Ухвала

від 19.12.2013 по справі 2а-71/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/72570/11

№ К/9991/72570/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

при секретарі: Луцак А.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі № 2а-71/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перрі Констракшн»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011, позовні вимоги задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.09.2010 № 0007412306/0 та від 28.12.2010 № 0007412306/1. Висновок судів про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ за податковими накладними, виписаними ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ»та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ» до складу податкового кредиту за податковими деклараціями за березень, квітень, червень, липень 2010 року вмотивований наявністю у позивача належно оформлених податкових накладних та відсутністю доведення з боку податкового органу неправомірності формування за цими накладними сум податкового кредиту.

У касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ «Перрі Констракшн» податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.09.2010 № 686/23-6/33939853, про порушення позивачем норм підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 334/94-ВР), а саме: завищено податковий кредит, задекларований за березень, квітень, червень, липень 2010 року на загальну суму 3287633,00 грн., внаслідок включення до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ». Перевіркою встановлена не відповідність показників податкових декларацій цих постачальників та позивача за вказані звітні податкові періоди, заниження позивачем суми податкових зобов`язань з ПДВ за ці ж звітні податкові періоди на загальну суму 3287633,00 грн.

На підставі акту перевірки та за результатами процедури адміністративного оскарження ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.09.2010 № 0007412306/0 та від 28.12.2010 № 0007412306/1 про визначення ТОВ «Перрі Констракшн» податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 4570800,00 грн., у т.ч.: 3287633,00 грн. - основний платіж, 1283167,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що позивач на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ», у податкових деклараціях за березень, квітень, червень, липень 2010 року сформував податковий кредит у сумах 879500,00 грн., 609300,00 грн., 910500,00 грн., 888333,00 грн. відповідно.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових накладних, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу субпідрядниками ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ» послуг з виконання будівельних робіт, суми ПДВ у ціні якого позивач включив до податкового кредиту за березень, квітень, червень, липень 2010 року, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що підтвердженням правомірності формування позивачем сум податкового кредиту у податковому обліку за березень, квітень, червень, липень 2010 року є податкові накладні, виписані ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ», акти виконаних робіт, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що, з урахуванням відсутності доказів на підтвердження зворотного, свідчить про правомірність включення позивачем сум ПДВ за цими податковими накладними до складу податкового кредиту. Такий висновок суд зробив з врахуванням того, що нормами Закону № 168/97-ВР не встановлено обов`язок платника податку перевіряти факт сплати перерахованих ним в ціні придбання товарів (послуг) сум податку на додану вартість до бюджету постачальником товарів (послуг).

Цей висновок є правильним за умови встановлення у справі відповідно до вимог норм процесуального права факту здійснення операцій з поставки.

У постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування Верховний Суд України звернув увагу на те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди, згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у цій постанові, можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Разом з тим, як судом першої, так і судом апеляційної скарги не були встановлені обставини, які б достовірно підтверджували реальності господарських операцій позивача з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ» з поставки останніми субпідрядних будівельних робіт.

Обгрунтовуючи довід касаційної скарги щодо фіктивності господарських операцій позивача з вказаними юридичними особами, ДПІ приєднала до касаційної скарги копіі вироку Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2012 у кримінальній справі № 2603/6954/12 про засудження засновника ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України; постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2012, якою закрито кримінальне провадження за кримінальною справою № 69-135 у зв`язку зі смертю особи, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 ст. 27, частиною 5 ст. 191, частиною 2 ст. 200, частиною 5 ст. 27, частиною 3 ст. 209, частиною 3 ст. 212, частинами 2 та 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. При цьому, як свідчить текст вказаної постанови, вказана особа з корисних спонукань вступила у попередню змову із невстановленими особами, метою якої стало розроблення злочинного плану, направленого на пособництво у заволодінні чужим майном, ухиленні від сплати податків шляхом складання фіктивних документів щодо фінансово-господарської діяльності з метою придання видимості фактичного придбання товарів (робіт, послуг), в тому числі з використанням фіктивного підприємства ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп».

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування цих правових норм та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки.

Отже, за умови набуття законної сили вказаним вироком та постановою встановлені у межах судового процесу обставини фіктивності підприємницької діяльності ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» нівелюють товарність господарських операцій позивача з цими товариствами, а отже і правомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями з ними.

Вказані докази не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції у силу норм частини 1 ст. 220 КАС України, згідно з якою суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Поміж іншим, встановлення факту реальності господарських операцій вимагало, зокрема, з'ясування у судовому процесі обставин щодо наявності у ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», ТОВ «ПРЕОБРАЖЕНІЄ» та ТОВ «МОНЕЙ ФАРМ» реальної можливості для виконання субпідрядних будівельних робіт на спорудженні будівельного об'єкта по вул. Танкова, 4 в м. Києві, в тому числі чи мав місце доступ до цього об'єкта працівників цих підприємств, враховуючи, що позивач виконував підрядні роботи по спорудженню будівлі Посольства США.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товару (робіт, послуг), суми ПДВ у ціні яких позивач включив до податкового кредиту за березень, квітень, червень, липень 2010 року, для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цієї обставини, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Згідно з частиною 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді підписН.Є. Блажівська підписМ.В. Сірош