Ухвала

від 28.01.2014 по справі 2а/0570/12356/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року справа №2а/0570/12356/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

судді - доповідача: Жаботинської С.В., суддів: Сіваченко І.В., Шишова О.О., секретар судового засідання Казакова Т.М., за участю представника позивача Літвиненко О.В., представника відповідача Цуканова С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 р. у справі № 2а/0570/12356/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК-Крампромліт" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність в його діях порушень податкового законодавства, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з урахуванням безпідставних висновків акта перевірки позивача, які ґрунтуються виключно на припущеннях щодо нікчемності угод із ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд».

Вказує, на реальність господарських операцій між ним та контрагентами, яке підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 р. у справі № 2а/0570/12356/2012 позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» здійснені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1360 (одну тисячу триста шістдесят) грн. 16 коп.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказує, що по угодам між позивачем та контрагентами відсутній реальний характер їх виконання, вказує, що правочини є нікчемними, у відношенні керівника ТОВ «Оптторгзапчасть» порушено кримінальну справу та є вирок суду. Щодо взаємовідносин з ТОВ «НСК-Буд», то перевіркою встановлена відсутність у останього власних виробничих фондів та будь - яких ТМЦ. Вказує на укладання договорів без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, встановила наступне:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі статуту, взятий на податковий облік від 07.05.2009 р., є платником податку на додану вартість з 13.10.2008 р. згідно свідоцтва.

На підставі наказу № 668 від 01.08.2012 р., виданого ДПІ м. Краматорська, згідно із

ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1. ст.. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «УПК-Крампромліт» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Оптторгзапчасть» (код ЄДРПОУ 35607330) за період з 01.06.2010 по 30.06.2010 р., з 01.08.2010 по 30.09.2010р. та ТОВ «НСК-Буд» (код ЄДРПОУ 36889109) за вересень 2011 року.

За результатами перевірки встановленні порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями та складено акт № 1449/22-1-33956245 від 15.08.2012 року.

На підставі зазначеного акту документальної невиїзної перевірки, у зв'язку із порушенням позивачем підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-7 із змінами та доповненнями, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 року № 0003071503/18689, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 136016,25 грн., з яких 108813,00 грн. - сума основного платежу та 27203,25 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що у висновках акту перевірки та у податковому повідомленні-рішенні податковим органом зазначені різні порушення нормативних актів, тобто в акті визначені порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а в спірному рішенні - підпункт 7.4.1, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Податкового кодексу України, що є порушенням складання податкових повідомленнь-рішеннь.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд», правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу податкового кредиту суми витрат, пов'язаних із виконанням договорів, укладеними з вищезазначеними контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що 07.06.2010 року між ТОВ «УПК-Крампромліт» та ТОВ «Оптторгзапчасть» укладено договір на виготовлення та поставку партії колосників.

На виконання умов договору ТОВ «Оптторгзапчасть» за виготовленя та доставку позивачеві партії колосників, позивачем здійснено оплату виконаних робіт та ТМЦ, а ТОВ «Оптторгзапчасть» у відповідності до положень податкового законодавства видано податкові накладні.

Виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ «Оптторгзапчасть» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: видаткових накладних № 7160 від 15.07.2010 р, № 8177 від 16.08.2010 р., № 9002 від 01.09.2010 р., № 9098 від 08.09.2010 р. (т. І, а.с. 49-53), податкових накладних № 6177 від 16.06.2010 р., № 7336 від 30.07.2010 р., № 8177 від 16.08.2010 р., № 9002 від 01.09.2010 р., № 9098 від 08.09.2010 р. (т. І а.с. 54-57).

Розрахунки між суб'єктами господарювання за виконання робіт проводилися у безготівковій формі, здійснені в повному обсязі. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про платежі (т. І а.с. 43).

Транспортування ТМЦ здійснювалося на підставі укладеного договору між позивачем та ФО-П ОСОБА_4 (т. І а.с. 58-59) та підтверджується актом виконаних робіт (т. І, а.с. 62), актами здачі-приймання робіт (т. І, а.с. 63-66).

Використання ТМЦ підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: наказом № 1 від 15.07.2010 р., замовленням № 1 від 01.07.2010 р., розрахунками потреби в матеріалах, нормативним складом продукції на 01.07.2010 р., накладними вимогами на відпуск та списанням ТМЦ у виробництво.

Подальша реалізація ТМЦ знайшла своє відображення у договорі поставки № УЦМКР/ГМв-10189 від 01.06.2010 р. та видаткових накладних № КЛ-0000010 від 02.08.2010 р., № КЛ-0000012 від 10.08.2010 р., № КЛ-0000014 від 01.09.2010 р., № КЛ-0000018 від 10.09.2010 р. (т. І, а.с. 68-70, 182 - 188).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Позивачем та ТОВ «НСК-Буд» укладено договір № 08/1 від 01.08.2011 р. із специфікаціями, відповідно до якого ТОВ «НСК-Буд» зобов'язувалося передати у власність певну продукцію (т. І а.с. 79).

На підтвердження виконання робіт позивач накладні, податкові накладні, видаткові накладні (наявні в матеріалах справи).

Транспортування ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Відповідно до п.п. 198.1., 198.2 ст. 198 Податквого кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 р. № 41 (далі порядок № 41) платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові накладні виписані ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем відповідають вимогам діючого законодавства.

Частина 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Колегія суддів не приймає посилання апеляційної скарги на вироки Індустріального районного суду від 12.08.2011 р. відносно посадових осіб ТОВ «Оптторгзапчасть», оскільки не встановлений намір посадових осіб з іншими контрагенами, а саме позивача, щодо укладання правочину, а також суперечливість правочину інтересам держави та суспільства, що є необхідною умовою для визнання недійсним правочину.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Колегія суддів також зазначає, що статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Колегія суддів приходить до висновку, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, при формуванні податкового кредиту з ПДВ в податковому обліку позивача дотримані положення п. 44.1 ст. 44. п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення - рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного Управління Міндоходів в Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2013 р. у справі № 2а/0570/12356/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі.

У повному обсязі ухвала суду складена 28.01.2014 року.

Колегія суддів С.В. Жаботинська

І.В. Сіваченко О.О. Шишов