Постанова

від 28.01.2014 по справі 826/17111/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 січня 2014 року 10:51 № 826/17111/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представників позивача - Смиковського Д.П., Крамаренко Є.В.,

представника відповідача - Коваленко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що висновки щодо заниження ПДВ та податку на прибуток, а також укладання фіктивних угод, викладених в акті перевірки не відповідають чинному законодавству та є протиправними, а прийняття на підставі вказаного акту оскаржуваних рішень, призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

В позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві №0004402220 від 19.07.2013 року, податкове повідомлення-рішення №0004302220 від 19.07.2013 року, податкове повідомлення-рішення №0005312220 від 25.10.2013 року.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правочини позивача із контрагентами, здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників позивача та представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на підставі направлення від 21.06.13 №1279, згідно пп. 78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу, відповідно до наказу від 20.06.13р. №55 та на виконання постанови старшого слідчого в ОВС ГСУ фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України Борисенка В.М. від 04.06.13р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Олімп» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Скс -Буд», ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Асс Буд Груп», ТОВ «Екотех-СМУ», ТОВ «Камтес» за період з 01.01.2010 року по 31.01.2013 року за результатами якої складено акт від 08.07.2013 року №252/22-221-30973577.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено: п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п.139.1.9., п.139.1 ст.139 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 491275,00грн.; пп.7.2.3 п.7.2, п. 7.4.1 п. 7.4, п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість та п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, всього на суму 419118,00грн.

На підставі акту перевірки від 08.07.2013 року №252/22-221-30973577 ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0004402220 від 19.07.2013 року, за платежем податок на додану вартість на загальну суму 369 389,00грн, з яких, за основним платежем - 299013грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 70 376грн.; податкове повідомлення-рішення №0004302220 від 19.07.2013 року за платежем податок на прибуток на загальну суму 489856,00грн., з яких за основним платежем - 395219грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 94637грн.; податкове повідомлення-рішення №0005312220 від 25.10.2013 року за платежем податок на прибуток на загальну суму 119 129,00грн., з яких за основним платежем - 96056грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 23073грн.

Судом встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Асс Буд Груп», ТОВ «Екотех-СМУ», ТОВ «Камтес».

На підтвердження реального здійснення господарської діяльності, позивачем надано до суду та залучено в матеріали справи копії податкових накладних.

Проте, суд вважає необхідним зазначити наступне, доказове значення для підтвердження факту реальності здійснення господарської діяльності має не лише наявність податкових накладних та інших первинних документів, а й фактичні обставини, які підтверджують здійснення такої господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що перевірку проведено на підставі постанови старшого слідчого в ОВС ГСУ фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України Борисенка В.М. від 04.06.13р., винесеної за розглядом матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32012250000000012 від 21.11.12р., за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.2 ст.366, ч.3 ст.358, ч.5 ст.191, ч.3 ст.212 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інші не встановлені особи домовились між собою, шляхом підробки від імені підприємств, які здійснюють фіктивну діяльність та використання таких підроблених документів, сприяти службовим особам суб'єктів господарської діяльності різної форми власності і ухиленні ними від сплати податків, а також цим же шляхом сприяти службовим особам державних підприємств у заволодінні ними державних коштів. Для функціонування злочинної схеми, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інші не встановлені особи, з метою прикриття незаконної та забороненої діяльності створили та придбали суб'єкти підприємницької діяльності серед яких контрагенти позивача ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Асс Буд Груп», ТОВ «Екотех-СМУ», ТОВ «Камтес», печатки яких вилучені в ході проведення обшуків у офісному приміщенні за адресою здійснення незаконної діяльності чим вчинили фіктивне підприємництво.

За таких обставин, за допомогою вищевказаних фіктивних підприємств ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інші не встановлені особи, протягом 2009-2012 років здійснювали виготовлення завідомо підроблених документів та сприяли службовим особам інших підприємств в ухиленні від сплати податків та заволодінні чужим майном, а також здійснювали прикриття цієї незаконної і забороненої діяльності.

ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві проведено перевірку ТОВ «Екотех-СМУ» (код ЄДРПОУ 37044787) та складено акт №11/22-221-31044787 від 10.06.13р. про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.01.10р. по 31.12.12р.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході досудового розслідування відповідно до пояснень свідка ОСОБА_10, який по документах являвся засновником ТОВ «Асс Буд Груп», фактично підприємство фінансово-господарської діяльності не здійснювало.

Відповідно до пояснень ОСОБА_11, який був засновником та директором ТОВ «Сагуаро» жодного відношення до діяльності та реєстрації даного товариства не має, первинні бухгалтерські документи не складав та не підписував.

З викладеного вище, податковим органом в ході проведення перевірки зроблено висновок про фіктивність створення та діяльності юридичних осіб ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Асс Буд Груп», ТОВ «Екотех-СМУ», ТОВ «Камтес» та відсутність реального здійснення господарських операцій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи") встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (відповідно до ст.1 Закону України "Про підприємництво", підприємництво - це безпосередня самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством).

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Цивільного Кодексу України, до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Цивільного Кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські відносини між позивачем та контрагентами не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом та згідно протоколів допиту посадові особи контрагентів позивача не підписували первинні документи пов'язані з господарською діяльністю цих підприємств.

Положення статі 17 Господарського кодексу України передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Сагуаро», ТОВ «Асс Буд Груп», ТОВ «Екотех-СМУ», ТОВ «Камтес» здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 198, 138-139 Податкового кодексу України.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Як встановлено судом, первинні документи позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із ним для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень -рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю «Олімп» - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 29.01.2014 року.

Суддя Є.В. Аблов