Постанова

від 04.02.2014 по справі 921/368/13-г/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. Справа № 921/368/13-г/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону

України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів,

№ 05/2-305 вих-13 від 12.07.2013р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р.

у справі № 921/368/13-г/18

за позовом: Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за

додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів, в інтересах держави в особі

органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних

відносинах Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача 1: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ

до відповідача 2: Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, м. Тернопіль

до відповідача 3: Приватного акціонерного товариства "Київстар", м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Фонд Державного майна України, м. Київ

2.Регіональне відділення Фонду Державного майна України по

Тернопільській області, м. Тернопіль

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Менс ЛТД", м. Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р. укладеного між

концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_2.; витребування від приватного акціонерного товариства "Київстар" майна

(нежитлову будівлю), що знаходиться по АДРЕСА_1, яке

вибуло з володіння не з волі його власника

за участю представників сторін:

від прокуратури: Покора К.В. прокурор (посвідчення №б/ н від 01.11.2012 року)

від позивача: Свідерський Р.О. (довіреність № 220/759/д від 28.11.2013 року)

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: ОСОБА_3. - представник (довіреність б/н від 25.07.2013р.)

від відповідача 3: Пшевлоцький Ю.М. - представник (довіреність № 8 від 18.01.2013р.)

Шумський Н.М. - представник (довіреність №543 від 02.09.2013 р.)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

від третьої особи 3: не з'явився

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2013р. у складі колегії: головуючого судді Новосад Д.Ф, суддів Гриців В.М., Данко Л.С. апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Новосад Д.Ф., згідно розпорядження в.о. керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду № 154 від 07.10.2013р. справу № 921/368/13-г/18 передано на повторний автоматичний розподіл. Після повторного автоматичного розподілу справу № 921/368/13-г/18 передано на розгляд судді - доповідачу Мельник Г.І. Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 921/368/13-г/18 Господарського суду Тернопільської області введено суддів Кузя В.Л. та Михалюк О.В. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці та зайнятістю судді Кузя В.Л. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 року у склад колегії для розгляду даної справи замість суддів Кузя В.Л. та Михалюк О.В. введено - суддів Новосад Д.Ф. та Данко Л.С. У зв'язку із зайнятістю судді Данко Л.С. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року у склад колегії для розгляду даної справи замість судді Данко Л.С. введено - суддю Михалюк О.В. У зв'язку із зайнятістю судді Новосад Д.Ф. в іншому судовому засіданні, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року у склад колегії для розгляду даної справи замість судді Новосад Д.Ф. введено - суддю Плотніцького Б.Д.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 року у справі № 921/368/13-г/18 (колегія суддів: головуючий суддя Охотницька Н.В., судді Гевко В.Л., Хома С.О.) в позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що спірний договір купівлі-продажу не суперечить законодавчим актам, підписаний уповноваженими представниками відповідача-1 та відповідача-2, за наявності відповідного дозволу Міністерства оборони України. При цьому, факт відкликання 12.02.2005р. Міністром оборони України довіреності від 04.10.2004р. №220/2071, виданої ОСОБА_4, за якою останній мав право від імені Міністерства оборони України надавати підприємствам військової торгівлі висновки (дозволи) на відчуження майна, не має наслідку визнання недійснісним дозволу від №140/3/1369/17 від 18 жовтня 2004 року на відчуження майна за спірним договором, оскільки такий наданий в межах дії довіреності. Щодо клопотання відповідача-2 про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку, що продавцем не було дотримано порядку погодження відчуження майна Фондом Державного майна України, а підстав визнати поважними причини пропуску строків позовної давності не встановлено, тому суд відмовив у визнанні недійсним договору купівлі-продажу майна за спливом строків звернення до суду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 05/2-305 вих-13 від 12.07.2013р., в якій просить рішення господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013 року у справі № 921/368/13-г/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що Міністерство оборони України не надавало директору концерну «Військторгсервіс» довіреності та дозволу на відчуження нежитлового приміщення комбінату побутового обслуговування, а тому вважає, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним. При цьому, зазначає, що довіреність від 04.10.2004 року вих. № 220/2071 видана ОСОБА_4 як начальнику головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України припинила свою чинність відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 248 ЦК України.

Разом з тим, скаржник зазначає, що філією «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» з порушенням встановленого законодавством порядку та за відсутності необхідного обсягу дієздатності на підставі оспорюваного договору здійснено відчуження нерухомого державного майна. А також вважає, що нерухоме майно - приміщення комбінату побутового обслуговування вибуло з володіння власника не з його волі, що відповідно до приписів ст. 330 ЦК України унеможливлює законне набуття добросовісним набувачем права власності на спірне майно та на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України підлягає поверненню Міністерству оборони України в особі концерну «Військторгсервіс».

Також, скаржник вважає, що суд безпідставно дійшов до висновку, що оспорюваний договір укладено за згодою Міністерства оборони України.

Скаржник вказує на те, що судом залишено поза увагою положення законодавства України, яким регулюється порядок відчуження державного нерухомого майна. Зокрема, покликається на п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року № 803, відповідно до якого рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

Крім цього, в підтвердження апеляційних вимог скаржник покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано дійшов до висновку, що прокурором та позивачем порушено процесуальний строк звернення до суду з позовом.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Приватне акціонерне товариство «Київстар» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та вважає, що рішення суду першої інстанції було прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відтак просить залишити рішення господарського суду Тернопільської області у справі №921/368/13-г/18 від 26.06.2013р. без змін, а скаргу без задоволення.

Також, скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, СПД ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить рішення господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім цього, скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Регіональне відділення фонду Державного майна України по Тернопільській області також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує доводи скаржника, вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою положення законодавства України, яким регулюється порядок відчуження державного нерухомого майна та просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. та ухвалити нове рішення, яким задоволити апеляційну скаргу.

В дане судове засідання прибули прокурор, представники позивача, відповідача 2 та відповідача 3, проте, відповідач 1 та треті особи явки уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2014р.

Враховуючи ту обставину, що учасники судового процесу належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача 1 та третіх осіб.

У зв'язку із зміною колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду розгляд справи розпочато спочатку.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. у справі №921/368/13-г/18 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 04 жовтня 2004 року Міністерством оборони України видана довіреність № 220/2071 строком дії до 01.10.2007р., якою Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України уповноважує начальника головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України з усіма правами, наданими законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень суду з питань управління майном і діяльністю підприємств (установ військової торгівлі, що належать до сфери управління Міністерства оборони України). Для виконання представницьких функцій та наданих повноважень начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4, серед іншого, надано право на надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання (т. 1 а.с. 22).

18 жовтня 2004 року начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4. на підставі повноважень, наданих йому довіреністю Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", у тому числі на відчуження нежитлової будівлі комбінату побутового обслуговування (АДРЕСА_1) загальною площею 1090,7м.кв.

Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47 (т. 1 а.с. 26-27) припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (пункти 1, 2 наказу).

Поряд з цим, наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року № 135 (т. 1 а.с. 24-25) припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну "Військторгсервіс", який визначений правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (пункти 1, 2 наказу).

З матеріалів справи встановлено, що 05.06.2008р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" проведено аукціон з продажу нежитлової будівлі комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до Протоколу № 787-н право на укладання договору купівлі-продажу об`єктів ЛОТ - нежитлова будівля комбінату побутового обслуговування, загальною площею 1090,7 кв.м., що належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, отримав ОСОБА_2, одержувач коштів - РМУТМБ "Прайс"; остаточна ціна - 1 180 072,80 грн. (т. 1 а.с. 75).

В подальшому, 03.09.2008р. між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007 р. (зареєстрована в реєстрі за №4165) (Продавець) та громадянином України ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлового приміщення) (т. 1 а.с. 21), відповідно до умов якого, Продавець на підставі протоколу №787-н про хід публічних торгів на Рівненській міжрегіональній універсальній товарно-майновій біржі "Прайс" від 05.06.2008р. відчужив на користь та у власність Покупця за плату нежитлову будівлю комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п. 2. Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.09.2008 року, вказане відчуження нерухомого майна, що знаходиться на балансі філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну "Військторгсервіс", здійснене на підставі дозволу Головного управління торгівлі тилу Міністерства борони України від 18.10.2004 р. №140/3/1369/17.

Документальними доказами у справі встановлено, що рішенням постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008р. у справі № 10/08 (т. 1 а.с. 46-50) визнано чинним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.09.2008р., укладений між концерном "Військторгсервіс" та громадянином України ОСОБА_2; визнано за громадянином України ОСОБА_2 право власності на об'єкт нерухомості - триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою Рівненського міського суду від 08.10.2008р. у справі № 6-327/08 на підставі зазначеного вище рішення постійно діючого третейського суду при Рівненській міжрегіональній агропромисловій біржі "Прайс-Агро" від 19.09.2008 р. видано виконавчий лист № 6-327/08 (т. 1 а.с. 51).

Таким чином, на підставі правовстановлюючих документів - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.09.2008р. та вищевказаних рішень судів, 17.10.2008 р. міське бюро технічної інвентаризації м. Тернополя зареєструвало за ОСОБА_2 право власності на придбане нерухоме майно.

В подальшому, 29.10.2008р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕНС» ЛТД (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (т. 1 а.с. 28), відповідно до умов якого, Продавець передає майно - триповерхову будівлю комбінату побутового обслуговування літ. А, загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - у власність Покупцю, а Покупець приймає майно і сплачує за нього грошову суму у розмірі 1 200 000,00 грн. Даний Договір нотаріально посвідчений 29.10.2008р. приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 8829.

Також, встановлено, що 23.12.2008р. між Товариство з обмеженою відповідальністю "Менс ЛТД" (Продавець) та Приватним акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем.» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1 а.с. 29-31), відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити вартість об'єкту нерухомого майна, яким є триповерхова будівля комбінату побутового обслуговування літ. А, розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1090,7 кв.м. Даний Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 10887.

Таким чином, на підставі вищевказаних правовстановлюючих документів 30.12.2008р. міське бюро технічної інвентаризації м. Тернополя здійснило реєстрацію права власності на придбане вищевказане нерухоме майно за ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." (т. 2 а.с. 12).

Як встановлено судом та вже зазначалося, вказане вище відчуження нерухомого майна, що знаходилось на балансі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторсервіс" здійснено на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі ОСОБА_4 № 140/6/1626/19 від 18.10.2004 року, виданого на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 року № 220/2071.

У заявлених вимогах Львівський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерство оборони України, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03.09.2008р. та витребувати спірне майно у добросовісного набувача - ПрАТ "Київстар", посилаючись на ст. 388 ЦК України, як майно, що вибуло з володіння власника не з його волі.

В обґрунтування позовної заяви прокурор покликається на те, що спірне нерухоме майно є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс". Прокурор зазначає, що в порушення норм законодавства нерухомість була відчужена за відсутності дозволу (згоди) Міністерства оборони України та погодження з Фондом державного майна України. Прокурор також звертає увагу, що довіреність Міністра оборони України від 04.10.2004р. № 220/2071, що видана начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4 втратила свою чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а довіреність директора Концерну "Військторгсервіс", що видана начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування, не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна, тому спірний Договір підлягає визнанню недійсним.

Суд апеляційної інстанції вважає дані вимоги безпідставними та не підтвердженими матеріалами справи, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_2, а в подальшому між ОСОБА_2 та ТзОВ «Менс ЛТД», а також між ТзОВ «Менс ЛТД» та ПрАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 658 ЦК України, за договором купівлі-продажу право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

У відповідності до ч. 5 ст. 656 ЦК України особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Частинами 2, 3 ст. 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Право розпорядження майном, належить власникові (ст. 317 ЦК України).

Приписами ст. 74, 136 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Відповідно до ст.ст. 3, 4, 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Управління об'єктами державної власності здійснюють, крім цього, міністерства та інші органи виконавчої влади. Об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає порядок відчуження об'єктів державної власності.

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання апелянта на недотримання п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, відповідно до якого рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до п. 6. Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.

Згідно з п. 8. Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року № 803, рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Отже, з 06 червня 2007 року діють правила про те, що суб'єкт управління майном вправі був приймати рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна лише за погодженням з Фондом державного майна.

Таким чином, рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення комбінату побутового обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було прийнято до затвердження у 2007 році Кабінетом Міністрів України Порядку відчуження об'єктів державної власності, коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України.

А саме, таке рішення було прийнято 18 жовтня 2004 року, коли начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування", у тому числі на відчуження нежитлового приміщення комбінату побутового обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 При цьому в даному дозволі строк дії не вказаний, а його чинність пов'язана із вчиненням конкретної дії із настанням правових наслідків у вигляді реалізації спірного приміщення.

Отже, дозвіл на відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення комбінату побутового обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нерухомого відповідає вимогам діючого на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України, що підпорядковані Головному управлінню торгівлі Тилу Міністерства оборони України, на відчуження основних засобів.

У відповідності до чинних на 2004-2008 р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21.08.1997 р. (пп.(ж) п.3 ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 р. (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна.

Пунктом 1.1. Статуту концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005р. №358, визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (т. 1 а.с. 52-73).

Здійснюючи право господарського відання, концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.п. 7.3., 7.5. Статуту).

Як встановлено судом першої інстанції, нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс". Отже, зважаючи на це, відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 03.09.2008 р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном, повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Фондом державного майна України.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею, шляхом вчинення договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., але з порушенням порядку відчуження державного майна, а саме ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8 постанови Кабінету міністрів України від 06.06.2007р. № 803, оскільки продавцем не було дотримано порядку погодження відчуження майна Фондом Державного майна України, що є необхідним для відчуження державного майна.

