Ухвала

від 12.03.2014 по справі 255/12129/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 255/12129/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1668/2014

Головуючий першої інстанції Орєхов О.І.

Доповідач: Зайцева С.А.

Категорія: 46

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„04" березня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого: Маширо О.П.

Суддів: Баркова В.М., Зайцевої С.А.

При секретарі: Сачко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 14 січня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Донукрпроектніі», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Аграр», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінвестбуд» про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 14 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ТОВ «Донукрпроектніі», ТОВ «Фірма «Аграр», ТОВ «Укрінвестбуд» про поділ майна подружжя - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначила, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини по справі, порушено вимоги процесуального та матеріального права.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 , що діє за довіреністю ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_3, що діє за довіреністю ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу відхилити. Інші учасники судового розгляду у судове засідання апеляційного суду не з*явилися,належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи,відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України їхня неявка не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог ,заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що з 10 червня 2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі . Від шлюбу мають неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 серпня 2010 року ,яке набрало законної чинності 21 квітня 2011 року, шлюб розірвано.

У період шлюбу відповідачем за спільні грошові кошти подружжя придбано частки у статутному капіталі за договором купівлі-продажу наступних товариств з обмеженою відповідальністю :

18 серпня 2006 року у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» було придбано частку розміром 50% статутного капіталу товариства за ціною 108 600 грн. Дані зміни статутних документів були зареєстровані у встановленому законодавством порядку (т.1 а.с.13-14).

12 травня 2007 року 100% частки статутного капіталу ТОВ «Донукрпроектніі» вартістю 38 000 грн.(т.1.а.с.91-92).

На підставі даного договору у встановленому законодавством порядку були внесені зміни до статутних документів, а саме - зареєстрована нова редакція статуту.

Свою згоду на придбання частки у статутному капіталі ОСОБА_2 виклала письмово у нотаріально посвідченій заяві від 12 травня 2007 року (т.1. а.с. 92).

На загальних зборах учасників ТОВ «Донукрпроектніі» було прийнято рішення щодо збільшення статутного капіталу товариства, а відповідно і грошового внеску відповідача з 38 000 грн. до 3 251 558 грн. Дані зміни до статутних документів ТОВ «Донукрпроектніі» були зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Реєстрація збільшення статутного капіталу здійснена 27.06.2007 року (т.1. а.с.11-12).

14 жовтня 2008 року у статутному капіталі ТОВ «Укрінвестбуд» відповідач придбав 10% статутного капіталу ,що становить 126 000 грн.(т.1.а.с.89-90). Свою згоду на придбання частки у статутному капіталі ОСОБА_2 виклала письмово у нотаріально посвідченій заяві від 09 жовтня 2008 року ( т.1 а.с.93). 40% було придбано відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою ,тобто на теперішній час частка становить 50%, що складає 1 050 000 грн.(т.1.а.с.15-16).

Згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 CК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України) та Законом України «Про господарські товариства».

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;3) одержаних доходів;4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

За положеннями ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

З урахуванням положень ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 CК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст.ст. 116, 147 ЦК Україниє суб'єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім'ї.

Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу частки в статутному капіталі ТОВ «Донукрпроектнії» та ТОВ « Укрінвестбуд» суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст. ст. 57, 61 СК України, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 28 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства». Виходячи зі змісту ч.ч. 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Наведені висновки є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, нормам матеріального права та узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03 липня 2013 року в справі № 6-61цс13, відповідно до якої з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу частки в статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» суд першої інстанції посилався на ст.65 СК України та встановив, що договір купівлі - продажу від 18 серпня 2006 року частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» було придбано під час шлюбу з позивачкою в інтересах сім'ї.

Згідно ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Тобто чинне законодавство чітко встановлює способи захисту прав подружжя, у разі укладення договору без його згоди, а саме звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи , позивачка до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 18 серпня 2006 року не зверталася, вказаний договір на даний час є чинним. Встановивши ,що позивачка вказаний правочин не оскаржувала,суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54 300 грн. як компенсацію половини суми спільних грошових коштів подружжя, витрачених відповідачем на придбання частки у статутному капіталі ТОВ «Фірма «Аграр» .

