Рішення

від 20.01.2014 по справі 911/3952/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. Справа № 911/3952/13

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: головуючий суддя - А.Ф. Черногуз, судді: С.О. Саванчук, П.Ф. Скутельник, розглянувши матеріали справи за позовом Міністерства охорони здоров'я України до Ірпінської міської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСПОР-ІНВЕСТ" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України (ДЗ "ССС "ІРПІНЬ" МОЗ України") та Міжнародного благодійного фонду "АМОСОВСЬКІ СЕРЦЯ" про визнання недійсними рішень Ірпінської міської ради та визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача: Дяк Ю.М. (дов. № 14.02/13 від 03.07.2013);

відповідача 1: Дроботов В.О. (дов. № 01-20/216 від 20.01.2014);

Волгіна І.В. (довідка № 01-20/208 від 20.01.2014);

відповідача 2: Ярош А.А. (дов. № 01 від 03.01.2014);

Комедова О.М. (дов. № 02 від 17.01.2014);

третьої особи 1: Кочубей С.В. (дов. № 512 від 04.11.2013);

третьої особи 2: Король Т.Г. (дов. № 62 від 23.12.2013).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Міністерства охорони здоров'я України до Ірпінської міської ради Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСПОР-ІНВЕСТ" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України (ДЗ "ССС "ІРПІНЬ" МОЗ України") та Міжнародного благодійного фонду "АМОСОВСЬКІ СЕРЦЯ" про визнання недійсними рішень Ірпінської міської ради та визнання недійсним договору.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що оскаржувані рішення Ірпінської міської ради, на підставі яких пізніше укладено договір оренди землі прийнято радою з перевищенням повноважень, порушенням, діючого на момент прийняття, законодавства, у зв'язку з чим рішення та договір підлягають скасуванню та визнанню недійсними.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.10.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 05.11.2013, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України (ДЗ "ССС "ІРПІНЬ" МОЗ України").

05.11.2013 через канцелярію господарського суду Київської області відповідачем-2 було подано заяву про застосування строків позовної давності, у який останній посилається на той факт, що спірні рішення було прийнято у 2006 та 2007 році, отже на думку відповідача-2 позивачем пропущено строк загальної позовної давності у три роки, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України. Крім того, заявник зазначив, що Міністерство охорони здоров'я не має майнових прав або права власності на спірну земельну ділянку та не наділено правом розпорядження земельною ділянкою, у зв'язку з чим, на думку відповідача-2, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства». Суд з такими твердженнями відповідача-2 не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності є майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності, зокрема, є Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства та інші органи виконавчої влади. Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №467/2011 Міністерство охорони здоров'я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я. Положенням встановлено, що Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань виконує у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Згідно п.п. 5.3., 6.1. Статуту Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України майно та кошти санаторію є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління, уповноваженим органом управління санаторієм є Міністерство охорони здоров'я України згідно з законодавством України. Отже, Міністерство охорони здоров'я України звернулось до суду, як орган, уповноважений на управління державним майном.

Щодо строку позовної давності суд зазначає наступне. Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 20.12.2011 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Вказаним Законом, що набрав чинності 15.01.2012, даний пункт було виключено, а п. 5 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Оскільки встановлений законом трирічний строк не сплив на момент звернення позивача з даним позовом до суду, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви відповідача-2.

05.11.2013 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла заява позивача про уточнення підстав позову. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 05.11.2013 розгляд справи було відкладено на 19.11.2013.

18.11.2013 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла заява Державного закладу «Центр реабілітації кардіохірургічних хворих» Міністерства охорони здоров'я України про вступ у справу в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом. У задоволенні вказаної заяви суд відмовив, оскільки заявником не вказано яким чином рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

19.11.2013 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, до суду також надійшла заява позивача про виправлення описки у заяві про збільшення позовних вимог (вх. № 778/14 від 20.01.2014). Зазначені заяви прийняті судом, позовні вимоги розглядаються у їх кінцевій редакції, а саме: визнання незаконним з моменту прийняття та скасування рішення Ірпінської міської ради № 1662-46-IV від 02.03.2006 «Про надання дозволу ТОВ «Боспор-Інвест» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу»; визнання незаконним з моменту прийняття та скасування рішення Ірпінської міської ради від 27.12.2007 № 1323-37-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31»; визнання незаконним з моменту прийняття та скасування рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI «Про продовження дії договору оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 ТОВ «Боспор-Інвест» в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31»; визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки від 01.02.2008 зареєстрованого у відділі земельних ресурсів у м. Ірпінь Київської області 01.02.2008 за № 040834000011, що був укладений між Ірпінською міською радою та ТОВ «Боспор-Інвест».

В судовому засіданні 19.11.2013 було оголошено перерву до 23.12.2013.

18.12.2013 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання Міжнародного благодійного фонду «АМОСОВСЬКІ СЕРЦЯ» про вступ у справу в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою від 23.12.2013 вказане клопотання було задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міжнародний благодійний фонд «АМОСОВСЬКІ СЕРЦЯ», а також в порядку ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України призначено колегіальний розгляд справи №911/3952/13.

На підставі розпорядження Голови господарського суду Київської області від 24.12.2013 № 311-АР ухвалою від 25.12.2013 справу № 911/3952/13 прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя - А.Ф. Черногуз, судді - С.О. Саванчук, П.Ф. Скутельник, розгляд справи призначено на 20.01.2014.

20.01.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача-2 про витребування у Управління Держземагенства у м. Ірпінь листа № 134 від 09.11.2004. Суд відмовив в задоволенні даного клопотання з підстав того, що останнім було надано суду прошиту, пронумеровану, завірену печаткою та підписом заступника начальника Управління Держземагенства у м. Ірпінь копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест», в якому серед іншого мітиться копія вказаного листа, яка є достатнім для суду доказом, оскільки засвідчена з додержанням вимог Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55.

В судовому засіданні суд заслухав пояснення представників сторін. Позивач та треті особи підтримали позовні вимоги у повному обсязі, відповідачі проти задоволення позову заперечували.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

У судовому засіданні 20.01.2014, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після виходу з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Перевіривши матеріали справи суд встановив, що переданий на розгляд суду спір є спором про право, а відтак підвідомчий господарським судам.

Так, за наслідками розгляду справи, судом встановлено, що відповідно до рішення виконкому Ірпінської міської ради народних депутатів від 11.03.1998 № 90/2 вказаною радою було видано Санаторію «Ірпінь» МОЗ України державний акт на право постійного користування землею від 27.07.1998, зареєстрований за № 33. Відповідно до даного акту у постійне користування надається 8,3586 га землі за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для розміщення санаторію.

Відповідно до п.п. 1.1., 3.3. Статуту Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України останній є державним спеціалізованим (спеціальним) санаторно-курортним неприбутковим закладом. Згідно п.п. 5.3., 6.1. Статуту Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України майно та кошти санаторію є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління, уповноваженим органом управління санаторієм є Міністерство охорони здоров'я України згідно з законодавством України.

Згідно довідки Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 09.12.2013 № 01-06/285 за Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України станом на 01.01.2006 згідно форми 6-зем обліковувалась земельна ділянка оздоровчого призначення площею - 6,2427 га (копія в матеріалах справи, т. 2, а.с. 26).

Відповідно до ст. 47, 49 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом.

Статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом «ж» ч. 3 тієї ж статті встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, зокрема, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

З наведеного вбачається, що Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України є державним підприємством в розумінні ст. 63 Господарського кодексу України, майно та кошти якого є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління, який знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я України, та розташований на земельній ділянці оздоровчого призначення, що перебуває у державній власності.

Рішенням Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV «Про надання дозволу ТОВ «Боспор-Інвест» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу» було погоджено ТОВ «Боспор-Інвест» місце розташування земельної ділянки площею 1,4881 га в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу за рахунок земель санаторію «Ірпінь».

За результатами розгляду виготовленого комунальним підприємством «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест», Ірпінською міською радою було прийнято рішення від 27.12.2007 № 1323-37-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31» яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, вилучено з земель санаторію «Ірпінь» земельну ділянку загальною площею 1,4881 га в землі запасу міської ради, надано вказану земельну ділянку в оренду терміном на 5 років ТОВ «Боспор-Інвест».

01.02.2008 між Ірпінською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований за № 040834000011, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення Ірпінської міської ради від 27.12.2007 № 1323-37-V, для будівництва рекреаційного комплексу, яка знаходиться в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31, загальною площею 1,4881 га. Згідно п. 8 договору його укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 01.02.2008 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування вищезазначену земельну ділянку.

У зв'язку з закінчення строку дії вказаного договору оренди земельної ділянки рішенням Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI «Про продовження дії договору оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 ТОВ «Боспор-Інвест» в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31» було продовжено дію останнього до 01.02.2023.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що рішення Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV та від 27.12.2007 № 1323-37-V прийняті з порушенням норм діючого на момент прийняття законодавства, зокрема, встановленого Земельним кодексом України порядку вилучення земель оздоровчого призначення, у зв'язку з чим підлягають скасуванню. Крім того, оскільки договір оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 укладений, а рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI прийнято на підставі вищезазначених рішень, вони, на думку позивача, також підлягають визнанню недійсним та скасуванню відповідно.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази і оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вже зазначалось судом, спірна земельна ділянка є землею оздоровчого призначення та перебуває у державній власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Водночас вбачається, що законодавець в пункті 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), незважаючи на місцезнаходження землі, виключив можливість органів місцевого самоврядування розпоряджатися землями на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї). Водночас, виходячи зі змісту приписів статті 84 Земельного кодексу України, зазначені вище землі державної власності взагалі не можуть передаватись у комунальну та (або) приватну власність.

Згідно п. «а» ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 2, 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні , - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого , рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених приписів вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин, повноваження щодо вилучення спірної земельної ділянки оздоровчого призначення, що перебуває у державній власності, належали виключно Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 124 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 посилався на лист від 09.11.2004 № 134 в якому санаторій «Ірпінь» надає згоду на вилучення земельної ділянки площею 3,6042 га з користування санаторію, адресований міському голові м. Ірпінь, а також на лист Міністерства охорони здоров'я України від 29.10.2004 № 20.03.1412, підписаний заступником міністра, в якому міністерство повідомляє про відсутність заперечень щодо надання санаторієм згоди на будівництво рекреаційного комплексу на земельній ділянці. Суд оцінює дані листи критично, виходячи з наступного.

Як вже було встановлено судом, майно та кошти санаторію є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління, уповноваженим органом управління санаторієм є Міністерство охорони здоров'я України. Отже, санаторій «Ірпінь» не має права самостійно надавати згоду на вилучення в нього земельної ділянки, а повинен погоджувати такі рішення з органом управління - Міністерством охорони здоров'я України. Посилання на те, що вказаним листом від 29.10.2004 № 20.03.1412 Міністерство охорони здоров'я України надало відповідну згоду також не приймається судом, оскільки відповідно до п. 7 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 24.07.2000 № 918/2000 Міністерство охорони здоров'я України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази , організовує і контролює їх виконання. Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що згода міністерства на вилучення земельної ділянки має бути оформлена у формі наказу , та відповідно, не може бути оформлена листом. Крім того, судом було витребувано у третьої особи-1 та оглянуто у судовому засіданні журнали реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України за 2000-2007 роки. За результатами огляду було встановлено, що жоден з вищезазначених листів не реєструвався в Державному закладі "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України. У зв'язку з наведеним лист від 09.11.2004 № 134 та лист від 29.10.2004 №20.03.1412 не приймаються судом як докази надання згоди на вилученням земельної ділянки уповноваженою особою.

Також, суд звертає увагу на те, що згода на вилучення земельної ділянки згідно положень ст. 142 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повинна була адресованою не міському голові м. Ірпінь, а Кабінету Міністрів України, як уповноваженому в порядку ст.ст. 13, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органу виконавчої влади на розпорядження вказаними землями державної власності.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, на спірній земельній ділянці знаходиться водонапірна башта, що займає площу 36 кв.м., належить до державної власності, та перебуває на балансі Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "ІРПІНЬ" Міністерства охорони здоров'я України відповідно до бухгалтерської довідки від 08.11.2013 №543 (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

Відтак, судом встановлено, що вилучивши з земель санаторію «Ірпінь» земельну ділянку державної форми власності, на якій знаходиться державне майно та розташоване державне підприємство, до земель міської ради (фактично перевівши у комунальну власність) Радою було порушено положення в тому числі п. «ж» ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та безпосередньо порушено право позивача.

Крім того, оскільки, повноваження щодо вилучення земельної ділянки оздоровчого призначення, що перебуває у державній власності, належали виключно Кабінету Міністрів України, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством,зокрема ст. 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), було передбачено наступний порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок та якого повинен був дотриматись ТОВ «Боспор-Інвест» (відповідач-2).

Так, відповідно до ч.ч. 1, 5, 12, 13 ст. 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації.

Клопотання щодо об'єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації . Матеріали погодження місця розташування об'єкта, що провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією із своїм висновком центральному органу виконавчої влади по земельних ресурсах, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає свої пропозиції до Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України розглядає ці матеріали і приймає відповідне рішення, а з питань, що погоджуються Верховною Радою України, подає їй свої пропозиції.

Отже, вбачається, що згідно вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства відповідач-2, як зацікавлена у вилученні земельної ділянки санаторію «Ірпінь» особа, зобов'язаний був керуючись положеннями ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та діючи у порядку ст. 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) погодити з Кабінетом Міністрів України, як уповноваженим органом на розпорядження вказаною земельною ділянкою, санаторієм «Ірпінь» як землекористувачем, та Міністерством охорони здоров'я як уповноваженим органом управління санаторію «Ірпінь», розмір земельної ділянки та умови її вилучення.

Крім того, з п. 5 ст. 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що відповідач-2 повинен був спочатку звернутись з відповідним клопотанням про погодження місця розташування об'єкту до Київської обласної державної адміністрації, оскільки розпорядження вказаними землями та вилучення останніх проводиться Кабінетом Міністрів України, після чого згідно п. 12 ст. 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) матеріали з висновком Київської обласної державної адміністрації повинні були бути передані до центрального органу виконавчої влади по земельних ресурсах після чого, з наданими пропозиціями, вказані матеріали повинні були бути передані до Кабінету Міністрів України для прийняття рішення в порядку ст.ст. 13, 116, 149, 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас, судом встановлено, що відповідачами в порушення вимог законодавства не було дотримано вищевказаного порядку.

Відповідно до ст.ст. 90, 95 Земельного кодексу України порушені права власників та землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт (аналогічна правова позиція викладена в Роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35).

Отже, судом, за результатами вивчення фактичних обставин справи та діючого у момент виникнення спірних правовідносин законодавства, встановлено, що на момент винесення Ірпінською міською радою рішень від 02.03.2006 № 1662-46-IV та від 27.12.2007 № 1323-37-V, які носять індивідуальний характер, оскільки стосуються реалізації права на землю конкретним суб'єктом, повноваження щодо вилучення земельної ділянки оздоровчого призначення, що перебуває у державній власності, належали виключно Кабінету Міністрів України, а відтак вказані рішення прийняті радою з перевищенням повноважень (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20.02.2012). Крім того, судом встановлено факт порушення діями відповідачів положень ст.ст. 12, 13, п. «ж» ч. 3 ст. 84, п. 9 ст. 149, п.п. 1, 5, 12, 13 ст. 151 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, крім іншого, не було дотримано порядку погодження питань вилучення земельної ділянки, закріпленого ст. 151 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до прийняття оскаржуваних рішень неповноважним суб'єктом, а відтак, все викладене вище вказує на те, що вимоги позивача про визнання незаконними та скасування рішень Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV «Про надання дозволу ТОВ «Боспор-Інвест» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу» та від 27.12.2007 № 1323-37-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31» є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки від 01.02.2008 зареєстрованого у відділі земельних ресурсів у м. Ірпінь Київської області 01.02.2008 за № 040834000011, що був укладений між Ірпінською міською радою та ТОВ «Боспор-Інвест» та визнання незаконним з моменту прийняття та скасування рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI «Про продовження дії договору оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 ТОВ «Боспор-Інвест» в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31» суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки, підставою для укладення даного договору оренди земельної ділянки стали рішення Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV та від 27.12.2007 № 1323-37-V, котрі, як вже зазначалося, були прийняті з порушенням закону та прав позивача і визнаються судом незаконними, то договір оренди земельної ділянки від 01.02.2008, зареєстрований у відділі земельних ресурсів у м. Ірпінь Київської області 01.02.2008 за № 040834000011 підлягає визнанню недійсним у зв'язку з знаходженням його у прямому причинно-наслідковому зв'язку з визнанням недійсним вищезазначених рішень.

Визнання ж незаконним з моменту прийняття та скасування рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI «Про продовження дії договору оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 ТОВ «Боспор-Інвест» в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31» є наслідком скасування судом рішень Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV «Про надання дозволу ТОВ «Боспор-Інвест» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу», від 27.12.2007 № 1323-37-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31», та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.02.2008, зареєстрованого у відділі земельних ресурсів у м. Ірпінь Київської області 01.02.2008 за № 040834000011, оскільки воно, в свою чергу, є наслідком їх прийняття та укладення відповідно, та спрямоване на продовження правовідносин за договором оренди, що укладений з порушенням вимог закону та визнається судом недійсним.

Отже, суд вважає вимоги позивача про визнання незаконними та скасування рішень Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV «Про надання дозволу ТОВ «Боспор-Інвест» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу», від 27.12.2007 № 1323-37-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.02.2008 зареєстрованого у відділі земельних ресурсів у м. Ірпінь Київської області 01.02.2008 за № 040834000011, що був укладений між Ірпінською міською радою та ТОВ «Боспор-Інвест» та визнання незаконним з моменту прийняття, та скасування рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI «Про продовження дії договору оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 ТОВ «Боспор-Інвест» в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31» обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, відповідачами належним чином не спростованими, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору в порядку ст.ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідачів в рівних частиних.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 02.03.2006 № 1662-46-IV «Про надання дозволу ТОВ «Боспор-Інвест» на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31 для будівництва рекреаційного комплексу».

3. Визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 27.12.2007 № 1323-37-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Боспор-Інвест» для будівництва рекреаційного комплексу за адресою: м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31».

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01.02.2008 зареєстрований у відділі земельних ресурсів у м. Ірпінь Київської області 01.02.2008 за № 040834000011, що був укладений між Ірпінською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест».

5. Визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 13.09.2013 № 3428-47-VI «Про продовження дії договору оренди земельної ділянки № 040834000011 від 01.02.2008 ТОВ «Боспор-Інвест» в м. Ірпінь, вул. Пушкінська, 31».

6. Стягнути з Ірпінської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 33800777) на користь Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925) 2294,00 грн судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОСПОР-ІНВЕСТ" (код ЄДРПОУ 32984617) на користь Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925) 2294,00 грн судового збору.

8. Видати накази.

Повний текст рішення складено 24.01.2014.

Головуючий суддя А.Ф. Черногуз

Судді С.О. Саванчук

П.Ф. Скутельник