Рішення

від 06.02.2014 по справі 923/687/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 р. Справа № 923/687/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом позивача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-7" м. Херсон

позивача-2 - човнового кооперативу причалу "Дніпро-7" м. Херсон

до відповідача-1 - кооперативу "Лодочний причал "Якорь" м. Херсон

відповідача-2 - кооперативу "Човновий причал "Якір" м. Херсон

відповідача-3 - Херсонського державного бюро технічної інвентаризації м. Херсон

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

за участю представників сторін:

від позивача-1 - уповноважена особа Стефан Л.В.

та позивача-2 - уповноважена особа Стефан Л.В.

від відповідача-1- не прибули

від відповідача -2 - уповноважена особа Макаров В.В.

від відповідача-3- не прибули

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро-7" (позивач-1) та човновий кооператив причал "Дніпро-7" (позивач-2) звернулись до господарського суду з позовною заявою, якою просять визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 16.05.2007року між кооперативом "Лодочний причал "Якорь" (відповідач-1) та кооперативом "Човновий причал "Якір" (відповідач-2), щодо відчуження складських приміщень літ. "Г" загальною площею 47,3 кв.м та літ. "Д" загальною площею 2,8 кв.м, розташованих у м. Херсоні по вул. 3-я Придніпровська, б/н .

Позивачі зазначають, що рішенням господарського суду Херсонської області від 30.03.2006 року у справі №16/33-ПД-06 визнано дійсним договір купівлі-продажу №0106 від 29.12.2005 року, укладений між човновим кооперативом причал "Дніпро-7" з однієї сторони та кооперативом "Лодочний причал "Якорь" з іншої сторони та визнано за кооперативом "Лодочний причал "Якорь" право власності на нерухоме майно, а саме: складське приміщення літ. "Г" площею 56.84 кв.м, складське приміщення літ. "Д" площею 3,75кв.м, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. 3-я Придніпровська.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2012 року рішення господарського суду Херсонської області від 30.03.2006 року у справі №16/33-ПД-06 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Проте, як зазначають позивачі, кооператив "Лодочний причал "Якорь" (відповідач-1) здійснив продаж спірного нерухомого майна кооперативу "Човновий причал "Якір" (відповідач-2) на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2007 року.

Посилаючись на порушення ст. 658 ЦК України, відповідно до якої право продажу товару належить його власникові, а власником проданого нерухомого майна позивач-1, вважає себе, позивачі просять визнати договір купівлі-продажу від 16.05.2007 року недійсним.

Крім того, при зверненні з позовом, позивачі просили скасувати у реєстрі прав власності на нерухоме майно запису №2777 в книзі 8 про реєстрацію права власності на приміщення складу літ. "Г" загальною площею 47,3 кв.м та літ. "Д" загальною площею 2,8 кв.м, що розташовані у м.Херсоні по вул. 3-я Придніпровська, б/н за кооперативом "Човновий причал "Якір", реєстраційний номер 14458353.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 08.07.2013року позовні вимоги позивача-1 задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 16.05.2007року. В задоволенні позовних вимог позивача-2 відмовлено. З відповідача-1 та з відповідача-2 стягнуто на користь позивача-1 по 573грн. 50коп. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2013року рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2013року скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.09.2013року та рішення господарського суду Херсонської області від 08.07.2013року в частині позовних вимог позивачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.05.2007року і в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Херсонської області для вирішення по суті.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа № 923/687/13 передана на розгляд судді Ємленінової З.І.

Ухвалою суду від 09.01.2014року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в засіданні суду 23.01.2014року.

Ухвалою від 23.01.2014року розгляд справи відкладався за клопотанням представника позивачів та у зв'язку з неявкою в засідання суду відповідача-1 і відповідача-3.

За клопотанням представника позивачів судом надіслано запит до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про надання відомостей про те, за ким було зареєстровано право власності на складські приміщення літ. "Г" та літ. "Д", що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. 3-я Придніпровська, б/н, станом на 16.05.2007 року.

В засіданні суду 06.02.2014року представник позивача-1 та позивача-2 позовні вимоги підтримав та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16 травня 2007року укладений між кооперативом "Лодочний причал "Якорь" та кооперативом "Човновий причал "Якір".

Відповідач-1 свого представника в засідання суду не направив. У відзиві на позов, який отримано судом перед початком судового засідання 06.02.2014року, позовні вимоги не визнає, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що ним були продані складські приміщення на законних підставах, а усі необхідні документи надавалися нотаріусу при посвідченні договору.

Відповідач-1 просить розглянути справи без участі його представника.

Відповідач-2 в засіданні суду проти позову заперечує з підстав зазначених у відзиві на позов від 19.06.2013року. Він посилається на те, що станом на 16.05.2007року відповідач-1 був власником майна і мав право його відчужувати.

На думку відповідача-2 позивачі не є сторонами спірного договору купівлі-продажу, а тому визнанням недійсним договору укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 вони не зможуть захистити свої порушені права, оскільки наслідком визнання договору недійсним є повернення сторін договору до первісного стану.

Крім того, відповідач-2 посилається на те, що права позивача -2 спірним договором взагалі не порушені, а закон не передбачає право звернення до суду особи права якої не порушені.

Відповідач-3 своїм правом на судовий захист не скористався, в засідання суду вдруге не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, незважаючи на те, що були повідомлений про час розгляду справи за адресою яка відповідно до ст. 93 ЦК України є їх місцезнаходженням та зазначена в реєстраційних документах.

Ухвала про відкладення розгляду справи від 23.01.2014року направлена відповідачу-3 у встановленому порядку. Доказів які б свідчили про її неотримання до господарського суду не надходило, отже відповідача-3 було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи .

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача-3 до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Крім того, рішення суду скасоване та переглядається лише в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу і не стосується прав відповідача-3.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідач-3, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представника позивача-1 та позивача-2, а також відповідача-2 суд -

в с т а н о в и в:

Між кооперативом "Лодочний причал "Якорь" (відповідач-1), як продавцем, та кооперативом "Човновий причал "Якір" (відповідач-2), як покупцем, 16.05.2007року було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у власність складські приміщення літ. "Г", загальною площею 47,3 кв.м та літ. "Д" загальною площею 2,8 кв.м, що розташовані у м. Херсоні по вул. 3-я Придніпровська.

Вищезазначений договір купівлі-продажу від 16.05.2007року посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І. та зареєстрований в реєстрі за №1708.

Право власності на зазначене в договорі майно на момент його відчуження належало кооперативу «Лодочний причал «Якорь», як продавцю, що підтверджується наданим до матеріалів справи витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14282276 від 18.04.2007року, виданим Херсонським державним бюро технічної інвентаризації (аркуш справи 89 том 1, аркуш справи 25 том 2) про що зазначено в договорі купівлі-продажу.

На підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2007року вищезазначені складські приміщення, розташовані у м. Херсоні по вул. 3-я Придніпровська, зареєстровані на праві власності покупцем - кооперативом "Човновий причал "Якір" (відповідач-2) 17.05.2007року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4583900 від 17.05.2007року (арк. справи 30 том 1), а також довідкою Херсонського державного бюро технічної інвентаризації №59 від 24.01.2014року, виданої на запит суду.

Посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 26.01.2010року САС №266265 виданого Херсонською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 19.01.2010року №42, та витягу Херсонського БТІ №26439240 від 17.06.2010року ТОВ «Дніпро-7» (позивач -1) стало власником спірних складських приміщень, позивачі просять визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.05.2007 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, як такий, що не відповідає вимогам закону та порушує права позивачів.

Предметом позовних вимог є вимога позивачів, які не є сторонами договору купівлі-продажу від 16.05.2007року, про визнання недійсним зазначеного договору на підставі ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України у зв'язку із невідповідністю договору вимогам закону, а також у зв'язку з тим, що власником майна на момент вирішення спору є ТОВ «Дніпро-7».

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою-шостою статті 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України правочин є чинним, якщо він не суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Із змісту ч.1 ст. 216 ЦК України вбачається, що наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

В той же час частиною 3 статті 216 ЦК України встановлено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних угод.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського Кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасники господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Слід зауважити, що жоден із позивачів, які здійснюють господарську діяльність, відповідно на яких розповсюджуються норми Господарського Кодексу України, не є стороною за договором, який ними оспорюється, то і право на звернення з позовом про визнання недійсним договору, стороною за яким вони не є, вони не мають.

При цьому, позивач-1 вважає себе власником майна, яке є предметом спірного договору, але абсолютно незрозуміло чому з позовом звертається і позивач-2, оскільки жодних належних доказів на підтвердження порушення його прав спірним договором суду не надано..

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Позивач-1 посилається на порушення спірним договором його права, як власника майна.

Цивільним Кодексом України передбачені засади захисту права власності. Так, захист права власності регулюється главою 29 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення дій, які порушують його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такого порушення, відновлення або визнання порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Відповідно до ст.. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов). Позивачем за таким позовом може бути власник майна, або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах встановлених законом або договором.

Крім того, відповідно до ст. 391 ЦК України власнику надано право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права власності (негаторний позов).

Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника, або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливо лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використання правового механізму передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, оскільки у разі задоволення позову про визнання недійсним правочину за позовом позивачів які не є стороною цієї угоди, спірні будівлі будуть повернуті відповідачу-1, а не позивачам, а тому позивачі не зможуть поновити свої права.

У зобов'язальних відносинах захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст.. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне їй майно.

Зазначене вище кореспондується з постановою Верховного Суду України від 7.11.2012року по справі №6-107 пс 12, предметом якої був позов про визнання недійсним договору за позовом особи, яка не є стороною цього договору.

При розгляді справи Верховний Суд України дійшов до висновку про те, що якщо позивач, який не є стороною оспорюваного ним договору, посилається на відновлення свого права на майно, яке є предметом договору, то виходячи із правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є способи, передбачені главою 29 ЦК України (ст. ст. 387, 388, 392 ЦК України).

Матеріалами справи доведено, що власником будівель, які є предметом спірного договору купівлі-продажу від 16.05.2007 року, на момент укладення договору був відповідач-1 - кооператив «Лодочний причал «Якорь», що підтверджується наданим до матеріалів справи витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14282276 від 18.04.2007року, виданим Херсонським державним бюро технічної інвентаризації (аркуш справи 89 том 1, аркуш справи 25 том 2) та зазначено в договорі купівлі-продажу, тому відповідно до ст. 658 ЦК України, саме відповідач-1, як власник майна, мав право продажу товару на момент укладення договору.

Таким чином, посилання ТОВ «Дніпро-7» (позивача-1), який не є стороною за спірним договором, на невідповідність спірного договору вимогам закону та визнання його недійсним не відповідає нормам матеріального права які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому його вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог човнового кооперативу причал «Дніпро-7» (позивач -2) слід зазначити, що ним не доведено належними засобами доказування в розумінні статті 34 ГПК України порушення спірним договором будь-яких його прав та інтересів, оскільки ні на час укладення договору, ні на день вирішення спору він не є власником майна яке є предметом договору купівлі-продажу від 16.05.2007року, тому і позовні вимоги відповідача-2 задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивачів.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

вирішив:

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16 травня 2007року укладеного між кооперативом "Лодочний причал "Якорь" та кооперативом "Човновий причал "Якір".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11 лютого 2014р.

Суддя З.І. Ємленінова