Постанова

від 25.06.2014 по справі 4/413

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 4/413

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПрокопанич Г.К. суддів :Алєєвої І.В., Татькова В.І. (доповідача) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Ірландський ПАБ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 р. та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. у справі№ 4/413 господарського суду міста Києва за зустрічним позовом ТОВ "Ірландський ПАБ" доТОВ "Юнітек" провизнання договору оренди обладнання з правом викупу недійсним за участю представників: від позивача - 1) Гриценко С.С., дов. № Ю-1/14 від 17.06.2014 р. 2) Герцев В.О., дов. № Ю-2/14 від 17.06.2014 р. від відповідача - Сікачьов С.М., дов. № 03/14 від 29.01.2014 р.

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Юнітек" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Ірландський ПАБ" про стягнення 463 600 грн. заборгованості у вигляді викупної вартості обладнання, 52 155 грн. штрафу за прострочення по оплаті платежів, 857,34 грн. 3% річних, а всього 516 612,34 грн. заборгованості за Договором оренди обладнання з правовим викупу №Ю-00000021/2 від 30.03.2011 р.

01 листопада 2011р. відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, в якій останній просив суд визнати недійсним Договір оренди обладнання з правом викупу №Ю-00000021/2 від 30.03.2011 р., укладений між ТОВ "Юнітек" та ТОВ "Ірландський ПАБ".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2011 р. у справі № 4/413 прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.07.2013 р. первісний позов ТОВ "Юнітек" до ТОВ "Ірландський ПАБ" про стягнення 516 612, 34 грн. та зустрічний позов ТОВ "Ірландський ПАБ" до ТОВ "Юнітек" про визнання Договору оренди обладнання з правом викупу № Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. недійсним, залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 р. ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2013 р. скасовано в частині залишення без розгляду зустрічного позову ТОВ "Ірландський ПАБ" до ТОВ "Юнітек" про визнання Договору оренди обладнання з правом викупу недійсним, а справу № 4/413 передано до господарського суду міста Києва на розгляд по суті у цій частині.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. (суддя Борисенко І.І.) у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 р. (головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Михальська Ю.Б., Кропивна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ТОВ "Ірландський ПАБ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.03.2011 р. між ТОВ "Юнітек" та ТОВ "Ірландський ПАБ" укладено Договір оренди обладнання з правом викупу № Ю-00000021/2 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець зобов'язався надати в оренду з правом викупу Орендарю обладнання - "Комплектующие к линии по производству пива фирмы Kashar Schulz Brauereimaschmenfabrik & Apparatebauanstalt KG", перелік обладнання зазначений в Додатку № 1, технічні характеристики обладнання зазначені в Додатку № 2 до даного Договору. Призначення обладнання - виробництво пива. Орендар зобов'язався сплачувати Орендодавцю орендну плату та придбати обладнання шляхом оплати частинами його викупної ціни, яка складається з 1 810 984,72 грн., що складає 156 254,07 Євро по курсу 1 Євро = 11,59 грн., в тому числі ПДВ 301 830,79 грн., згідно графіку, зазначеному у п. 3.3 Договору протягом строку дії даного Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору у випадку прострочення по оплаті обладнання проти строків, встановлених договором, Покупець сплачує Продавцю конвенційний штраф. Конвенційний штраф складає 0,5 % вартості несвоєчасно проведеного платежу за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для визнання недійсним Договору № Ю-00000021/2 від 30.03.2011 р. позивач вказав, що Договір та законодавство України не дає визначення такого поняття як "конвенційний штраф", а також умови його застосування та обрахунку, а штраф, передбачений умовами п. 4.1 Договору, є нічим іншим, як пенею, оскільки за своєю правовою природою відповідає саме вказаному виду неустойки.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій вищевказані доводи позивача були правомірно визнані необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судами вірно зазначено, що предметом неустойки є платежі по оплаті викупної вартості обладнання, тобто відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України сторони Договору мали право встановити даний вид забезпечення виконання зобов'язання, незалежно від умовної назви такої неустойки, з урахуванням того, що зміст даної умови Договору та підстава для застосування не суперечить вимогам діючого законодавства.