Згідно ч.2,3 ст.61 СК України об*єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія ,інші доходи ,одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім*ї,то гроші ,інше майно ,в тому числі гонорар,виграш,які були одержані за цим договором, є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на ? частину доходів (дивідендів ) товариств за 2006 -2010 роки ,що пропорційна внеску відповідача до статутного капіталу ,суд першої інстанції виходив з того,що позивач має право на половину доходів (дивідендів),які отримані відповідачем від діяльності підприємств ,в яких він є учасником .Однак ,як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи,усі три товариства ,в яких відповідач є учасником є збитковими,та за період з 2006 року по 2010 роки відповідач не отримував жодних доходів (дивідендів),що підтверджується копіями фінансових звітів підприємств та довідками про не отримання відповідачем доходів (дивідендів) (т. 1. а.с.99-117,118-120).

Чинне законодавство надає можливість позивачці стягувати грошові кошти або у якості отриманих доходів в порядку ст.61 СК України ,якщо договори укладались в інтересах сім*ї,або у якості компенсації вартості частини коштів, використаних для внесення вкладу до статутного капіталу ,але якщо ці кошти витрачались всупереч ст.65 СК України ,тобто без згоди іншого подружжя та не в інтересах сім*ї. Одночасне стягнення грошових коштів у якості доходів та компенсації не передбачено чинним законодавством . Доводи апеляційної скарги у вказаній частині необґрунтовані.

Відповідно ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення ,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу,який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Аналіз ст.ст.61,65,69,71 СК та постанови Верховного Суду України від 03 липня 2013 року дає можливість робити висновок про те ,що позивачка має право на компенсацію вартості частини коштів лише у разі ,якщо ці кошти витрачалися всупереч згоди позивача та всупереч інтересів сім*ї. Наявність згоди-заяви позивача на укладання відповідних договорів та відсутність позовів про визнання недійсним договорів купівлі-продажу часток підтверджує той факт ,що вимоги позивача не грунтуються на законі.

Посилання позивача на ст.ст.65,69,71 СК України як на підставу заявленого позову є необґрунтованими, оскільки грошові кошти витрачалися за згодою позивача та в інтересах сім*ї. З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги у вказаній частині неспроможні.

Вимога про сплату половини частки статутного капіталу є безпідставною,оскільки усі угоди були вчинені за згодою позивача та в інтересах сім*ї.

Доводи апеляційної скарги в частині того,що відповідач перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачем ,за спільні кошти подружжя без згоди на те ОСОБА_2 придбав - збільшив частку у статутному капіталі трьох товариств спростовуються дослідженими матеріалами справи.

Посилання суду першої інстанції на пропуск позовної давності не вплинуло на висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми ,як компенсації половини суми спільних грошових коштів подружжя,витрачених відповідачем на придбання частки у статутному капіталі ТОВ « Донукрпроектнії» та ТОВ «Укрінвестбуд» .

Доводи апеляційної скарги про процесуальні порушення судом першої інстанції в частині залишення поза увагою заяв про забезпечення позову та забезпечення доказів необгрунтовані , оскільки, як вбачається з матеріалів справи ,ухвалою суду від 07 жовтня 2013 року та від 08 жовтня 2013 року клопотання позивачки про забезпечення позову та про витребування доказів залишені без задоволення.

Суд першої інстанції ,відмовляючи у задоволенні позову обґрунтував свої висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з аналізу усіх зазначених вище доказів у справі. Мотивував свою позицію із посиланням на встановлені обставини та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

При встановленні зазначених фактів і постановленні рішення судом правильно застосовано норми матеріального права та не було порушено норм процесуального права,що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги є непереконливими , були предметом дослідження суду першої інстанції,висновки суду вони не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 14 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Головуючий:

Судді: