Постанова

від 21.01.2014 по справі 2а-8983/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2014 р. м. Київ К/9991/77707/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судових засідань: Мосійчук І.М. ,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Артеміда»

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 року

та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року

у справі №2а-8983/11/1370

за позовом Державної податкової інспекції у місті Трускавець Львівської області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Артеміда»,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лія-Сан»,

за участю Прокуратури Львівської області

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2006 року Державна податкова інспекція у м. Трускавець Львівської області звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженої відповідальності «Артеміда», Товариства з обмеженої відповідальності «Лія-Сан» про визнання недійсним господарського зобов'язання за договором купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року та застосування наслідків, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України (у відповідній редакції) далі - ГК України.

Постановою Господарського суду Львівської області від 09.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано. У частині позовних вимог про визнання господарського зобов'язання недійсним провадження у справі закрито, а в іншій частині, зокрема, про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, матеріали справи направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 року, позов задоволено; постановлено застосувати наслідки ст. 208 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 17.03.2004 року між Товариством з обмеженої відповідальності "Лія-Сан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артеміда" було укладено договір купівлі-продажу № 5/03/04.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ "Лія-Сан" зобов'язується продати, а ТОВ "Артеміда" в установлений договором строк прийняти та здійснити оплату за товар, відповідно до специфікації.

Згідно зі специфікацією № 1 від 17.03.2004 року до договору купівлі-продажу №5/03/04 ТОВ "Артеміда" було придбано біологічно активну добавку "Суперпотентин-флора", сума договору складала 14 986 620,00 грн.

Платіжними дорученнями № 1, 2, 3, 4, 5 від 30.03.2004 року ТОВ "Артеміда" було проведено оплату ТОВ "Лія-Сан" по договору № 5/03/04 від 17.03.2004 року у розмірі 14 986 620,00 грн.

У подальшому 18.03.2004 року між ТОВ "Артеміда" та ТОВ "Нафтопродукт" було укладено договір комісії № 19-03/04. Згідно з умовами даного договору комісіонер (ТОВ "Нафтопродукт") за обумовлену винагороду зобов'язується за дорученням і за рахунок комітента (ТОВ "Артеміда") здійснити від свого імені продаж на експорт майна комітента. Асортимент, кількість, якість, строки, ціна, умови постачання на яких повинне бути реалізовано майно комісіонером, і інші характеристики майна, що надається на комісію, обумовлюються комітентом у специфікаціях (дорученнях комісіонеру) або додаткових умовах, які є невід'ємною частиною даного договору і складаються на кожну партію майна, яке передається. Відповідно до специфікації № 1 від 18.03.2004 року до договору комісії №19-03/04 від 18.03.2004 року комітент доручає комісіонерові реалізувати біологічно активну добавку "Суперпотентин-флора" у кількості 156 600 штук за ціною 15,04 дол. США, на загальну суму 2 355 264,00 дол. США.

На виконання умов договору комісії № 19-03/04 від 18.03.2004 року ТОВ "Нафтопродукт" було укладено контракт № 03/03NP від 25.03.2004 року з фірмою MonoLux L.L.C., USA про продаж товару на умовах DDU-митний склад, адреса товароодержувача, товар, специфікація, кількість та ціни якого зазначені у специфікації №1 до даного договору. 22.06.2004 року між ТОВ "Нафтопродукт" та ТОВ "Артеміда" було підписано звіт на виконання умов договору комісії № 19-03/04 від 18.03.2004 року.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

