Постанова

від 28.08.2014 по справі 923/687/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2014 року Справа № 923/687/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П., суддіСибіга О.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-7" та Човнового кооперативу причалу "Дніпро-7" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року у справі№ 923/687/13 господарського судуХерсонської області за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-7", 2. Човнового кооперативу причалу "Дніпро-7", до 1. Кооперативу "Лодочний причал "Якорь", 2. Кооперативу Човновий причал "Якір", 3. Херсонського державного бюро технічної інвентаризації м. Херсон провизнання недійсним договору купівлі-продажу

В засіданні взяли участь представники:

- позивачів:ТОВ "Дніпро-7": не з'явився, Човновий КП "Дніпро-7": не з'явився, - відповідачів:КП "ЛП "Якорь": не з'явився, КЧП "Якір": не з'явився, Херсонське державного БТІ м. Херсон: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро-7" (далі за текстом - ТОВ "Дніпро-7"),. Човновий кооперативу причалу "Дніпро-7" звернулись до господарського суду Херсонської області з позовом до кооперативу "Лодочний причал "Якорь", кооперативу Човновий причал "Якір", Херсонського державного бюро технічної інвентаризації м. Херсон про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.02.2014 року у справі № 923/687/13 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Дніпро-7" та човновому кооперативу причалу "Дніпро-7" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Дніпро-7" та човновий кооператив причалу "Дніпро-7" звернулись до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 06.02.2014 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року у справі № 923/687/13 апеляційну скаргу ТОВ "Дніпро-7" та човнового кооперативу причалу "Дніпро-7" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Херсонської області від 06.02.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Дніпро-7" та човновий кооператив причалу "Дніпро-7" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просили скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 06.02.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року у справі № 923/687/13 та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 215, 216, 236 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 27.08.2014 року № 03-05/1506 для розгляду касаційної скарги у справі № 923/687/13 у зв'язку перебуванням у відпустці судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Сибіга О.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між кооперативом "Лодочний причал "Якорь", як продавцем, та кооперативом "Човновий причал "Якір", як покупцем, 16.05.2007 року було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність складські приміщення літ. "Г", загальною площею 47, 3 кв. м та літ. "Д" загальною площею 2, 8 кв. м, що розташовані у м. Херсоні по вул. 3-я Придніпровська.

Вищезазначений договір купівлі-продажу від 16.05.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1708 (т.1 а.с.30).

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що право власності на зазначене в договорі майно на момент його відчуження належало кооперативу "Лодочний причал "Якорь", як продавцю, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14282276 від 18.04.2007 року, виданим Херсонським державним бюро технічної інвентаризації про що зазначено в договорі купівлі-продажу.

На підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2007 року вищезазначені складські приміщення, розташовані у м. Херсоні по вул. 3-я Придніпровська, зареєстровані на праві власності за покупцем - кооперативом "Човновий причал "Якір" 17.05.2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4583900 від 17.05.2007 року, а також довідкою Херсонського державного бюро технічної інвентаризації № 59 від 24.01.2014року, виданої на запит суду.

Так, судами досліджено, що право власності на спірні приміщення належало продавцю, яке зареєстровано в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації за № 2777/8 від 12.04.2006 року та перебуває в електронному реєстрі прав власності за № 14458353, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14282276, виданого 18.04.2007 року. Договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу за реєстровим №1708 і зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.05.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджувалось судами, 23.11.2009 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Дніпро-7", оформлених протоколом № 02, прийнято нову редакцію статуту товариства. Державну реєстрацію змін до статуту проведено 25.11.2009 року державним реєстром Виконавчого комітету Херсонської міської ради за № 14991050001011491. Згідно із статутом у новій редакції засновниками товариства є громадяни України: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

26.01.2010 року на підставі рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 42 від 19.01.2010 року ТОВ "Дніпро-7" видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Херсон, вул. 3-тя Придніпровська, буд. б/н, згідно якого до складу цілісного майнового комплексу увійшли наступні об'єкти: адміністративна будівля "А" - 162, 9 кв. м.; прохідна, Б; туалет, В; склад, Е; майстерня, Ж; гараж, З; склад, И; туалет, К; склад, Д; склад, Г; огорожа, № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 9; споруди, № 7, 8; мостіння, № 1.

17.06.2010 року Херсонським державним бюро технічної інвентаризації зареєстровано за № 2777 в книзі 8 право власності ТОВ "Дніпро-7" на вищезазначений цілісний майновий комплекс, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що ТОВ "Дніпро-7" у жовтні 2012 року скористався своїм правом у відповідності до вимог ст. 387 Цивільного кодексу України шляхом пред'явлення позову до кооперативу "Човновий причал "Якір" про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.11.2012 року у справі № 5024/1473/2012 позовні вимоги були задоволені в повному обсязі. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 року, яка залишена без змін Постановою Вищого господарського Суду України від 13.05.2013 року, рішення суду першої інстанції від 13.11.2012 року скасовано, в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.05.2007 року складських приміщень літ. "Г" та літ. "Д" з посиланням на вимоги ст. 215 Цивільного кодексу України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме, позивачі посилаються на те, що у випадку недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує таких юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Так, за змістом ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом з тим ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Засади захисту права власності закріплено положеннями ст. 387 Цивільного кодексу України, згідно якої власнику надано право витребування майна із чужого незаконного володіння.

Згідно ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливо лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого статтею 215 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону. Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 387 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом України у постанові від 07.04.2009 року у справі № 8/255-08.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Аналогічна позиція викладена Верховним судом України у постанові від 11.12.2012 року у справі № 56/68.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи дані обставини справи та приписи ст. ст. 388, 392 Цивільного кодексу України зазначає, що позивачами невірно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.05.2007 року, стороною якого вони не є, а в разі наявності порушеного права щодо права власності на майно, то захист такого права можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанцій звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що постановою Одеського апеляційного господарського суду у справі № 5024/1473/2012 встановлено, що на балансі Човнового кооперативу причал "Дніпро-7" ніколи не знаходилось спірне майно, а ТОВ "Дніпро-7" набуло право власності на спірне нерухоме майно тільки 26.01.2010 року та ні якого відношення до цього майна на момент укладання спірного договору не мав, так як не довів своє право власності на це майно, як сторони оспорюванного договору права якої порушені.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вказані висновки судів попередніх інстанції вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду рішення господарського суду Херсонської області від 06.02.2014 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду 27.05.2014 року з огляду на те, що встановлення даних обставини, у випадку коли особа вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, а встановлення таких фактів необхідно при пред'явленні віндикаційного позову в порядку ст. ст. 388, 392 Цивільного кодексу України, що не є предметом даної судової справи.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вказані обставини не призвели до прийняття попередніми судовими інстанціями не вірного рішення, а тому і підстави для їх скасування відсутні.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, а доводи скаржника є безпідставними, оскільки не можуть бути предметом даного судового розгляду в силу обраного позивачами правового механізму захисту порушеного права.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Херсонської області від 06.02.2014 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-7" та Човнового кооперативу причалу "Дніпро-7" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року у справі № 923/687/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 року у справі № 923/687/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіО.М. Сибіга О.В. Яценко