Рішення

від 13.02.2014 по справі 912/1797/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 рокуСправа № 912/1797/13 Господарський суд Кіровоградської області в складі колегії суддів: головуючий суддя Тимошевська В.В., судді Коротченко Л.С. та Поліщук Г.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/1797/13

за позовом: Комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня", м. Кіровоград

до відповідачів:

І - Кіровоградської міської ради, м. Кіровоград

ІІ - Корпорації "ХХІ Століття" , м. Кіровоград

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кіровської районної у місті Кіровограді ради, м. Кіровоград

за участю прокурора м. Кіровограда

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача - Ларін А.С., адвокат (ордер серія КР № 011480 від 02.12.13), договір від 21.11.13;

від відповідача І - участі не брали;

від відповідача ІІ - Виноградова Л.Г., довіреність № б/н від 28.10.13;

від 3-ї особи - участі не брали;

від прокуратури - Чернієнко О.В., прокурор відділу прокуратури м. Кіровограда (посвідчення № 023074 від 21.11.13).

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Комунальним підприємством "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" подано позовну заяву з вимогами до Кіровоградської міської ради та до Корпорації "ХХІ Століття" про визнання недійсним та скасування пункту 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006 " Про регулювання земельних відносин" та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Кіровоградською міською радою і Корпорацією "ХХІ Століття" від 16.05.2006 №168.

В обґрунтування підстав позову позивач послався на порушення вимог ст. ст. 149, 150 Земельного кодексу України при наданні в оренду земельної ділянки Корпорації "ХХІ Століття" через відсутність погодження Верховної Ради України на вилучення земельної ділянки, що віднесена до земель природно-заповідного фонду, та відсутність жодних рішень місцевої ради про вилучення такої земельної ділянки в попереднього землекористувача, яким є позивач. Вказано, що незаконність рішення про надання землі в оренду має наслідком недійсність договору оренди землі, укладеного на підставі такого рішення.

Ухвалою господарського суду від 06.11.2013 поданий позов прийнято до розгляду та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Кіровську районну у місті Кіровограді раду.

Згідно заяви від 27.11.2013 у справу вступив прокурор м. Кіровограда (том І а.с. 40-41).

Заявою від 18.12.2013 (том І а.с. 79-81) позивачем доповнено підстави позову новими обставинами та вказано, що при наданні в оренду земельної ділянки Корпорації "ХХІ Століття" не було прийнято рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою позивачеві, чим порушено ст. 142 Земельного кодексу України; затверджений за оспорюваним рішенням проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду не містить в собі всіх висновків погоджувальних служб та його затверджено за відсутності висновку обов'язкової державної експертизи, чим порушено ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, п.п. 9, 10 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 26.05.2004 № 677, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Кіровоградською міською радою (відповідач І) позовні вимоги визнано повністю, про що подано відповідні пояснення (том І а.с. 47).

Корпорацією "ХХІ Століття" (відповідач ІІ) подано заяву про застосування строку позовної давності (том І а.с. 36-37) та позовні вимоги заперечено повністю з наступних підстав: рішення, на підставі якого передано в оренду земельну ділянку, прийнято у відповідності до положень чинного законодавства; земельна ділянка передана в оренду за наявності згоди позивача; оспорюване рішення є ненормативного характеру та вичерпало свою дію його виконання, тобто на момент подання позову таке рішення вже не існує; між Кіровоградською міською радою та корпорацією "ХХІ Століття" спір про право відсутній, тоді як з вимогою про визнання договору недійсним може звертатись або власник земельної ділянки, або інша зацікавлена особа, що має право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спору; відповідно до ст. 4 ГПК господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству; під час проведення перевірок не встановлено порушень вимог земельного законодавства зі сторони корпорації "ХХІ Століття"; позивачем пропущено строк позовної давності (відзив від 02.12.2013, том І а.с. 54-58); згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку за позивачем обліковується менша площа земельної ділянки ніж та, що отримана ним за Державним актом; твердження про відсутність висновків погоджувальних служб при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не підтверджено та спростовується наданим до справи проектом, де наявні всі висновки; відомості про зміну цільового призначення та про відсутність позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації позивачем не підтверджено (доповнення до відзиву від 09.01.2014, том І а.с. 201-202); земельна ділянка передавалась в оренду відповідачу ІІ за згодою позивача, тобто мала місце добровільна відмова від права користування землею; на земельній ділянці розташовано нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачу ІІ, а тому у випадку задоволення позовних вимог буде порушено майнове право відповідача ІІ щодо користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду матеріалами справи не підтверджено; оспорюване рішення не порушує прав власності або інших майнових (речових) прав позивача (додаткові пояснення до відзиву від 16.01.2014, том І а.с. 246-247).

В судовому засіданні 13.02.2014 представником позивача позовні вимоги згідно поданого позову та доповнень підстав позову підтримано повністю; представник відповідача І в судове засідання не з'явився; представником відповідача ІІ позов заперечено з підстав, наведених у відзиві; представник третьої особи в судове засідання не з'явився; присутнім в судовому засіданні прокурором підтримано позов позивача.

Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом сторін та відповідач І і третя особа належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі (том ІІ а.с. 18, 19), клопотань про неможливість явки та необхідність відкладення розгляду справи до суду не надходило, господарський суд вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 13.02.2014 за наявними у справі матеріалами та за відсутності представників відповідача І і третьої особи.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, прокуратури, представника відповідача ІІ, наведенні в обґрунтування підстав позову і заперечень проти позовних вимог, оцінивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно рішення № 1691, що оспорює позивач за поданим у справі позовом, Кіровоградська міська рада на вісімнадцятій сесії четвертого скликання 31.01.2006 за пунктом 41 вирішила затвердити акт визначення збитків, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,10 га та надати корпорації "ХХІ Століття" в оренду на 49 років земельну ділянку загальною площею 2,525 га, з них 2,10 га земель громадського призначення за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" (що передбачено проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки), а 0,425 га земель, які використовуються в комерційних цілях і перебувають у користуванні корпорації "ХХІ Століття" (з метою об'єднання ділянок) під розміщення та обслуговування мережі атракціонів, ігрових майданчиків, господарських будівель і споруд по просп. Правди, 28, з визначенням розміру орендної плати на рівні 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік (том І а.с. 21).

На підставі вказаного рішення 16.05.2006 між Кіровоградською міською радою (Орендодавець) та корпорацією "ХХІ Століття" (Орендар) укладено договір оренди землі №168, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,525 га, з них: 2,10 га землі громадського призначення та 0,425 га землі, які використовуються в комерційних цілях, для розміщення та обслуговування мережі атракціонів, ігрових майданчиків, господарських будівель і споруд по просп. Правди, 28 в місті Кіровограді (том І а.с. 22-24).

Договір укладено на сорок дев'ять років, починаючи з дати прийняття рішення Кіровоградської міської ради від 31.01.2006 №1691, та зареєстровано у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.05.2006 № 101.

Згідно акта приймання-передачі об'єкта оренди від 26.05.2006 здійснено фактичну передачу земельної ділянки від Кіровоградської міської ради до корпорації "ХХІ Століття" (том І а.с. 25, на звороті).

Досліджуючи спірні правовідносини, господарський суд враховує, що за приписами ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34).

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Як слідує зі змісту оспорюваного пункту 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006, земельна ділянка площею 2,10 га надана в оренду корпорації "ХХІ Століття" за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня".

Право постійного користування комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" відповідною земельною ділянкою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серією КР № 000 000 160 від 14.10.1993 (том І а.с. 13-15).

Матеріалами справи встановлено, що Державне комунальне підприємство "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" і статут останнього зареєстровано 10.06.1992 (том І а.с. 143-150).

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської ради народних депутатів № 434 від 26.05.1993 вирішено передати, а рішенням виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів № 219 від 23.09.1993 вирішено прийняти в комунальну власність Кіровського району парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня ( том І а.с.124, 136).

Згідно статуту комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня", затвердженого рішенням виконавчого комітету Кіровської районної ради м.Кіровограда від 19.02.2002, комунальне підприємство "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" є правонаступником державного комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня", зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 10.06.1992 № 368, реєстраційний №00842-ДК-1 (том І а.с. 125-133). Відповідно до пункту 1.2. статуту комунальне підприємство "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" є комунальною власністю Кіровської районної ради м. Кіровограда.

Як вбачається із технічного звіту інвентаризації земель парку імені 50 років Жовтня в місті Кіровограді, за парком імені 50 років Жовтня закріплено земельну ділянку площею 42,28 га з визначенням прилеглої до неї санітарно-охоронної зони площею 3,34 га (том І а.с.161-179).

Державний акт на право постійного користування землею видано парку імені 50 років Жовтня відповідно до рішення виконкому Кіровоградської міської ради народних депутатів від 13.10.1993 № 849 на земельну ділянку площею 42,28 га для розміщення парку (том І а.с. 13-15, 137).

Згідно норм Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII, що був чинний на момент видачі позивачеві державного акта, постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку (ст. 7). Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23).

Згідно з приписами статті 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності без встановленого строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів, їх підприємства, установи та організації; релігійні організації України, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Кіровоградської обласної Ради депутатів трудящих № 233 від 09.06.1971 оголошено пам'яткою природи місцевого значення Кіровоградський дендропарк (том І а.с. 141).

06.06.1972 виконавчим комітетом Кіровоградської обласної Ради депутатів трудящих прийнято рішення №213 "Про віднесення пам'яток природи республіканського та місцевого значення до категорій відповідно нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об'єктів", яким відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР №43 від 28.01.1972 "Про заходи про розширення мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи" вирішено віднести до категорії парків - пам'яток садово-паркового мистецтва Кіровоградський дендропарк "50 років Жовтня", що за класифікацією відносяться до заповідних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва та переданий під охорону Кіровоградського міського комунального господарства (том І а.с.17-19).

Рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської Ради депутатів трудящих №204 від 28.01.1974 "Про виділення парку ім. 50-річчя Жовтня в самостійну одиницю, підпорядкувавши її Кіровській районній Раді депутатів трудящих" парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня, який входив до складу об'єднаної дирекції міських парків, виділено в самостійну одиницю, з підпорядкуванням його Кіровській районній раді депутатів трудящих з 15 лютого 1974 року (том І а.с.142).

Згідно пунктів 1, 5 статуту державного комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня", зареєстрованого рішенням виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів № 368 від 10.06.1992, парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня створений відповідно до рішення Кіровоградського міськвиконкому від 28.01.1974 року №201 та функціонує на території Кіровського району м.Кіровограда; парк знаходиться за адресою: проспект Правди, 28 м. Кіровоград (том І а.с. 146-150).

Згідно рішення п'ятої сесії двадцять другого скликання Кіровоградської міської ради №46 від 28.02.1996 "Про визначення земель природоохоронного, рекреаційного та історико-культурного призначення" парк 50-річчя Жовтня віднесено до категорії земель природоохоронного призначення (том ІІ а.с. 11-13).

26.03.2008 державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області видано паспорт території (об'єкту) природно-заповідного фонду України № МПП 1-564 та видано охоронне зобов'язання № МПП 1-564 на об'єкт - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва "50 років Жовтня" площею 44,2 га, охоронна зона 2,1 га, що знаходиться у віданні КП "Парк культури і відпочинку" та передано під охорону землекористувача - КП "Парк культури і відпочинку" (том І а.с.16, 139-140).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

За приписами частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно ст. 43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (ст. 44 Земельного кодексу України).

Положення ст. 72 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII відносили до земель природоохоронного призначення землі заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників (за винятком мисливських), заповідних урочищ, пам'яток природи. Згідно ч. 4 ст. 2 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

За вимогами ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою наведений в ст. 141 Земельного кодексу України та є вичерпним. Пункти "а", "б" ст. 141 Земельного кодексу України передбачають підстави припинення права користування земельною ділянкою - добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно частин 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, наведеною нормою встановлено певну процедуру відмови, це: оформлення заяви про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою та подання її до власника такої земельної ділянки; прийняття власником земельної ділянки рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Стаття 149 Земельного кодексу України встановлює порядок вилучення земельних ділянок, у відповідності з яким передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1). Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2). Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу (ч. 3).

Зі змісту статті 150 Земельного кодексу України слідує, що до особливо цінних земель відносяться в тому числі землі природно - заповідного фонду. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальної власності можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Між тим, надання корпорації "ХХІ Століття" земельної ділянки за оспорюваним пунктом 41 рішення Кіровоградської міської ради № 1691 від 31.01.2006 та договором відбулося за відсутності прийнятого рішення про припинення комунальному підприємству "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" права користування земельною ділянкою розміром 2,10 га або про вилучення такої земельної ділянки з користування. Так, в матеріалах справи відсутні докази прийняття Кіровоградською міською радою рішення про вилучення або про припинення права постійного земельною ділянкою розміром 2,10 га комунальному підприємству "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня". Не повідомляється про прийняття відповідного рішення відповідачами у справі - Кіровоградською міською радою та корпорацією "ХХІ Століття". В матеріалах справи відсутні докази подання комунальним підприємством "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" заяви про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою площею 2,10 га.

Крім того, як встановлено вище, рішенням Кіровоградської міської № 46 від 28.02.1996 до земель природоохоронного призначення віднесено землі під парком 50 річчя Жовтня. Однак, пунктом 41 рішення Кіровоградської міської ради № 1691 від 31.01.2006 земельна ділянка під парком площею 2,10 га надана корпорації "ХХІ Століття" для розміщення та обслуговування об'єктів (мережі атракціонів, ігрових майданчиків, господарських будівель і споруд), які не відносяться до об'єктів, наведених в ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції станом на 31.01.2006) та за відсутності будь-якого погодження з Верховною Радою України. В матеріалах справи відсутні докази прийняття рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" площею 2, 10 га в період після рішення ради № 46 від 28.02.1996 та до рішення ради №1691 від 31.01.2006.

Отже, передача земельної ділянки в оренду корпорації "ХХІ Століття" за оскаржуваним рішенням та договором відбулась з недотриманням порядку припинення (вилучення) права постійного користування землекористувача, встановленого ст. ст. 141, 142, 149, 150 Земельного кодексу України.

Разом з цим, господарський суд відхиляє твердження позивача, які викладено в доповненнях підстав позову, стосовно відсутності погоджень проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки корпорації "ХХІ Століття" в оренду землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини, як таке, що спростовується матеріалами наданого проекту, де наявні відповідні погодження (том І а.с. 98). Однак, є мотивованим висновок позивача про порушення під час прийняття оспорюваного рішення вимог ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного рішення) та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки корпорації "ХХІ Століття" в оренду без проведення обов'язкової державної землевпорядної експертизи. Так, в матеріалах справи, у т.ч. у наданих матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки корпорації "ХХІ Століття" в оренду, відсутній висновок державної експертизи, тоді як на титульному аркуші названого проекту міститься печатка державної землевпорядної експертизи, яка датована 15.05.2006 №1500, однак рішення про затвердження проекту прийнято раніше - 31.01.2006. З викладеного слідує, що пунктом 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки корпорації "ХХІ Століття" в оренду без проходження обов'язкової державної землевпорядної експертизи, чим порушено вимоги ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення).

Заперечення відповідача ІІ з приводу відсутності підстав для застосування положень ст. 150 Земельного кодексу України та не доведення позивачем порушень вимоги ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" спростовуються наведеними вище обставинами. Так, рішенням Кіровоградської міської № 46 від 28.02.1996 до земель природоохоронного призначення віднесено землі під парком 50 річчя Жовтня; межі земельної ділянки для розміщення парку визначено під час оформлення права постійного користування землею позивачеві; матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що земельна ділянка, яка отримана в оренду за оспорюваними рішенням і договором, знаходиться безпосередньо на території парку; в матеріалах справи відсутні докази прийняття рішень про зміну (встановлення) цільового призначення земельної ділянки під парком 50 річчя Жовтня після прийняття рішення ради № 46 від 28.02.1996. Розбіжності в площі по обліковим документам, на що вказує відповідач ІІ, не спростовує право позивача на постійне користування землею, що посвідчено Державним актом, та не підтверджує дотримання в даному випадку законодавчо встановленого порядку припинення (вилучення) відповідного права. Згода позивача на вилучення земельної ділянки, на що також посилається відповідач ІІ, не заміняє відповідного рішення органу про вилучення земельної ділянки та не є письмовою заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою. Господарський суд вважає безпідставним посилання відповідача ІІ на рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, оскільки у вказаному рішенні надається оцінка питанню щодо права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийнятті рішення. Положення названого рішення не обмежують суд у правомочності визнавати незаконним та скасовувати рішення органу місцевого самоврядування за наявності визначених на те законодавчих підстав. Проведення перевірки Держсільгоспінспекцією в Кіровоградській області з приводу дотримання вимог земельного законодавства корпорацією "ХХІ Століття" не спростовує наявність порушень вимог законодавства при наданні земельної ділянки в оренду, про які зазначено вище.

З приводу розміщення об'єктів нерухомого майна, про що вказує відповідач ІІ, господарський суд зазначає наступне.

Норми статі 141 Земельного кодексу України доповнено пунктом "е", у відповідності до якого підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, Законом України №1702-УІ від 05.11.2009. На момент прийняття оспорюваного рішення та укладення договору оренди землі стаття 141 Земельного кодексу України названих положень не містила.

Частиною 1 ст. 120 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного рішення, встановлювалось, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Отже, новий власник будинку не звільнявся від необхідності оформити право на земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, з обов'язковим дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Матеріалами справи встановлено, що позивач у справі має право постійного користування земельною ділянкою, яка була передана в оренду відповідачу ІІ за оскаржуваним рішенням.

Згідно з приписами статті 92 чинного Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановленого строку.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Згідно пункту 2.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Таким чином, за відсутності письмової заяви позивача про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою та не приймаючи будь-яких рішень про припинення права користування земельною ділянкою позивачем або про вилучення земельної ділянки у позивача, Кіровоградська міська рада, прийнявши пункт 41 рішення №1691 від 31.01.2006, порушила право комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня", яке посвідчено Державним актом КР № 000 000 160 від 14.10.1993, на користування відповідною земельною ділянкою.

За викладених обставин, господарський суд вважає доведеною та обґрунтованою вимогу позивача про визнання недійсним та скасування пункту 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006 "Про регулювання земельних відносин". Крім того, враховуючи, що за оспорюваним пунктом рішенням земельна ділянка була об'єднана та надавалася в оренду як єдине ціле (сформована шляхом об'єднання), а розглянуті в пункті 41 рішення питання є взаємопов'язаними, позовні вимоги є обґрунтованими та наявні підстави для їх задоволення щодо пункту 41 рішення в цілому. Також враховано, що згідно затвердженого акта збитки власників землі та землекористувачам відсутні (том І а.с. 93).

З матеріалів справи слідує, що пункт 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006 "Про регулювання земельних відносин" став підставою для укладення між Кіровоградською міською радою та корпорацією "ХХІ Століття" договору оренди землі від 16.05.2006 № 168 про надання в оренду земельної ділянки загальною площею 2,525 га, з них: 2,10 га землі громадського призначення та 0,425 га землі, які використовуються в комерційних цілях, для розміщення та обслуговування мережі атракціонів, ігрових майданчиків, господарських будівель і споруд по просп. Правди, 28 в місті Кіровограді (том І а.с. 22-24).

Вказаний договір пройшов державну реєстрацію, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 26.05.2006 № 101, та за актом приймання-передачі здійснено фактичну передачу об'єкта оренди.

Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 116 Земельного кодексу України визначені підстави набуття права на землю. Згідно наведеної норми (в редакції на час укладення спірного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Аналіз наведених норм свідчить, що визначальним у правовідносинах із надання земельної ділянки в оренду є волевиявлення власника землі, здійснене у формі відповідного рішення, яке в подальшому реалізується шляхом укладення договору оренди. Наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки в оренду є необхідною умовою для укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, встановлений вище факт незаконності пункту 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006 "Про регулювання земельних відносин", яким було надано в оренду земельну ділянку корпорації "ХХІ Століття" та на підставі якого укладено оспорюваний договір оренди землі, свідчить про незаконність такого договору та означає відсутність передбаченої нормою ч.1 статті 124 Земельного кодексу України обов'язкової передумови для укладення договору оренди землі - рішення відповідного органу місцевого самоврядування. В свою чергу вказане означає невідповідність укладеного між Кіровоградською міською радою та корпорації "ХХІ Століття" договору оренди землі від 16.05.2006 № 168, вимогам закону, зокрема, статті 116, частини 1 статті 124 Земельного кодексу України в редакції, які діяли на момент укладення оспорюваного у справі договору, що є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Господарський суд зазначає, що за змістом частин 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", а тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Зокрема, такими особами можуть бути як особи, що мають безпосередній інтерес та на права й обов'язки яких безпосередньо впливає оспорюваний правочин, так і представники, що виступають відповідно до наданих законодавством повноважень на захист державних і суспільних інтересів.

В пункті 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Виходячи з наведеного та встановлених вище порушень прав позивача на користування земельною ділянкою, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди землі від 16.05.2006 № 168, укладеного між відповідачами, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Положення постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", на які посилається відповідач ІІ у своєму відзиві, не обмежує коло осіб, які можуть звертатися з позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок.

Натомість, у пункту 2.26. названої постанови пленуму звернуто увагу суду на те, що розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Поряд з цим, господарський суд враховує, що відповідачем ІІ заявлено про застосування позовної давності. Обґрунтовуючи пропуск строку позовної давності, відповідач ІІ послався на те, що позивач ще 07.04.2006 погодив Акт про погодження та встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки і передачу межових знаків, а тому термін позовної давності сплив ще 08.04.2009.

Позивач у поясненнях від 16.01.2014 в частині вимоги про визнання недійсним рішення пропуск строку позовної давності заперечив, посилаючись на пункт 4 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) та перехідні положення Закону України № 4176-VІ від 20.12.2011 (том І а.с. 235-242). Стосовно вимоги про визнання недійсним договору подав клопотання про визнання причин пропуску поважними з тих підстав, що про укладення оспорюваного договору та про порушення законодавства йому стало відомо в 2013 році (том І а.с. 242-244).

Господарський суд враховує, що відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, відповідно до пункту 4 статті 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) встановлювалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Господарським судом встановлено, що за оскаржуваним рішенням порушено право позивача на користування земельною ділянкою, тобто речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" № 4176-VI від 20.12.2011 внесені зміни, зокрема, і до Цивільного кодексу України та згідно із підпунктом 2 пункту 2 цього Закону пункт 4 статті 268 Цивільного кодексу України виключено.

Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме -15.01.2012 р.

Між тим, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, господарський суд прийшов до висновку, що станом на день звернення з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 41 рішення Кіровоградської міської ради № 1691 від 31.01.2006 позовна давність не сплила.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди землі господарський суд погоджується з доводами відповідача, що позивач погодив Акт про погодження та встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки і передачу межових знаків ще 07.04.2006 (том І а.с. 114). Згідно матеріалів справи, та що відповідало вимогам ст. 56 Закону України "Про землеустрій", такий акт є складовою технічною документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Разом з цим господарський суд враховує, що складення названого вище акта передує укладенню договору оренди землі, тоді як позивач не є стороною оспорюваного ним договору, участі у фактичній передачі земельної ділянки в оренду за договором не приймав (том І а.с. 25 на звороті) та як слідує з пояснень позивача і матеріалів справи, про документ, на підставі якого відповідачеві ІІ передано в оренду земельну ділянку - договір оренди землі від 16.05.2006, позивачеві стало відомо під час надходження та перевірки запиту прокуратури м. Кіровограда від 28.10.2013 (том І а.с. 245). Крім того, як пояснює позивач, лише під час проведення прокурорської перевірки останній дізнався про допущені порушення вимог законодавства, а саме - надання в оренду без припинення права постійного користування в законодавчо визначеному порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оцінивши наведені вище пояснення позивача та матеріали справи, господарський суд визнає поважними причини пропуску строку позовної давності за вимогою про визнання недійсними договору оренди землі від 16.05.2006 № 168, а тому вказана вимога підлягає задоволенню.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача до Кіровоградської міської ради (відповідач І) про визнання недійсним та скасування пункту 41 рішення Кіровоградської міської ради № 1691 від 31.01.2006 "Про регулювання земельних відносин" та до Кіровоградської міської ради (відповідач І) і корпорації "ХХІ Століття" (відповідач ІІ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, від 16.05.2006 №168, підлягають задоволенню повністю.

Водночас, задовольняючи позов позивача в частині визнання недійсним договору оренди землі, господарський суд враховує викладені у п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснення, за якими, договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові від 22.01.2014 у справі № 912/815/13.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статтею 49 Господарського процесуального України, враховує положення пункту 2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" та покладає судовий збір за вимогою немайнового характеру про визнання недійсним та скасування пункту 41 рішення №1691 на відповідача І (Кіровоградську міську раду); за вимогою немайнового характеру про визнання недійсним договору оренди землі від 16.05.2006 №168 на відповідача І (Кіровоградська міська рада) та на відповідача ІІ (корпорація "ХХІ Століття") в рівних частках.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати пункт 41 рішення Кіровоградської міської ради №1691 від 31.01.2006 року "Про регулювання земельних відносин".

Визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі від 16.05.2006 року № 168, укладений між Кіровоградською міською радою (25022, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 41, ідентифікаційний код 26241020) та корпорацією "ХХІ Століття" (25009, м.Кіровоград, просп. Правди 28, ідентифікаційний код 31919835), зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.05.2006 року за № 101.

Стягнути з Кіровоградської міської ради (25022, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 41, ідентифікаційний код 26241020) на користь комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" (25006, м. Кіровоград, просп. Правди, 28, ідентифікаційний код 05403346) - 1 720,50 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Стягнути з корпорації "ХХІ Століття" (25009, м. Кіровоград, просп. Правди 28, ідентифікаційний код 31919835) на користь комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. 50-річчя Жовтня" (25006, м. Кіровоград, просп. Правди, 28, ідентифікаційний код 05403346) - 573,50 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Примірник рішення направити Кіровоградській міській раді за адресою: 25022, м.Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 41 та Кіровській районній у м. Кіровограді раді за адресою: м. Кіровоград, вул. Гоголя, 28.

Повне рішення складено 17.02.2014.

Головуючий суддя В.В.Тимошевська

Суддя Л.С.Коротченко

Суддя Г.Б.Поліщук