Ухвала

від 04.02.2014 по справі 9/5027/247/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"04" лютого 2014 р. справа № 9/5027/247/2011

За позовом дочірнього підприємства "Явсон - Чернівці" м. Чернівці

до відповідача - Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чернівецька міська рада м. Чернівці

про стягнення заборгованості в сумі 1195854,34 грн.

Cуддя І.В.Скрипничук

представники:

від позивача - Тугай І.М., довіреність № 03 від 03.09.2013

від відповідача - Гушул М.В., Танчук В.І.

від третьої особи - Баланецький О.Д., довіреність № 01/02-18/1174 від 19.11.2013

СУТЬ СПОРУ : Рішенням господарського суду Чернівецької області від 29.01.2013 року задоволено частково позов ДП «Явсон-Чернівці» та стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 528260 грн. основного боргу, 5282,60 грн. державного мита та 128,82 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 226397 грн. відмовлено. В частині стягнення 213066,52 грн. пені провадження у справі припинено.

На виконання вищевказаного рішення 15.02.2013 року видано наказ.

Ухвалою суду від 17.09.2013 року, залишеною без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року, відстрочено виконання рішення суду до 17.01.2014 року.

19.12.2013 року від Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради (боржник) надійшла заява про роз'яснення ухвали суду від 17.09.2013 року, в якій відповідач просив суд роз'яснити:

- чи вправі на підставі рішення суду від 29.01.2013 року Департамент самостійно у добровільному порядку перерахувати кошти позивачу без пред'явлення судового наказу?;

- чи вправі департамент здійснити перерахунок коштів на користь позивача згідно рішення суду від 29.01.2013 року незважаючи на наявність ухвали суду від 17.09.2013 року про відстрочку виконання рішення?;

- чи є обов'язком здійснення перерахунку коштів з рахунків департаменту у розмірі, що визначено рішенням суду від 29.01.2013 року за відповідною заявою департаменту при наявності ухвали від 17.09.2013 року про відстрочку виконання рішення органами казначейської служби?

Ухвалою суду від 26.12.2013 року роз'яснено ухвалу господарського суду Чернівецької області від 17.09.2013 року та зазначено, що Департамент житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради вправі здійснити перерахунок коштів на користь дочірнього підприємства "Явсон - Чернівці" згідно рішення суду від 29.01.2013 року незважаючи на відстрочку виконання рішення суду до 17.01.2014 року.

17.01.2014 року від відповідача надійшла повторно заява про відстрочку виконання рішення суду до 01.04.2014 року.

Ухвалою від 17.01.2014 розгляд заяви про відстрочку виконання рішення призначено на 27.01.2014.

Розпорядженням від 27.01.2014 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ розгляд даної заяви передано до провадження судді Скрипничука І.В.

Ухвалою суду від 27.01.2014 розгляд заяви про відстрочку виконання рішення відкладено на 04.02.2014.

Позивач (стягувач) заперечив щодо відстрочення виконання рішення, мотивуючи тим, що відповідач (боржник) не вчинив жодних дій по погашенню заборгованості перед позивачем, умисно затягує виконання рішення суду, що свідчить про його недобросовісність.

Розглянувши заяву про відстрочення виконання рішення суду від 20.01.2013, з'ясувавши фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Так, відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи , може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктом 7. 2 Постанови Пленуму ВГС України від 17.10.2012 року №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З урахуванням вищевказаного суд вважає, що стаття 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити чи відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Згідно статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Одночасно, в Постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року № 3-28гс12 викладено позицію, що відсутність бюджетних коштів на реєстраційному рахунку боржника та відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність останнього і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, що узгоджується з положенням частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та відповідає висновку Європейського суду з прав людини, викладеному у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (рішення від 18 жовтня 2005 року).

Отже, з урахуванням вище викладеного, суд зазначає, що відсутність в міському бюджеті коштів на погашення боргу перед позивачем за умови ухилення від розрахунку з ним за роботи, виконані ще у грудні 2008 року , не може бути підставою для відстрочення виконання рішення суду. При цьому суд зауважує, що з аналогічних мотивів виконання рішення вже відстрочувалось.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган (ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

У справі «Федоренко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

В ракурсі вищевикладеного суд зазначає, що безумовно незаконні дії Управління Державної казначейської служби України в м. Чернівцях, які полягають в безпідставному ухиленні від здійснення перерахунку коштів позивачу, не лише позбавили відповідача можливості добровільно виконати рішення суду, але й призвели до порушення права позивача на отримання коштів за виконані понад 5 років тому роботи, сподівання на які в розумінні Європейського суду з прав людини є майном позивача.

Як наслідок, суд зауважує, що з моменту набрання рішенням суду законної сили боржник не був позбавлений можливості внести відповідні зміни до бюджету чи планів фінансування та в добровільному порядку розрахуватись з позивачем.

Натомість, таке рішення виконавчим комітетом Чернівецької міської ради ухвалено лише в жовтні 2013 року, тобто через 7 місяців з моменту набрання рішенням суду законної.

У свою чергу, з незрозумілих суду причин відповідач ще протягом 1,5 місяці не звертався до органу казначейства про перерахунок коштів.

Більш того, отримавши первинну відмову у здійсненні перерахунку 28.11.2013 року відповідач звернувся до суду із заявою про роз'яснення ухвали лише 19.12.2013 року, тобто через 20 днів, хоча зобов'язаний був це зробити негайно.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку є умисне ухилення відповідача від виконання рішення суду та підтверджує ступінь його вини в даній ситуації, що також є підставою для відмови у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду відмовити.

Суддя І.В. Скрипничук