Щодо зауваження позивача, що пункт 4.3 спірного Договору, який визначає, що всі затрати понесені Орендодавцем на повернення боргу Орендаря повинні бути відшкодовані Орендарем в строк 10 робочих днів з моменту пред'явлення Орендодавцем відповідної вимоги не відповідає законодавству та створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача, а чинне законодавство визначає, з якими умовами пов'язано право вимагати відшкодування понесених витрат, суд вказав на наступне.

Позивач не обґрунтував недійсність пункту 4.3 спірного Договору, не зазначив, яким саме нормам закону не відповідає дана умова Договору. З умов даного пункту вбачається, що сторони визначили строки відшкодування Орендарем понесених Орендодавцем витрат - 10 робочих днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги. Даний пункт не передбачає будь-які особливі умови для відшкодування витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, оцінюючі докази по справі, зауважив, що позивач не послався на жоден акт цивільного законодавства як на такий, який прямо вказує на незаконність умов пункту 4.3 спірного Договору, та також не зазначив, яким чином названий пункт Договору створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача, не надав відповідних доказів, тому суд дійшов правомірного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача в даній частині.

Також, позивач, в обґрунтування позовної заяви, зазначав, що п. 5.1 оспорюваного Договору, який вказує, що на вимогу Орендодавця цей Договір може бути достроково розірвано, якщо Орендодавець має прострочені платежі більше одного місяця, при цьому оплачена викупна вартість обладнання Орендарю не повертається, - суперечить ст. 291 ГК України, ст.ст. 782, 783 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій дійшли підставних та аргументованих висновків, що такі твердження є помилковими, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 5.1 спірного Договору не передбачено односторонньої відмови від договору, мова йде про дострокове розірвання, яке передбачено при несплаті платежів з викупної вартості обладнання.

Відповідно ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Суди вказали на те, що ст. 783 ЦК України наділяє одну із сторін правом вимагати (за певних умов) дострокового розірвання договору. Перелік визначений у ст. 783 ЦК України не може бути скорочений за згодою сторін, у той же час у договорі можуть бути передбачені і інші додаткові підстави розірвання договору, які повинні бути пов'язані з істотними порушеннями зобов'язань з боку орендаря.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У відповідності зі ст. 611 ЦК України одностороння відмова або дострокове розірвання договору є правовим наслідком, мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, договірні зобов'язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, суди дійшли висновків, що укладаючи спірний договір, сторони були вільними в укладенні договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак, дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Враховуючи зміст вищезазначених статей та умови укладеного Договору, судом було встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного договору.

Позивач в обґрунтування зустрічного позову зауважив і на тому, що відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, проте відповідач не надав доказів того, що він є власником обладнання.

Відповідно до ст. 85 ГК України господарське товариство є власником майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Стаття 334 ЦК України визначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

При розгляді справи по суті господарськими судами було враховано, що в матеріалах справи містяться належним чином завірена копія Контракту №03/11 від 23.03.2011р., укладеного між ТОВ "Юнітек" та фірмою "Kaspar Schulz Brauereimaschinenfabrik & Apparatebauanstait KG", а також Акт приймання-передачі від 12.04.2011 р., згідно п. 2 якого обладнання переходить у власність Покупця, Довідка № 45 від 07.11.2011 р. про те, що обладнання знаходилось на балансі підприємства, копії товарно-транспортної накладної № 072136 та митної декларації від 19.04.2011 р.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди визнали те, що відповідач надав докази правомірного набуття права власності на обладнання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, усі вищенаведені вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання спірного договору, а позивач - ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" дійшов помилкових висновків про наявність суперечностей між умовами Договору оренди обладнання з правом викупу і вимогами законодавства України.

Господарськими судами не було встановлено факту невідповідності спірного договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам ЦК України, на які посилається позивач у зустрічній позовній заяві, тому у позові ТОВ "Ірландський ПАБ" було відмовлено, як заявленому необґрунтовано.

Щодо поданої до Вищого господарського суду України ТОВ "Ірландський ПАБ" касаційної скарги слід зауважити, що наведені доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, а тому немає підстав для зміни або скасування прийнятих у справі рішення та постанови.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111 7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Ірландський ПАБ" залишити без задоволення.

Постанову Київського господарського суду від 16.04.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. у справі № 4/413 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя І.В. Алєєва

Суддя (доповідач) В.І. Татьков