Рішення

від 23.01.2014 по справі 4/413

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/413 23.01.14 За зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ірландський ПАБ"

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітек"

Про визнання договору оренди обладнання з правом викупу недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача не з'явився;

Від відповідача Лазебник А.В., представник за довіреністю;

Хицко Г.Д., представник за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнітек" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірландський ПАБ" про стягнення 463 600 грн. заборгованості у вигляді викупної вартості обладнання, 52155 грн. штрафу за прострочення по оплаті платежів, 857,34 грн. 3% річних, а всього 516612,34 грн. заборгованості за договором оренди обладнання з правовим викупу №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р.

Ухвалою суду від 23.09.2011р. порушено провадження у справі №4/413, розгляд справи призначено на 13.10.2011р.

01.11.2011р., керуючись ст.ст. 22, 60 ГПК України відповідачем подано зустрічну позовну заяву, в якій останній просив суд визнати недійсним договір оренди обладнання з правом викупу №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ірландський ПАБ".

Ухвалою суду від 01.11.2011р. прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТЕК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" про стягнення 516 612, 34 грн. та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТЕК" про визнання договору оренди обладнання з правом викупу № Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. недійсним, - залишені без розгляду.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №4/413 скасувати частково, а саме в частині залишення без розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТЕК" про визнання договору оренди обладнання з правом викупу недійсним, справу №4/413 за зустрічним позовом передати на розгляд господарського суду міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р., ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №4/413 скасовано в частині залишення без розгляду зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТЕК" про визнання договору оренди обладнання з правом викупу недійсним, а справу №4/413 у цій частині передано до Господарського суду міста Києва на розгляд по суті.

Враховуючи викладене, предметом розгляду справи №4/413 по суті є зустрічний позов.

Вказана зустрічна позовна заява мотивована наступним.

- у пункті 4.1 договору №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. передбачено сплату покупцем у випадку прострочення в оплаті обладнання не в строки, встановлені контрактом, продавцю конвенціональний штраф, який складає 0,5% вартості несвоєчасно вчиненого платежу за кожен день прострочення. Позивач вказує, що договір та законодавство України не дає визначення такого поняття як «конвенціональний штраф», також, позивач вважає, що штраф передбачений умовами п.4.1 Договору є ні чим іншим, як пенею. Крім того, сторонами договору оренди (найму) згідно законодавства є Орендодавець та Орендар, або ж Наймодавець та Наймач, проте за текстом оспорюваного Договору сторони поіменовані Покупцем та Продавцем, або Орендарем та Орендодавцем;

- пункт 4.3 договору №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. не відповідає законодавству, оскільки визначає, що всі затрати понесені Орендодавцем на повернення боргу Орендаря повинні бути відшкодовані Орендарем в строк 10 робочих днів з моменту пред'явлення Орендодавцем відповідної вимоги. На думку позивача вказаний пункт створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача. Законодавство визначає, з якими умовами пов'язано право вимагати відшкодування понесених витрат.

- згідно пункту 5.1 оспорюваного договору на вимогу Орендодавця цей Договір може бути достроково розірваним якщо Орендодавець має прострочені платежі більше одного місяця, при цьому оплачена викупна вартість обладнання Орендарю не повертається. Вказаний пункт на думку позивача суперечить ст. 291 ГК України, ст.ст. 782, 783 ЦК України;

- параграф 7 Договору також не відповідає законодавству, яке не передбачає положень щодо одностороннього вилучення Орендодавцем у Орендаря обладнання у випадку порушень положень даного Договору чи у випадку розірвання даного договору. «Порушення положень даного Договору» на думку позивача можна тлумачити дуже широко і це створює підстави для зловживання правами з боку Орендодавця.

- також відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Згідно Договору виробником обладнання є фірма Kaspar Schulz Brauereimaschinenfabrik & Apparatebauanstalt KG», разом з тим, до договору відповідач не додав доказів того, що він є власником вказаного обладнання та має право передавати його оренду. Це також є підставою для визнання Договору оренди недійсним, оскільки особа, яка передає майно в оренду, повинна бути його власником.

- відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, проте згідно п.2.10 Договору №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. випадки простою обладнання не пов'язані з його ремонтом по причині заводських дефектів не звільняють Орендаря від своєчасної та повної оплати платежів за Договором. Наведене вище, на думку позивача, вказує на невідповідність змісту Договору нормам Цивільного та Господарського кодексів, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи викладене позивач просить суд на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України визнати Договір №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. оренди обладнання з правом викупу недійсним.

Відповідач подав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому заперечив проти позову з підстав його необґрунтованості з мотивів викладених у відзиві, зокрема, зазначив:

- ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відтак, сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а зміст договору спрямований на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань. Укладений договір не суперечить вимогам чинного законодавства України.

- пунктом 5.1 оспорюваного договору визначено не одностороння відмова від договору оренди, а передбачено дострокове розірвання договору за вимогою Орендодавця у випадку порушення зобов'язання за договором Орендарем (прострочення платежів згідно п. 3.3 Договору більше одного місяця);

- відповідно до довідки №45 від 07.11.2011р. обладнання, передане в оренду згідно договору та Акту прийому-передачі об'єкта оренди від 01.06.2011р., отже станом на 01.06.2011р. об'єкт оренди знаходиться на балансі відповідача;

- оспорюваний договір містить в собі елементи договору майнового найму та купівлі-продажу. Сторонами виконувались взяті на себе зобов'язання за даним Договором.

Ухвалою суду від 01.10.2013р. розгляд справи по суті призначений на 26.11.2013р.

У судовому засіданні 26.11.2013р. судом була оголошена перерва до 10.12.2013р.

Ухвалою суду від 26.11.2013р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду м. Києва справа №4/413 враховуючи те, що суддя Борисенко І.І знаходилась у відпустці, передана для вчинення відповідних процесуальних дій судді Мандриченко О.В.

Ухвалою суду від 10.12.2013р. справа №4/413 прийнята суддею Мандриченко О.В. до свого провадження, розгляд справи призначений на 23.01.2014р.

Розпорядженням в.о голови господарського суду м. Києва справа №4/413 враховуючи те, що суддя Борисенко І.І повернулась з відпустки, передана для розгляду судді Борисенко І.І.

Ухвалою суду від 23.12.2013р. справа прийнята до свого провадження суддею Борисенко І.І., розгляд справи призначений на 23.01.2014р.

У судове засідання призначене на 23.01.2014р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що зокрема свідчить наявний у матеріалах справи оригінал поштового відправлення, з якого слідує, що поштова кореспонденція з ухвалою суду про призначення судового засідання на 23.01.2014 була вручена позивачу 30.12.2013р.

Відповідач у судовому засіданні надав суду додаткові пояснення на зустрічний позов, які долучені судом до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ірландський ПАБ" був укладений договір оренди обладнання з правом викупу №Ю-00000021/2.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору Орендодавець зобов'язується надати в оренду з правом викупу Орендарю обладнання - «Комплектующие к линии по производству пива фирмы Kashar Schulz Brauereimaschmenfabrik & Apparatebauanstalt KG", перелік обладнання зазначений в Додатку №1, технічні характеристики обладнання зазначені в Додатку №2 до даного Договору. Призначення обладнання - виробництво пива. Орендар зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату та придбати обладнання шляхом оплати частинами його викупної ціни, яка складається з 1 810 984,72 грн., що складає 156 254,07 Євро по курсу 1 Євро = 11,59 грн., в тому числі ПДВ 301830,79 грн., згідно графіку, зазначеному у пункті 3.3 Договору на протязі строку дії даного Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору у випадку прострочення по оплаті обладнання проти строків, встановлених договором Покупець сплачує Продавцю конвенціональний штраф. Конвенціональний штраф складає 0,5% вартості несвоєчасно проведеного платежу за кожен день прострочки.

Однією з підстав для визнання недійсним договору №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. позивач вказує на те, що договір та законодавство України не дає визначення такого поняття як «конвенціональний штраф», а також умови його застосування та обрахунку, а штраф передбачений умовами п.4.1 договору є ні чим іншим, як пенею, оскільки за своєю правовою природою відповідає саме вказаному виду неустойки.

