Ухвала

від 22.11.2017 по справі 2а-71/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року м. Київ К/800/31450/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Веденяпіна О.А., Приходько І.В. ,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Перрі Констракшн

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014

у справі № 2а-71/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Перрі Констракшн (Товариство)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011, позовні вимоги задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.09.2010 № 0007412306/0 та від 28.12.2010 № 0007412306/1.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.09.2013 касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва задоволено частково, скасовані ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 та постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Заперечуючи проти касаційної скарги, представник ДПІ в судовому засіданні суду касаційної інстанції просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування ТОВ Перрі Констракшн податкових зобов`язань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 14.09.2010 № 686/23-6/33939853, про порушення позивачем норм підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість (Закон № 334/94-ВР), а саме: завищено податковий кредит на загальну суму 3287633,00 грн. у податкових деклараціях за березень, квітень, червень, липень 2010 року, задекларовані за податковими накладними, виписаними ТОВ С.ДЖ.Р. Груп , ТОВ ПРЕОБРАЖЕНІЄ та ТОВ МОНЕЙ ФАРМ на безтоварні операції з поставки послуг.

На підставі акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження ДПІ стосовно Товариства прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.09.2010 № 0007412306/0 та від 28.12.2010 № 0007412306/1 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 4570800,00 грн., у тому числі: 3287633,00 грн. - основний платіж, 1283167,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що позивач на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ С.ДЖ.Р. Груп , ТОВ ПРЕОБРАЖЕНІЄ та ТОВ МОНЕЙ ФАРМ у податкових деклараціях за березень, квітень, червень, липень 2010 року задекларував податковий кредит в сумах 879500,00 грн., 609300,00 грн., 910500,00 грн., 888333,00 грн. відповідно.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку Товариства сум податкового кредиту за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ С.ДЖ.Р. Груп , ТОВ ПРЕОБРАЖЕНІЄ та ТОВ МОНЕЙ ФАРМ , ДПІ, поряд із доводами про відсутність вказаних юридичних осіб за місцезнаходженням, відсутність у них матеріальних, трудових ресурсів, без яких неможливо здійснення підприємницької діяльності взагалі і поставки послуг з виконання підрядних робіт на будівництві такого об'єкта як будівля Посольства США на вулиці Танкова, 4 в м. Києві, відсутність доказів щодо пропуску працівників цих юридичних осіб на зазначений об'єкт будівництва, щодо якого встановлено особливий режим доступу, надано суду належно завірені копії набравши чинності вироку Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2012 справа № 2603/6954/12 про засудження громадянина ОСОБА_2 (засновника ТОВ ПРЕОБРАЖЕНІЄ ) у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України; постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2012 № 1-п-24/12 про закриття кримінального провадження у справі № 69-135 у зв`язку зі смертю громадянина ОСОБА_3, обвинувачуваного у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 ст. 27, частиною 5 ст. 191, частиною 2 ст. 200, частиною 5 ст. 27, частиною 3 ст. 209, частиною 5 ст. 27, частиною 3 ст. 212, частинами 2 та 3 ст. 358 Кримінального кодексу України. Зазначеною постановою встановлено, що громадянин ОСОБА_3 з корисних спонукань вступив у попередню змову із невстановленими слідством особами, зареєстрував, зокрема, ТОВ С.ДЖ.Р.ГРУП на ім'я громадянина ОСОБА_4 з метою надання можливості іншим юридичним особам штучно формувати податковий кредит за безтоварними поставками.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували частину 4 ст. 72 КАС України, взявши до уваги обставини, встановлені в постанові Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2012 та у вироці Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2012, дали правильну оцінку доказам у справі та зробили обґрунтований висновок про безтоварність поставки позивачу від ТОВ С.ДЖ.Р. Груп , ТОВ ПРЕОБРАЖЕНІЄ , ТОВ ТОВ МОНЕЙ ФАРМ підрядних послуг з виконання будівельних робіт, відсутність у податкових накладних, виписаних від імені цих товариств значення доказу права на податковий кредит.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ СІБ до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства Ангара до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ Ампір СВ до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України, застосовуючи норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Норма матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цієї справи застосовані відповідно до наведених правових позицій Верховного Суду України; ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам ст. 159 КАС України.

Доводи, наведені Товариством у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Перрі Констракшн залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписІ.В. Приходько