Постанова

від 21.01.2014 по справі 901/2942/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Справа № 901/2942/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Сікорської Н.І.,

Латиніна О.А.,

за участю представників сторін:

прокурор, Алісов Олег Володимирович , посвідчення № 005827 від 25.09.12, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

представник відповідача, Бобришева Ніна Анатоліївна , довіреність № 02-14/6 від 04.01.14, Маломаяцька сільська рада;

представник відповідача, Шамраєв Максим Євгенович , довіреність № 14/10/13 від 14.10.13, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна";

представник відповідача, Камєнєва Ірина Олександрівна , довіреність № 16/09/13 від 16.09.13, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна";

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шевчук Н.Г.) від 20 листопада 2013 року у справі № 901/2942/13

за позовом заступника прокурора міста Алупки

до Маломаяцької сільської ради

Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна"

про визнання недійсним рішення №5-13 від 29.09.2006 року та державного акту на землю серії ЯД № 572847 від 04.12.2006 року

ВСТАНОВИВ :

Заступник прокурора міста Алушти звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Маломаяцької сільської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" про визнання недійсним рішення №5-13 від 29.09.2006 про передачу земельної ділянки у власність ОК "ЖБК "Лагуна" та державного акту на землю серії ЯД № 572847 від 04.12.2006.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шевчук Н.Г.) від 20 листопада 2013 року у справі №901/2942/13 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції з посиланням на норми Земельного кодексу України та статтю 94 Господарського кодексу України зазначив, що можливість отримання безоплатно у власність земельну ділянку в порядку передбаченому статтею 41 ЗК України мають право кооперативи, визначені законодавцем не за типом, а за напрямком діяльності. В свою чергу, як споживчі і виробничі, так і обслуговуючі кооперативи за напрямом своєї діяльності можуть бути і житлово-будівельними, і гаражно-будівельними, а як наслідок й мати певні права, закріплені у статті 41 ЗК України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, щодо недоведеності прокурором факту неправомірної передачі Маломаяцькою сільською радою у власність ОК "ЖБК "Лагуна" та неможливості придбання ОК "ЖБК "Лагуна" безоплатно у власність земельної ділянки у порядку, визначеному положеннями статті 41 Земельного кодексу України, а як наслідок порушення органом місцевого самоврядування вимог вищевказаного кодексу під час ухвалення спірного рішення, а також недоведеність прокурором неправомірності створення ОК "ЖБК "Лагуна".

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема заявник апеляційної скарги звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що оскаржуване рішення Маломаяцької сільської ради порушує інтереси держави, оскільки останнє прийнято у супереч норм земельного законодавства, зокрема статті 41 Земельного кодексу України, порушує права народу України в особі її окремих громадян, на яких поширюється вимоги Земельного кодексу України про безоплатну передачу земель, на отримання у власність чи користування вказаною земельною ділянкою.

Крім того, прокурор зазначає, що при створенні обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" його засновниками було 3 громадянина, що в свою чергу суперечить правилам Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР №186 від 30.04.1985 року.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року, прийнято апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2013 року у справі № 901/2942/13 до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 21 січня 2014 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 21 січня 2014 року прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції, представник Маломаяцької сільської ради та представник Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили відмовити в її задоволенні з підстав викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Рішенням Маломаяцької сільської ради №5-13 від 29.09.2006 у власність ОК "ЖБК "Лагуна" із земель Маломаяцької сільської ради на підставі статті 41 Земельного кодексу України передана земельна ділянка площею 5,000га, кадастровий номер 01 103 918 00:02:001:0026 для розташування житлово-будівельного кооперативу за адресою: селище Виноградне Маломаяцької сільської ради, вул. Суслової, 1 (арк.с. 9).

На земельну ділянку площею 0,1913га накладені обмеження у користуванні, повязані з експлуатацією і обслуговуванням лінії електропередач.

Зазначена земельна ділянка віднесена до 1.9 - для земель ЖБК і дачно-будівельних кооперативів.

На підставі цього рішення ОК "ЖБК "Лагуна" Алуштинським міським управлінням земельних ресурсів виданий державний акт на землю серії ЯД №572847 від 04.12.2006 (арк.с. 8).

Вважаючи, що рішення Маломаяцької сільської ради було прийнято з порушенням вимог Земельного кодексу України, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Згідно статті 29 Господарського процесуального кодексу України та статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру" прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за заявою інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів держави.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також, вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Таким чином, у разі прийняття господарським судом позовної заяви прокурора, останній набуває статус позивача у справі, отже на нього розповсюджуються положення частини 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, які встановлюють необхідність наявності у такої особи порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Отже, предметом доказування у справі про визнання недійсним акту Маломаяцької сільської ради є факти, що свідчать про відповідність вказаного акту вимогам законодавства та про порушення вказаним актом прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, у даному випадку інтересів держави в особі прокурора.

Згідно ст. 13 Конституції України - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 14 Конституції України Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки в постійне користування із земель державної або комунальної власності звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

Так, як свідчать матеріали справи, саме Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" звернувся до Маломаяцької сільської ради із відповідним клопотанням.

Згідно статті 6 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

В той же час, статтею 5 цього Закону встановлено, що законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Згідно зі ст. 137 ЖК України житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях.

Рішення про організацію кооперативів при підприємствах, установах, організаціях приймаються з урахуванням пропозицій трудових колективів.

Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 №186 "Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу". Цей акт є чинним в частині, що не суперечить законодавству України.

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цими будинками кооперативу.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається зі змісту Статуту обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" він був заснований громадянами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, з яких не одна особа постійно не мешкає в селище Виноградне Маломаяцької сільської ради, вул. Суслової, 1, жодний не потребує поліпшення житлових умов, що свідчить про порушення вищенаведених норм законодавства.

Згідно ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до ст. 94 Господарського кодексу України, кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Частиною 2 статі 6 Закону України "Про кооперацію" від 10.07.2003 року №1087-ІV, який набув чинності з 27.08.2003 року, визначено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі; а за напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Статус житлово-будівельного кооперативу закріплено в діючому Житловому Кодексі Української РСР - порядок його створення, організації, порядок вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу.

Відповідно до статей 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті.

Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.85 № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до пункту 2 Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку.

Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу, (п.10 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу).

Однак, списки громадян, які приймалися засновниками до житлово-будівельного кооперативу не були затверджені виконавчим комітетом Маломаяцької сільської ради.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що членами кооперативу фактично є лише 3 особи, які в свою чергу не потребують поліпшення житлових умов.

Відтак, судова колегія погоджується із доводами прокурора про те, що створення Кооперативу відбулося з порушеннями діючих Житлового кодексу Української РСР, а також прийнятого на його основі Примірного статуту, оскільки Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" був заснований громадянами, які не потребують поліпшення житлових умов, а також не перебувають на обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, що підтверджується листом Маломаяцької сільської ради від 10.09.2012 (арк.с.23).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що Кооператив незалежно від того, що за напрямом діяльності відповідає поняттю "житлово-будівельний кооператив", не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а тому не відноситься до житлово - будівельних кооперативів.

Враховуючи вищенаведене, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" не може вважатись таким, що мав достатньо правових підстав для отримання земельних ділянок у відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України. в зв'язку з чим, оспорюване рішення Маломаяцької сільської ради прийнято всупереч наведеній нормі та підлягає визнанню недійсним.

Проте судова колегія не може прийняти зазначені факти, яки були встановлені під час розгляду справи до уваги та покласти їх в основу постанови апеляційної інстанції, у зв'язку із наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі з посиланням на норми Цивільного кодексу України просили у задоволенні позову відмовити, з підстав на пропуску прокурором строку позовної давності (арк.с. 62-63, 79-82) .

Проте, судом першої інстанції взагалі не було надано юридичної оцінки та встановлено обставин, щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Керуючись правами, які надані апеляційній інстанції статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за необхідне усунути цей недолік у судовому рішенні.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

За змістом статті 260 цього Кодексу позовна давність обчислюється за загальним правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 Цивільного кодексу України та не може бути змінена за домовленістю сторін.

Згідно з частиною п'ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебігу позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до пунктів 2-4 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що за умови дослідження у судовому засіданні доказів, судом буде установлено, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, ухвалюється рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку давності , а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Детальніше розглянувши матеріали справи та надані доказі, судова колегія вважає, що у даному випадку є наявні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, у зв'язку з наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з журналу реєстрації вихідних документів Маломаяцької сільської ради, та супровідного листа від 20.10.2006р. за вих. №02-11/856 Маломаяцької сільської ради, про наявність оскаржуваного рішення прокуратурі було відомо ще у 2006 році.

Відповідно до пункту 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Таким чином на думку судової колегії перебіг позовної давності має починатися з 2006 року, оскільки саме з цієї дати прокуратурі міста Алушти було відомо про наявність оскаржуваного рішення Маломаяцької сільської ради.

Більш того факт пропуску прокурором строку позовної давності фактично підтверджується останнім у листі від 01.11.2013 №37-3337вих (арк.с. 118).

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності, що у розумінні вищенаведених норм законодавства призводить до відмови в позові.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки помилкове застосування норм матеріального та процесуального права останнім, не призвело до прийняття незаконного рішення по справі, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції надав власну юридичну оцінку спірним правовідносинам, за результатами розгляду яких, прийшов до висновку, щодо відсутності правових підстав для задоволення апеляційної скарги, а як слід скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Шевчук Н.Г.) від 20 листопада 2013 року у справі № 901/2942/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді Н.І. Сікорська

О.А.Латинін

Розсилка:

1. Заступник прокурора міста Алушти (вул. Леніна, 44,Алушта,98500)

2.Маломаяцька сільська рада (вул. Кооперативна, 8,Малий Маяк, м. Алушта,98540)

3.Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Лагуна" (вул. Бажанова, 21/23,Харків,61000)

4.Прокуратура міста Севастополя (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1.)

5.Прокуратура Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 21, 95015)