Вищевказані доводи позивача, судом визнаються необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, суд вказує, що предметом неустойки є платежі по оплаті викупної вартості обладнання, тобто відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦКУ сторони договору мали право встановити даний вид забезпечення виконання зобов'язання, незалежно від умовної назви такої неустойки, з урахуванням того, що зміст даної умови договору та підстава для застосування не суперечить вимогам діючого законодавства.

Щодо того, що пункт 4.3 спірного договору, який визначає, що всі затрати понесені Орендодавцем на повернення боргу Орендаря повинні бути відшкодовані Орендарем в строк 10 робочих днів з моменту пред'явлення Орендодавцем відповідної вимоги не відповідає законодавству та створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача, а чинне законодавство визначає, з якими умовами пов'язано право вимагати відшкодування понесених витрат, то суд вказує наступне.

Позивач не обґрунтував недійсність пункту 4.3 спірного договору, не зазначив яким саме нормам закону не відповідає дана умова Договору. З умов даного пункту вбачається, що сторони визначили строки відшкодування Орендарем понесених Орендодавцем витрат - 10 робочих днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги. Даний пункт не передбачає будь-які особливі умови для відшкодування витрат.

Враховуючи, що позивач не послався на жоден акт цивільного законодавства як на такий, який прямо вказує на незаконність умов пункту 4.3 спірного договору, не зазначив, яким чином перелічений пункт договору створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача, не надав суду відповідних доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача в даній частині.

Також позивач, в обґрунтування позовної заяви зазначає, що п. 5.1 оспорюваного договору, який вказує, що на вимогу Орендодавця цей Договір може бути достроково розірвано якщо Орендодавець має прострочені платежі більше одного місяця, при цьому оплачена викупна вартість обладнання Орендарю не повертається, суперечить ст. 291 ГК України, ст.ст. 782, 783 ЦК України.

Суд не погоджується з даним твердженням позивача, в силу наступного.

Відповідно до статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 5.1 спірного Договору не передбачено односторонньої відмови від договору, мова йде про дострокове розірвання, яке передбачено при несплаті платежів з викупної вартості обладнання.

Відповідно ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Суд вказує, що ст. 783 ЦК України наділяє одну із сторін правом вимагати (за певних умов) дострокового розірвання договору. Перелік визначений у статті 783 ЦК України не може бути скорочений за згодою сторін, у той же час у договорі можуть бути передбачені і інші додаткові підстави розірвання договору, які повинні бути пов'язані з істотними порушеннями зобов'язань з боку орендаря.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Тобто, відповідно до ст. 611 ЦК України одностороння відмова або дострокове розірвання договору є правовим наслідком, мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, договірні зобов'язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Отже, укладаючи спірний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Враховуючи зміст вищезазначених статей та умови укладеного договору судом встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного договору.

Також, позивач на обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, проте відповідач не додав доказів того, що він є власником обладнання.

Відповідно до статті 85 ГК України господарське товариство є власником майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Стаття 334 ЦК України визначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

При розгляді справи по суті судом враховано, що матеріалах справи містяться належним чином завірена копія контракту №03/11 від 23.03.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнітек» та фірмою «Kaspar Schulz Brauereimaschinenfabrik & Apparatebauanstait KG», а також Акт приймання-передачі від 12.04.2011р., згідно п. 2 якого обладнання переходить у власність Покупця (том 1, а.с 242,-258), довідка № 45 від 07.11.2011р. про те, що обладнання знаходилось на балансі підприємства (том 1 а.с 92). (оригінали яких оглянуті судом). Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітек" 10.12.2014р. через відділ діловодства суду також додатково надано копії товарно-транспортної накладної №072136 та митної декларації від 19.04.2011р.

Отже, відповідач надав докази правомірного набуття права власності на обладнання.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання спірного договору, а позивач дійшов помилкових висновків про наявність суперечностей між умовами Договору оренди обладнання з правом викупу і вимогами законодавства України.

Судом не встановлено факту невідповідності спірного договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам ЦК України, на які посилається позивач у зустрічній позовній заяві.

Таким чином, вимога позивача не підлягає задоволенню, оскільки немає підстав передбачених ЦК України, при наявності яких правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Таким чином, за встановлених обставин справи, зустрічні позовні вимоги позивача не можуть вважатися за законні та обґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.01.2014

Суддя І.І. Борисенко