Рішення

від 13.02.2014 по справі 902/1636/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 лютого 2014 р. Справа № 902/1636/13

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНЛАДА" (вул. Тарногродського, 21, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 32473276)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ВІННИЦЯ" (вул. Немирівське шосе, 94А, м. Вінниця, 21034)

про стягнення 81 506,82 грн.

Суд:

Суддя Кожухар М.С.

Cекретар судового засідання Матущак О.В.

Представники :

позивача: Шевчук О.В. - за дорученням

відповідача: Костенко О.А. - за дорученням

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНЛАДА" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ВІННИЦЯ", в якому просить стягнути з відповідача 80 000,00 грн. боргу за отриманий товар згідно витратних накладних та 1 506,82 грн. - три відсотки річних.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у період з 30.12.2010р. по 31.01.2011р. відповідачем придбано у позивача товар на загальну суму 150 000,00 грн., що стверджується витратними накладними №РН-000018 від 30.12.2010р. та № РН-0000013 від 31.01.2011р. Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, на суму 70 000,00 грн.

Ухвалою від 05.12.2013р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 21.01.2014р.

21.01.2014 р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 17.01.2014р., в якому останній позов не визнає, посилаючись, зокрема, на невідповідність видаткових накладних, що є підставою позову, вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та на відсутність у позивача довіреностей отримувача товару (а.с. 39-41).

Ухвалою суду від 21.01.2014р. розгляд справи відкладено на 13.02.2014р.

13.02.2014р. до суду від представника позивача надійшло пояснення б/н від 12.02.2014р., де він зазначає наступне.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

На витратних накладних № РН-0000018 від 30.12.2010 року та № РН-0000018 від 31.01.2011 року відповідно до вимог ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» міститься підпис особи, яка отримала товар, посвідчений печаткою ТОВ «Автомир-Вінниця».

Відповідно до п.5.26 ДСТУ 4163-2003 Національного стандарту «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів.

Згідно з вимогами п.2.13 -2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.1995 р. керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.

Так, відбиток печатки ТОВ "Автомир-Вінниця" на підписі особи, яка здійснила прийняття товару згідно витратних накладних № РН-0000018 від 30.12.2010 року та № РН-0000018 від 31.01.2011 року, доводить, що такий підпис поставила уповноважена особа.

Крім того, в запереченні на позов відповідач не посилається на неправомірне використання печатки, на наявність службового розслідування щодо перевищення повноважень чи звернення до правоохоронних органів по факту фальсифікації документів.

Часткова оплата відповідачем товару свідчить про наявність витрат та відображення таких витрат в бухгалтерському та податковому обліку.

Що стосується довіреності, то вона не посвідчує факт здійснення витрат, а лише підтверджує правомірність отримання товару представником юридичної особи і його на те повноваження.

ТОВ "Автомир-Вінниця" провело часткову оплату товару, доказами якої є банківські виписки. Такі дії свідчить про те, що ТОВ "Автомир-Вінниця" належним чином прийняло у власність від ТОВ "Вінлада" товар згідно накладних № РН-0000018 від 30.12.2010 р. та № РН-0000018 від 31.01.2011р. та відобразило операцію з придбання товару в бухгалтерському обліку, тобто схвалило правочин з поставки товару, який прийнято працівником ТОВ "Автомир-Вінниця " без належної довіреності.

За таких обставин, відсутність довіреності на отримання ТМЦ не спростовує самого факту поставки товару, а Цивільний кодекс України не містить застережень, які б звільняли покупця від обов'язку оплатити отриманий товар через недоліки первинних документів.

В судове засідання 13.02.2014р. з»явились представники позивача та відповідача, які позовні вимоги та заперечення на позов, відповідно, підтримали.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

30.12.2010р., 31.01.2011р., на підставі витратних накладних РН-000018 від 30.12.2010р., № РН-0000013 від 31.01.2011р. позивач відвантажив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 150 000,00 грн. (а.с. 9,10).

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, оплативши виставлені позивачем рахунки на суму 70 000,00 грн., що стверджується виписками по особовому рахунку (а.с. 13-16). Натомість відніс до податкового кредиту у грудні 2010 року ПДВ з урахуванням коригуючої податкової декларації з ПДВ за цей період, що подана в лютому 2011 р., податок на додану вартість в сумі 8333,34 грн. з обсягу поставки 41666,66 грн. (без ПДВ) по господарській операції з позивачем ( а.с. 70-71,75), що відповідає даним витратної накладної № РН-0000018 від 30.12.2010 р. Також у січні 2011 р. ним віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість по господарській операції згідно витратної накладної № РН-0000013 від 31.01.2011 р. та податкової накладної № 13 від 21.01.2011 р. (а.с.10,12,81,82,86).

З метою досудового урегулювання спору, позивач 13.02.2013р. направив на адресу відповідача претензію б/н та дати з пропозицією сплатити суму заборгованості в розмірі 80 000,00 грн. (а.с. 17-18).

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив.

Наведене стверджується:

- витратними накладними РН-000018 від 30.12.2010р., № РН-0000013 від 31.01.2011р.

- податковими накладними № 32 від 30.12.2010р., № 13 від 31.01.2011р.;

- рахунок-фактурами № б/н від 18.01.2011р., № СФ-0000003 від 31.01.2011р., № б/н від 04.03.2011р.;

- виписками по особовому рахунку;

- претензією б/н та дати з доказами її направлення;

- документами наданими Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, а саме - податковою звітністю з ПДВ за грудень 2010 року та січень-лютий 2011 року ТОВ «Автомир-Вінниця»;

- податковою декларацією з ПДВ за 4 квартал 2010 року та 1 місяць 2011 року, додатками № 5 до декларації позивача;

- іншими матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського Кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як випливає з Договору, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 ЦК України одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 4-3, 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Між сторонами письмовий договір на поставку зазаначеного вище товару не укладався. Запис у витратній накладній № РН-0000013 про договір № 007 від 31.01.2011 р., як пояснив представник позивача, внесено помилково, оскільки цей договір сторонами не підписано, що також підтверджено представником відповідача.

Отже,строк оплати по зазначених вище витратних накладних визначається на підставі ст. 692 ЦК України, тобто після отримання товару.

Оскільки станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів оплати товару в сумі 80000 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної заборгованоситі боргу підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань пред'явлено до стягнення з відповідача 1 506,82 грн. - три відсотки річних.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок заявлених до стягнення 1 506,82 грн. 3 % річних, суд дійшов висновку, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню, як такі що відповідають законодавству та умовам Договору.

Суд не приймає заперечення відповідача, оскільки посилаючись на відсутність довіреностей відповідача на отримання товару та на невідповідність видаткових накладних, що є підставою позову, відповідач не спростував факту отримання ним товару згідно витратних накладних №РН-000018 від 30.12.2010р. та № РН-0000013 від 31.01.2011р. Крім того, факт отримання товару відповідачем підтверджено матеріалами справи, зокрема документами отриманими від Вінницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, з яких вбачається, що відповідач відніс до податкового кредиту ПДВ, у зв"язку з отриманням від позивача вказаного товару.

Згідно з положеннями ст. 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 84, 115,116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМИР-ВІННИЦЯ" (вул. Немирівське шосе, 94А, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 36309904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІНЛАДА" (вул. Тарногродського, 21, м. Вінниця, 21022, код ЄДРПОУ 32473276) 80 000,00 грн. (вісімдесят тисяч гривень 00 коп.) боргу, 1 506,82 грн. (одну тисячу п"ятсот шість гривень 82 коп.) річних та 1 720,50 грн. (одну тисячу сімсот двадцять гривень 50 коп.) витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 17 лютого 2014 р.

Суддя Кожухар М.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи