Постанова

від 20.01.2014 по справі 22/148

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа№ 22/148

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Било Ю.О. - представник, дов. № 45 від 07.10.2013;

від відповідача: Янсон А.О. - представник, дов. № юр-711/д від 06.12.2012;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013

у справі № 22/148 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут"

до Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 34 908,25 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 розгляд апеляційної скарги у справі № 22/148 відкладено на 20.01.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 у справі № 22/148 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 20 424,00 грн. основного боргу, 1 821,37 грн. 3% річних, 12 662,88 грн. інфляційних втрат, 349,08 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що відповідач в порушення умов договору № 47/-Р/221/06-Р від 01.03.2006 не оплатив вартість підрядних робіт, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 20 424,00 грн.; відповідач заперечує проти існування заборгованості та надав заяву про припинення зобов'язання зарахуванням; враховуючи те, що в заяві не визначено зобов'язання саме за договором № 47-Р/221/06-Р від 01.03.2006 як таке, що підлягає зарахуванню, не визначено підстав виникнення такого зобов'язання, подана відповідачем заява задоволенню не підлягає; оскільки факт виконання науково-технічної продукції підтверджується відповідним актом, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати виконаних робіт суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 20 424,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню; перевіривши розрахунок позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 у справі № 22/148 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вважає, що місцевим господарським судом порушено процесуальні норми, зокрема, ст. 22 ГПК України, якою передбачено право сторін подавати докази, якими обґрунтовують свої вимоги та заперечення, оскільки, у зв'язку із відмовою Господарського суду міста Києва у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до моменту отримання відповіді на акт звірки, відповідач не мав можливості надати письмові заперечення на позовну заяву та письмові докази, з врахуванням обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору та порушені ст.ст. 4-2, 4-3, 82 ГПК України.

Як зазначає скаржник, позивач займав орендоване приміщення згідно з договором оренди № 5/21-ор/274/06ор протягом періоду з 01.01.2006 по 31.05.2006 й за цей період орендна плата та вартість комунальних послуг разом складають 217 379,52 грн.

Відповідно до заяви про припинення зобов'язань зарахуванням відповідач повідомив позивача, що останній має заборгованість перед НГВУ "Полтаванафтогаз" ВАТ "Укрнафта" в сумі 217 379,52 грн. за отримані послуги Житлово-ремонтної експлуатаційної дільниці, отже, розрахунки за договором № 47-Р/221/06-Р від 01.03.2006 були проведені зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, згідно із заявою від 06.07.2006, тому заборгованість за даним договором відсутня.

У письмовому поясненні на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скаржника, посилаючись, зокрема, на оцінку листа відповідача від 06.07.2006 у постанові Київського апеляційного господарського суду у справі № 7/536 та норму ч. 2 ст. 35 ГПК України; те, що у разі якщо інша сторона заперечує факт вчинення відповідного правочину або його дійсність, вона не позбавлена права звернутись до суду з позовом про виконання відповідного зобов'язання в натурі, яке припинено таким одностороннім правочином внаслідок зарахування, наприклад, як у даному випадку, про стягнення, тим самим оспорюючи сам факт припинення зобов'язань внаслідок такого правочину (ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України).

Скаржником надані письмові пояснення від 06.12.2013 та від 26.12.2013. У письмовому поясненні від 26.12.2013 скаржником подано клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, які додані до апеляційної скарги та не були подані у суді першої інстанції.

Розглянувши подане клопотання, враховуючи, що у клопотанні від 27.05.2009, поданому суду першої інстанції, відповідач посилався на те, що погашення заборгованості за договором № 47-Р/221/06-Р від 01.03.2006 здійснилося шляхом проведення взаємозаліку однорідних вимог відповідно до заяви про припинення зобов'язання зарахуванням НГВУ "Полтаванафтогаз" № 18/3386 від 06.07.2006, й відповідно до ст. 77 ГПК України суд першої інстанції мав відкласти і витребувати вищезгаданий лист з матеріалами до нього, з метою дотримання вимог ст. 43 ГПК України, то, керуючись ст.ст. 99, 101 ГПК України, колегія суддів приймає та залучає до матеріалів справи додані до апеляційної скарги документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи письмових пояснень, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 20 424,00 грн. основного боргу, 1 821,37 грн. 3% річних, 12 662,88 грн. інфляційних нарахувань; судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.03.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Український нафтогазовий інститут" та відповідачем укладено договір № 47-Р/221/06-Р на розроблення науково-технічної продукції.

Позивачем до матеріалів справи надано копію Статуту Публічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут", зареєстрованого 22.11.2012 за № 10741050022002484, відповідно до якого, найменування Відкритого акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" було змінено на Публічне акціонерне товариство "Український нафтогазовий інститут".

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1 договору № 47-Р/221/06-Р відповідач, за договором замовник, доручає, а позивач, за договором виконавець, зобов'язується за технічним завданням, що буде затверджено відповідачем, розробити і передати: "Доповнення до "Аналізу розробки та уточнення показників розробки Василівського родовища", 2004р."; за виконану роботу відповідач відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток № 3 до цього договору) перераховує позивачу 17 020,00 грн., крім того ПДВ 3 404,00 грн., разом 20 424,00 грн.

Пунктом 3.3 договору № 47-Р/221/06-Р сторони погодили, що передача виконаних робіт відповідачу проводиться на основі акту здавання-приймання робіт.

Згідно із актом № 132-Р (етапи 1-3) здавання-приймання робіт позивачем виконано та пред'явлено для здавання відповідачу обсяг робіт по етапах 1-3 на загальну суму 20 424,00 грн.

Зазначений акт підписаний позивачем, відповідачем та скріплений відбитками печаток.

