 18 січня 2013 року у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, зазначено, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти ( майно ) подружжя втрачають ознаки об»єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб»єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням ( відчуженням ) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім»ї.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту частина перша статті 61 Кодексу.

Отже, право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Встановлено, що договір купівлі-продажу від 18 серпня 2006 року частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» відповідачем було придбано під час шлюбу з позивачкою в інтересах сім»ї.

Позивачка посилається на те, що вказаний правочин був укладений без її згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Встановлено, що позивачка до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 серпня 2006 року частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» не зверталася, вказаний договір на даний час є чинним.

Оскільки, позивачкою не було оскаржено правочин купівлі-продажу від 18 серпня 2006 року частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр», а гроші які були внесені відповідачем до статутного капіталу, де подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК України є суб»єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням ( відчуженням ) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім»ї, тому вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54 300 грн. як компенсацію половини суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених відповідачем на придбання частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивачки в частині визнання права власності на ? частину доходів ( дивідендів ) ТОВ «Фірма «Аграр» за 2006-2010 року, що пропорційна внеску відповідача до статутного капіталу, то суд приходить до наступного.

Згідно ч.2, 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, стаття 61 СК України чітко встановлює право позивача вимагати визнання права власності на доходи, які належать відповідачу, а не на доходи підприємства, в якому відповідач є учасником.

Саме на доходи підприємства, які позивачка просить визнати право власності є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

До того ж, ТОВ «Фірма «Аграр» у даній справі не є відповідачем, а є лише третьою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, позивачкою не наведено, яким чином порушуються та не визнаються її права ТОВ «Фірма «Аграр», якщо як встановлено в судовому засіданні до вказаного товариства позивачка не зверталася та в позові при зверненні до суду не зазначила вказане товариство, як відповідача.

Окрім цього, чинне законодавство встановлює, що позивачка має право на половину доходів (дивідендів), які отримані відповідачем від діяльності підприємств, в яких він є учасником.

Однак, з відповіді від 18.11.2013 року за вих. № 46, виданої ТОВ «Фірма «Аграр» вбачається, що відповідач ОСОБА_7 за час перебування в складі засновників ТОВ «Фірма «Аграр» ніяких дивідендів не отримував ( а. с. 119 ).

Тому, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки в частині визнання права власності на ? частину доходів ( дивідендів ) ТОВ «Фірма «Аграр» за 2006-2010 року, що пропорційна внеску відповідача до статутного капіталу є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача не підлягають стягненню понесені витрати при зверненні до суду.

З урахуванням вищенаведеного та керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69, 72 СК України, ст.12 Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 15, 16, 256, 190, 372 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 10, 11, 15, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_7, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Донукпроектнії», товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр», товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд» про поділ майна подружжя, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть оскаржити рішення суду до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд міста Донецька шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його отримання.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя