Рішення

від 06.03.2014 по справі 911/2124/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р. Справа № 911/2124/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія», Київська область, смт. Гостомель до Гостомельської селищної ради, Київська область, смт. Гостомель про про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії. за участю представників:

позивача:не з'явилися; відповідача:Чернуха В.В., довіреність №4 від 08.01.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Гостомельської селищної ради (далі - відповідач) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним додаткових угод до договору оренди землі та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням господарського суду Київської області від 12 червня 2013 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2013 року, позовні вимоги ТОВ «Ольвія» задоволено частково, визнано недійсним договір оренди землі від 20 лютого 2007 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Бучанське шоссе, 10, код 32607076) та Гостомельською селищною радою (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, код 04360617) і зареєстрований у державному реєстрі земель 28 лютого 2007 року, визнано недійсними додаткові угоди до договору оренди землі від 20 лютого 2007 року від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року, від 11 червня 2009 року та від 20 грудня 2012 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Бучанське шоссе, 10, код 32607076) та Гостомельською селищною радою (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, код 04360617). В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 грудня 2013 року рішення господарського суду Київської області від 12 червня 2013 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2013 року скасовано у частині визнання недійсним договору оренди від 20 лютого 2007 року і додаткових угод до договору оренди від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року, від 11 червня 2009 року та від 20 грудня 2012 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» і Гостомельською селищною радою, рішення в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду, в іншій частині рішення залишені без змін.

Скасовуючи рішення та постанову господарських судів, Вищий господарський суд України виходив з того, що судами попередніх інстанцій для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору необхідно врахувати, що оскільки договір оренди укладався на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними та зазначив, що в матеріалах справи відсутні рішення Гостомельської селищної ради, які визначені як підстава для укладення спірних договору оренди та додаткових угод до нього та на які посилалися суди під час розгляду справи.

У відповідності до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ у господарському суді Київської області справу передано на новий розгляд судді Лилаку Т.Д.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.12.2013 року суддею Лилаком Т.Д. прийнято справу № 911/2124/13 до свого провадження та призначено до розгляду на 23.01.2014 року.

23.01.2014 року через канцелярію суду відповідач надав письмові пояснення у справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.01.2014 року розгляд справи було відкладено на 06.02.2014 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.02.2014 року та 20.02.2014 року розгляд справи було відкладено на 20.02.2014 року та 06.03.2014 року відповідно.

Враховуючи те, що нез'явлення представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішенням Гостомельської селищної ради 12 сесії 5 скликання від 2.12.2006 р. № 296-12-V, між Гостомельською селищною радою (орендодавець) та ТОВ «Ольвія» (орендар) 20.02.2007 р., яке не оспорюється сторонами і є чинним, було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться в селищі Гостомель, вулиця Леніна.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 20,0000 га.

Згідно пункту 15 договору земельна ділянка передається для промислової забудови.

Пунктом 8 цього договору сторонами передбачено, що договір укладено на 5 років (рішення 13 сесії 5 скликання № 327-13-V від 25.01.2007 р.). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Оспорюваний договір укладено і зареєстровано у Державному реєстрі земель за № 0407000001 від 28 лютого 2007 року у відповідності до чинного на той час законодавства.

Згідно з Законом № 509-17 від 16.09.2008 року статтю 15 Закону України «Про оренду землі» доповнено абзацом дванадцятим, відповідно до якого істотною умовою договору оренди землі є умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що 11.06.2009 р. на підставі рішення Гостомельської селищної ради № 991-38-V від 19.02.2009 року «Про встановлення розмірів орендної плати за використання земель селища Гостомель», ТОВ «Ольвія» і Гостомельська селищна рада підписали Додаткову угоду про внесення змін у розділ «Орендна плата». За змістом п. 3 Додаткової угоди дана додаткова угода діє з 01.03.2009 року до 31.12.2009 року.

Додаткова угода від 11.06.2009 року сторонами у встановленому порядку не зареєстрована.

У січні 2011 року на підставі рішення Гостомельської селищної ради № 1385-53-V від 21.06.2010 року «Про затвердження нормативно-грошової оцінки земель селища Гостомель» і рішення Гостомельської селищної ради № 62-03-VІ від 20.01.2011 року «Про зменшення розміру орендної плати за оренду земельної ділянки комунальної власності ТОВ «Ольвія»«, ТОВ «Ольвія» і Гостомельська селищна рада підписали Додаткову угоду про внесення змін у розділ «Орендна плата». За змістом п. 3 Додаткової угоди термін дії сторонами не встановлений.

Додаткова угода від січня 2011 року сторонами у встановленому порядку не зареєстрована.

23.11.2011 року на підставі рішення Гостомельської селищної ради № 1385-53-V від 21.06.2010 року «Про затвердження нормативно-грошової оцінки земель селища Гостомель» і рішення Гостомельської селищної ради № 261-11-VІ від 20.10.2011 року «Про зменшення розміру орендної плати за оренду земельної ділянки комунальної власності ТОВ «Ольвія»«, ТОВ «Ольвія» і Гостомельська селищна рада підписали Додаткову угоду про внесення змін у розділ «Орендна плата». За змістом п.3 Додаткової угоди термін дії сторонами не встановлений.

Додаткова угода від 23.11.2011 року сторонами у встановленому порядку не зареєстрована.

За змістом додаткової угоди до оспорюваного договору від 20.02.2007 р., яка підписана сторонами 20.12.2012 р. вбачається, що сторони погодили пункт 1 договору оренди землі викласти в наступній редакції: «орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, кадастровий номер 3210945900:01:086:0142, яка знаходиться по вул. Леніна 364а, в с. Гостомель, Київської області», а також внесли зміни до пункту 8 договору щодо строку його дії передбачивши, що на підставі рішення 22 сесії 6 скликання № 516-22-VІ від 18.10.2012 р. та рішення 23 сесії 6 скликання № 544-23- VІ від 22.11.2012 р., договір укладено на 49 років. Сторонами було також обумовлено, що вказана додаткова угода є невід'ємною частиною договору і набирає чинності з 29.02.2012 р. (а.с. 23).

Дана Додаткова угода сторонами у встановленому порядку не зареєстрована, відомості про них не внесені до державного реєстру земель.

Рішення Гостомельської селищної ради, які стали підставою для підписання сторонами відповідних додаткових угод сторонами не оспорюються і є чинними.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди землі від 20.02.2007 р.) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтями 124 та 125 цього Кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди землі) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено перелік істотних умов договору оренди землі, відсутність однієї з яких згідно з частиною другою цієї статті є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), зокрема, не вважаються вчиненими правочини, в яких, відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення.

Відповідно до ч. 1 п.п. 4, 12, 16 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Згідно ч. 5 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Виходячі з положень данного Закону, на сільського, селищного, міського голову покладено обов'язок по забезпеченню додержання Конституції та законів України, і, відповідно, обовязок по забезпеченню відповідності вимогам закону угод і договорів, укладених від імені Рад, своєчасному внесенню змін, у відповідності до вимог законодавства, до вже укладених Радою угод.

Як підтверджується матеріалами справи, істотні умови, які були необхідні і підлягали внесенню до Договору оренди станом на вересень 2008 року згідно з Законом № 509-17 від 16.09.2008 року, сторонами до Договору не внесені.

На момент підписання Договору оренди, а саме станом на 20.02.2007 року, відповідно до законодавства, що діяло на той час, Договір оренди відповідав вимогам закону, був зареєстрований відповідним чином, але невідповідність Договору оренди вимогам закону не усунена сторонами шляхом підписання Додаткових угод протягом дії Договору оренди, а саме з вересня 2008 року до 20.02.2012 року, що свідчить про те, що сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов.

За змістом частини 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «відповідно до частини першої статті 215 ЦК ( 435-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК ( 435-15 ) тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК ( 435-15 ) не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.».

Враховуючи дане, висновки Верховного Суду України, вказівки, які містяться у постанові Вищого господарського суду України, господарськи суд прийшов до висновку про те, що Договір оренди земельної ділянки від 20 лютого 2007 року, підписаний між Гостомельською селищною радою і ТОВ «Ольвія» є неукладеним у відповідності до змін законодавства з 16.09.2008 року, оскільки даний Договір не містить всіх істотних умов що є необхідними для договору оренди земельної ділянки.

За приписами чинного законодавства з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.

Неукладений договір (правочин, який не вчинено) не порушує права позивача, оскільки дане не заважає позивачу, на підставі чинних рішень Гостомельської селищної ради, дійшовши згоди з органом місцевого самоврядування щодо всіх істотних умов, укласти і зареєструвати у відповідності до вимог закону оспорюваний договір оренди і додаткові угоди до нього.

Протягом терміну дії Договору оренди між Орендодавцем, Гостомельською селищною радою, і Орендарем, ТОВ «Ольвія», було підписано додаткові угоди до Договору оренди земельної ділянки, які не зареєстровані сторонами у встановлений законом спосіб, а відповідно не створили правових наслідків ні для Гостомельської селищної ради, ні для позивача, ТОВ «Ольвія».

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97-ВР), сільські селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Частиною 5 статті 16 Закону № 280/97-ВР визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до листа Державного комітету України із земельних ресурсів №14-25-11/12573 від 3 листопада 2008 року договір про надання права користування земельною ділянкою (суперфіцій) може бути укладений на підставі рішення міської ради, тобто без продажу на конкурентних засадах у формі аукціону.

Пунктом 1 частини 2 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Статтею 413 Цивільного кодексу України та статтею 123 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» в разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін, заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.

За таких обставин, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія» в частині визнання недійсним договору оренди землі від 20 лютого 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» та Гостомельською селищною радою, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі від 20 лютого 2007 року від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року, від 11 червня 2009 року та від 20 грудня 2012 року, підписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» та Гостомельською селищною радою не підлягають задоволенню.

Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 1 720,50 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія» про визнання недійсним договору оренди землі від 20 лютого 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Бучанське шоссе, 10, код 32607076) та Гостомельською селищною радою (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, код 04360617) і зареєстрованого у державному реєстрі земель 28 лютого 2007 року, визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі від 20 лютого 2007 року від січня 2011 року, від 23 листопада 2011 року, від 11 червня 2009 року та від 20 грудня 2012 року, підписаних між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольвія» (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Бучанське шоссе, 10, код 32607076) та Гостомельською селищною радою (08290, Київська область, смт. Гостомель, вул. Леніна, 125, код 04360617) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 11.03.2014 р.

Суддя Т.Д. Лилак