Рішення

від 22.01.2014 по справі 916/3037/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2014 р.Справа № 916/3037/13 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД"

до відповідача: Ізмаїльської міської ради

про визнання недійсними рішення та договору оренди

Суддя Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

Від позивача: Міржирян В.П., довір. від 01.11.13 р. № 71

Від відповідача: Самусєва О.М., довір. №20 від 28.01.13 р.

В судовому засіданні 22.01.14 р. приймали участь представники сторін:

Від позивача: Міржирян В.П., довір. від 01.11.13 р. № 71

Від відповідача: Самусєва О.М., довір. №20 від 28.01.13 р.

СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним п.1 рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.05 р. № 917-ІV в частині припинення права постійного користування Товариством з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м.Ізмаїл, Одеської області;

про визнання недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 14.02.05 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД" та Ізмаїльською міською радою, зареєстрований в Одеській регіональній філії ДП „Центр державного земельного кадастру" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.05.05 р. за № 040450700046.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримує, подав до суду уточнення до позовної заяви від 04.12.13 р. за вх.№ 37605/13, від 25.11.13 р. за вх.№ 35983/13, пояснення від 25.11.13 р. за вх.№ 35982/13, додаткові пояснення від 09.12.13 р. вх.№ 37606/13, від 08.01.14 р. вх.№157/14, в яких виклав остаточний зміст заявлених позовних вимог та зазначає, що у підприємства на праві постійного користування відповідно до рішення Ізмаїльської ради народних депутатів № 174-ХХІІ від 25.02.98 р. та оформленого на його підставі державного акту на право постійного користування І-ОД № 005114 від 02.04.98 р. знаходилась земельна ділянка, розташована за адресою м.Ізмаїл, вул.Шевченко, 104. Однак, у 2004р. уповноваженими особами відповідача шляхом введення в оману директора ТОВ „Одісей ЛТД" було переконано останнього про необхідність написання заяви про виділення земельної ділянки в оренду. За наполегливістю високих посадовців та у випадку не надання такої заяви директора запевнили, що діяльність підприємства буде зупинена, у зв'язку з тим, що вона незаконна. Відповідно до таких умов, директор товариства був вимушений підписати заяву згідно якої Ізмаїльська містка рада прийняла рішення № 149 від 15.10.04 р. яким було припинено право користування земельною ділянкою по вул. Шевченко, 104 в м.Ізмаїл з наступним наданням її в довгострокову оренду строком на 49 років. за договором оренди від 14.02.05 р., зареєстрованим в Одеській регіональній філії ДП „Центр державного земельного кадастру", про що вчинено запис у Державному реєстрі земель від 18.05.05 р. № 040450700046.

Отже, як відмічає позивач, відповідна заява позивача про добровільну відмову від землекористування відсутня, тому підстав для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою за рішенням від 24.01.05 р. № 917-ІV не було. Наступні зміни в земельному законодавстві стосовно вже переданих ділянок у постійне користування зворотної сили не мають про що зазначено в рішенні Конституційного суду України від 22.09.05 р. № 5рп/2005 справа № 1-17/2005. Звідси, посилаючись на п. 2.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.11 р. № 6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", позивач зазначає, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст.141 ЗК України є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами ст.ст.84,118,123,124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже дійсність укладеного договору, що оспорюється.

За таких умов позивач вбачає підстави для визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради 24.01.05 р. № 917-ІV, як такого, що не відповідає положенням ст.ст.92, 141, ч.ч.3, 4 ст. 142 ЗК України, рішенню Конституційного суду України від 22.09.05 р. у справі №1/17/2005, а від так згідно положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.124 ЗК України і договір укладений на підставі даного рішення слід також визнати недійсним, оскільки наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевивлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним.

Щодо визначеності в юридичній адресі спірної ділянки позивач пояснив те, що акт на право постійного користування землею виданий саме на земельну ділянку, розташовану в м.Ізмаїл, вул. Шевченка, 104, що підтверджується реєстрацією акту на право постійного користування землею І-ОД № 005114 від 02.04.98 р., в якому вказані власники суміжних земельних ділянок. Географія та розміри земельної ділянки фактично не змінились, є лише різниця у 100 кв.м., яка є несуттєвою з урахуванням того, що розмір земельної ділянки складає більш ніж 14 тисяч квадратних метрів, а різниця в розмірі спростовується тим, що при укладенні договору оренди земельної ділянки була здійсненна геодезична зйомка, яка є точною. Звідси, посилання відповідача на формування нової земельної ділянки, переданої в оренду, не відповідає дійсності.

Стосовно наслідків визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та рішення Ізмаїльської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки, то такими наслідками є відновлення правового статусу користування земельною ділянкою товариства на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ОД № 005114 від 02.04.98 р. На даний час, вказаний акт є дійсним його анулювання не відбулось у зв'язку з відсутністю такого рішення та зави ТОВ „Одісей ЛТД" про відмову від земельної ділянки на підставі вказаного акту.

Відносно дотримання строку позовові давності при подачі даного позову до суду позивач посилаючись на положення п.4 ч.1 ст.268 ЦК України в редакції чинній на 2005 р., п.5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.11 р., яким унормовано, що з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, особа має право звернутися до суду протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, пояснює, що на час виникнення правовідносин у 2004-2005 р.р. щодо передання земельної ділянки в оренду, позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Саме таким речовим правом є постійне користування земельною ділянкою ТОВ „Одісей ЛТД", яке є правом володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Також в процесі розгляду справи по суті, зокрема в судовому засіданні, що відбулось 22.01.13 р. на запитання суду щодо обґрунтування моменту з якого позивач довідався або міг довідатись про порушення свого права оспорюваними рішенням та договором, тобто моменту з якого розпочався перебіг позовної даності, позивач зазначив таким моментом набрання чинності Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.11 р. № 4176-VІ та звернення в вересні 2013 р. директора ТОВ „Одісей ЛТД" до ОСОБА_3 із консультацією стосовно відповідності оспорюваних рішення, договору вимогам договору. Водночас позивач уточнив, що підставами для визнання недійсним договору оренди є невідповідність його вимогам законодавства, а не введення директора підприємства в оману.

Відповідач, заявлений позивачем позов не визнає, подав суду відзив на позов від 09.12.13 р. за вх.№ 37604/13, пояснення від 08.01.14 р. за вх.№ 156/14, де вказує на те, що в рішенні Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.05 р. „Про надання земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ „Одісей ЛТД" для експлуатації спец автобази по вул. Шевченко, 104" взагалі не має посилання на припинення саме права постійного користування земельною ділянкою, а тому зазначення позивача на ч.3 ст.142 ЗК України щодо процедури припинення саме права постійного користування земельною ділянкою є не обгрунтованим. Додатком до даного рішення є заява директора товариства з проханням про надання в довгострокову оренду терміном на 49 р. земельну ділянку площею 1,4776 га для експлуатації спецавтобази в м.Ізмаїл, вул. Шевченко, 104.

Разом з тим, відповідач відзначає, що чинне законодавство не містить норм, які б передбачали одночасне користування земельною ділянкою на праві постійного користування та на праві оренди. Між тим, ТОВ „Одісей ЛТД" не відноситься до переліку підприємств яким відповідно до ст.92 ЗК України може передаватись на праві постійного користування земельна ділянка.

Крім того, відповідач вказує на те, що загальний розмір земельної ділянки наданої ТОВ „Одісей ЛТД" не співпадає з розміром та адресою земельної ділянки, наданої позивачу в оренду відповідно до рішення № 917-ІV від 24.01.05 р., а тому не можна ідентифікувати земельні ділянки передані у постійне користування та в оренду ТОВ „Одісей ЛТД", отже останньому була передана в оренду нова сформована земельна ділянка.

Про реальне настання правових наслідків за спірним договором, на думку відповідача, свідчить те, що позивач фактично нею користується та сплачує орендну плату відповідно до умов договору.

Також, відповідач вбачає простроченим позивачем строк позовної давності на подання до суду даного позову, оскільки спірне рішення № 917-ІV від 24.01.05 р. та спірний договір від 14.02.05 р. були прийняті та укладені майже 9 років, протягом яких виконувались позивачем, тому строк позовної давності на подання позивачем до суду даного позову вже сплив. Посилання товариства з цього приводу на п.5 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VІ від 20.12.11 р. є недоречними, оскільки цей Закон не може поширюватись на правовідносини які існували до набрання ним чинності. Водночас позивач не довів порушення права власності або іншого його речового права, що давало би підстави застосування пп. 3) п.5 Закону України № 4176-VІ від 20.12.11 р. у відношенні до оспорюваного рішення № 917-ІV від 24.01.05 р. Приписи пп.1), 2) п. 5 зазначеного Закону також не підлягають застосуванню до договору від 14.02.05 р. так як даний правочин не вчинено під впливом насильства або обману, він не є нікчемним.

Ухвалою від 25.11.13 р. суд не задовольнив клопотання відповідача від 22.11.13 р. за вх.№ 35662/13 про припинення провадження у справі.

Клопотання відповідача від 25.12.13 р. за вх.№ 39191/13 про витребування з Держземагенства затверджені належним чином проект землеустрою та акт приймання-передачі земельної ділянки судом задоволено ухвалою від 23.12.13 р.

Судом задовольнялись клопотання сторін про ознайомлення з матеріалами справи, про що свідчать відповідні відмітки представників сторін на даних клопотаннях та клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до чого були прийняті судові ухвали.

За клопотанням сторін від 23.12.13 р. за вх.№ 39190/13 ухвалою від 08.01.14 р. відповідно до ч.3 ст.69 ГПК України продовжено строк розгляду справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши доводи представників сторін, суд встановив наступне:

Згідно рішень виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 279 від 19.02.98 р. „Про надання в постійне користування земельної ділянки по вул. Шевченко, 124(104) ТОВ „Одісей ЛТД", № 908 від 16.08.01 р. „Про надання в постійне користування ТОВ „Одісей ЛТД" земельної ділянки по вул. Шевченко, 124" ТОВ „Одісей ЛТД" було надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 1,4668 га. для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно-побутових будівель і інших споруд, що належать позивачу на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 27.06.97 р., свідоцтва про право власності на будівлі № 40 від 09.09.99 р. На підставі даних рішень міськради позивачу було видано державний акт на право постійного користування землею серія І-ОД28 № 005114 від 02.04.98 р., зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 56.

Межі, границі земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні товариства визначено відповідно до акту про встановлення розташування границь земельної ділянки в натурі від 23.10.97 р., збірного плану, плану границь земельної ділянки, копії яких наявні в матеріалах справи.

15.10.04 р. директором ТОВ „Одісей ЛТД" було подано до Ізмаїльської міської ради лист № 149 про передачу в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га для експлуатації спецавтобази в м. Ізмаїл, вул. Шевченко, 104.

Подалі 24.01.05 р. Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення № 917-ІV „Про надання земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ „Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко,104" згідно якого вирішено: припинити ТОВ „Одісей ЛТД" право користування земельною ділянкою по вул.Шевченко,104; затвердити проект відводу земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 (сорок дев'ять) років ТОВ „Одісей ЛТД" для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104; надати в довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ „Одісей ЛТД" земельну ділянку площею 1,4776 га за рахунок земель автомобільного транспорту із земель запасу для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104; встановити орендну плату в розмірі 1,2% від грошової оцінки землі в рік з щорічним збільшенням на 0,05%; видати ТОВ „Одісей ЛТД" договір оренди земельної ділянки.

14.02.05 р. на підставі зазначеного рішення міськради № 917-ІV між ТОВ „Одісей ЛТД" (Орендар) та Ізмаїльською міською радою (Орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку не сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,4776 га, яка знаходиться в м.Ізмаїл, вул.Шевченко, 104 (п.п. 1, 2 договору) .

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, що належать орендарю. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 539620 грн. Орендна плата вноситься орендарем в розмірі 1,2 % від грошової оцінки землі в рік з щорічним збільшенням на 0,5%, податок на додану вартість оплачується Орендарем у відповідності з чинним законодавством України. Земельна ділянка передається в оренду для експлуатації спецавтобази. Цільове призначення земельної ділянки - землі транспорту (п.п. 3, 4, 8, 13, 14 договору).

Даний договір зареєстрований в Одеській філії ДП „Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.05 р. №040450700046 та на його виконання розроблено проект відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років ТОВ „Одісей ОТД" для експлуатації спецавтобази в м.Ізмаїл, по вул. Шевченко, 104 Одеської області.

Позивачем протягом дії даного договору оренди земельної ділянки від 14.02.05р. здійснюється оплата орендних платежів, що слідує із наявних у справі копій платіжних доручень про їх оплату та довідки Ізмаїльської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області від 28.10.03 р. № 3041/9/15-02-15-01.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає про те, що в порушення вимог чинного законодавства за відсутності відмови підприємства від постійного користування спірну земельну ділянку відповідно до рішення Ізмаїльської міської ради №917-ІV від 24.01.05 р. за договором оренди від 14.02.05 р. було передано в оренду, саме дана обставина є підставою для визнання судом недійсними рішення №917-ІV від 24.01.05 р. та договору оренди від 14.02.05 р.

Відповідач, вимоги позивача щодо невідповідності рішення та договору нормам ЗК України вважає необгрунтованими за тих умов, що прийняттю оспорюваного рішення та укладенню договору оренди передувала заява директора підприємства про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки для обслуговування спецавтобази, в чому вбачає належне оформлення землекористування нею та зазначає про прострочення позивачем строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом, відповідно до чого заявляв клопотання про застосування до даних правовідносин строку позовної давності, які виклав у відзиві на позов від 09.12.2013р., поясненнях від 08.01.2014р. за вх.№156/14, наголошував в судових засіданнях, в яких брав участь його представник, що в розумінні приписів ч.7 п.2.1. Пленуму ВГСУ України №10 від 29.05.2013р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", яким передбачено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, - є належною формою клопотання сторони такого змісту.

Проаналізувавши обставини даної справи, доводи сторін, суд задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги щодо визнання недійсними рішення та договору оренди земельної ділянки з огляду на наступні положення чинного на момент прийняття рішення та укладення договору законодавства України.

Згідно приписів ч.2 ст.7 Земельного кодексу УСРС в редакції станом на 02.04.98р., тобто, на момент видачі позивачу державного акту на право постійного користування земельною ділянкою постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Положення ч.ч.1, 2 ст.22 Земельного кодексу УСРС визначають, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч.1 ст.23 Земельного кодексу УСРС право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

За положеннями ч.1 ст.29 Земельного кодексу УСРС припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Земельний кодекс України в новій редакції від 01.01.02 р. чинній на момент прийняття відповідачем рішення №917-ІV від 24.01.05 р., зокрема його ст.92 передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною діяльною, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України,...Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноваженні ними особи (п.п. 1, 2, 5 ст. 93 ЗК України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (п.1 ст.124 ЗК України).

Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (п.п. 1, 3, 4 ст.142 ЗК України).

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.08 р. переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.... (п.6 Перехідних положень ЗК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.05 р. № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.92, п.6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) (справа № 1-17/2005) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: п.6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; п.6 Постанови ВР України „Про земельну реформу" від 18.12.90 р. № 563-ХІІ з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Положення п.6 розділу Х „Перехідні положення" Земельного кодексу України та п.6 Постанови ВР України „Про земельну реформу", визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 р. №43, який виключено згідно наказу Деравного комітету України із земельних ресурсів від 03.06.2010р.№433, однак, який діяв станом на 24.01.2005р., встановлено, що у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.

Згідно п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.1 ст.1 ГПК України).

