Ухвала

від 21.01.2014 по справі 2а-4713/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2014 р. м. Київ К/800/56852/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Корея Моторс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року

у справі № 2а-4713/12/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Корея Моторс» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс Корея Моторс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Сервіс Корея Моторс») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Сервіс Корея Моторс» відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Сервіс Корея Моторс» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сервіс Корея Моторс» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ВАТ «Олімп», ПП «Неон», ТОВ «РА «Респект», ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс», ТОВ «Сучасне будівництво та архітектура», ТОВ «Гарант Сервіс-А», ТОВ «Інвест Буд», ТОВ «Компанія «Барс-Будінвест», ТОВ «Екобудгруп» та ТОВ «Конкон» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 29.02.2012 року №117/23-611/36047352.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.27 п. 14.1, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 , п. 138.2 ст. 138 , п. 138.4 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 , пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1 ст. 185 , п. 187.1 ст. 187 , п. 188.1 ст. 188 , п. 198.2, п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 , п. 200.1, п. 200.2 , п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України .

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 23.03.2012 року №0000322250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 896 203 грн., в т.ч. основний платіж - 1 666 861 грн., штрафні (фінансові) санкції - 229 342 грн.; №0000332250, яким ТОВ «Сервіс Корея Моторс» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1 545 194 грн., в т.ч. основний платіж - 1 360 729 грн., штрафні (фінансові) санкції - 184 465 грн. та №0000342250, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 16 033 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4 008 грн.

Суд першої інстанції (рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції) відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Сервіс Корея Моторс» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що сама по собі наявність первинних документів за господарськими відносинами позивача з його контрагентами не є достатньою правовою підставою для відображення їх в податковому обліку товариства, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, а операції фактично не здійснювались.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту податкові накладні, що містять реквізити ТОВ «РА «Респект», ТОВ «Бізнес Сервіс А-плюс», ТОВ «Сучасне будівництво та архітектура», ТОВ «Гарант Сервіс-А», ТОВ «Інвест Буд», ТОВ «Компанія «Барс-Будінвест», ТОВ «Екобудгруп».

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з'ясування зазначених обставин судам необхідно перевірити доводи податкового органу, викладені в акті перевірки та інші докази.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самих договорів укладених між позивачем та контрагентами та всіх первинних документів, пов'язаних з його виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Корея Моторс» підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс Корея Моторс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов