Постанова

від 04.06.2014 по справі 902/1636/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 902/1636/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Лісков А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Вінниця" на рішення господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року у справі № 902/1636/13 (суддя Кожухар М.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінлада"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Вінниця"

про стягнення в сумі 81 506 грн. 82 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінланда» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомир-Вінниця» (надалі - Відповідач), про стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 80000 грн. та 3 % річних в розмірі 1506 грн. 82 коп..

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року по справі № 902/1636/13 (а.с. 127-129), з підстав вказаних у даному рішенні, позовні вимоги Позивача задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 80 000 грн. боргу та 1506 грн. 82 коп. річних. Також покладено на Відповідача судові витрати в розмірі 1720 грн. 50 коп..

Не погоджуючись з даним рішенням, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 134-139) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм процесуального права при недоведеності обставин, що мають значення для справи. Крім того, Відповідач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що додані до матеріалів справи накладні № РН-000018 від 30 грудня 2010 року та № РН-0000013 від 31 січня 2011 року не відповідають вимогам встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також, на думку апелянта, з наявних в матеріалах справи даних витратних накладних неможливо ідентифікувати особу, яка вчинила правочин від імені Відповідача. Відповідно, Відповідач вказує на те, що податкова накладна є податковим документом та не є первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14 березня 2014 року (а.с. 135), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14 травня 2014 року на 14 годину 50 хвилин.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 травня 2014 року, з підстав, висвітлених у даній ухвалі, по справі № 902/1636/13 (а.с. 171) розгляд апеляційної скарги було відкладено на 4 червня 2014 року.

В судовому засіданні від 4 червня 2014 року представник Відповідача підтримав апеляційну скаргу, з підстав, вказаних у апеляційній скарзі та письмових поясненнях.

Представник Позивача в судове засідання від 4 червня 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 173). Клопотань про відкладення розгляду справи не було подано.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, письмові пояснення, дослідивши наявні матеріали справи та досліджені в судовому засіданні докази, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року залишити без змін. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Судом встановлено, що на виконання усної домовленості Позивач відвантажив 30 грудня 2010 року та 31 січня 2011 року, на підставі видаткових накладних РН-000018 від 30 грудня 2010 року та № РН-0000013 від 31 січня 2011 року (а.с. 9-10), а Відповідач прийняв товар на загальну суму 150 000 грн..

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, оплативши виставлені Позивачем рахунки на суму 70 000 грн., що стверджується виписками по особовому рахунку (а.с. 13-16), а саме 18 січня 2011 року сплативши 50000 грн., 4 березня 2011 року сплатив 4000 грн. та 4500 грн., 9 березня 2011 року сплатив 10500 грн., 10 березня 2011 року сплативши 1000 грн.. Натомість відніс до податкового кредиту у грудні 2010 року ПДВ з урахуванням коригуючої податкової декларації з ПДВ за цей період, що подана в лютому 2011 р., податок на додану вартість в сумі 8333,34 грн. з обсягу поставки 41666,66 грн. (без ПДВ) по господарській операції з Позивачем (а.с. 70-71,75), що відповідає даним видаткової накладної № РН-0000018 від 30 грудня 2010 року. Також у січні 2011 року Позивачем віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість по господарській операції згідно видаткової накладної № РН-0000013 від 31 січня 2011 року та податкової накладної № 13 від 21 січня 2011 року (а.с. 10, 12, 81, 82, 86).

З метою досудового врегулювання спору, Позивач 13 лютого 2013 року направив на адресу Відповідача претензію б/н та дати з пропозицією сплатити суму заборгованості в розмірі 80 000 грн. (а.с. 17; доказ отримання на а.с. 18).

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив.

З огляду на вищевказане Позивач звернувся за захистом свого порушеного права в суд з позовом до Відповідача про стягнення боргу в сумі 80000 грн. та 1506 грн. 82 коп. річних.

В силу дій статтей 174, 181 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до норми 526 Цивільного України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 Цивільнго кодексу України визначено, що: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, виходячи із правового аналізу вищенаведених норм діючого законодавства в сукупності з матеріалами справи Рівненський апеляційний господарський суд зазначає, що досягнута між Позивачем та Відповідачем усна домовленість, шляхом проставлення підпису на видатковій накладній, щодо отримання товару, і виплати частини коштів (згідно банківських виписок), містить в собі ознаки договору купівлі-продажу у відповідності до якого Позивачем було взято на себе зобов'язання щодо передачі на замовлення Відповідача товару (надання послуг), а Відповідач зобов'язаний отримати даний товар та оплатити його вартість.

Відповідно, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений правочин, який породжує певні обов'язки без дотримання письмової форми правочину, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили умови договору купівлі-продажу, тобто на підставі названого правочину у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем з оплати вартості товару, а у останнього виникло право вимоги виконання такої оплати.

Колегія суду зауважує, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: видаткові накладні РН-000018 від 30 грудня 2010 року та № РН-0000013 від 31 січня 2011року; податкові накладні № 32 від 30 грудня 2010 року, № 13 від 31 січня 2011року (11-12); рахунок-фактурами № б/н від 18 січня 2011року, № СФ-0000003 від 31 січня 2011року (31-32); виписками по особовому рахунку; документами наданими Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, а саме - податковою звітністю з ПДВ за грудень 2010 року та січень-лютий 2011 року Відповідача; податковою декларацією з ПДВ за 4 квартал 2010 року та 1 місяць 2011 року, додатками № 5 до декларації позивача (65-97); вимога щодо погашення заборгованості та звернення з відповідним позовом до суду (а.с. 17; доказ направлення на а.с. 18).

Отже, правовідношення, за яким Позивач передав товар Відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Колегія суддів зауважує, що зазначеним претензійним листом Позивач ініціював перед Відповідачем питання щодо повернення заборгованості за отриману продукцію.

Водночас, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою . Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.5).

З огляду на зазначене, колегія суду критично оцінює посилання Відповідача на те, що з наявних в матеріалах справи видаткових накладних неможливо ідентифікувати особу, яка вчинила правочин від імені Відповідача, оскільки дані документи за своєю юридичною природою є первинними документами, котрі містять підпису представника Відповідача та відтиск його печатки (оригінали котрих оглянуті в місцевому господарському суді).

Поряд з тим, Рівненський апеляційний суд констатує, що як вбачається з матеріалів справи перераховані Відповідачем для Позивача кошти по господарській операції по купівлі товару відображені Відповідачем у бухгалтерському обліку та податковій звітності, а також відображені Відповідачем у його податковій звітності.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України: податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За приписами пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Згідно пункту 54.2 статті 54 Податкового кодексу України: грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Проаналізувавши вказані норми законодавства та податкову звітність, судова колегія зазначає наступне.

Позивачем дані суми відпущеного товару були зазначені в податкових накладних № 32від 30 грудня 2010 року (50000 грн.) та № 13 від 31 січня 2011 року, які були частково оплачені Відповідачем (в сумі 70 000 грн.), з даних сум ним було сплачено ПДВ. Податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів і в податковій декларації з податку на додану вартість.

З врахуванням наведеного вище, колегія суду зазначає, що додані до матеріалів справи податкові документи в сукупності з описаними вище видатковими накладними опосередковано підтверджують виникнення між Позивачем та Відповідачем правових відносин щодо сплати і, відповідно, отримання зазначених коштів (котрі в свою чергу співпадають із сумою зазначеною у видатковій накладній № РН-0000018 від 30 грудня 2010 року на суму 50000 грн.). Крім того дані податкові накладні є підтвердженням належного виконання сторонами свого зобов'язання щодо сплати ПДВ та ведення податкової та бухгалтерської звітності.

Також, колегія суду звертає увагу і на той факт, що відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням веденням бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не беззаперечним доказом факту не передачі (непоставки) товарів.

За таких обставин, колегія суду приходить до висновку, що передача товару відбулася за видатковими накладними наявними у справі, і відповідно суд вважає доведеним факт отримання товару за цими накладними саме Відповідачем.

Отже, враховуючи вищенаведене, заборгованість Відповідача станом на момент розгляду справи становить 80 000 грн. 00 коп. та підтверджена наявними у справі належними та допустимими доказами. Відповідно, вимоги Позивача щодо її стягнення є підставними і підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє позов Позивача в цій частині та залишає судове рішення в цій частині без змін.

Крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача інфляційні.

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок інфляційних, що наведений у позовній заяві (а.с. 3) Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з вірністю проведеного розрахунку.

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов'язаних з інфляційним процесом в розмірі 1506 грн. 82 коп..

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду щодо задоволення даних вимог без змін.

Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції констатує факт встановлення того, що матеріали справи містять докази (належні та допустимі) звернення Позивача до Відповідача з вимогою про виконання обов'язку щодо погашення заборгованості на суму 80 000 грн, що зі свого боку надає Позивачу право вимагати у Відповідача повернення даної суми, оскільки Відповідач, не виконав свого зобов'язання щодо сплати грошових коштів.

З огляду на усе вищенаведене, колегія суддів констатує, що Відповідач своїми діями визнав наявні правові відносини та факт отримання товару саме по даним видатковим накладним сплативши частину заборгованості. Дане в свою чергу, підтверджується належними та допустимими доказами. Крім того, суд враховує той факт, що Відповідач не спростовує та не оскаржує факт отримання товару та відсутності чи крадіжки печатки .

Будь-яких інших доказів, які б спростовували вищевикладене, в матеріалах справи не міститься та всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України Відповідачем суду не надано.

Водночас, доводи Відповідача, висвітлені у апеляційній скарзі є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у даній судовій постанові і до уваги судом не беруться.

Враховуючи усе наведене вище у даній судовій постанові, на основі статтей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, колегія апеляційного господарського суду задовольняє позовні вимоги Позивача в повному обсязі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-Вінниця" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2014 року в справі № 902/1636/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/1636/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.