Рішення

від 04.02.2014 по справі 922/2717/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р.Справа № 922/2717/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ", м. Харків про стягнення 38305,50 грн. за участю представників сторін:

позивача - Чірік І.О., за довіреністю № юр-890/д від 20.12.2013 року;

відповідача - Баландін Л.Л., за довіреністю від 08.01.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" про стягнення штрафу у розмірі 42655,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.07.2013 року у справі № 922/2717/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 38305,50 грн. штрафу та 1545,04 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

16.09.2013 року постановою Харківського апеляційного господарського суду по справі № 922/2717/13 рішення господарського суду Харківської області від 29.07.2013 року залишено без змін.

02.10.2013 року господарським судом Харківської області на виконання рішення суду від 29.07.2013 року було видано відповідний наказ.

20.11.2013 року постановою Вищого господарського суду України по справі № 922/2717/13 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" було задоволено повністю. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 року та рішення господарського суду Харківської області від 29.07.2013 року скасовано. Справу № 922/2717/13 передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

05.12.2013 року згідно витягу автоматизованої системи документообігу суду справу було призначено для розгляду судді Добрелі Н.С.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.12.2013 року призначено розгляд справи № 922/2717/13 до розгляду у судовому засіданні на 09.01.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 27.12.2013 року від представника позивача надійшли письмові пояснення (вх. № 48709) з урахуванням приписів постанови ВГСУ від 20.11.2013 року. В своїх поясненнях позивач зазначає про те, що договором не передбачено можливості односторонньої зміни договору сторонами в частині ціни, дана заявка не є офертою, оскільки не є пропозицією укласти новий договір, а її зміст свідчить, що така направлена на виконання саме додатку від 15.06.2012 року до договору № 20/2133-МТР від 15.06.2012 року, що свідчить про дотримання позивачем умов п. 3.3.1 договору в частині надання згоди про готовність прийняти товар. Такої ж позиції дотримується і Харківський апеляційний господарський суд, який в постанові від 16.09.2013 року встановив, що посилання відповідача на те, що позивач цією заявкою в односторонньому порядку змінив умови договору в частині ціни товару є безпідставними. Отже, позивач вважає, що при укладенні договору № 20/2133-МТР позивач та відповідач досягли згоди щодо усіх істотних умов для договору даного виду ,зокрема, й щодо ціни.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 08.01.2014 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 97). У своїх запереченнях відповідач вказує на те, що враховуючи тривале невиконання позивачем прийнятих договірних зобов"язань, повну бездіяльність позивача в наданні належним чином оформлених документів про отримання частково поставленого товару та відповідно до ст.ст. 538, 610, 611, 615, ч. 4 ст. 692 ЦК України, відповідачем було прийнято рішення про повну відмову від свого зобов"язання за договором № 20/2233-МТР, про що позивач був проінформований повідомленням за вих. № 25/5 від 25.10.2012 року. Крім того, відповідач зазначає про те, що враховуючи змінену ціну товару, а також те, що заявка позивача підписана особою з невизначеними повноваженнями, така заявка не може вважатися належним виконанням позивачем п. 3.3.1 договору в наданні згоди про готовність до прийняття товару та вимог ч. 2 ст. 689 ЦК України. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.01.2014 року розгляд справи було відкладено на 21.01.2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.01.2014 року розгляд справи було відкладено на 04.02.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 31.01.2014 року від представника відповідача супровідним листом (вх. № 3332) надійшла копія витягу з журналу вихідної кореспонденції.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 03.02.2014 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі (вх. № 3471).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 04.02.2014 року представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 3791), в якій просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 38305,50 грн. та 1545,04 грн. судового збору.

Cуд, дослідивши уточнення до позовної заяви, зазначає, що як вбачається зі змісту вказаної заяви дане уточнення стосується зменшення позовних вимог, у зв`язку з чим, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приймаючи до уваги п.6 Інформаційного листа від 14.08.2007 року №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, чи вправі позивач частково відмовитись від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог.

Відповідно до п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 передбачено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь - якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Як вбачається зі змісту наданої заяви позивача вона подана у відповідності до ст. 22 ГПК України та підписана представником позивача Чіріком І.О. що діє на підставі довіреності №юр-890/д від 20.12.13 р. ця довіреність підписана в.о. Голови Правління ПАТ "Укрнафта" В.М. Пустоваровим.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2014 року позовні вимоги підтримав повністю, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.2014 року проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

15.06.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (продавець) та публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №20/2133-МТР, згідно умов якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі "товар", відповідно до додатку, що є його невід ємною частиною. Номенклатура та кількість товару повинні відповідати додатку (п.2.1.). Якість товару підтверджується наявністю сертифіката якості виробника і повинна відповідати Держстандартам, технічним або іншим умовам (п.2.2.). Умови поставки товару, перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в додатку, що є його невід'ємною частиною (п.3.1. договору).

Згідно п.1 додатку від 15.06.2012р. до договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р. (а.с.11) загальна вартість товару, що поставляється, складає 284370,00грн.

Відповідно до специфікації до договору, п.2., поставка товару мала відбутися на умовах DDP (назва місця призначення, за рахунок постачальника).

Пунктом 3 додатку встановлено, що термін постачання 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки.

Пунктом 3.3.1. договору встановлено, що відвантаження товару проводиться лише після отримання згоди покупця про готовність до прийняття товару.

19.07.2012р. позивач направив відповідачу заявку на поставку товару, оформлену листом №20-02-12/867(а.с.12), яка отримана відповідачем 31.08.2012р. (а.с.14).

Як вбачається із вказаної заявки, в ній позивач повідомив про надання згоди на поставку товару, перелік якого повністю співпадає з товаром, визначеним сторонами в додатку від 15.06.2012р. до договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р., а її підписано тією ж повноважною особою на підставі довіреності, що і договір.

Суд зазначає, що договором не передбачено можливості односторонньої зміни договору сторонами в частині ціни, дана заявка не є офертою, оскільки не є пропозицією укласти новий договір, а її зміст свідчить, що така направлена на виконання саме додатку від 15.06.2012р. договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р., що свідчить про дотримання позивачем умов п.3.3.1 договору в частині надання згоди про готовність прийняти товар.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як слідує з матеріалів справи, термін постачання товару - 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки, а відтак, з врахуванням того, що заявка отримана відповідачем 31.08.2013р., товар мав бути поставлений не пізніше 01.10.2013р.

Згідно п. 8.7. Договору за порушення терміну поставки або недопоставки товару продавець виплачує неустойку в розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно додатку товару.

За твердженнями позивача, відповідач не виконав зобов'язання по поставці товару, а тому має нести відповідальність у відповідності до п. 8.7. договору у вигляді штрафу в розмірі 38305,50грн., у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що прострочення поставки товару відбулося не з вини відповідача, оскільки позивач не надав згоду на отримання товару відповідно до п.3.3.1. договору разом з належним чином оформленими довіреностями, з огляду на те, що у направленій останнім заявці зазначені ціни, які взагалі не відповідають підписаному договору, тому відповідач розцінив її як пропозицію на зміну договору і вчинення відповідачем дій - відвантаження товару свідчило б про прийняття пропозиції. Також зазначив, що саме позивач неправомірно відмовився приймати поставлений товар, а вимоги відповідача щодо надання належним чином оформлених довіреностей ігнорувалися, оскільки на виконання договору до вказаної заявки відповідач 07.08.2012р. направив 2 ободи АК-60.03.01.080 разом із документами на товар, що також підтверджується листом позивача вих..№20-02-1020 від 22.08.2012р., проте останній з надуманих причин відмовився здійснювати прийняття вказаного товару та його оплати, в зв'язку з чим відповідач вивіз з НГВУ «Охтирканафтогаз» поставлені ободи та відмовився від свого зобов'язання за договором №20/2299-МТР від 15.06.2012р., направивши повідомлення від 25.10.2012р. №25/5.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як вбачається з матеріалів справи в Постанові Вищого господарського суду України від 20.11.2013 року по справі № 922/2717/13, зазначено, що суду першої інстанції при новому розгляді справи слід дослідити та встановити обставини, чи мало місце зміна позивачем умов договору від 15.06.2012 року № 20/2133-МТР купівлі - продажу щодо ціни поставляємої продукції у зв"язку з поданою позивачем заявкою від 19.07.2012 року та здійсненою відповідачем саме згідно цієї заявки частини продукції. Встановивши та дослідивши ці обставини, має бути визначена узгоджена сторонами ціна продукції за договором, з суми якої, в свою чергу, може визначатись сума штрафних санкцій відповідно до умов п. 8.7 цього договору.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України в постанові від 20.11.2013 року по справі №922/2717/13 суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на відсутність обов"язку останнього здійснювати поставку товару за спірним договором № 20/2133-МТР, у зв"язку з надісланням на адресу позивача листа про розходження цін в листі - повідомленні № 20-02-12/867 від 19.07.2012 року, вищезазначені посилання відповідача спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Згідно п. 3 додатку до договору, позивач листом № 20-02-12/867 від 19.07.2012 року надав письмову заявку відповідачу на поставку продукції з переліком та кількістю необхідних МТР. Перелік та кількість вказаних в заявці МТР повністю відповідають додатку до договору.

Як вбачається з умов, укладеного між сторонами договору, сторонами не було визначено спеціальної форми щодо оформлення заявки на поставку товару.

Вищезазначена заявка позивача була прийнята відповідачем 31.08.2012 року, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення.

За твердженням відповідача 30.08.2012 року ним було направлено на адресу позивача факсове повідомлення про розходження цін визначених у заявці та додатку до договору, а тому у відповідача не існувало обов"язку здійснювати поставку товару за договором з моменту надсилання цього повідомлення.

Всупереч цьому, відповідач не надав належних доказів надіслання позивачу відповідного листа, а саме опис вкладення та чек, натомість надав лише книгу реєстрації вихідної кореспонденції відповідача.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно норм ст. 632 цього ж кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Також нормами ч. 1 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 654 цього кодексу зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки, умовами укладеного між сторонами договору не передбачено можливості односторонньої зміни договору сторонами в частині ціни, заявка позивача № 20-02-12/867 від 19.07.2012 року не є офертою, оскільки не є пропозицією укласти новий договір, а її зміст свідчить, що вона направлена на виконання саме додатку від 15.06.2012 року договору 15.06.2012 року № 20/2133-МТР, що в свою чергу свідчить про дотримання позивачем умов п. 3.3.1 договору в частині надання згоди про готовність прийняти товар.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не було змінено умов договору від 15.06.2012 року № 20/2133-МТР купівлі - продажу щодо ціни поставляємої продукції у зв"язку з поданою позивачем заявкою від 19.07.2012 року та здійсненою відповідачем саме згідно цієї заявки частини продукції.

Щодо визначення розміру штрафних санкцій відповідно до умов п. 8.7, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, та не заперечується позивачем і відповідачем, що останнім до надання заявки позивачем на виконання умов договору №20/2133-МТР від 15.06.2012р. було поставлено два ободи АК-60.03.01.080, вартість яких згідно додатку становить 29000,00грн.

Таким чином, відповідач фактично не здійснив поставку товару (недопоставив) на загальну суму 255370,00грн.

Неналежне виконання відповідачем умов договору в частині поставки товару в повному обсязі є підставою для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 8.7. Договору, відповідно до якого, за порушення терміну поставки або недопоставки товару продавець виплачує неустойку в розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно додатку товару, що становить 38305,50грн., оскільки відповідач недопоставив товар на загальну суму 255370,00 грн.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку не довів виконання ним зобов'язань по поставці товару позивачу згідно заявки на поставку товару, оформлену листом №20-02-12/867, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 38305,50грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст.ст. 41, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 525, 526, 610, 612, 628, 629, 632, 653, 654,655 Цивільного кодексу України, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" (61010, місто Харків, вул. Примакова, 40/42, р/р 26001300727 в АТ Банк "Меркурій" м. Харків, МФО 351663, код ЄДРПОУ 31339824) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, 3-5, р/р 26009050006252 в ПАТ КБ "Приват Банк" м. Дніпропетровськ, МФО 305299, код ЄДРПОУ 00135390) 38305,50 грн. штрафних санкцій та 1720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.02.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/2717/13