Рішення

від 14.05.2009 по справі 5020-3/136

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-3/136

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"14" травня 2009 р. справа № 5020-3/136

За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

до відповідача          Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 01-049 від 01.10.2002,

суддя Головко В.О.

За участю представників:

позивач – Веремчук М.А., представник, довіреність б/н від 16.04.2007, ТОВ Спільне російсько - українське підприємство "ССЗ "Лазаревське адміралтейство";

позивач - Позднякова М.М., представник, довіреність № б/н від 01.09.2008, ТОВ Спільне російсько - українське підприємство "ССЗ "Лазаревське адміралтейство";

відповідач – Коломаченко Г.П., представник, довіреність № 02/34-ю від 23.12.2008,                 ВАТ "Севастопольський морський завод";

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” звернулося до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Севастопольський морський завод” про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 01-049 від 01.10.2002.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач чинить перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю “Спільне Російсько-Українське підприємство Севастопольський судноремонтний завод “ЛАЗАРЄВСЬКЕ АДМІРАЛТЕЙСТВО” у реалізації права на оренду майна.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 20.02.2009 позовна заява прийнята до розгляду суддею Головко В.О. та порушено провадження у справі № 5020-3/136.

Відповідач у порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву, в якому вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані відповідними доказами, посилається на повернення орендатором майна орендодавцю, згідно з умовами договору, вважає, що позивач втратив статус орендаря спірного майна.  

          У судовому засіданні представник позивача висловив позовні вимоги, просить позов задовольнити.

          Представник відповідача висловив заперечення проти позову, просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

В С Т А Н О В И В:

01.10.2002 між Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство «Севастопольський морський завод «Лазарєвське Адміралтейство»(орендар) та Відкритим акціонерним товариством «Севастопольський морський завод»(орендодавець) був укладений договір оренди основних фондів підприємства №01-049 (далі –договір), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне володіння та користування приміщення (кімната 230), площею 24 кв.м у будівлі заводоуправління № 2 (корпус 1), інв. № 70059 (арк.с. 9-12).

Відповідно до п.3.2 Договору, строк його дії встановлений сторонами з 01.10.2002 по 31.12.2003.

19.11.2003 між Позивачем та Відповідачем підписано Угоду про зміну договору №01-049 від 01.10.2002, згідно з якою пункт 3.2 Договору викладено в наступній редакції: «Сторони визначили дію договору оренди з 01.10.2002 по 31.12.2007»(арк.с. 13).

01.10.2005 між Позивачем та Відповідачем підписано Угоду №5 про зміну договору №01-049 від 01.10.2002, згідно з якою пункт 1.1 Договору викладено наступним чином: «Орендар приймає у строкове платне користування приміщення (кімната № 107а), площею 19,3 кв.м у будівлі заводоуправління № 2, корп. 1, інв. № 70059»(арк.с. 14-15).

Листом № 09/02-1035 від 21.12.2007 відповідач звернувся до позивача з проханням письмово підтвердити пролонгацію зазначеного договору. В свою чергу, позивач листом               №29-06/508 від 29.12.2007 повідомив відповідачеві про згоду на пролонгацію (продовження строку дії) Договору на 2008 рік (арк.с. 16-17).

В подальшому листами № 09/02-720 від 05.12.2008, № 09/02-773 від 30.12.2008, № 29-06/ від 12.01.2009, № 29/06-4 від 14.01.2009, № 09/02-37 від 30.01.2009, № 29-122 від 05.02.2009, № 02/682 від 16.02.2009, № 02/724 від 06.03.2009 відповідач звертався до позивача з вимогою про повернення майна, що було предметом вказаного Договору оренди, за актом приймання-передавання (арк.с. 83-94).

18.03.2009 між Позивачем та Відповідачем було підписано акт повернення орендованого майна (далі –Акт), відповідно до якого нерухоме майно: приміщення (кімната №107а), площею 19,3 кв.м у будівлі заводоуправління № 2 (корпус 1), інв. № 70059, повернено Відповідачеві (арк.с. 95).

Вимоги позивача про визнання права на оренду на умовах договору оренди основних фондів підприємства № 01-049 від 01.10.2002, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні положення містяться також у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України, згідно з якими за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст.284 Господарського кодексу України, істотною умовою договору оренди є, зокрема, строк, на який укладається договір оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та зазначається в поясненнях представників сторін, 18.03.2009 орендоване нерухоме майно було повернено відповідачеві, що підтверджується актом повернення орендованого майна, наявним у справі (арк.с. 95).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зазначений Акт, оформлений належним чином відповідно до вимог діючого законодавства України, є належним та допустимим доказом повернення Орендодавцеві (Відповідачеві) нерухомого майна, яке перебувало у користуванні Позивача (Орендаря) відповідно до умов зазначеного Договору, що в свою чергу, в силу вимог частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення договору оренди основних фондів підприємства № 01-049 від 01.10.2002 (зі змінами та доповненнями) з 18.03.2009.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Отже, право Позивача на оренду вказаного нерухомого майна за договором оренди основних фондів підприємства № 01-049 від 01.10.2002, було реалізовано їм в порядку та на умовах, передбачених даним договором, зокрема, на умовах встановленої домовленістю сторін орендної плати (120 грн. – п. 4.1 договору) щодо його предмета (оренда приміщення – кімнати № 107а, площею 19,3 кв.м у будівлі заводоуправління № 2, корп.1, інв. № 70059 - Угода № 5 від 01.10.2005 про зміну договору № 01-049 від 01.10.2002), до 18.03.2009, тобто до фактичного повернення зазначеного майна Орендодавцеві відповідно до вказаного Акту.

Посилання відповідача на наявність численних письмових звернень до позивача з вимогами повернути орендоване останнім нерухоме майно, яким відповідач надає правову оцінку як повідомленням про припинення вказаного Договору, не приймаються судом до уваги, оскільки ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачена наявність конкретно висловленої заяви про припинення договору оренди, що за своєю правовою природою чітко визначає волевиявлення Орендодавця, спрямоване саме на припинення існування певних прав та обов'язків за договором оренди, а не на повернення його предмета Орендодавцеві.

Листи Відповідача № 09/02-720 від 05.12.2008, № 09/02-773 від 30.12.2008, № 29-06/ від 12.01.2009, № 29/06-4 від 14.01.2009, № 09/02-37 від 30.01.2009, № 29-122 від 05.02.2009, №02/682 від 16.02.2009, № 02/724 від 06.03.2009 за своєю правовою природою, в розумінні частини 4 статті 284 Господарського кодексу України не є заявами про припинення Договору, та належними і допустимими доказами відповідних тверджень ВАТ «Севастопольський морський завод».

Таким чином, за відсутністю прав та обов'язків Позивача та Відповідача за зазначеним Договором у зв'язку з його припиненням, позовні вимоги Позивача про визнання за ним права на оренду вказаного нерухомого майна на умовах договору оренди основних фондів підприємства №01-049 від 01.10.2002 (зі змінами та доповненнями), строком до 31.03.2014, суперечать вимогам статей 11, 795 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України, тому задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Російсько-Українське Підприємство «Севастопольський морський завод «Лазарєвське Адміралтейство».

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                                      В.О. Головко