Рішення

від 12.09.2007 по справі 2-1202/2007

МИКИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ГОРЛІВКИ

Справа № 2-1202/2007р

Справа № 2-1202/2007р.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

12 вересня 2007 року Микитівський районний суд міста Горлівки Донецької

області в складі: головуючого судді Федько Г.М., при секретарі Мотрин В.І., за

участю позивача ОСОБА_1., представника позивача адвоката ОСОБА_2.,

представників відповідачів: ТОВ «Завод прецизійних сплавів і металів» - Сазонова І.Г., та директора ТОВ «Завод прецизійних сплавів і металів» Зосименко В.Д.

- Шокурова Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Горлівці

цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ТОВ «Завод прецизійних сплавів і металів

про зміну формулювання причини звільнення, стягнення заробітної плати за час

вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Завод прецизійних сплавів і

металів» про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу, моральної шкоди в розмірі 50000 грн, покладення на

керівника підприємства матеріальної відповідальності за незаконне звільнення, в

якому пояснив наступне: 12 жовтня 2006 року на підставі наказу за № 58 від 12

жовтня 2006 року він був прийнятий на роботу на посаду заступника начальника

комерційного відділу ТОВ«Завод прецизійних сплавів і металів». Наказом

відповідача за № 40-к від 22 лютого 2007 року був звільнений з роботи за п. 4

ст. 40 КЗпП України за прогул без поважної причини. Вважає дії адміністрації

незаконними, оскільки невихід на роботу пов'язує з поважною причиною -

знаходився на лікарняному. Звільнення відбулося без згоди профспілкового

органу.

У судовому засіданні позивач змінив свої позовні вимоги: просить звільнити

його за ч. З с т. 38 КЗпП України за власним бажанням, стягнути на його користь

середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 50000

грн., та пояснив, що він усвідомив неможливість подальшої співпраці з

відповідачем, тому бажає звільнитися, але за інших підстав згідно з раніше

поданою заявою - за ч. З ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з

невиконаннями власником або уповноваженим органом законодавства про працю, умов

колективного або трудового договору, що полягає в порушенні відповідачем

строків виплати заробітної плати; порушення ст. 121 КЗпП України - гарантій і

компенсації при службових відрядженнях, а саме, невидачі посвідчення на

відрядження, відсутності наказу на відрядження; незабезпечення необхідними для

роботи засобами, посадовою інструкцією, мобільним зв'язком. Позивач також

просить поновити йому строк для звернення до суду, який був пропущений ним у зв'язку

з усуненням недоліків в позовній заяві.

Представники відповідачів проти позову заперечували, вважаючи, що

звільнення відбулося на законних підставах. Порушень законодавства на

підприємстві не було. Заробітна плата сплачувалась своєчасно. У відрядження позивач

поїхав замість іншого робітника за власним проханням. Забезпечення мобільним

зв'язком не передбачено трудовим договором, ОСОБА_1. отримував картки для

поновлення рахунку мобільного телефону. Посвідчення на відрядження не отримав,

оскільки явився на роботу після закінчення робочого часу-у 17.30 год.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3., яка працює начальником

відділу кадрів заводу, пояснила, що позивач подавав заяву про звільнення за

власним бажанням з 29 січня 2007 року, яке надійшло на підприємство 1 лютого

2007 року. Оскільки ОСОБА_1. не працював, а знаходився на лікарняному,

починаючи з 20 січня по 07 лютого 2007 року включно - питання про звільнення не

вирішувалось. 07 лютого 2007 року він приходив на роботу, приніс лікарняний для

отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності, але приступати до роботи не

захотів, вважаючи, що його мають звільнити з 29 січня 2007 року. Підприємство

посилало йому повідомлення, що двох недільний строк попередження про звільнення

за власним бажанням закінчується 15 лютого 2007 року та пропонувало з'явитися

на підприємство для пояснення причин невиходу на роботу з 8 лютого 2007 року. У

зв'язку з тим, що ОСОБА_1 після закінчення лікарняного до роботи не став - він

був звільнений за прогули. Адміністрація видала наказ про звільнення позивача,

в якому вона, свідок, при підготовці проекту, зробила помилку, неправильно

вказавши дату звільнення 07 лютого 2007 року, замість 08 лютого 2007 року, в

зв'язку з чим потім був виданий наказ № 34 від 28 лютого 2007 року про зміну

дати звільнення за прогул без поважної причини ОСОБА_1., в якому позивач був

звільнений з 08 лютого 2007 року.

Суд, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до

висновку, що строк для звернення до суду позивачу необхідно поновити, оскільки

він був пропущений з поважних причин. Позовні вимоги не підлягають задоволенню

з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач з 12 жовтня 2006 року працював

на посаді заступника начальника комерційного відділу ТОВ «Завод прецизійних

сплавів і металів» м. Горлівки (далі ТОВ). Наказом за № 40-4 від 22 лютого 2007

року позивач був звільнений за прогул без поважної причини відповідно до ч. 4

ст. 40 КЗпП України з 07 лютого 2007 року. Наказом за № 34 від 28 лютого 2007

року дата звільнення була змінена на 08 лютого 2007 року.

25 січня 2007 року позивачем поштою на адресу відповідача була направлена

заява про звільнення його за власним бажанням з 29 січня 2007 року в зв'язку з

невиконанням ТОВ законодавства про працю. Вказана заява була отримана

відповідачем 01 лютого 2007 року, що підтверджується поштовим повідомленням за№

45877 , копія якого додана до матеріалів справи (ті а.с. 43).

В судовому засіданні встановлено, що, починаючи з 20 січня 2007 року по 07

лютого 2007 року включно, позивач у зв'язку з хворобою був тимчасово

непрацездатний, що підтверджується лікарняним листом, копія якого міститься на

а.с. 14 т.1. 7 лютого 2007 року позивач передав свій лікарняний лист для його

оплати, яку отримав в повному обсязі, в тому числі за період з 01 лютого по 07

лютого 2007 року, що підтверджується його власними поясненнями про відсутність

у нього матеріальних претензій по виплатах, поясненнями представників

відповідачів, довідкою підприємства, копією видатково-касового ордеру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач після подання ним заяви про

звільнення його з 29 січня 2007 року не вимагав розірвання з ним договору, що

випливає з надання ним лікарняного листа адміністрації підприємства та

отримання ним допомоги по тимчасовій непрацездатності, в тому числі за період

після дати звільнення, вказаної в поданій заяві, що свідчить про продовження

дії його трудового договору.

Первісна вимога позивача поновити його на роботі також підтверджує

усвідомлення ним факту продовження дії трудового договору. Зміну позову

протягом розгляду справи він пов'язує з неможливістю подальшої співпраці з

відповідачем з причини тривалого конфлікту між ними.

Відповідно до п. 12 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року Пленуму

Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» якщо

після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і

працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається

продовженою.

В судовому засіданні встановлено, що позивач, проти чого він сам не

заперечує, не став до роботи після закінчення лікарняного - тому дії

адміністрації, яка звільнила його за прогул без поважної причини, відповідають

вимогам закону.

Згідно зі ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи

власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної

профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках

звільнення працівника, який не є ч.1еном первинної профспілкової організації,

що діє на підприємстві, в установі, організації. Звільнення позивача, який

пояснив, що не є ч.1еном будь-якої профспілкової організації, без згоди

профспілкового органу не є порушенням закону.

Відповідно до ч. З ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним

строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або

уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного

чи трудового договору.

Відповідно до ст. ст. 259, 260 КЗпП України   нагляд і контроль за додержанням

законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та

інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого

ним органу. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про

працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими

 йому прокурорами. Державний нагляд

за додержанням законодавчих на інших нормативних актів про охорону праці

здійснюють Державний комітет України по нагляду за охороною праці.

Вимагаючи звільнити його в зв'язку з невиконанням адміністрацією

підприємства законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору,

позивач не надав доказів відносно встановлених відповідними органами порушень з

боку відповідача трудового законодавства, як і не надав, в тому числі, і на

пропозицію суду, доказів про факт його звернення до органів, уповноважених

здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю.

Згідно зі ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими

засобами доказування.

Таким чином, доводи позивача про незаконність його звільнення та про

необхідність зміни причини формулювання звільнення, як і його твердження про

порушення відповідачем строків виплати заробітної плати, порядку оформлення

службового відрядження, незабезпечення необхідними для роботи засобами,

посадовою інструкцією, мобільним зв'язком,  

не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються

доказами по справі.

Враховуючи те, що не знайшло свого підтвердження порушення законних прав

позивача при звільненні, відсутні підстави для стягнення заробітної плати за

час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 38,231, 235 КЗпП України,

208,209 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1до ТОВ «Завод прецезійних сплавів і металів» про зміну

формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовити.

На рішення до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський

районний суд м. Горлівки може бути подана апеляційна скарга протягом 20 днів

після подання, на протязі 10 днів з дня проголошення рішення, заяви про

апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строку подання

заяви про апеляційне оскарження (десяти днів з дня проголошення рішення) заяву

про апеляційне оскарження не буде подано або якщо було подано заяву про

апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк

встановлений ст. 294 ЦПК України (протягом двадцяти днів після подання заяви

про апеляційне оскарження).