Ухвала

від 21.01.2014 по справі 2а-2313/09/1770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2014 р. м. Київ К/9991/26255/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліссяторг»

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 червня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року

у справі № 2а-2313/09/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліссяторг»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліссяторг» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0003002342/0/23-121 від 06 жовтня 2008 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 09 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Поліссяторг», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 червня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Поліссяторг» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30 листопада 2007 року по 30 червня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1351/23-400/35567691 від 24 вересня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003002342/0/23-121 від 06 жовтня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 233 152,00 грн. (192 913,00 грн. - основний платіж, 40 239,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з невключенням до складу валового доходу умовно нарахованих процентів в розмірі 771 653,16 грн. на суму поворотної фінансової допомоги, що залишалась неповернутою на кінець звітного періоду.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем (комісіонер) та Відкритим акціонерним товариством «Концерн Галнафтогаз» (комітент) укладено договір комісії № 07-01/03 від 07 березня 2008 року, відповідно до умов якого комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання за винагороду та на комісійних засадах здійснити в інтересах та за рахунок комітента комплекс заходів з купівлі нафтопродуктів.

Протягом березня - червня 2008 року на розрахунковий рахунок позивача надійшло на виконання комісійного доручення від контрагента 33 817 000,00 грн., які, на переконання контролюючого органу, витрачались ТОВ «Поліссяторг» на цілі, непов'язані з виконанням названого вище договору комісії, зокрема, кошти направлено на погашення кредиторської заборгованості, повернення позик, сплату нотаріальних послуг.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій підтримали правову позицію податкового органу про те, що фактично для господарської діяльності позивача кошти, отримані від ВАТ «Концерн Галнафтогаз» на виконання договору комісії № 07-01/03 від 07 березня 2008 року, виконували функцію запозичених коштів, оскільки використовувались підприємством у власній господарській діяльності.

Проте, колегія суддів вважає такий висновок судових інстанцій передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що безповоротною фінансовою допомогою, зокрема, є сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно з підпунктом 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

При цьому слід враховувати, що використання коштів, отриманих від комітента на цілі, відмінні від виконання доручення, не є порушенням комісійних зобов'язань, а податковим законодавством, в свою чергу, не передбачено санкцій за нецільове використання коштів, отриманих за договором комісії.

Частиною 1 статті 1012 ЦК України передбачено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не надали належної правової оцінки твердженню позивача про те, що станом на 30 червня 2008 року строк виконання комісійного доручення не закінчився та не дослідили відповідні додаткові угоди до договору комісії № 07-01/03 від 07 березня 2008 року.

Зокрема, у разі підтвердження вказаних доводів ТОВ «Поліссяторг», його зобов'язання за договором комісії, що полягають у здійсненні комплексу заходів з купівлі нафтопродуктів від імені та за рахунок комітента, в охоплений перевіркою період не позбавлені зустрічного виконання, що, відповідно, виключає можливість кваліфікації вказаних коштів як поворотної фінансової допомоги.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

При цьому варто звернути увагу на те, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акту нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту, яким є податкове повідомлення-рішення, може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліссяторг» задовольнити частково.

Скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 червня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Федоров М.О.