Постанова

від 27.01.2014 по справі 910/15972/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2014 р. Справа№ 910/15972/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель»

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.09.2013 року

у справі №910/15972/13 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт», м. Львів

до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», м. Київ

про стягнення 109 024,62 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» (надалі - ТОВ «Галіція Ріал Естейт») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (надалі - ПАТ «КБ «Даніель») про стягнення 100 000,00 грн. заборгованості за договором банківського вкладу, 13 000,00 грн. пені та 1 068,49 грн. 3% річних, а разом 114 068,49 грн.

Під час розгляду справи від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду та відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 100 000,00 грн. заборгованості, 7 400,00 грн. пені та 1 553,42 грн. 3% річних, що разом складає 108 953,42 грн., а також просив стягнути з відповідача витрати на оплату збору за отримання витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача у сумі 71,20 грн., що в загальній сумі становить 109 024,62 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15972/13 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму вкладу в розмірі 100 000,00 грн., пеню на суму вкладу в розмірі 7 400,00 грн., 3% річних на суму вкладу в розмірі 1 553,12 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 180, 50 грн. У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату збору за отримання витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача у сумі 71,20 грн. судом відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року частково та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» задовольнити частково, стягнувши на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» 100 000,00 грн. суму вкладу, 3 917,81 грн. пені, 805,48 грн. 3% річних, 2 094,47 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 13.01.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін. Разом з тим, від позивача надійшла телеграма з клопотанням про розгляд справи у відсутність його уповноваженого представника.

В судовому засіданні 13.01.2014 року, враховуючи подану скаржником заяву про продовження строку розгляду апеляційної скарги та у зв'язку з необхідністю огляду в судовому засіданні оригіналу додаткового договору №1-Т від 11.03.2013 року, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 27.01.2014 року.

24.01.2014 року від представника апелянта надійшла заява, в якій ПАТ «КБ «Даніель» просить суд долучити до матеріалів справи уточнений розрахунок заборгованості, згідно якого сума вкладу становить 100 000,00 грн., пеня - 6 126,03 грн. та 3% річних - 1 298,66 грн., а разом 107 424,66 грн.

В судове засідання 27.01.2014 року представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явилися. Апелянт про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Колегія суддів, порадившись, дійшла висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

27.01.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.02.2013 року між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (в тексті договору - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» (в тексті договору - вкладник) був укладений договір №О/33390-Т банківського вкладу в національній валюті України з виплатою процентів в кінці терміну «Оперативний» (далі - договір).

За цим договором вкладник, згідно п.1.1 договору, надає банку грошові кошти, надалі - Вклад, на зберігання на умовах терміновості, платності та зворотності, а Банк, на умовах, визначених цим договором, відкриває, обслуговує та закриває вкладний рахунок вкладнику, виплачує вкладнику проценти і повертає вклад і нараховані на нього проценти.

Відповідно до п. 2.1. договору вкладник розміщує в банку вклад у сумі 100 000,00 грн.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що датою повернення банком вкладу є 11 березня 2013 року.

Банк зобов'язується повернути вклад, згідно п. 3.1 цього договору, на поточний рахунок вкладника за закрити вкладний рахунок.

Цей договір, згідно п. 9.2, набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач свої зобов'язання за договором банківського вкладу №О/33390-Т від 08.02.2013 року виконав у повному обсязі, перерахувавши на рахунок ПАТ «КБ «Даніель» грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №676 від 08.02.2013 року (а.с. 11).

Однак, в порушення своїх зобов'язань перед позивачем відповідач вклад у сумі 100 000,00 грн. на поточний рахунок вкладника у строк, обумовлений договором, не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до банку з претензією №05/06/13 від 05.06.2013 року з вимогою сплатити заборгованість та штрафні санкції за договором (а.с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Галіція Ріал Естейт», місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач у строк, встановлений п. 3.1 договору банківського вкладу №О/33390-Т від 08.02.2013 року, а саме 11 березня 2013 року, не повернув позивачу вклад у сумі 100 000,00 грн.

Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції своїм правом участі у судових засіданнях не скористався, відзиву на позов з документальним запереченням позовних вимог не надав, а в апеляційній скарзі наголошував на тому, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не врахувавши існування Додаткового договору №1-Т від 11.03.2013 року, згідно якого сторони погодили викласти п. 3.1 договору в іншій редакції, визначивши датою повернення вкладу 12 квітня 2013 року.

При цьому, апелянт зазначив про те, що господарський суд першої інстанції не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю його представника з'явитись у судове засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідач, належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 16, 31), не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Крім того, колегія суддів наголошує, що нез'явлення в судове засідання представника відповідача не перешкоджало останньому надати суду докази, які на його думку спростовують заявлені позовні вимоги, зокрема, вказаний вище додатковий договір, або повідомити суд про наявність таких доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянтом не обґрунтовано неможливість подання додаткового договору №1-Т від 11.03.2013 року суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Однак, з огляду на те, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, а також враховуючи положення ч. 2 ст. 101 ГПК України, якими передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія апеляційного господарського суду приймає в якості додатково поданого доказу по справі поданий апелянтом Додатковий договір №1-Т від 11.03.2013 року, який істотно впливає на визначені сторонами договірні відносини та неврахування якого призведе до прийняття рішення, що не відповідатиме дійсним обставинам справи.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач не спростовує укладення між ним та відповідачем Додаткового договору №1-Т від 11.03.2013 року, за яким сторони досягли домовленості щодо зміни дати повернення вкладу.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду повторно розглядаючи дану справу, виходить з того, що кінцевою датою повернення відповідачем вкладу у сумі 100 000,00 грн. за договором банківського вкладу №О/33390-Т від 08.02.2013 року є 12 квітня 2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором. Аналогічні положення містить ст. 340 ГК України.

Частиною 1 ст. 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно п. 2.4. глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.

Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком (п. 3.3. вказаного положення).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у строк, визначений сторонами, згідно п. 3.1. договору (в редакції Додаткового договору №1-Т від 11.03.2013 року), та станом на час прийняття рішення судом першої інстанції сума вкладу не була повернута позивачу.

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів повернення відповідачем суми банківського вкладу позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 100 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що піддягає задоволенню.

Також, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 7 400,00 грн. та 3% річних у сумі 1 553,42 грн., нарахованих на суму боргу за період з 12.03.2013 року по 16.09.2013 року.

Виходячи з положень статей 530, 549, 611, 612, 614, 625 ЦК України, а також умов укладеного між сторонами договору, з огляду на те, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на суму неповернутого вкладу, є правомірними.

В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції не перевірено належним чином розрахунки позивача, а саме, невірно визначено дату, з якої почалося прострочення відповідача, а також не враховано, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитися з такими твердженнями апелянта, а також зі здійсненими ним розрахунками, виходячи з наступного.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 8.2. договору у разі несвоєчасного повернення суми вкладу та процентів за користування депозитом на поточний рахунок вкладника, банк сплачує пеню від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку позивача, що доданий до заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 32) та з якого виходив суд першої інстанції при задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені, позивачем було враховано вимоги вищевказаного закону та умови договору щодо не перевищення подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому твердження відповідача в цій частині є безпідставними.

При цьому, у зв'язку з відсутністю на час прийняття рішення судом першої інстанції у матеріалах справи додаткового договору №1-Т від 12.03.2013 року, судом також належним чином було перевірено розрахунок позивача щодо періоду нарахування пені та 3% річних.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду, враховуючи укладений між сторонами додатковий договір №1-Т від 12.03.2013 року, погоджується з твердженням апелянта, про те що оскільки кінцевим строком повернення суми вкладу є 12.04.2013 року, прострочення виконання відповідачем зобов'язання виникло 13.04.2013 року.

Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, що доданий скаржником до заяви про уточнення розрахунків (а.с. 96), апелянтом здійснені розрахунки пені та 3% річних за період з 12.04.2013 по 16.09.2013 року, що не відповідає вимогам ст. 253 ЦК України, згідно якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних за період з 13.04.2013 року по 16.09.2013 року (157 днів прострочення), враховуючи розмір облікової ставки НБУ, що у період з 13.04.2013 року по 09.06.2013 року становила 7,5%, з 10.06.2013 року по 12.08.2013 року - 7,0%, а з 13.08.2013 року по 16.09.2013 року - 6,5%, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6 084,93 грн. пені та 1 290,41 грн. 3% річних.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку що позов підлягає задоволенню частково в сумі 107 375,34 грн., з яких основний борг - 100 000,00 грн., пеня - 6 084,93 грн. та 3 % річних - 1 290,41 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем до ціни позову при поданні уточнень до позовної заяви (заяви про зменшення позовних вимог) включено витрати на оплату збору за отримання витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача у сумі 71,20 грн. (61,20 грн. - плата за витяг з ЄДРПОУ, 10,00 грн. - плата за послуги банку).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні даної вимоги, виходив з того, що така є вимогою про компенсацію позивачу судових витрат, однак, оскільки позивач включив до них оплату банківських послуг, сума 71,20 грн. стягненню не підлягає.

З такими мотивами відмови у задоволенні вказаної вимоги місцевим господарським судом, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується та вказує, що витрати позивача на оплату збору за отримання витягу з ЄДРПОУ є господарськими витратами юридичної особи та, незалежно від включення до цієї суми банківських послуг, такі витрати не є судовими витратами у розумінні ст. 44 ГПК України та не підлягають розподілу згідно ст. 49 ГПК України.

Враховуючи, що позивачем не вказано обставин, на яких ґрунтується дана вимога та не зазначено правових підстав для стягнення таких коштів, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в її задоволенні.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

З огляду на вищевикладене та часткову обґрунтованість апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені та трьох відсотків річних, як такого, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на зміну апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 43, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» на рішення господарського суду м. Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15972/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 26.09.2013 року у справі №910/15972/13 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 3-А, ідентифікаційний код 26475516) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» (79015, м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, ідентифікаційний код 36078808) суму вкладу в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп., пеню на суму вкладу в розмірі 6 084 (шість тисяч вісімдесят чотири) грн. 93 коп. та 3% річних на суму вкладу в розмірі 1 290 (одна тисяча двісті дев'яносто) грн. 41 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 3-А, ідентифікаційний код 26475516) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція Ріал Естейт» (79015, м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, ідентифікаційний код 36078808) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 51 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення».

4. Доручити господарському суду м. Києва видати відповідний наказ.

5. Матеріали справи №910/15972/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук