Рішення

від 12.06.2013 по справі 911/2124/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" червня 2013 р. Справа № 911/2124/13

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія», Київська область, смт. Гостомель

до Гостомельської селищної ради, Київська область, смт. Гостомель

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії

секретар судового засідання Бердило І.П.

за участю представників:

від позивача: Павлюк Л.В. (довіреність б/н від 23 квітня 2013 року);

від відповідача: Гусєва Ю.М. (довіреність №7 від 3 січня 2013 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Гостомельської селищної ради (далі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір оренди землі від 20 лютого 2007 року та додаткові угоди до нього не містять істотних умов, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому є недійсними.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 4 червня 2013 року та призначено справу до розгляду на 12 червня 2013 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

Заперечення обґрунтовано тим, що відповідно до п. 9 оспорюваного Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5% нормативної грошової оцінки землі, і складає 281 979 грн. 60 коп. в рік. Згідно п. 11 Договору орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати - 23 498 грн. 30 коп., не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця.

Однак, відповідно до бухгалтерської довідки по сплаті позивачем орендної плати за землю на підставі Договору оренди землі від 20 лютого 2007 року з 1 березня 2012 року по 1 червня 2013 року ТОВ «Ольвія» коштів за оренду землі не сплачувало.

Станом на 1 червня 2013 року по спірному договору оренди землі обліковується заборгованість в сумі 952113,13 грн.

12 червня 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Гостомельської селищної ради 12 сесії 5 скликання від 28 грудня 2006 року за №296-12-V Товариству з обмеженою відповідальністю «Ольвія» було виділено земельну ділянку площею 20,0 га у Київській області, селище Гостомель по вулиці Леніна під забудову.

На підставі зазначеного рішення 20 лютого 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» і Гостомельською селищною радою укладено договір оренди землі.

Пунктом 1 договору встановлено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться в селищі Гостомель, вулиця Леніна.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 20,0000 га.

Згідно пункту 15 договору земельна ділянка передається для промислової забудови.

Спірний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель за №0407000001 від 28 лютого 2007 року.

11 червня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі.

У січні 2011 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі.

23 листопада 2011 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі.

20 грудня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 20 грудня 2012 року сторони погодили пункт 1 договору оренди землі викласти в наступній редакції: «орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, кадастровий номер 3210945900:01:086:0142, яка знаходиться по вул. Леніна 364а, в с. Гостомель, Київської області.».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 2 ст. 4 Цивільного кодексу України передбачено, що актами цивільного законодавства України є Цивільний кодекс, також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Кодексу.

Згідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Судом встановлено, що додаткові угоди від 11 червня 2009 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року та від 20 грудня 2012 року у встановленому законом порядку не зареєстровані та відомості про них не внесені до державного реєстру земель.

Крім того, додаткові угоди від 11 червня 2009 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року та від 20 грудня 2012 року не містять істотної умови, передбаченої Законом України «Про оренду землі», а саме, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі від 20 лютого 2007 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки, додаткові угоди, якими вносились зміни до договору оренди землі, а саме, від 11 червня 2009 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року та від 20 грудня 2012 року у судовому порядку визнані недійсними, суд приходить до висновку, що договір оренди землі від 20 лютого 2007 року не містить усіх істотних умов, необхідність яких вимагає Закон України «Про оренду землі», а саме, відсутній кадастровий номер земельної ділянки та відсутні умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 20 лютого 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Посилання Відповідача на заборгованість по сплаті за оренду за період з 1 березня 2012 року по 1 червня 2013 року в сумі 952113,13 грн., як на підставу відмови у позові, не може бути взята судом до уваги з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом, договір оренди землі від 20 лютого 2007 року і додаткові угоди до договору оренди землі від 11 червня 2009 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року і від 20 грудня 2012 року є недійсними, оскільки не відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно частини 3 статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У відповідності до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Законом передбачені особливі наслідки, які застосовуються при визнанні недійсним договору оренди землі, так частиною 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним, отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Інших наслідків, які застосовуються при визнанні недійсним договору оренди землі, законом не передбачено.

Щодо заявленої вимоги про зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір користування земельною ділянкою площею 20 га, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» в разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін, заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

В той час, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, а також Закон України «Про оренду землі» не містять положень про обов'язок власника, у тому числі і органу місцевого самоврядування, прийняти рішення про укладення договору оренди.

Стаття 116 Земельного кодексу України визначає, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Договір оренди земельної ділянки підписується уповноваженою особою, а саме головою місцевої ради.

Як встановлено судом на підставі поданих доказів, Гостомельською селищною радою, сесійно було прийнято декілька рішень щодо надання у користування для забудови земельної ділянки під кадастровим номером 3210945900:01:086:0142, яка знаходиться по вулиці Леніна 364-а, в селищі Гостомель, Київської області товариству з обмеженою відповідальністю «Ольвія».

Станом на момент прийняття рішення у справі вищезазначені рішення селищної ради щодо надання у користування земельної ділянки є чинними, у судовому порядку не оскаржувались.

На підставі прийнятих щодо даної земельної ділянки рішень селищний голова, як особа, уповноважена представляти інтереси громади селища Гостомель, має право укласти Договір користування земельною ділянкою, дійшовши згоди з ТОВ «Ольвія» щодо всіх істотних умов, в яких зацікавлені сторони договору, а також щодо всіх істотних умов, наявність яких у договорі є обов'язковою відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до листа Державного комітету України із земельних ресурсів №14-25-11/12573 від 3 листопада 2008 року договір про надання права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може бути укладений на підставі рішення міської ради, тобто без продажу на конкурентних засадах у формі аукціону.

Пунктом 1 частини 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Статтею 413 Цивільного кодексу України, ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року за №220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджено типовий договір оренди землі та визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. №197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)».

Отже, суд приходить до висновку, що для даного виду земельних відносин необхідно застосовувати типову форму договору оренди землі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки, даний спір в певній мірі виник з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія», судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 20 лютого 2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Бучанське шоссе, 10, код 32607076) та Гостомельською селищною радою (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, код 04360617) і зареєстрований у державному реєстрі земель 28 лютого 2007 року.

3. Визнати недійсними додаткові угоди до договору оренди землі від 20 лютого 2007 року, від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року, від 11 червня 2009 року та від 20 грудня 2012 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Бучанське шоссе, 10, код 32607076) та Гостомельською селищною радою (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, код 04360617)

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено - 13 червня 2013 року

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання і може бути оскаржено в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Заєць Д.Г.