З наведеного системного аналізу законодавства та матеріалів справи вбачається, що добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається на користь власника землі за дотриманням процедури, яка складається з таких стадій: 1) подання заяви землекористувача на ім'я власника земельної ділянки про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою; 2) прийняття рішення власника земельної ділянки про припинення права постійного користування земельною ділянкою; 3) повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного землекористування. Між тим, із наявних в матеріалах справи документів, поданих сторонами в процесі розгляду даної справи вбачається, що зазначений порядок добровільної відмови від права постійного землекористування не був дотриманий сторонами, тобто відповідна заява про добровільну відмову позивачем не складалась та відповідачу не подавалась, не відбулось повідомлення органів держреєстрації про припинення права. Водночас, у суду відсутні підстави вважати лист директора ТОВ „Одісей ЛТД" № 149 від 15.10.04 р. на ім'я Голови Ізмаїльської міської ради Борисенко С.В., в якому викладено прохання надати в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 1,4776га для експлуатації спецавтобази в м.Ізмаїл, вул. Шевченко, 104 належною заявою землекористувача про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, так як її зміст такого не містить. Також, сторонами не доведено вчинення ними третьої стації добровільної відмови від землекористування спірною земельною ділянкою, тобто повідомлення органів державної реєстрації про припинення права постійного землекористування, так як відповідні фактичні докази в доведення даної обставини до матеріалів справи надано не було.

Отже, визначення в п.1 рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.05 р. щодо прийняття рішення про припинення ТОВ „Одісей ЛТД" права постійного користування земельною ділянкою по вул. Шевченко, 104 є неправомірним за відсутності відповідної відмови позивача про добровільну відмову від землекористування, та відсутності подальшого оформлення в органах державної реєстрації припинення права постійного землекористування позивачем земельною ділянкою площею 1,4776 га, що не свідчить про його належне припинення.

За таких обставин, є неправомірним позбавлення Ізмаїльською міськрадою позивача права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 1,4776 га, розташованою в м. Ізмаїл по вул. Шевченко, 104, а тому п.1 рішення від 24.01.05 р. № 917-ІV є таким, що не відповідає положенням законодавства.

Однак, з врахуванням оспорювання позивачем в судовому порядку рішення міськради від 24.01.05 р. № 917-ІV та договору оренди від 14.02.05 р., з огляду на позицію відповідача та його клопотання, викладені у відзиві на позовну заяву від 09.12.13 р., поясненнях від 08.01.14 р. за вх.№ 156/14 щодо прострочення позивачем строку позовної давності на подання даного позову до суду, його застосування судом при розгляді даної справи по суті, про що також відповідач заявляв в судових засіданнях, в яких приймав участь його представник, відмовити з цього приводу позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог, які в контексті положень ч. 7 п.2.1. Пленуму ВГС України № 10 від 29.05.13 р. є належною формою такого клопотання сторони, судом досліджувались обставини моменту встановлення ТОВ „Одісей ЛТД" порушених прав спірними рішенням та договором, тобто початку його перебігу та подання даного позову в межах встановленого законодавством строку позовної давності.

Так, обґрунтовуючи момент початку перебігу позовної давності, позивач зазначив, що ним є набрання чинності 15.01.12 р. Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.11 р. № 4176-ІV та правова консультація ОСОБА_3 надана директору ТОВ „Одісей ЛТД" стосовно існування обставин на оспорювання в судовому порядку рішення № 917-ІV від 24.01.05 р., договору від 14.02.05 р., при цьому строк позовної давності, як вважає позивач у нього не сплив відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.11 р. № 4176-ІV.

Судом проаналізовано позицію сторін та докази стосовно звернення позивача до суду за захистом порушених прав з дотриманням строку позовної давності за результатами чого встановлено недоведення та необгрунтування ТОВ „Одісей ЛТД" подання даного позову в межах строку позовної давності з врахуванням наступних положень чинного законодавства України.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент часу, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст.253-255 цього Кодексу (ст.ст.251, 253, 256, 257, 260 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (п.1 ст.261, п.п. 2, 3, 4, 5 ст.267 ЦК України).

Підпункт 4) пункту 1 ст.268 ЦК України, в редакції чинній до 15.01.12 р. з набранням законної сили Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.11 р. № 4176-ІV яким дане положення кодексу було виключено, передбачав, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Підпункт 3) пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.11 р. № 4176-ІV визначає, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Звідси, з набранням чинності 15.01.12 р. Закону України від 20.12.11 р. № 4176-ІV особа, яка вважає що її право власності або інше речове право порушене незаконним правовим актом органу місцевого самоврядування, прийнятим до 15.01.12 р. має право його оскаржити в судовому порядку з 15.01.12 р. протягом трьох років. Тобто, позивач має право звернутись до суду з позовом про визнання недійсними рішення міськради від 24.01.05 р. №917-ІV, договору оренди від 14.02.05 р., однак при цьому має обгрунтувати суду початок перебігу позовної давності, а саме з якого моменту дізнався про порушення його прав, з врахуванням того, що починаючи з 14.02.05 р. фактично користується земельною ділянкою площею 1,4776 га, в м.Ізмаїл, вул. Шевченко, 104, сплачує орендні платежі. Наразі, обґрунтування позивача початку перебігу позовної давності прийняттям Верховною Радою України Закону України від 20.12.11 р. № 4176-ІV та отримання директором правової консультації є недоречним та необгрнутованим, оскільки дані обставини не є діями чи подіями, які мають юридичне значення в контексті встановлення наявності порушеного права конкретної особи конкретним актом органу місцевої влади та правочином.

З огляду на наведене, судом встановлено наявність порушеного матеріального права позивача оспорюваним рішенням від 24.01.05 р. № 917-ІV, зокрема його невідповідність положенням ст. 142 ЗУ України, однак за умови недоведення та необгрунтвання ТОВ „Одісей ЛТД" початку перебігу строку позовної давності, суд, не взмозі встановити його дотримання останнім при поданні даного позову, а відтак вбачає підстави вважати його таким що сплив, що має наслідком згідно п.4 ст.267 ЦК України відмову судом в задоволенні позовної вимоги позивача про визнання недійсним п.1 рішення від 24.01.05 р. № 917-ІV в частині припинення права постійного користування Товариством з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м.Ізмаїлі, Одеської області.

Як наслідок відмови судом в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог щодо визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради №917-ІV від 24.01.05 р., у суду відсутні підстави для визнання недійсним укладений між ТОВ „Одісей ЛТД" та Ізмаїльською міською радою договір оренди земельної ділянки від 14.02.05р., зареєстрований в Одеській філії ДП „Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.05 р. №040450700046, оскільки укладення договору оренди земельної ділянки згідно п.1 ст.124 ЗК України відбувається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, про що зазначено і в п.1 спірного договору від 14.02.05 р.

Звідси, слід відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог про визнання недійним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 14.02.05 р., укладений між ТОВ „Одісей ЛТД" та Ізмаїльською міською радою.

Суд погоджується з поясненнями позивача щодо незмінності місця розташування спірної земельної ділянки та її площі, оскільки рішення виконкому Ізмаїльської міської ради №279 від 19.02.1998р., №903 від 16.08.2001р. містили визначення адреси земельної ділянки, як такої, що розташована по вул. Шевченка,124/104, та з врахуванням відсутності можливості в 1998 році проведення геодезичної зйомки землі, суд вважає, що матеріали справи стосуються фактично однієї і тієї ж земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти спецавтобази позивача.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

З огляду на вищевикладені обставини справи з урахуванням положень чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених ТОВ „Одісей ЛТД" позовних вимог про визнання недійсним п.1 рішення Ізмаїльської міської ради № 917-ІV від 24.01.05р., визнання недійним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 14.02.05 р., укладений між ТОВ „Одісей ЛТД" та Ізмаїльською міською радою, зареєстрований Одеською регіональною філією ДП „Центр державного земельного кадастру" про що вчинено запис у Державному реєстрі земель від 18.05.05 р. № 040450700046.

Згідно ст. 49 ГПК України, за умови відмови судом в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог, витрати пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1147 грн. покладаються на останнього, при цьому з врахуванням того, що позовні вимоги викладено товариством у вигляді двох вимог немайнового характеру, а судовий збір було сплачено як за одну позовну вимогу, відповідно до п.2.11. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. з позивача на користь державного бюджету України підлягає стягненню 1147 грн. судового збору за розгляд судом другої вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити позивачу в задоволені позову повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД" (68662, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Ларжанка, вул. Радянська,43, код 25029430) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: ГУДКСУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ - 37607526, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через ДПІ у Ізмаїльському районі ГУ Міндоходів в Одеській області 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 27.01.14 р.

Суддя Малярчук І.А.