Постанова

від 16.04.2014 по справі 4/413

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2014 р. Справа№ 4/413

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Кропивної Л.В.

при секретарі

судового засідання: Джужа Р.Є.

за участю представників сторін:

від позивача Сікачьов С.М.- дов. від 29.01.2014р. №03/14

Костіна Т.В. - дов. від 29.01.2014р. №04/14

відповідача Лазебник А.В. - дов. від 25.11.2013р. № 31

розглянувши матеріали

апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ірландський ПАБ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2014

у справі №4/413 (суддя Борисенко І.І.)

за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Ірландський ПАБ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Юнітек"

про визнання Договору оренди обладнання з

правом викупу недійсним

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Юнітек" звернулося до суду з позовом до ТОВ "Ірландський ПАБ" про стягнення 463 600 грн. заборгованості у вигляді викупної вартості обладнання, 52155 грн. штрафу за прострочення по оплаті платежів, 857,34 грн. 3% річних, а всього 516612,34 грн. заборгованості за Договором оренди обладнання з правовим викупу №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2011р. порушено провадження у справі №4/413, розгляд справи призначено на 13.10.2011р.

01.11.2011р., відповідачем було подано Зустрічну позовну заяву, в якій останній просив суд визнати недійсним Договір оренди обладнання з правом викупу №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р., укладений між ТОВ "Юнітек" та ТОВ "Ірландський ПАБ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2011р. № 4/413 прийнято Зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з Первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. № 4/413 первісний позов ТОВ "ЮНІТЕК" до ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" про стягнення 516 612, 34 грн. та зустрічний позов ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до ТОВ "ЮНІТЕК" про визнання Договору оренди обладнання з правом викупу № Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. недійсним, - залишені без розгляду.

Не погоджуючись із винесеною Ухвалою від 23.07.13, ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. №4/413 скасувати частково, а саме в частині залишення без розгляду позову ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до ТОВ "ЮНІТЕК" про визнання Договору оренди обладнання з правом викупу недійсним, справу №4/413 за зустрічним позовом передати на розгляд господарського суду міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2013р. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. №4/413 скасовано в частині залишення без розгляду зустрічного позову ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до ТОВ "ЮНІТЕК" про визнання Договору оренди обладнання з правом викупу недійсним, а справу №4/413 передано до Господарського суду міста Києва на розгляд по суті у цій частині.

Враховуючи вищевикладене, предметом розгляду справи №4/413 по суті є зустрічний позов ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" до ТОВ «Юнітек» про визнання Договору оренди обладнання від 30.03.2011р. недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2013р. № 4/413 у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним Рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міст Києва від 25.12.2013р. у даній справі скасувати повністю, прийняте нове судове рішення, яким позов ТОВ "Ірландський ПАБ" до ТОВ ""Юнітек" про визнання Договору оренди обладнання з правом викупу від 30.03.2011р. № Ю-00000021/2 недійсним - задовольнити.

У доводах апеляційного оскарження позивач ТОВ "Ірландський ПАБ" наголошує на тому. що оскаржене Рішення є незаконним та необґрунтованим оскільки прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ "Юнітек" вказує на те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2014р. у даній справі прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства України, господарським судом в повному обсязі було з'ясовано фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, та надано належну правову оцінку всім доказам по справі.

Ухвалою КАГС від 13.02.2014р. № 13/63 порушено апеляційне провадження за скаргою ТОВ "Ірландський ПАБ" та призначено судове засідання на 12.03.2014р.

У останньому судовому засіданні від 16.04.2014р. представники сторін підтримали свої вимоги до апеляційного суду.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши усні пояснення представника позивача та відповідача, дійшла висновку апеляційну скаргу позивача ТОВ "Ірландський ПАБ" залишити без задоволення, Рішення Господарського міста Києва від 23.01.2014 р. №4/413 залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.03.2011р. між ТОВ "Юнітек" та ТОВ "Ірландський ПАБ" був укладений Договір оренди обладнання з правом викупу №Ю-00000021/2.

Відповідно до п.1.1 вказаного Договору Орендодавець зобов'язується надати в оренду з правом викупу Орендарю обладнання - "Комплектующие к линии по производству пива фирмы Kashar Schulz Brauereimaschmenfabrik & Apparatebauanstalt KG", перелік обладнання зазначений в Додатку №1, технічні характеристики обладнання зазначені в Додатку №2 до даного Договору. Призначення обладнання - виробництво пива. Орендар зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату та придбати обладнання шляхом оплати частинами його викупної ціни, яка складається з 1 810 984,72 грн., що складає 156 254,07 Євро по курсу 1 Євро = 11,59 грн., в тому числі ПДВ 301830,79 грн., згідно графіку, зазначеному у пункті 3.3 Договору на протязі строку дії даного Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору у випадку прострочення по оплаті обладнання проти строків, встановлених договором Покупець сплачує Продавцю конвенціональний штраф. Конвенціональний штраф складає 0,5% вартості несвоєчасно проведеного платежу за кожен день прострочки.

Місцевий господарський суд вказав на те, що однією з підстав для визнання недійсним Договору №Ю-00000021/2 від 30.03.2011р. позивач вказує на те, що Договір та законодавство України не дає визначення такого поняття як "конвенціональний штраф", а також умови його застосування та обрахунку, а штраф, передбачений умовами п.4.1 Договору, є ні чим іншим, як пенею, оскільки за своєю правовою природою відповідає саме вказаному виду неустойки.