На обґрунтування завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети господарських зобов'язань між відповідачами по справі податковий орган вказував на те, що Головним відділом ПМ СДПІ ВПП у м. Луганську було виявлено сумнівну операцію з реалізації товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу підприємств ПП "Будтезбізнес"- ПП "Укрком-севіс" - ТОВ "Лія-Сан"- ТОВ "Артеміда". Так, у березні 2003 року ПП "Укрком-севіс" та ТОВ "Лія-Сан" було здійснено разові операції продажу біологічно-активних добавок. Засновниками ПП "Укрком-сервіс" та ТОВ "Лія-Сан" являються громадянин Російської Федерації ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 У ході перевірки по ланцюгу постачальників встановлено, що ПП "Будтезбізнес" у березні 2003 року реалізувало ПП "Укрком-сервіс" вказані товарно-матеріальні цінності. У свою чергу, ПП "Укрком-сервіс" реалізувало отриману сировину ТОВ "Лія-Сан". Розрахунки між ТОВ "Лія-Сан", ПП "Укрком-сервіс" та ПП "Будтезбізнес" проведено у безготівковій формі в межах одного банківського дня через ВАТ "Українській кредитно-торговий банк". Разом з тим, у наданих ПП "Укрком-сервіс" до перевірки документах, відсутні які-небудь первинні документи, які б підтверджували передачу отриманої від ПП "Будтезбізнес" сировини для виробництва медикаментів на зберігання до міста Києва. За вказаних обставин, податковий орган дійшов висновку, що ПП "Будтезбізнес" було використане як транзитне підприємство по ланцюгу від виробника до кінцевого споживача. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.10.2004 року задоволено позов Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та визнано недійсними: статут ПП "Будтезбізнес" з моменту реєстрації, свідоцтво платника податку на додану вартість № 37060015 від 04.08.2003 року з моменту його видачі та всі первинні документи. Наведене, на думку податкової інспекції, свідчить про те, що договір № 5/03/04 від 17.03.2004 року між Товариством з обмеженої відповідальності "Лія-Сан" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артеміда" є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладені доводи податкової інспекції, суди попередніх інстанцій за результатами нового розгляду дійшли висновку, що господарське зобов'язання між ТОВ "Артеміда" та ТОВ "Лія-Сан" є таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак і щодо наявності підстав для застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, а саме стягнення у дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином. При цьому суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог ст. 250 Господарського кодексу України.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

Так, у ході розгляду справи ТОВ "Артеміда" вказувало на реальність господарського зобов'язання за договором купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року. На підтвердження товарності операції та наявності ділової мети відповідач-1, серед інших доказів, зазначав і про факт подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей відповідно до контракту №03/03NP від 25.03.2004 року з фірмою MonoLux L.L.C., USA та отримання значного для підприємства чистого прибутку. При цьому, ТОВ "Артеміда" посилалося на те, що податковим органом не було доведено наявності у нього або у контрагента за спірним договором умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

На необхідність врахування доводів відповідача, що безпосередньо мають значення для правильного вирішення справи та перевірку їх обґрунтованості, з використанням належних засобів доказування, вказував і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 14.07.2011 року, скасовуючи незаконні рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу у відповідній частині на новий судовий розгляд. Поряд з цим, касаційний суд вказав, що судам необхідно дослідити питання можливості застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій у межах строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, зазначивши при цьому порядок, підстави та умови їх застосування.

Разом з тим, судом першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, у порушення вимог ч. 5 ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких були скасовані судові рішення, при новому розгляді справи, як і правова позиція, неодноразово викладена у рішеннях Верховного Суду України у такій категорії справ, судами враховані не були, у зв'язку з чим ними було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи по суті позовних вимог.

Так, Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 цього Кодексу.

Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов'язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З'ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов'язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тобто, з'ясовувати відповідні обставини стосовно доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання судам необхідно незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій, саме з метою встановлення наявності або відсутності підстав для застосування санкцій, встановлених статтею 208 ГК України.

Однак, навіть за умови, якщо доводи податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання, що є підставою позову про застосування санкцій, визнано судами обґрунтованими, безвідносно до мотивів, з яких при цьому виходили суди, позов контролюючого органу про застосування санкцій у даній справі не може бути задоволено, оскільки на момент звернення контролюючого органу до суду з цим позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що саме в контексті викладеного застосування вимог чинного законодавства судом касаційної інстанції при прийнятті цієї постанови не вбачається можливим застосування приписів статті 250 ГК України, оскільки у процесі розгляду справи встановлено відсутність законних підстав для визначення санкцій, передбачених статтею 208 ГК України. Вказане обумовлене тим, що висновки судів щодо кваліфікації спірного правочину, як нікчемного, а відтак і щодо наявності підстав для застосування наслідків, встановлених статтею 208 ГК України, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та без урахування правових позицій, неодноразово викладених Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України при розгляді такої категорії справ.

Надаючи правову оцінку доводам податкового органу щодо наявності ознак нікчемності спірного господарського зобов'язання, як такого, що спрямоване на незаконне заволодіння майном (коштами) держави шляхом безпідставного формування права на податковий кредит, з підстав сумнівності походження товару по ланцюгу постачальників від виробника та визнання у судовому порядку 13.10.2004 року недійсними статуту ПП "Будтезбізнес" з моменту реєстрації, свідоцтва платника податку на додану вартість з моменту його видачі та всіх первинних документів, судам при вирішення даного спору необхідно було виходити з наступного.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців регулюються нормами Закону України від 15 травня 2003 року №755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців".

Так, статтею 18 вказаного Закону визначено: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З урахуванням викладеного, неможливо визнати недійсними установчі документи чи скасувати державну реєстрацію суб'єкта господарювання з моменту їх реєстрації. Відповідний юридичний факт матиме місце лише з моменту набрання чинності судовим рішенням, а правоздатність такого суб'єкта буде припинена лише в момент його виключення з Єдиного державного реєстру.

Отже, до моменту втрати правоздатності чи, як для цілей оподаткування ПДВ, до моменту анулювання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, особа має право вчиняти господарські операції видавати податкові накладні та складати інші первинні документи. Відтак, фіктивність суб'єкта господарювання не може бути достатньою самостійною підставою для неврахування в податковому обліку складених цим суб'єктом податкових накладних, якщо на час вчинення господарської операції відповідний суб'єкт мав статус платника податку та інформація про якого була наявна в Єдиному державному реєстрі.

В будь-якому разі платник податків, що отримав документи, складені від імені фіктивної, але наявної в Єдиному державному реєстрі особи, вправі посилатися на відомості Єдиного державного реєстру в обґрунтування своєї непричетності до протиправної діяльності недобросовісного контрагента.

Така правова позиція базується також на врахуванні рішень Європейського суду з прав людини.

Як зазначено в пункті 38 Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Отже, на думку Європейського суду з прав людини, відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування ПДВ може ґрунтуватися на встановленні зловживань з боку саме того платника податку, який формував суми бюджетного відшкодування.

Аналогічні висновки містяться у постанові від 13 січня 2009 року (справа № 21-1578во08), в якій Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Також не ґрунтуються на правильному застосуванні вимог чинного законодавства доводи податкового органу, з якими погодились суди, що обставини, пов'язані з дотриманням дозвільної системи при виробництві товарно-матеріальних цінностей, що у подальшому були предметом спірного договору купівлі-продажу, є визначальним критерієм кваліфікації дійсності такого правочину, за умови встановлення реальності вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

При цьому також необхідно зазначити, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (ст. 44 ГК України). Це означає, що здійснення господарських операцій суб'єктом підприємницької діяльності передбачає досягнення певної ділової мети, економічної вигоди. При цьому презумується отримання вигоди у сфері господарювання, а відтак отримання вигоди у сфері оподаткування не може розцінюватися як самостійна ділова мета підприємницької діяльності.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, коли для цілей оподаткування операції враховані на підставі удаваних правочинів, про що має бути зазначено у рішенні суду (наприклад, у випадках невідповідності дійсному економічному змісту або не обумовленості розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

У той же час, матеріалами справи, дослідженими судами у процесі її розгляду, зокрема необхідними первинними документами, встановленими фактами у процесі кримінального провадження та доданими розрахунками підтверджено обставини щодо товарності господарських операцій та досягнення законної ділової мети у вигляді економічної вигоди шляхом отримання значного для підприємства чистого прибутку.

За таких обставин, надаючи правову оцінку доводам податкового органу щодо наявності у ТОВ "Артеміда" або у контрагента за спірним договором умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а відтак і щодо наявності підстав для застосування санкцій, встановлених статтею 208 ГК України, судами допущено помилкове тлумачення застосованих норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Артеміда» задовольнити.

Скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року у справі №2а-8983/11/1370.

Постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписРибченко А.О. підписФедоров М.О.

Постанова складена у повному обсязі 24.01.2014р.