Постанова

від 19.11.2013 по справі 2а/0570/12356/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 р. Справа №2а/0570/12356/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретарі Федоровій А.О.

за участю

представника позивача Літвиненка О.В.

представника відповідача Цуканова С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в ході проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «УПК-Крампромліт» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Оптторгзапчасть» (код ЄДРПОУ 35607330) за період з 01.06.2010 по 30.06.2010р., з 01.08.2010 по 30.09.2010р. та ТОВ «НСК-Буд» (код ЄДРПОУ 36889109) за вересень 2011 року податковим органом були встановлені порушення п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями. За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено акт перевірки № 1449/22-1-33956245 від 15.08.2012 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 року № 0003071503/18689, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 136016,25 грн., з яких 108813,00 грн. - сума основного платежу та 27203,25 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій. На його думку, викладені в акті перевірки висновки щодо нікчемності укладених між ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд» договорів та ненастання реальних наслідків вчинених правочинів спростовуються наданими позивачем первинними документами.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві з урахуванням уточнень та заяв, та просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 1449/22-1-33956245 від 15.08.2012 року, яким встановлено, що у періоді, який перевірявся, між ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд» та позивачем були укладені договори. З урахуванням зазначеного, вважає, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, є нікчемним, а прийняте спірне податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим. У зв'язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити (письмові заперечення наявні в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі статуту, взятий на податковий облік від 07.05.2009р., є платником податку на додану вартість з 13.10.2008р. згідно свідоцтва.

На підставі наказу № 668 від 01.08.2012р., виданого ДПІ м. Краматорська, згідно із ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1. ст.. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «УПК-Крампромліт» з питань правильності визначення та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Оптторгзапчасть» (код ЄДРПОУ 35607330) за період з 01.06.2010 по 30.06.2010р., з 01.08.2010 по 30.09.2010р. та ТОВ «НСК-Буд» (код ЄДРПОУ 36889109) за вересень 2011 року.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями та складений акт № 1449/22-1-33956245 від 15.08.2012 року.

На підставі зазначеного акту документальної невиїзної перевірки, у зв'язку із порушенням позивачем підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-7 із змінами та доповненнями, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2012 року № 0003071503/18689, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 136016,25 грн., з яких 108813,00 грн. - сума основного платежу та 27203,25 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Суд зазначає, що у висновках акту перевірки та у податковому повідомленні-рішенні податковим органом зазначені різні порушення нормативних актів, тобто в акті визначені порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а в спірному рішенні - підпункт 7.4.1, підпункт 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Податкового кодексу України, що є порушенням складання податкових повідомленнь-рішеннь.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд», правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу податкового кредиту суми витрат, пов'язаних із виконанням договорів, укладеними з вищезазначеними контрагентами.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочини, які укладені позивачем з ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що 07.06.2010 року між ТОВ «УПК-Крампромліт» та ТОВ «Оптторгзапчасть» було укладено договір на виготовлення та поставку партії колосників.

На виконання умов договору ТОВ «Оптторгзапчасть» були виготовлені та доставлені позивачеві партії колосників. Позивачем було здійснено оплату виконаних робіт та ТМЦ, а ТОВ «Оптторгзапчасть» у відповідності до положень податкового законодавства було видано податкові накладні.

Виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ «Оптторгзапчасть» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: видатковими накладними № 7160 від 15.07.2010р, № 8177 від 16.08.2010р., № 9002 від 01.09.2010р., № 9098 від 08.09.2010р. (т. І, а.с. 49-53), податковими накладними № 6177 від 16.06.2010р., № 7336 від 30.07.2010р., № 8177 від 16.08.2010р., № 9002 від 01.09.2010р., № 9098 від 08.09.2010р. (т. І, а.с. 54-57).

Розрахунки між суб'єктами господарювання за виконання робіт проводилися у безготівковій формі, здійснені в повному обсязі. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про платежі (т. І, а.с. 43).

Транспортування ТМЦ здійснювалося на підставі укладеного договору між позивачем та ФО-П ОСОБА_3 (т. І, а.с. 58-59) та підтверджується актом виконаних робіт (т. І, а.с. 62), актами здачі-приймання робіт (т. І, а.с. 63-66).

Використання ТМЦ підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: наказом № 1 від 15.07.2010р., замовленням № 1 від 01.07.2010р., розрахунками потреби в матеріалах, нормативним складом продукції на 01.07.2010р., накладними вимогами на відпуск та списанням ТМЦ у виробництво.

Подальша реалізація ТМЦ знайшла своє відображення у договорі поставки № УЦМКР/ГМв-10189 від 01.06.2010р. та видаткових накладних № КЛ-0000010 від 02.08.2010р., № КЛ-0000012 від 10.08.2010р., № КЛ-0000014 від 01.09.2010р., № КЛ-0000018 від 10.09.2010р.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Також, між позивачем та ТОВ «НСК-Буд» було укладено договір № 08/1 від 01.08.2011р. із специфікаціями, відповідно до якого ТОВ «НСК-Буд» зобов'язувалося передати у власність певну продукцію (т. І, а.с. 79).

На підтвердження виконання робіт позивач надав відповідачеві та наявні в матеріалах справи накладні, податкові накладні, видаткові накладні (наявні в матеріалах справи).

Транспортування ТМЦ підтверджується товарно-транспортними накладними, які наявні в матеріалах справи.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Відповідно до п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу положень Податкового кодексу України, якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для їх формування є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно підпункту 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до підпункту 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього кодексу), чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього кодексу.

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, і тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Визначення терміну «первинний документ» наведено у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідженням в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних, виписаних ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках вищезазначених договорів, судом встановлена їх відповідність вимогам діючого законодавства. Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Що стосується посилань відповідача на вироки Індустріального районного суду від 12.08.2011р. посадових осіб ТОВ «Оптторгзапчасть», оскільки не встановлений намір посадових осіб з іншими контрагенами щодо укладання правочину, а також суперечливість правочину інтересам держави та суспільства, що є необхідною умовою для визнання недійсним правочину.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Крім того, важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів позивача в стані платників податку на додану вартість, що надає право контрагентам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість, про що свідчать витяги з ЄДР, наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договори, укладені між позивачем та його контрагетами, є нікчемними, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд», та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

Також, суд наголошує на тому, що у судовому засіданні представник відповідача заперечував проти наявності товарного руху ТМЦ, проте в акті ці обставини не досліджувалися.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірні договори позивача з ТОВ «Оптторгзапчасть», ТОВ «НСК-Буд» спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірна сума податкового кредиту сформована на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, у договорах наявна господарська мета.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року - задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0003071503/18689 від 05.09.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Крампромліт» здійснені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1360 (одну тисячу триста шістдесят) грн. 16 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 19 листопада 2013 року.

Постанова виготовлена у повному обсязі 25 листопада 2013 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.