Господарським судом вищевказані доводи позивача були визнані необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд першої інстанції зазначив, що предметом неустойки є платежі по оплаті викупної вартості обладнання, тобто відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України сторони Договору мали право встановити даний вид забезпечення виконання зобов'язання, незалежно від умовної назви такої неустойки, з урахуванням того, що зміст даної умови Договору та підстава для застосування не суперечить вимогам діючого законодавства.

Щодо зауваження позивача, що пункт 4.3 спірного Договору, який визначає, що всі затрати понесені Орендодавцем на повернення боргу Орендаря повинні бути відшкодовані Орендарем в строк 10 робочих днів з моменту пред'явлення Орендодавцем відповідної вимоги не відповідає законодавству та створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача, а чинне законодавство визначає, з якими умовами пов'язано право вимагати відшкодування понесених витрат, суд вказав на наступне.

Позивач не обґрунтував недійсність пункту 4.3 спірного Договору, не зазначив, яким саме нормам закону не відповідає дана умова Договору. З умов даного пункту вбачається, що сторони визначили строки відшкодування Орендарем понесених Орендодавцем витрат - 10 робочих днів з моменту пред'явлення відповідної вимоги. Даний пункт не передбачає будь-які особливі умови для відшкодування витрат.

Суд першої інстанції, оцінюючі докази по справі, зауважив, що позивач не послався на жоден акт цивільного законодавства як на такий, який прямо вказує на незаконність умов пункту 4.3 спірного Договору, та також не зазначив, яким чином названий пункт Договору створює передумови для свавілля та зловживання правом з боку відповідача, не надав відповідних доказів, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача в даній частині.

Позивач, в обґрунтування позовної заяви, зазначив, що п. 5.1 оспорюваного Договору, який вказує, що на вимогу Орендодавця цей Договір може бути достроково розірвано, якщо Орендодавець має прострочені платежі більше одного місяця, при цьому оплачена викупна вартість обладнання Орендарю не повертається,-суперечить ст. 291 ГК України, ст.ст. 782, 783 ЦК України.

Місцевий господарський суд оцінив ствердження позивача помилковими в силу наступного.

Відповідно до статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 5.1 спірного Договору не передбачено односторонньої відмови від договору, мова йде про дострокове розірвання, яке передбачено при несплаті платежів з викупної вартості обладнання.

Відповідно ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Суд першої інстанції вказав на те, що ст. 783 ЦК України наділяє одну із сторін правом вимагати (за певних умов) дострокового розірвання договору. Перелік визначений у статті 783 ЦК України не може бути скорочений за згодою сторін, у той же час у договорі можуть бути передбачені і інші додаткові підстави розірвання договору, які повинні бути пов'язані з істотними порушеннями зобов'язань з боку орендаря.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одностороння відмова або дострокове розірвання договору є правовим наслідком, мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, договірні зобов'язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Отже, укладаючи спірний договір, сторони були вільними в укладенні договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак, дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Враховуючи зміст вищезазначених статей та умови укладеного Договору, судом було встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов спірного договору.

Позивач на обґрунтування зустрічного позову зауважив і на тому, що відповідно до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, проте відповідач не надав доказів того, що він є власником обладнання.

Відповідно до статті 85 ГК України господарське товариство є власником майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Стаття 334 ЦК України визначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

При розгляді справи по суті господарським судом було враховано, що в матеріалах справи містяться належним чином завірена копія Контракту №03/11 від 23.03.2011р., укладеного між ТОВ "Юнітек" та фірмою "Kaspar Schulz Brauereimaschinenfabrik & Apparatebauanstait KG", а також Акт приймання-передачі від 12.04.2011р., згідно п. 2 якого обладнання переходить у власність Покупця (том 1, а.с 242,-258), Довідка № 45 від 07.11.2011р. про те, що обладнання знаходилось на балансі підприємства (том 1 а.с 92). (оригінали яких були оглянуті судом). ТОВ "Юнітек" 10.12.2014р. через відділ діловодства суду також додатково було надано копії товарно-транспортної накладної №072136 та митної декларації від 19.04.2011р.

Таким чином, суд першої інстанції визнав те, що відповідач надав докази правомірного набуття права власності на обладнання.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За висновком суду першої інстанції, усі вищенаведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання спірного договору, а позивач ТОВ "ІРЛАНДСЬКИЙ ПАБ" дійшов помилкових висновків про наявність суперечностей між умовами Договору оренди обладнання з правом викупу і вимогами законодавства України.

Місцевим господарським судом не було встановлено факту невідповідності спірного договору положенням чинного законодавства, у т.ч. й приписам ЦК України, на які посилається позивач у зустрічній позовній заяві, тому у позові ТОВ "Ірландський ПАБ" було відмовлено, як заявленому необґрунтовано.

У доводах апеляційного оскарження ТОВ "Ірландський ПАБ" повторює свої ствердження щодо недійсності Договору оренди обладнання, яким господарським судом надана належна правова оцінка.

За оцінкою колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ТОВ "Ірландський ПАБ" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів, вивчивши та проаналізувавши доводи апеляційного оскарження, що наведені в апеляційній скарзі позивача ТОВ "Ірландський ПАБ", вважає їх безпідставними та необґрунтованими, судом першої інстанції надана належна правова оцінка фактичним обставинам справи та правильно застосовано норми матеріального права, підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення не вбачає

Згідно приписів ст. 49 ГПК України судовий збір за апеляційний перегляд справи покладається на позивача за зустрічним позовом ТОВ "Ірландський ПАБ"

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний гсподарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірландський ПАБ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 23.01.2014 р. № 4/413 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014р. № 4/413 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014р. № 4/413 може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 4/413 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді Ю.Б. Михальська

Л.В. Кропивна