Доказом надання Міністерством оборони України, як власником майна, згоди/дозволу на відчуження нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 є лист від 18 жовтня 2004 року, про надання дозволу на відчуження, начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04 жовтня 2004 року. Дозвіл на відчуження був наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

На підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин. При цьому, Концерн "Військторгсервіс" діяв, як правонаступник державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", яке до цього було правонаступником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відтак, необґрунтованим є посилання прокурора на ту обставину, що 12 лютого 2005 року, у зв'язку із окремим дорученням Міністра оборони України Гриценка А.С. № 1235/з про скасування виданих раніше довіреностей, в т.ч. і ОСОБА_4 щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ, повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04 жовтня 2004 року № 220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу №140/3/1369/17 від 18 жовтня 2004 року, та відповідно відсутність згоди Міністерства оборони України на його відчуження.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Статтею 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників.

Отже, припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у вигляді втрати чинності, виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування, дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.

З вищенаведеного слідує, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України ОСОБА_4., видаючи 18 жовтня 2004 року від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл № 140/3/1369/17 державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження закріпленого за підприємством на праві господарського відання нежитлового приміщення комбінату побутового обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, діяв у межах наданих йому повноважень на підставі довіреності № 220/2071, виданої Міністром оборони України.

При цьому, доводи апеляційної скарги в частині покликання прокурора на те, що 31.01.2006р. у зв'язку з реорганізацією Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України в Концерн "Військторгсервіс" вищезгадана довіреність втратила свою чинність, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного однієї юридичної особи до іншої.

Згідно з п. 5.2. Статуту Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005 р. № 358 (т. 1 а.с. 52-73), Концерн "Військторгсервіс" є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 3.5. Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання.

Пунктом 4.4. Статуту Концерну "Військторгсервіс" визначено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам.

Таким чином, враховуючи повноваження генерального директора Концерну "Військторгсервіс" ОСОБА_4, нотаріально посвідчена довіреність від 12.09.2007р. була видана директору філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" даного концерну Свідерському Г.М. на право укладення від імені Концерну "Військторгсервіс" будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Крім цього, пунктом 2. Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Приписами п. 7. Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Слід також зазначити, що у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", а саме п.3.4. припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас, саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Окрім цього, посилаючись у апеляційній скарі на вчинення правочину за межами своєї дієздатності, прокурором не враховано, що у відповідності до ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як зазначено у п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З документальних доказів у справі встановлено, що Міністерство оборони України схвалило спірний правочин, в тому числі, шляхом прийняття грошових коштів за договором купівлі-продажу від ОСОБА_2 (факт надходження коштів на рахунок позивача прокурором не оспорюється).

З огляду на викладене, належних доказів наявності передбачених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р. суду надано не було, а оспорюваний правочин вчинено при наявності: 1) дозволу Міністерства оборони України №140/3/1369/17 від 18.10.2004р., що наданий начальником головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (правонаступником якого є концерн "Військторгсервіс") на відчуження військового майна, яке є предметом спірного договору; 2) розпорядження Кабінету Міністрів України №299-р від 26.07.2001р. про відчуження нерухомого військового майна, яке є предметом спірного договору; 3) належним чином виданої довіреності від 12.09.2007р., якою генеральний директор Концерну уповноважив директора філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" здійснити продаж майна.

Поряд з цим, судом враховано, що при укладенні договору купівлі-продажу від 03.09.2008 року не було дотримано порядку погодження відчуження майна Фондом Державного майна України.

З огляду на викладене, в сукупності, щодо твердження скаржника про безпідставність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем пропущено процесуальний строк звернення до суду з позовом, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за необхідне врахувати наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участі держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.

Пунктом п. 5.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2010р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням позовної давності у спорах, що виникають у зв'язку з визнанням недійсними правочинів (господарських договорів), господарським судам слід враховувати викладене в пункті 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)".

Відповідно до п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними правочинів (господарських договорів)", щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу укладений 03.09.2008р. між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М. та громадянином України ОСОБА_2 за згодою/волею власника такого майна - Міністерства оборони України, яка викладена у дозволі № 140/3/1369/17 від 18.10.2004 р. (п. 2. Договору), тому слід вважати, що Міністерство оборони України знало про факт відчуження концерном "Військторгсервіс" нерухомого майна з дати укладення договору - 03.09.2008р.

Таким чином і перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р., укладеного між концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_2 слід обчислювати починаючи із 03.09.2008р.

Крім цього, у судовому засіданні Господарського суду Тернопільської області 26.06.2013р. (формуляр (протокол) судового засідання т. 2 а.с. 49-50) представник Міністерства оборони України пояснив суду про те, що Міністерству оборони України було відомо про укладення спірного договору купівлі-продажу від 03.09.2008р.

Одночасно, перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що як прокурору так і позивачу про незаконність укладення оспорюваного договору вперше стало відомо лише після проведеної прокуратурою Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері перевірки у 2011 році, судовою колегією встановлено наступне.

З документальних доказів у справі вбачається, що 02.09.2009 року військова прокуратура Західного регіону України надіслала начальнику філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" Свідерському Г.М. запит № 6/2154, з вимогою надати до 10.09.2009р. перелік об'єктів нерухомого майна, реалізованого філією впродовж 2008-2009 років та лист відповідь №842 від 21.09.2009 р. із переліком запитуваного майна, реалізованого філією "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс" впродовж 2008-2009 років, серед яких і нежитлова будівля комбінату побутового обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Крім цього, прокурором надавалися пояснення про те, що ним був поданий позов з аналогічних обставин до Тернопільського міськрайонного суду у 2012 році, провадження з якого було закрите ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 09.10.2012 р.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до п. 4.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК України. Тому, якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Крім того, відповідно до інформації розміщеної (поширеної) в численних публікаціях засобів масової інформації за 2009-2010р.р. про діяльність та результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності концерну "Військторгсервіс" за період з 01.01.2007р. по 31.01.2009р., де Головне управління Контрольно-ревізійної служби України повідомило Міністерство оборони України про численні порушення та недоліки в управлінні діяльністю підпорядкованих Концерну «Військторгсервіс» державних підприємств, зокрема посилання на електронні ресурси:

http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/59750 ; http://www.pravda.com.ua/news/2009/07/16/4098665/view_print/;

http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/56505 , та ін.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. № 18 передбачено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім цього, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі "Олександр Волков проти України", суд постановив, що строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми. Також, суд постановив, що процесуальні норми направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що прокурором та позивачем при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності, не наведено доводів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, при цьому, і не зазначено про можливість існування таких причин. Таким чином, доводи чи докази щодо існування причин, які б могли бути визнані судом як поважні причини пропуску строку позовної давності у матеріалах справи відсутні. Відтак, беручи до уваги клопотання відповідача 2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.09.2008р. укладеного між концерном "Військторгсервіс" та суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_2 з підстав пропуску позивачем - Міністерством оборони України та прокурором військової прокуратури Західного регіону України строку позовної давності.

Поряд з цим, оцінюючи вимогу прокурора про витребування від приватного акціонерного товариства "Київстар" майна (нежитлову будівлю), що знаходиться по АДРЕСА_1, яке вибуло з володіння не з волі його власника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України за загальним правилом право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 658 ЦК України якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У відповідності до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім цього, листом Верховного Суду України від 01.04.2012р. передбачено, що у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1 - 3 зазначеної статті). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК України.

Як вже зазначалося вище, спірний договір купівлі-продажу від 03.09.2008р. був укладений з порушенням вимог законодавства України щодо порядку відчуження об'єктів державної власності. Нерухоме майно - нежитлова будівля комбінату побутового обслуговування загальною площею 1090,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було відчужене розпорядником майна - Концерном Військторгсервіс" за згодою/волею власника такого майна - Міністерства оборони України (дозвіл № 140/3/1369/17 від 18.10.2004р.). На підставі вказаного дозволу Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України від 18.10.2004 р. №140/3/1369/17 було здійснене відчуження нерухомого майна, про що зазначено і у п. 2 договору купівлі-продажу від 03.09.2008р. Будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу встановлено не було.

При цьому, суду не подано належних та допустимих доказів скасування чи відкликання дозволу від 18.10.2004 р. №140/3/1369/17 Міністерством оборони України.

З врахуванням викладенено, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно абз. 2 п. 2 Висновків Верховного суду України, прийнятих 01.03.2013р. за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України, за II півріччя 2012р. у речово-правових відносинах не застосовуються способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок Господарського суду Тернопільської області про те, що у діях власника майна (Міністерства оборони України) наявна воля на передачу цього майна, що в свою чергу виключає можливість його витребування від добросовісного набувача приватного акціонерного товариства "Київстар". Відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

З огляду на викладене та враховуючи матеріали справи, колегія суддів вважає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Враховуючи наведене, судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.06.2013р. у справі № 921/368/13-г/18 залишити без змін, апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Львів, № 05/2-305 вих-13 від 12.07.2013р. - без задоволення.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, просп. Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 07832465) в доход Державного бюджету України 34 983,50 грн. (тридцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят три грн. 50 коп.) судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

3. Господарському суду Тернопільської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Тернопільської області.

Повний текст постанови складений 10.02.2014р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.