Відповідно до п. 2.2 договору № 47-Р/221/06-Р оплата здійснюється поетапно, згідно із актом здавання-приймання робіт відповідач проводить розрахунок з позивачем за надані послуги протягом 10 днів з часу підписання акту здачі-приймання робіт.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів повної оплати за виконаний позивачем обсяг робіт згідно із актом № 132-Р (етапи 1-3) здавання-приймання робіт за договором № 47-Р/221/06-Р, відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення 20 424,00 грн. основного боргу є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суми інфляційних втрат у розмірі 12 662,88 грн., 3% річних у розмірі 1 821,37 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Листом НГВУ "Полтаванафтогаз" від 06.07.2006 за № 18/3386, адресованому Полтавській філії позивача, повідомлено про припинення зобов'язань за однорідними вимогами НГВУ "Полтаванафтогаз" перед ВАТ "Укр.НГІ" в сумі 217 379,52 грн. за отримані науково-технічні послуги по капітальному будівництву, (в тому числі за наукові роботи по капітальному будівництву - 124 315,15 грн., за наукові роботи по інших послугах - 93 064,37 грн.) та заборгованість ВАТ "Укр.НГІ" перед НГВУ "Полтаванафтогаз" в сумі 217 379,52 грн. за отримані послуги ЖРЕД, керуючись ст. 601 ЦК України.

Із зазначеного листа не вбачається наявності до нього додатків.

Однак, у згаданому листі від 06.07.2006 не вказано період надання послуг, отже, невідомо про яку саме заборгованість йдеться, також вказано про зарахування заборгованості філії відповідача у розмірі 217 379,52 грн., отже, невідомо, чи входить до її складу заборгованість у розмірі 20 424,00 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання за договором № 47-Р/221/06-Р.

Таким чином, не доведено того, що заданий лист від 06.07.2006 стосується саме заборгованості, про стягнення якої заявлено позов, хоча згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Позивач не визнає наявності своєї заборгованості перед відповідачем, а відповідач не підтвердив її наявності.

Скаржник до апеляційної скарги, крім вищезгаданого листа від 06.07.2006, додав копії договору № 5/21-ор/274/06/ор оренди приміщення від 31.03.2006, акт від 01.01.2006, акт передачі з оренди приміщення від 31.05.2006.

Однак, зазначені документи не підтверджують наявність у позивача перед відповідачем дебіторської заборгованості за договором № 5/21-ор/274/06/ор від 31.03.2006 в розмірі 217 379,52 грн. за отримані послуги ЖРЕД.

Як встановлено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 у справі № 7/534, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2010, акт приймання-передачі орендованих приміщень від 31.05.2006р., згідно із яким відповідач здав, а позивач прийняв орендовані приміщення згідно з договором № 5/21-ор/274/06/ор від 31.03.2006р., не може бути доказом користування об'єктом оренди з 01.01.2006р.; із тексту листа від 06.07.2006 неможливо зробити беззаперечний висновок про зарахування саме тих вимог, які виникли на підставі договору оренди № 5/21-ор/274/06/ор від 31.03.2006р. та договорів № 5/44-р/29/06-р від 16.01.2006р., № 46-р/14/06-р від 20.02.2006р., № 47-р/221/06-р від 13.06.2006р., № 113-б/745/05-р від 25.11.2005р., № 117/1-Б/859/05/р від 26.12.2005р., № 5/116-б/856/05/р/2-р від 26.12.2005р., № 5/118-б/13/06/р/10-р від 11.01.2006р. про надання послуг по розробці проектної документації.

Згідно із ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також акт від 01.01.2006, копію якого додано до апеляційної скарги, не засвідчує будь-який період користування позивачем приміщенням площею 524,41 кв.м в адмінбудинку по вул. Пушкіна, 119 в м. Полтаві, адже, крім дати - 01.01.2006 у цьому акті іншої дати кінця або початку періоду користування приміщенням не зазначено.

В п.п. 4.1, 5.1, 5.2, 5.6 договору № 5/21-ор/274/06/ор оренди приміщення від 31.03.2006 вказано, що приміщення, що орендується, вважається переданим орендареві з моменту підписання акту приймання; розмір орендної плати складає 80 (вісімдесят) гривень з урахуванням ПДВ за квадратний метр на місяць; розмір орендної плати за перший місяць оренди становить 41 952,80 грн., в т.ч. ПДВ 6 992,13 грн.; за наступні місяці орендна плата сплачується у розмірі, визначеному в п. 5.1 даного договору з врахуванням індексу інфляції у розрахунковому місяці; вартість комунальних послуг не входить до орендної плати; відшкодування витрат на комунальні послуги та інші витрати на утримання приміщення, які несе орендодавець, орендар здійснює щомісячно згідно із розрахунком орендодавця, що додається до загального рахунку на оплату (орендна плата та відшкодування витрат на комунальні послуги й інші витрати на утримання приміщення); відшкодування вказаних витрат орендар здійснює в терміни, зазначені в п. 5.3 цього договору.

Однак, акт приймання приміщення, що орендується, розрахунок орендної плати за наступні, після першого, місяці оренди, розрахунок вартості комунальних послуг, які не входять до орендної плати, у матеріалах справи № 22/148 відсутні.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору (п. 22 Листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підстави для припинення зобов'язання відповідача перед позивачем оплатити роботи, виконані позивачем згідно із актом № 132-Р (етапи 1-3) здавання-приймання робіт за договором № 47-Р/221/06-Р, відсутні.

Слід зазначити, що акт звірки розрахунків, не є доказом безумовної наявності або відсутності заборгованості, а є лише документом бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2013 у справі № 22/148 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" без задоволення.

2. Справу № 22/148 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Л.О. Кондес

В.І. Рябуха